Віталій Пономарьов Київ, 12 жовтня 2007 року (RadioSvoboda.Ua) – Вояки Української Повстанської Армії вважали символічним днем її утворення 14 жовтня 1942 року. Отже, 14 жовтня в Україні відзначатиметься і день Покрови Пресвятої Богородиці – головне свято українських козаків, – і 65 років від початку формування УПА.
На початку 1942 року українське населення Полісся та Волині почало створювати загони самооборони для захисту від терору нацистів, рейдів радянських партизан та акцій Армії Крайової. У лютому з колишніх вояків Поліської Січі були сформовані загони під командуванням Тараса Бульби-Боровця, які називалися «Українська Повстанча Армія». Вона діяла в лісах навколо Рівного, Костополя та Сарнів і у долині ріки Случ, узгоджуючи свої операції із загонами Білоруської Народної Самооборони.
Влітку мельниківська фракція Організації Українських Націоналістів заснувала навчальні військові табори на південь від Кременця, в околицях Володимира-Волинського та на Рівненщині. Восени на їхній базі постали мельниківські повстанські підрозділи. Натомість перша бандерівська повстанська сотня під командуванням поручника Івана Перегійняка була сформована у середині жовтня, інші сотні постали в Пустомитівських лісах і в околицях Кременця. А між 15 березня та 10 квітня 1943 року до повстанців зі зброєю в руках приєднався весь склад української допоміжної поліції.
Упродовж літа більшість повстанських загонів були об’єднані – частіше добровільно, а інколи і силою, – в єдину Українську Повстанську Армію. У вересні в її складі були сформовані азербайджанські, вірменські, грузинські, казахські, литовські, татарські та узбецькі відділи. УПА не отримувала жодної іноземної допомоги і діяла тільки завдяки підтримці українського населення. «Ми гордо дивимося у вічі кожному найбільш лицарському народові світу, бо ж не безвольним рабом неволі є наш народ, а лицарем, що рішучим і твердим ударом меча розтинає окупантські пута».
Влітку мельниківська фракція Організації Українських Націоналістів заснувала навчальні військові табори на південь від Кременця, в околицях Володимира-Волинського та на Рівненщині. Восени на їхній базі постали мельниківські повстанські підрозділи. Натомість перша бандерівська повстанська сотня під командуванням поручника Івана Перегійняка була сформована у середині жовтня, інші сотні постали в Пустомитівських лісах і в околицях Кременця. А між 15 березня та 10 квітня 1943 року до повстанців зі зброєю в руках приєднався весь склад української допоміжної поліції.
Упродовж літа більшість повстанських загонів були об’єднані – частіше добровільно, а інколи і силою, – в єдину Українську Повстанську Армію. У вересні в її складі були сформовані азербайджанські, вірменські, грузинські, казахські, литовські, татарські та узбецькі відділи. УПА не отримувала жодної іноземної допомоги і діяла тільки завдяки підтримці українського населення. «Ми гордо дивимося у вічі кожному найбільш лицарському народові світу, бо ж не безвольним рабом неволі є наш народ, а лицарем, що рішучим і твердим ударом меча розтинає окупантські пута».