Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису.)
Зиновій Фрис: Панове, якщо спробувати перефразувати відоме і сказати: покажіть мені, як мас-медіа висвітлюють передвиборну кампанію, і я скажу, чого вони, мас-медіа, варті, то що тут, пані Сюмар Ви могли б насамперед сказати?
Вікторія Сюмар: На жаль, нічого оптимістичного сказати не можу, бо якщо ставити питання, чого варті, то варті дуже небагато. Варті конкретних сум, конкретних грошей.
Оце, очевидно, основна ознака, основна проблема цієї виборчої кампанії в медіа: продається все і вся.
І які ж суми?
Вікторія Сюмар: Суми різні, дивлячись за що.
Цього року ми побили суму за політичну рекламу. Одна секунда коштує на каналі з найвищим рейтингом понад тисячу американських доларів. Це величезна сума.
А скільки було минулого року?
Вікторія Сюмар: Минулого року було 200.
Що Ви кажете, в 5 разів?!
Вікторія Сюмар: В п’ять разів. І партії не бойкотували той канал і давали ці гроші офіційно
Але питання в тому, скільки грошей дали не офіційно?
Ще одні дострокові вибори, і там, мабуть, буде 2 тисячі.
Вікторія Сюмар: Ви знаєте, я думаю, що тоді медіа і їхні власники будуть дуже зацікавлені в проведені ще одних виборів. Але на носі президентська кампанія, і всі це добре розуміють.
Це 5 тисяч?
Вікторія Сюмар: Ця практика почала дуже активно працювати, але вона не закінчиться ближчим часом, бо вона дуже зручна.
Про суми можна говорити різні. Є платні сюжети, є платні цілі програми, є платні цілі блоки, є платні новини, є платні інформаційні програми, ток-шок...
Тобто, на жаль, продається все.
Пане Таран, чому це відбувається, в чому справа?
Сергій Таран: Насправді після Помаранчевої революції ми маємо одне велике досягнення, ми маємо плюралізм медіа. Тобто, журналісти можуть писати все, що вони хочуть, і справді громадяни можуть отримувати інформацію з різних джерел. Це велике, потужне досягнення Помаранчевої революції.
Але, на превеликий жаль, після 2004 року ми не маємо ще свободи слова, тому що свобода слова – це насамперед стандарти дотримання інформації, це обов’язкове посилання на джерела інформації, це обов’язковий поділ, де є коментарі, де є факти.
На превеликий жаль, ту ситуацію, яку ми маємо з медіа, коли переважна частина матеріалів, які ми маємо про виборчу кампанію, оплачуються за гроші. Це є складова тієї величезної проблеми, що у нас в Україні домінує насамперед не відкрита політика, а тіньова політика, коли стосунки між різними політичними партіями, основні стосунки, відбуваються під килимом, і партії можуть домовлятися кулуарно про які завгодно речі, а ми потім дізнаємося про це відкрито.
Тому не проблема в тому, що компаніям платять за виборчу кампанію. Величезна проблема в тому, що платять непрозоро, нечітко, невідповідно до законів. І величезна частина цих грошей іде в тінь. А саме головне - це те, що суспільство отримує дуже неякісну інформацію.
Іншими словами ця тінь там, наверху в політиці автоматично передається і на якісь інші ділянки суспільного життя. У даному випадку ми говоримо про мас-медіа.
Сергій Таран: Це колосальна проблема, тому що громадянин-виборець думає, що він отримує інформацію з незалежного джерела, він думає, що отримує збалансовану, чесну інформацію, а ця інформація проплачена. І цієї якісної інформації за визначенням бути не може. Вона однозначно буде збочена в один чи інший бік.
Професоре Іванов, Ви, здається, рік тому писали: “В Україні немає ніяких вільних ЗМІ”.
Ці слова Ви вважаєте актуальними і сьогодні в контексті теми, про яку ми говоримо зараз?
Валерій Іванов: На жаль, так. Я думаю, що незалежні медіа у визначені ЮНЕСКО, вони мають не залежати ані від держави, ані від фінансово-політичних угруповань. У нас медіа від фінансово-політичних угруповань залежні. У нас медіа спрацювали цього року краще, ніж у 2004-му, але точно так же, як і в 2006-му.
Рівень збалансованості матеріалів, на жаль, дуже низький. Всього біля 22% матеріалів про вибори були збалансовані.
Що це означає? Тільки одна з п’яти новин про вибори містили кілька точок зору. Чотири з п’яти – це фактично проплачені матеріали, це об’єктивне свідчення “джинси”.
Тобто, в період виборів, коли всі події носять контраверсійний характер, журналісти висвітлювали чотири новини з п’яти тільки з однієї точки зору.
Панове, Денис Богуш, віце-президент Української піар-ліги, президент Центру вивчення маніпулятивних технологій, порівняв замовні матеріали з продажними жінками. І в його статті в “Телекритиці” йдеться, що цих замовних матеріалів, про що вже говорила пані Сюмар, дуже багато, на мільйони і мільйони доларів. Особливо ці дорогі матеріали на телебаченні. 25 тисяч доларів за один сюжет.
Пані Сюмар, Ви там заінтригували нас на початку своїм вступним словом. Хотілося б від Вас почути якісь конкретні яскраві приклади, факти.
Ви, здається, їздили по регіонах. Будь ласка, розкажіть нам щось цікавеньке.
Вікторія Сюмар: Ви кажете, що найбільше на телебаченні. Ну, на телебаченні найдорожче, але не найбільше, тому що це явище тотальне.
Ми, дійсно, об’їздили 15 регіонів України, були в різних обласних центрах. Купую газету... Ну, перше, що робить експерт, коли приїжджає в регіон, то купує всі провідні газети. Відкриваю. На другій сторінці Раїса Богатирьова: “Ми повернемо народу втрачені заощадження...” Жодного питання журналіста: в який спосіб це зробите? Тобто, абсолютно таке замовне інтерв’ю.
Перегортаю наступну сторінку і читаю: "...які свині заважають уряду Януковича працювати"; "чому постійно ростуть ціни"...
Тобто, що робить читач, коли він це читає? Спочатку він читає, що уряд Януковича суперефективний, тому що може повернути всі гроші, які колись вкрадені були, а потім читає, що насправді жодної ефективності немає. Це розвиває у читача, як мінімум, шизофренію. А насправді розвиває одне: недовіру до цього ЗМІ. Це, напевне, основне.
Дуже комічний випадок, який нам розповіли журналісти в Чернігові. Вони розповідали про приїзд одного дуже відомого українського політика, який зараз не представлений у парламенті, але який зробив блок, який називається прізвищем одного дуже відомого іншого політичного українського лідера.
Він приїхав туди, зібрав всіх журналістів. Їх привезли. Сидів його прес-секретар поруч, і кожен журналіст підходив до цього прес-секретаря і йому віддавали гроші на публікацію про цей, так би мовити, приїзд, про цю прес-конференцію.
Всіх запитували: “Скільки коштує смуга в газеті?” “Ну, три тисячі гривень”. Він відрахував три тисячі гривень. Тоді журналіст подумав: треба заробити більше. Каже: “Ви хочете ще гарну фотокарточку також, щоб ваш лідер таким симпатичним вийшов?” “Звичайно, хочемо”. “Тоді, будь ласка, ще 500 гривень”.
І каже: ще якось треба підзаробити. Каже: “А хочете, я зроблю заголовок не маленькими літерами, а великими, щоб відразу в очі кидався? Давайте ще”.
І він каже, що вийшов, вибачте, з тисячею американських доларів і був дуже задоволений собою.
Але мене вразила не ця ситуація, а реакція іншого журналіста. Він був присутній на нашому семінарі. Він каже: “Ти бачиш, а я чомусь у той день на Томенка пішов. І здався мені той Томенко! Там грошей не платили!”
Пане Таран, може, й Ви маєте якісь яскраві приклади тугого, як не треба проводити передвиборну кампанію в мас-медіа?
Сергій Таран: Дуже часто, особливо ми дуже часто це бачимо зараз, в останні дні, коли можна було ще оприлюднювати соціологічні опитування, у нас з’явилося дуже багато фірм невідомо звідки, які давали свої рейтинги, які, звичайно, завищували рейтинги в бік тих чи інших політичних сил. І от журналісти або видання, або телеканали, навіть вони абсолютно спокійно брали цю інформацію.
Якщо подивитися, то дуже важко зараз взагалі знайти в Україні видання, яке не друкувало б тих так званих політичних рейтингів. Тобто, медіа дуже нерозбірливі чи то того, щоб друкувати політика, чи до збоченої інформації.
Але тут є один дуже великий парадокс. Великий парадокс для українських журналістів зокрема. Ця вся ситуація, яку ми маємо, це в принципі продукт політиків. Оту систему цінностей, яку створюють для нас політики і влада, тими критеріями живуть журналісти...