Кирило Булкін Київ, 5 вересня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – 5 вересня 1918 року рада Народних Комісарів Росії ухвалила постанову, де було зазначено: «необхідно убезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізоляції їх в концентраційних таборах». Ця постанова для українців відгукнулася мільйонами жертв. Політв’язні радянських концтаборів щороку відзначали 5 вересня голодуванням як День жертв червоного терору.
«Ми повинні карати на смерть не лише винних. Страта невинних вражає маси» – казав у вересні 1918 року Михаїл Криленко, що згодом став прокурором та Міністром юстиції Радянської Росії.
Большевистська влада діяла саме за таким принципом. Мільйони, кажучи словами Василя Стуса, «розстріляних, замучених, забитих / по Соловках, Сибірах, Магаданах» – ціна, яку заплатила Україна за російський експеримент по втіленню в життя вчення Маркса-Леніна. До речі, сам Стус загинув у пермському концтаборі Кучино напередодні Дня жертв комуністичних концтаборів – у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. А роком раніше, немовби підтверджуючи фатальність дати, у тому ж таборі пішов з життя інший поет-політв’язень – Юрій Литвин.
Комуністичні репресії – «це був злочин проти людства»
Сьогодні Україна згадує загиблих і намагається дізнатися всю правду про власну трагічну історію ХХ століття. Служба безпеки України реалізує програму, у рамках якої збирається оприлюднити матеріали з архівів НКВД-КҐБ, що стосуються репресій комуністичної доби. Чи можна буде ставити питання про компенсацію родинам загиблих після оприлюднення цих документів? Директор Інституту національної пам’яті Ігор Юхновський сумнівається у цьому: «Якщо я, як голова Інституту національної пам’яті, зараз говорив би про компенсацію, це було б несерйозно, бо я – офіційна особа».
А виконувач обов’язків Голови служби безпеки України Валентин Наливайченко налаштований рішучіше: «Це був злочин проти людства. Згідно з нашим законодавством, ті родини, що постраждали, таке право [на компенсацію] мають. Єдине що – доказова база... І прецедентів таких ще не було. Але найголовніше – це відкрити правдиві документи, правдиві фотокартки, а вже правда – вона переможе завжди».
Один з кроків до перемоги правди – пам’ять про невинно загиблих.
Большевистська влада діяла саме за таким принципом. Мільйони, кажучи словами Василя Стуса, «розстріляних, замучених, забитих / по Соловках, Сибірах, Магаданах» – ціна, яку заплатила Україна за російський експеримент по втіленню в життя вчення Маркса-Леніна. До речі, сам Стус загинув у пермському концтаборі Кучино напередодні Дня жертв комуністичних концтаборів – у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. А роком раніше, немовби підтверджуючи фатальність дати, у тому ж таборі пішов з життя інший поет-політв’язень – Юрій Литвин.
Комуністичні репресії – «це був злочин проти людства»
Сьогодні Україна згадує загиблих і намагається дізнатися всю правду про власну трагічну історію ХХ століття. Служба безпеки України реалізує програму, у рамках якої збирається оприлюднити матеріали з архівів НКВД-КҐБ, що стосуються репресій комуністичної доби. Чи можна буде ставити питання про компенсацію родинам загиблих після оприлюднення цих документів? Директор Інституту національної пам’яті Ігор Юхновський сумнівається у цьому: «Якщо я, як голова Інституту національної пам’яті, зараз говорив би про компенсацію, це було б несерйозно, бо я – офіційна особа».
А виконувач обов’язків Голови служби безпеки України Валентин Наливайченко налаштований рішучіше: «Це був злочин проти людства. Згідно з нашим законодавством, ті родини, що постраждали, таке право [на компенсацію] мають. Єдине що – доказова база... І прецедентів таких ще не було. Але найголовніше – це відкрити правдиві документи, правдиві фотокартки, а вже правда – вона переможе завжди».
Один з кроків до перемоги правди – пам’ять про невинно загиблих.