Надія Степула Слухати
Розцвіли оспівані поетами жоржини, чорнобривці, ще світиться в садах різнобарвним буянням цвіт флоксів і гладіолусів, троянд і левкоїв. І хоч Міністерство освіти в Україні й не схвалює, мовлячи канцелярським сленгом, «присутність букетів квітів у навчальному процесі», все ж викорінити давню традицію іти з букетами до школи навряд чи вдасться.
Та й схвильовані дійством першокласники і впевнені нарядні старшокласники без квітів виглядали б якось сиротливо.
Але, як там уже станеться, а цей день, Перше вересня, День знань, знову настав. Рання золота осінь, усмішки і сподівання, надії та перспективи – все в ньому є. Правда, не для всіх. Поза межами школи, “океану” знань залишиться багато дітей. З різних причин.
Не зможуть відвідувати звичайну школу діти з особливими потребами. Хоч серед таких дітей є дуже багато талановитих. Вважають засновники програм допомоги цим дітям «Клубу успішних ідей» Олексій Севрук та Віктор Виноградов.
«Клуб успішних ідей» відомий програмами допомоги дітям з особливими потребами, моніторингом стану щодо цього в українському суспільстві, напрацюваннями у плані залучення зарубіжного досвіду та багато чого іншого.
Сьогодні зусилля ентузіастів спрямовані на важливий і дуже непростий проект – створення в Україні Школи мистецтв для дітей з особливими потребами.
Як усе почалося? Яких досягнуто при цьому результатів? Слухаємо голову правління “Клубу успішних ідей” Олексія Севрука.
Олексій Севрук: Після того, як я перший раз був і спілкувався з дітьми у дитячому будинку... Прийшов час, я один раз з’їздив, мене друзі запросили. Я, скажімо так, більше не зміг відмовиться від цих процесів. Я почав їздити, їздити, їздити, з дітьми спілкуватися, допомагати всіма можливими ресурсами. І це в мене перетворилося у душевну потребу. Життєва ціль у мене з’явилася. Я маю сенс духовний чи внутрішній від спілкування з цими дітьми.
У мене є така навіть концепція, щоб якби навіть кожен один раз з’їздив до тих дітей, то ця проблема вершилася б однозначно в країні.
На сьогоднішній день стан речей там не дуже добрий. Але справа в тому, що ми міняємо цю ситуацію, і досить впливові люди нас підтримали. Ми про це говоримо і маємо вже деякі результати. Проводили вже фестивалі для таких діток.
Факт у тому, що вони розвинені не дуже у цих планах, але що стосується мистецьких якихось здібностей, то вони, скажімо, дали б фору будь-кому... Вони добре вишивають, малюють.
Для того, щоб оцінити якість і рівень тих робіт, я підключав мистецтвознавців. Після того, як туди попали фахівці-професіонали, вони й заявили про те, що треба з цими дітьми працювати далі.
Отак і з’явилася ця концепція, зробити школу мистецтв. В Європі і в Америці вони називаються " з альтернативними здібностями". У нас же вони звуться як? Просто «хворі діти».
Мета цього проекту – це дати суспільству можливість спілкуватися з цими дітьми і дати цим дітям можливість спілкуватися з суспільством. Також ми повинні знати на цьому етапі, що просто такі діти є, і з тим щось маємо робити, всіма силами, всім миром ту проблему вирішити.
Надія Степула: Віктор Виноградов благодійництвом займається ось уже три роки зі своїх усього 24 від роду. Краще він про це скаже сам, як все це робить у рамках “Клубу успішних ідей”.
Віктор Виноградов: Я хотів би з цього приводу ще додати до слів Олексія, що благодійною діяльністю я займаюся біля трьох років. Почалося це з відділення в лікарні на Фрунзе.
Я дуже добре пам’ятаю десь біля 15 дітей, які вийшли до мене. Ми саме ходили і збирали для них допомогу. Я пам’ятаю їхні очі. Я пам’ятаю, як вони стали навколо мене, як вони дивилися... Саме з цього і почалася моя робота в цьому напрямку.
Я вважаю, що це потрібно для України, тому що зараз у світлі тих подій, які відбуваються в Україні, я спостерігаю, що дуже багато людей забувають про основне призначення, про розвиток країни, якісь моральні, духовні цінності.
Я вважаю, що за таких умов відсутній якийсь розвиток у країні в принципі. Саме тому “Клуб успішних ідей”, представниками якого я та Олексій є, ініціював цю діяльність.
Зараз нами ініційовані два великих проекти: один по боротьбі з дитячою лейкемією, а другий – це створення Школи мистецтв для дітей з особливими потребами. Ці два проекти є різними за своїм призначенням, але однакові за своєю суттю. Ми маємо змінити проблему «у голові» в людей.
Ми вважаємо (це є наша позиція), що до тих пір, допоки не буде змінено контекст людського сприйняття того, що відбувається в Україні з дітьми, на який частіш за все ніхто не звертає уваги, доки ця розмова не буде змінена, до тих пір ніяких змін в Україні не буде відбуватися, не буде повноцінним суспільство.
Офіційна статистика каже, що в Україні зараз до благодійності схильні більше, ніж 5% населення. А закордонна статистика каже, що процент таких людей там більший на 90%. Мені здається, що ця цифра надто вражаюча для того, щоб так продовжувалося надалі.
Можу сказати, що для висвітлення цієї проблеми на сьогоднішньому етапі є домовленість з 8 телеканалами, більше, ніж з 10 друкованими мас-медійними виданнями, серед яких великі холдинги, які випускають багато ЗМІ друкованих, є домовленості з Інтернет-ресурсами.
Ми запускаємося з вересня повністю. Я можу зараз заявити, що про цю проблему буде знати вся Україна. Тобто, оборот інформації, який буде виходити про цю тему, буде таким, що він буде помітний, що б не відбувалося в Україні. Він буде позитивний, тому що особливістю нашого бачення є позитив. Ми не маємо продовжувати благодійні акції, які висвітлюють те, що відбувається в якомусь негативному плані.
Ми розуміємо, що ті діти, які зараз є в дитячих будинках, що це великий дар для України. У них є великі таланти і здібності. Ми просто маємо їх розвивати.
На жаль, я зараз спостерігаю в суспільстві тенденцію, при якій чомусь діти з особливими потребами виводяться до суспільства як якийсь негатив або те, про що треба мовчати або відноситися до цього як до якоїсь “обузи”, від якої краще здихатися, ніж з радістю допомогти, отримавши від цього власний духовний результат і просто, посміхаючись, йти далі у своїх справах.
В принципі, концепція викладена, ми будемо тримати в курсі всіх в подальшому. Ми також запрошуємо всіх охочих взяти участь у цьому проекті, а також зв’язатися з нами для обговорення суспільних проектів для того, щоб змінити ситуацію.
Надія Степула: Оскільки діти з особливими потребами перебувають здебільшого у спеціалізованих дитячих закладах виховання, інтернатах, дитячих будинках, то залучення їх до творчості без участі відповідних фахівців — психологів, лікарів, педагогів різного профілю та інших — неможливе.
Організатори «Клубу успішних ідей» консультуються із фахівцями всіх цих галузей і рівнів, задля того, щоб і діти з обмеженими можливостями могли не просто долучитися до великого і красивого світу мистецтва, а й стати активними учасниками цього світу.
Олексій Севрук: Проект, який ми на сьогоднішній день ініціювали (створення Школи мистецтв для дітей з особливими потребами) включає в себе декілька телевізійних передач, ми підключаємо фахівців в усіх областях у вихованні та навчанні цих дітей. У нас уже з’явилися відомі психіатри, психологи, педагоги високого рівня, люди з іменами. Це найкращі фахівці.
Мистецький потенціал дуже високий. Є і художники. Це теж успішні люди, які бачать сенс у тому, щоб змінити ситуацію стосовно цих дітей-інвалідів.
Я думаю, що такі наші спільні дії приведуть до змін у суспільстві, а духовність, благодійність – це є духовний результат, який стане важливим для кожної людини, як це стало важливим для “Клубу успішних ідей”, для друзів нашого клубу.
Все більше і більше я зустрічаю, можливо, із-за того, що я цим займаюся, людей, яким це імпонує: люди займаються, підтримують всі розроблені стратегії і плани в цьому русі. Вони мають бути реалізовані.
Я думаю, що через три роки Україна матиме школу мистецтв для таких дітей, яка повністю функціонуватиме.
Але на цьому етапі ми починаємо робити семінари для дітей, семінари для вчителів. Будемо їх вчити, а вчителів вчити дітей і помаленьку цю ситуацію змінимо.
Надія Степула: Відомий український художник, професор, декан Державного інституту декоративно-прикладного мистецтва імені Бойчука Олександр Мікула готовий прийняти нову студентську зміну.
Олександр Мікула: Усі діти на земній кулі талановиті. Просто не всі відкрили свої таланти. І тому студенти, як завжди, однакові: талановиті, красиві, молоді, перспективні.
Кожну секунду дбати про творчі відкриття. Не звертати уваги на соціальні якісь катаклізми, зміни цін на опалення там, гарячу воду. Тільки дбати про мистецький рух.
Надія Степула: Найтрепетніші почуття переживають у День знань старшокласники, майбутні випускники, які наступного літа вже спробують стати студентами.
Вишеградський фонд, заснований Словаччиною, Польщею, Чехією та Угорщиною, з нинішнього навчального року збільшує кількість стипендій для українських студентів. Також фонд вирішив підтримувати цікаві мистецькі проекти за участю країн Четвірки та України. Про це розповів виконавчий директор Вишеградського фонду професор Форрей.
Професор Форрей: Вишеградський фонд рівно удвічі збільшив кількість стипендій для українських студентів, їх буде майже двісті. Серед іншого, це стосується студентів, які вивчають гуманітарні та правові дисципліни, адже на своєму європейському шляху Україна потребує реформ у правовій галузі. Тож кому, як не молодому поколінню, навченому в Європі, ці реформи здійснювати?
Крім того, серед інших гарних новин від фонду ще і наступна: відтепер вчитись у вузах Вишеградських країн зможуть не лише бакалаври та аспіранти, але і студенти, які вдома провчились не менше чотирьох семестрів.
Збільшення бюджету для стипендій українському студентству стало можливим завдяки рішенню прем’єр-міністрів Польщі, Угорщини, Словаччини і Чехії наприкінці минулого року.
Ми готові підтримати молоді таланти з берегів Дніпра і Дунаю. Адже культура – це чудовий метод пізнання народами і країнами одне одного.
Але нагадаю, що це буде змагання між митцями і переможе найцікавіший та найбільш корисний для Центрально-Східної Європи проект.
Надія Степула: Проаналізувати ситуацію, яка склалася у початковій і середній школі в світлі нових реалій взявся кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників Сергій Грабовський. Сергій Грабовський: За часів ранньої, а тому романтичної перебудови імена совєтських педагогів-новаторів вийшли за межі вузькопрофесійного кола і стали надбанням якнайширшої публіки: Амонашвілі, Шаталов, Ільїн...
Гуманність освіти, її діалогічність, повага до особистості дитини, оптимальне поєднання раціональних та емоційних чинників, перехід до національної школи, яка б водночас акумулювала вселюдські надбання...
Здавалося, що віднайдений ключ, чи, принаймні, один із головних ключів до суспільних змін: оновлена школа, нова освіта, причому нова десь у своїх глибинних основах.
А далі на перший план, як відомо, вийшли зовсім інші питання.
Ні, звичайно, не можна сказати, що нічого не змінилося на краще у сучасній початковій чи середній школі. Курси математики чи хімії, іноземної мови чи фізики побудовані по-новому, написані непогані підручники, особливо для молодших класів, які дають змогу дітям у десять років оволодіти такими речами, які у совєтські часи були приступними тільки старшокласникам. І, звичайно, курси історії та літератури, звільнившись від заідеологізованості та перекручень фактів, стали куди більш змістовними.
Тільки от лихо: де ті ідеї гуманізму, діалогу, поваги до дитини, на яких ґрунтувалася нова педагогіка, не менше, ніж на вмілій побудові навчального процесу? І де та суспільна повага до вчителя, уособлена як у нормальній зарплаті, так і у високому статусі, без чого вчитель стає не мудрим наставником, а заклопотаним своїми проблемами заробітчанином?
На ці майже риторичні запитання відповідь знайти, втім, непросто.
Надія Степула: Модернізація, пошук нових ідей, котрі можуть бути успішними, як ми почули сьогодні від представників «Клубу успішних ідей», копітка праця заради дітей, отже, заради майбутнього – такі головні виклики нашого часу в царині освіти.
Задля їх здійснення необхідно об’єднувати зусилля всіх, щоб усмішки сяяли на кожному личку дитини, яка переступає шкільний поріг, або якій допомагають його переступити люди доброї волі зі світлом у душах, долаючи цим світлом складний прагматичний час.