Анамарія Рамач Белград, 23 серпня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Сербський автономний край Воєводина, котрий розташований на півночі країни і чия південна межа збігається з річкою Дунай, відомий завдяки строкатому етнічному складу населення. У Воєводині є чимало словацьких сіл, з-поміж яких можна виділити Бачськи Петровец – освітньо-культурний осередок воєводинських словаків.
Багатонаціональна Воєводина заселена ще за часів Австро-Угорщини угорцями, німцями, сербами, карпатськими русинами-українцями та словаками. Одну третину населення Воєводини і сьогодні становлять національні меншини.
Одні з перших мешканців – словацькі родини селян-кріпаків
Мандруючи північною Сербією, можете натрапити на затишне словацьке село Бачськи Петровец. Його історія починається 1745 року, коли осадчий Матей Чані привів десяток словацьких сімей селян-кріпаків зі словацької так званої «верхньої землі під Татрами».
Завдяки своїй працьовитості, петровчани змогли культивувати болотисту запущену місцевість і стали вільними селянами ще до офіційного скасування кріпацтва в Австро-Угорщині. Тут, на нижній землі, як її назвали, вони почали будувати свої протестантські церкви й школи.
Місцевий протестантський священик розповів: «Поряд із духовною діяльністю священики стояли у перших лавах при спорудженні школи, заснуванні бібліотеки, театру, недільної школи».
Вулиці у Петровці і сьогодні доволі криві. Причину цього пояснює легенда, яку Радіо Свобода розповіла мешканка села: «Я чула, що колись тут був п’яний староста. Коли той гуляв Петровцем, як він ступав, услід за ним котили колесо, і тому такі кривуваті вулиці збудували».
Апетитні петровські ковбаси смакують усім мешканцям Сербії
Бачськи Петровець відомий і умінням виготовляти ковбаси – товсті, червоні, гострі на смак, завдяки гострому перцю. Петровський хазяїн Ондрей розповів, у чому полягає таємниця смаку його ковбас: «Якщо не маєте якісного перцю, то й навіть ковбасу не можете зготувати. Цей домашній перець сушать у печі. Потім його треба змолоти. Тоді додають кмин і часник».
Готова ковбаса сушиться у коптильні, бажано цілий місяць. Великого вогню не повинно бути, тому запалюють галузки вишні і черешні, щоб дрова не були дуже сухі, а також для особливого аромату. Апетитні петровські ковбаси смакують усім мешканцям Сербії. А Сербія пишається, що може похвалитися мандрівникові розмаїттям та багатством культур.
Одні з перших мешканців – словацькі родини селян-кріпаків
Мандруючи північною Сербією, можете натрапити на затишне словацьке село Бачськи Петровец. Його історія починається 1745 року, коли осадчий Матей Чані привів десяток словацьких сімей селян-кріпаків зі словацької так званої «верхньої землі під Татрами».
Завдяки своїй працьовитості, петровчани змогли культивувати болотисту запущену місцевість і стали вільними селянами ще до офіційного скасування кріпацтва в Австро-Угорщині. Тут, на нижній землі, як її назвали, вони почали будувати свої протестантські церкви й школи.
Місцевий протестантський священик розповів: «Поряд із духовною діяльністю священики стояли у перших лавах при спорудженні школи, заснуванні бібліотеки, театру, недільної школи».
Вулиці у Петровці і сьогодні доволі криві. Причину цього пояснює легенда, яку Радіо Свобода розповіла мешканка села: «Я чула, що колись тут був п’яний староста. Коли той гуляв Петровцем, як він ступав, услід за ним котили колесо, і тому такі кривуваті вулиці збудували».
Апетитні петровські ковбаси смакують усім мешканцям Сербії
Бачськи Петровець відомий і умінням виготовляти ковбаси – товсті, червоні, гострі на смак, завдяки гострому перцю. Петровський хазяїн Ондрей розповів, у чому полягає таємниця смаку його ковбас: «Якщо не маєте якісного перцю, то й навіть ковбасу не можете зготувати. Цей домашній перець сушать у печі. Потім його треба змолоти. Тоді додають кмин і часник».
Готова ковбаса сушиться у коптильні, бажано цілий місяць. Великого вогню не повинно бути, тому запалюють галузки вишні і черешні, щоб дрова не були дуже сухі, а також для особливого аромату. Апетитні петровські ковбаси смакують усім мешканцям Сербії. А Сербія пишається, що може похвалитися мандрівникові розмаїттям та багатством культур.