Тетяна Ярмощук Київ, 2 серпня, 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Не помиляється той, хто нічого не робить. Але якщо помилку робить звичайна людина – це її проблеми. Прорахунки політиків стають проблемами тих, хто їх привів до влади. Які помилки нині згадують ветерани парламентських перегонів, і як не стати на ті ж самі граблі?
«Робота у Комітеті з питань соціальної політики, безумовно, накладала відбиток на ті політичні рішення, які ми ухвалювали, і до яких я мав стосунок. І одна з таких помилок була, коли я непродумано наполягав на підвищенні мінімальної заробітної плати, а потрібно було працювати взагалі над концепцією реформування системи оплати праці. Це було у 2002 році. Це помилка, з якої я зробив правильні висновки, я часто її згадую. Дуже часто, коли хочеться зробити комусь добре, а виходить, як завжди гірше. Тому що треба думати про перспективу, а не про миттєву вигоду, щоб сподобатися електорату».
Пакетне голосування 2004-го року. Це, за словами політичного старожила Володимира Яворівського, його найбільша політична помилка:
«У грудні 2004-го в одному пакеті були проголосовані закон про третій тур президентських виборів, і в одному пакеті поправки до Конституції. Це, мабуть, найбільша помилка, в якій я брав участь. Тому що ці, на коліні ухвалені, незважені, нерозумні поправки до Конституції, призвели до цієї ситуації 2007 року, в якій певні моменти були просто трагічними». Найбільшою своєю помилкою депутат трьох скликань Тарас Чорновіл називає те, що не пішов у політику 1990 року. А взагалі коріння всіх своїх політичних прорахунків пан Чорновіл убачає у надто запальному характері:
«Показова помилка – це історія зі синьо-жовтою стрічкою, біля пам’ятника Шевченка, на якій було написано «Великому Кобзареві від Леоніда Кучми». Всі розуміли, що ту стрічку треба прибрати, всі були обурені тим, що Кучма ставив квіти до пам’ятника Шевченка у 2001 році, 9 березня... От тільки маленька проблема: я навіть не встиг роздивитися, що вона жовто-блакитна, я там одну секунду чиркнув запальничкою, потім побачив — і погасив. Але після того мене років чотири чихвостили, хто тільки міг, причому найбільші кон’юнктурники, які найбільше лягали під Кучму, мені це згадували».
Парламентар 3, 4 та 5 скликань Борис Беспалий не вважає себе непогрішимим, але конкретної помилки виокремити не може. Пан Беспалий каже, що своєю політичною лінією він задоволений, а щодо конкретної роботи, то претензії виникають щодня:
«Напрямок своєї діяльності, політичну позицію я вважаю правильною, і я б її повторив. Що стосується конкретних кроків, то я кожен день підбиваю для себе підсумки, роблю роботу над помилками і тут я практично собою не задоволений, що можна було зробити краще, точніше... Весь час здається, що щось мало зроблено, не так зроблено. Хочеться переробити, і кожен день прожити з початку».
Історія ж свідчить: факти великих помилок виявляються та визнаються не відразу. Український гетьман Богдан Хмельницький, якого оспівували як великого об’єднувача України та Росії, в останній рік свого життя визнав, що Переяславська угода була помилкою.