Усі попередні роки саме через відсутність єдності серед політичної і владної еліти України щодо НАТО і дії за принципом «крок уперед, два кроки назад» серед членів альянсу також не було консенсусу щодо термінів натівського майбутнього Києва.
Проте 2007 рік дав декілька оптимістичних сигналів для української сторони.
Так, США остаточно визначилися зі власною підтримкою членства України в НАТО. В Сенаті ухвалили законопроект “NATO Freedom Consolidation Act of 2007” – «Акт 2007 року про консолідацію свободи в НАТО», у якому йдеться про потребу вступу до альянсу Албанії, Грузії, Македонії, Хорватії й України, а також міститься заклик надати цим країнам у 2008 році фінансову підтримку для підготовки процесу.
При цьому відзначається, що вступ цих держав до НАТО «означатиме успіх для Європи, НАТО і США», оскільки розширить «зону миру і безпеки».
Щоправда, Франція й Німеччина – важливі учасники європейської вісі НАТО – зберігають традиційно скептичне ставлення до членства Києва в альянсі. Ці держави хочуть бачити Україну в НАТО як проєвропейську, а не як проамериканську країну.
Нинішнє керівництво НАТО, в свою чергу, оголосило, що саме 2009 року воліло б бачити серед кандидатів на вступ до НАТО Сербію, Україну й Грузію.
Для НАТО саміт у 2009 року буде ювілейним. Він має запам’ятається тим, що для альянсу це стане черговою хвилею розширення.
Слово за Україною
«Звичайно, народ сам має дійти рішення. Але я думаю, що 2008 року це рішення буде ухвалене», — наголошував Яап де Гооп Схеффер.
І це тоді, коли Україна й досі не приєдналася до ПДЧ. За таких умов ці слова Генсека – надзвичайно відчутний кредит довіри Києву.
А що ж сама Україна? Цільовий план Україна – НАТО на 2007 рік за своїм змістом максимально наближений до ПДЧ. Він містить дві з половиною сотні заходів, спрямованих на реформи в політиці й економіці, військовій і судовій сферах, які перетворюватимуть Україну на демократичну державу. На 2007 рік у бюджеті надано близько 5 млн. грн. для фінансування заходів у рамках «Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 2004–2007 роки».
Проте справа не в деклараціях, а справах. Чи будуть вони зроблені до кінця і справді послідовно? Чи буде для цього час за умов, коли політичні сили зайняті позачерговими парламентським виборами, які примушують владні еліти формувати стратегії внутрішньої перемоги, про НАТО майже не згадуючи?
Хоча натівська тема, звісно, вкотре буде використовуватися супротивниками альянсу на демагогічному підґрунті – з усіма негативними наслідками для самої ідеї наближення України до НАТО. А країни альянсу будуть очікувати, чим саме завершиться черговий виборчий вихор в Україні.
А тоді – вкотре мов по зачарованому колу…
Хартія про особливе партнерство: Кожен рік – особливий…
Рік 2002. До НАТО під дзвін «Кольчуги»
Рік 2003. Від Іраку до Тузли
Рік 2004. «Помаранчевий»
Рік 2005. «Інтенсифікований»
Рік 2006. «Постой, паровоз!»
Проте 2007 рік дав декілька оптимістичних сигналів для української сторони.
Так, США остаточно визначилися зі власною підтримкою членства України в НАТО. В Сенаті ухвалили законопроект “NATO Freedom Consolidation Act of 2007” – «Акт 2007 року про консолідацію свободи в НАТО», у якому йдеться про потребу вступу до альянсу Албанії, Грузії, Македонії, Хорватії й України, а також міститься заклик надати цим країнам у 2008 році фінансову підтримку для підготовки процесу.
При цьому відзначається, що вступ цих держав до НАТО «означатиме успіх для Європи, НАТО і США», оскільки розширить «зону миру і безпеки».
Щоправда, Франція й Німеччина – важливі учасники європейської вісі НАТО – зберігають традиційно скептичне ставлення до членства Києва в альянсі. Ці держави хочуть бачити Україну в НАТО як проєвропейську, а не як проамериканську країну.
Нинішнє керівництво НАТО, в свою чергу, оголосило, що саме 2009 року воліло б бачити серед кандидатів на вступ до НАТО Сербію, Україну й Грузію.
Для НАТО саміт у 2009 року буде ювілейним. Він має запам’ятається тим, що для альянсу це стане черговою хвилею розширення.
Слово за Україною
«Звичайно, народ сам має дійти рішення. Але я думаю, що 2008 року це рішення буде ухвалене», — наголошував Яап де Гооп Схеффер.
І це тоді, коли Україна й досі не приєдналася до ПДЧ. За таких умов ці слова Генсека – надзвичайно відчутний кредит довіри Києву.
А що ж сама Україна? Цільовий план Україна – НАТО на 2007 рік за своїм змістом максимально наближений до ПДЧ. Він містить дві з половиною сотні заходів, спрямованих на реформи в політиці й економіці, військовій і судовій сферах, які перетворюватимуть Україну на демократичну державу. На 2007 рік у бюджеті надано близько 5 млн. грн. для фінансування заходів у рамках «Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 2004–2007 роки».
Проте справа не в деклараціях, а справах. Чи будуть вони зроблені до кінця і справді послідовно? Чи буде для цього час за умов, коли політичні сили зайняті позачерговими парламентським виборами, які примушують владні еліти формувати стратегії внутрішньої перемоги, про НАТО майже не згадуючи?
Хоча натівська тема, звісно, вкотре буде використовуватися супротивниками альянсу на демагогічному підґрунті – з усіма негативними наслідками для самої ідеї наближення України до НАТО. А країни альянсу будуть очікувати, чим саме завершиться черговий виборчий вихор в Україні.
А тоді – вкотре мов по зачарованому колу…
Хартія про особливе партнерство: Кожен рік – особливий…
Рік 2002. До НАТО під дзвін «Кольчуги»
Рік 2003. Від Іраку до Тузли
Рік 2004. «Помаранчевий»
Рік 2005. «Інтенсифікований»
Рік 2006. «Постой, паровоз!»