Сергій Згурець
Після Помаранчевої революції Київ мав право розраховувати на кардинальні зміни у відносинах із Північноатлантичним альянсом. «Активізація євроатлантичної інтеграції з орієнтацією на вступ до НАТО як основи загальноєвропейської безпеки є найважливішим пріоритетом і зовнішньої, і внутрішньої політики України», – заявляв у 2005 році Президент Віктор Ющенко.
Міністр оборони України Анатолій Гриценко, як один із найпотужніших лобістів натівської ідеї, в свою чергу стверджував, що «остаточний термін членства України в НАТО має бути визначений завдяки політичному рішенню з обох сторін. Якщо враховувати суто військовий аспект співпраці, теоретично Україна може бути готова до вступу через два-три роки».
При цьому Київ намагався довести партнерам по НАТО, що Україна вже робить значний внесок у загальнонатівські зусилля з підтримки безпеки.
Так, було обіцяно, що український миротворчий контингент залишиться у Косові. Крім того, Україна готова підтримати миротворчі операції НАТО в Афганістані й Іраку, надати військово-транспортні літаки в межах операції НАТО з підтримки зусиль Африканського союзу щодо стабілізації обстановки в суданській провінції Дарфур.
Серйозна пропозиція
Відтак у квітні 2005 року в рамках неформального саміту альянсу у Вільнюсі Києву було запропоновано розпочати Інтенсифікований діалог із НАТО.
Інтенсифікований діалог розпочинають тільки з країнами, які чітко визначили, що вони однозначно хочуть бути членами альянсу. Інтенсифікований діалог – перший офіційний формат відносин із альянсом, у назві якого значиться не «особливе партнерство», а «членство». Для України, як і для НАТО, зокрема для деяких його членів, це має принципове значення.
Після цього очікувалося, що вже восени 2005 року Київ зможе вголос говорити і про ПДЧ – після того, як українська сторона вдало виконає Цільовий план – 2005, який включав 277 різних заходів, і продовжуватиме проведення реформ не лише в оборонній сфері, а й у галузі політики та економіки.
Але за президентськими виборами в Україну прийшов чинник політичної реформи: її реалізація надавала Прем’єр-міністрові реальні важелі впливу на формування зовнішньої політики. Насувалися і парламентські вибори.
Знову обережність
Багато членів НАТО вважали, що, якщо на виборах переможуть опозиційні теперішній владі партії, сформований ними Кабінет міністрів може згорнути українсько-натівську співпрацю. І це примушувало низку країн альянсу обережно ставитися до майбутнього приєднання України до ПДЧ.
У цьому ж 2005 році, згідно з даними фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології, 48 % українців – проти вступу України в НАТО і лише 15% – за.
У передвиборний період помаранчеві в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова намагалися не концентрувати уваги громадськості на відносинах із НАТО. Як і в часи Кучми, члени уряду замість слів «вступ у НАТО» набагато частіше вживають алегоричний вираз «євроатлантична інтеграція». Реальні витрати, які стосуються реалізації євроатлантичного курсу України, у державному бюджеті на 2006 рік становили 204,6 млн. грн. – або 60 копійок на дорослого жителя країни на місяць.
Хартія про особливе партнерство: Кожен рік – особливий…
Рік 2002. До НАТО під дзвін «Кольчуги»
Рік 2003. Від Іраку до Тузли
Рік 2004. «Помаранчевий»
Рік 2006. «Постой, паровоз!»
Рік 2007. «Contra spem spero»
Міністр оборони України Анатолій Гриценко, як один із найпотужніших лобістів натівської ідеї, в свою чергу стверджував, що «остаточний термін членства України в НАТО має бути визначений завдяки політичному рішенню з обох сторін. Якщо враховувати суто військовий аспект співпраці, теоретично Україна може бути готова до вступу через два-три роки».
При цьому Київ намагався довести партнерам по НАТО, що Україна вже робить значний внесок у загальнонатівські зусилля з підтримки безпеки.
Так, було обіцяно, що український миротворчий контингент залишиться у Косові. Крім того, Україна готова підтримати миротворчі операції НАТО в Афганістані й Іраку, надати військово-транспортні літаки в межах операції НАТО з підтримки зусиль Африканського союзу щодо стабілізації обстановки в суданській провінції Дарфур.
Серйозна пропозиція
Відтак у квітні 2005 року в рамках неформального саміту альянсу у Вільнюсі Києву було запропоновано розпочати Інтенсифікований діалог із НАТО.
Інтенсифікований діалог розпочинають тільки з країнами, які чітко визначили, що вони однозначно хочуть бути членами альянсу. Інтенсифікований діалог – перший офіційний формат відносин із альянсом, у назві якого значиться не «особливе партнерство», а «членство». Для України, як і для НАТО, зокрема для деяких його членів, це має принципове значення.
Після цього очікувалося, що вже восени 2005 року Київ зможе вголос говорити і про ПДЧ – після того, як українська сторона вдало виконає Цільовий план – 2005, який включав 277 різних заходів, і продовжуватиме проведення реформ не лише в оборонній сфері, а й у галузі політики та економіки.
Але за президентськими виборами в Україну прийшов чинник політичної реформи: її реалізація надавала Прем’єр-міністрові реальні важелі впливу на формування зовнішньої політики. Насувалися і парламентські вибори.
Знову обережність
Багато членів НАТО вважали, що, якщо на виборах переможуть опозиційні теперішній владі партії, сформований ними Кабінет міністрів може згорнути українсько-натівську співпрацю. І це примушувало низку країн альянсу обережно ставитися до майбутнього приєднання України до ПДЧ.
У цьому ж 2005 році, згідно з даними фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології, 48 % українців – проти вступу України в НАТО і лише 15% – за.
У передвиборний період помаранчеві в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова намагалися не концентрувати уваги громадськості на відносинах із НАТО. Як і в часи Кучми, члени уряду замість слів «вступ у НАТО» набагато частіше вживають алегоричний вираз «євроатлантична інтеграція». Реальні витрати, які стосуються реалізації євроатлантичного курсу України, у державному бюджеті на 2006 рік становили 204,6 млн. грн. – або 60 копійок на дорослого жителя країни на місяць.
Хартія про особливе партнерство: Кожен рік – особливий…
Рік 2002. До НАТО під дзвін «Кольчуги»
Рік 2003. Від Іраку до Тузли
Рік 2004. «Помаранчевий»
Рік 2006. «Постой, паровоз!»
Рік 2007. «Contra spem spero»