ГЛАС НАРОДУ:
/images/photo/question_50.jpg Де б Вам хотілося жити: в місті чи в селі?
/images/photo/SL_15.06.2007_n1.jpg Валентина. Фахівець з народної медицини: - І там, і там. Я і зараз так живу - місто і село. Літом - у селі, зимою - в місті. Всіх приваблює село. Те, що я вирощую, подобається, воно своє. Те, що з природою спілкуєшся. Можна вийти зранку на свіже повітря. А тут, у місті, квартира, тут робота, свої зв''язки, тут діти живуть і працюють. Не можна одне від другого відділити.
/images/photo/SL_15.06.2007_n2.jpg Ібрагім. Студент-юрист: - У місті. Зрозуміло, що всі хочуть жити в місті. Тут більше людей знайомих, всіляких розважальних центрів, міст, магазинів крутих...У селі погано, в селі немає ніякої цивілізації... мало.
/images/photo/SL_15.06.2007_n3.jpg Михайло, спеціаліст із інформаційних технологій: - У селі під містом. Люблю жити в селі. Я багато часу там провів у дитинстві. Якби там були всі комунікації, Інтернет, я вважаю, що відсотків дев''яносто людей обрали б життя в селі. Звісно, це все є в місті, але якщо ми говоримо про село, то, звісно, ми говоримо про будинок. А це вже свобода, вийти до себе на подвір''я, випити пляшечку пива... Хіба це не чудово?
/images/photo/SL_15.06.2007_n4.jpg Віка. Економіст: - Напевно, в місті. Я в селі ніколи не була, якщо чесно. Це не моє, це було б для мене неможливо. Та й грошей у селі не заробиш, на відміну від міста. На вихідні, звісно, хочеться виїхати кудись за місто, кудись на озеро, де менше людей, ліс і чисте повітря. але якщо так довго проводити час, то просто не вистачає суєти, емоцій, якогось руху. Якби я народилася в селі я б напевно не хотіла жити в місті , але люди, які до цього звикли і їм це подобається.
/images/photo/SL_15.06.2007_n5.jpg Тетяна, живе в Італії: - Я прожила в Києві з 48 року. Зараз я живу за кордоном. Мені сумно дивитися на наш Київ колишній, де я ходила босоніж, де я дитинство провела. У мене є тут квартира, але я пройшла, подивилася на цей весь безлад. І тепер не хочу ні міста, ні села.
Леся Штогрин, Надія Шерстюк Цьогорічний звіт ООН стверджує: вперше в історії більшість населення земної кулі – городяни. Загальносвітовим тенденціям відповідає і Україна. За даними державного комітету статистики, в українських селах проживає вдвічі менше людей, аніж у містах. Чому українці обирають мегаполіси? І чи здатні великі міста вмістити всіх охочих там жити?
| (Ukrinform) |
Як не парадоксально, але на фоні щорічного збільшення кількості городян у переліку українських міст-мільйонників Дніпропетровська, Києва, Одеси і Харкова, зовсім скоро може залишитись лише столиця. Донецьк таке звання втратив ще у 2005 році. Мешканців Києва щороку стає більше, тоді як інші мегаполіси втрачають городян з року в рік, каже Любов Стельмах, директор департаменту статистики населення державного комітети статистики України.
“На 1 січня 2005 року у Києві було зареєстровано 2 мільйони 666 тисяч 400 осіб, а на 1січня 2007 року — вже 2 мільйони 718 тисяч 100 чоловік. Трьох мільйонів ще немає, але така тенденція є. Київ розростається. Але загалом, по всій країні чисельність міського населення щороку зменшується, втім, так само, як і сільського. Кожного року у нас чисельність населення зменшується приблизно на 350 тисяч осіб.”
За тринадцять років масштаби української столиці суттєво зростуть. У генеральному плані розвитку Києва до дві тисячі двадцятого року планується розширення столичного регіону за рахунок міст-супутників: Броварів, Василькова, Ірпеня. Але розширення столичного регіону не означає, що Київ нахабно проковтне маленькі міста, каже директор Інституту "Київгенплан" Володимир Чекмарьов, це, радше, спільна діяльність столиці і провінції:
“Суть столичного регіону — це спільне використання територій, обговорення і вирішення питань забудови Києва та приміської зони. Оскільки в містах під Києвом без проектування ведеться забудова, захоплення територій. Таким чином, потрібно спільно вирішувати питання щодо спільного створення мегаполісу на цих територіях. Отака система. Столичний регіон — це не розширення території Києва, а спільна діяльність.”
Парадокс п’ятдесятого кілометра
Київ. Півторагодинний затор у центрі. Спека. Розпечений асфальт. Штовханина в метро. Яскраві вітрини. Люди, які завжди кудись поспішають. Рекламні проспекти, нав’язливі розповсюджувачі реклами... Півтори години електричкою від приміського вокзалу — і ти в іншому світі. Маленький дворик. Столик, за яким щовечора грають у доміно справжні чоловіки на пенсії. Традиційна лавочка – улюблене місце бабусь, які зазвичай усе бачать і все чують. Розлога верба, яка гіллям торкається асфальту. За п’ятдесят кілометрів від Києва у місті Фастові. Люди живуть зовсім іншим життям.
Слухати:
За п’ятдесят кілометрів від Львова у селах переважно самі лише пенсіонери. Саме тому шістдесят відсотків родючої землі на Львівщині вже роками ніхто не обробляє. Державні програми розвитку села люди не дуже відчувають. Саме тому більшість сільських жителів втікають на роботу до сусідніх міст або виїжджають на заробітки за кордон.
Життя у селах на Дніпропетровщині розмірене – рано прокидаються, рано лягають, багато працюють. Зарплата селян тут вдвічі, а то й утричі менша, ніж у мешканців міста. Молодь працевлаштовується у навколишніх райцентрах на заводах і шахтах. Залишаються жити в селі одиниці. Ті ж , кому за сорок, здебільшого стоять на обліку у центрах зайнятості.
За даними українських науковців, самодостатнім і ефективним у бюджетному плані може бути поселення, яке нараховує не менше чотирьох тисяч осіб. Середній розмір українського села сьогодні приблизно півтори тисячі.
Сказати, що село в Україні вмирає, не можна, але те, що воно зараз у глибокій кризі – це факт, вважає письменник і культуролог Максим Стріха. Для України це дуже небезпечно: знищуються родючі землі, потроху вимирають українські традиції і все більше з’являється сіл – привидів. Вирішення проблеми — у адміністративній реформі, вважає Максим Стріха.
| Максим Стріха |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Жити в місті здебільшого прагне молодь. Люди старші мріють про життя у приміських селах. Вже зараз тридцятикілометрова зона біля Києва майже вся забудована приватними будинками. З’являється мода – працювати в мегаполісі, а ввечері, після важкого робочого дня відпочивати у власному будинку за містом. Українці потихеньку вчаться європейському стилю життя.
Семимільйонний Лондон з його високим культурним та економічним рівнем життя - ласе місце як для десятків тисяч іноземців, так і для англійської молоді. До "міста дощів і туманів" краще приїжджати двадцятилітнім — здобути освіту, знайти роботу, вдосталь походити по пабах і дискотеках. А сімейні британці, ті кому за тридцять, шукають більш спокійного і розміреного життя у провінції.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина: