Віталій Пономарьов Київ, 1 червня 2007 RadioSvoboda.Ua) – 63 роки тому керівники Радянського Союзу вирішли виселити з Криму, слідом за кримськими татарами, ще і болгар, вірмен, греків та циган. У службовому листуванні московська партійна верхівка називала цю акцію «етнічним розвантаженням Криму».
20 травня 1944 року завершилася так звана «спецоперація» із депортації кримських татар. А вже 2 червня Державний комітет оборони СРСР ухвалив постанову №5984сс про примусове виселення з Криму болгар, вірмен, греків та циган як поплічників німецької окупаційної влади.
На світанку 27 червня співробітники НКВД почали виганяти людей з осель, доставляти їх на залізничні станції і товарними вагонами вивозити до Башкирської та Марійської республік і ще чотирьох областей Росії, а також до Узбекистану та Казахстану. Тоді з півострова були депортовані 15 тисяч греків, 10 тисяч вірмен, 12,5 тисяч болгар та всі кримські цигани. 4 липня Берія доповів Сталіну про завершення виселення з Криму загалом 225 тисяч осіб. А мету тієї етнічної чистки сформулював нарком держбезпеки Криму Сергієнко:
«Нами ставиться завдання зробити Крим новим Кримом зі своїм російським укладом».
У місцях висилки «спецпереселенці», як їх називала влада, працювали на лісозаготівлі і будівництві та у сільському господарстві. Вони жили у «спецпоселеннях», виїзд з яких без дозволу «спецкомендатури» вважався втечею і карався двадцятьма роками концтаборів. Демобілізовані радянські солдати та офіцери, що після війни поверталися до своїх виселених родин, теж ставали «спецпереселенцями». Від хвороб, виснажливої праці, поганого харчування і неякісної питної води у перші роки висилки загинуло від 40 до 50% «спецпереселенців». Щоб затерти пам’ять про депортовані народи, у Криму були перейменовані 900 татарських, 40 грецьких та 50 німецьких населених пунктів.
На світанку 27 червня співробітники НКВД почали виганяти людей з осель, доставляти їх на залізничні станції і товарними вагонами вивозити до Башкирської та Марійської республік і ще чотирьох областей Росії, а також до Узбекистану та Казахстану. Тоді з півострова були депортовані 15 тисяч греків, 10 тисяч вірмен, 12,5 тисяч болгар та всі кримські цигани. 4 липня Берія доповів Сталіну про завершення виселення з Криму загалом 225 тисяч осіб. А мету тієї етнічної чистки сформулював нарком держбезпеки Криму Сергієнко:
«Нами ставиться завдання зробити Крим новим Кримом зі своїм російським укладом».
У місцях висилки «спецпереселенці», як їх називала влада, працювали на лісозаготівлі і будівництві та у сільському господарстві. Вони жили у «спецпоселеннях», виїзд з яких без дозволу «спецкомендатури» вважався втечею і карався двадцятьма роками концтаборів. Демобілізовані радянські солдати та офіцери, що після війни поверталися до своїх виселених родин, теж ставали «спецпереселенцями». Від хвороб, виснажливої праці, поганого харчування і неякісної питної води у перші роки висилки загинуло від 40 до 50% «спецпереселенців». Щоб затерти пам’ять про депортовані народи, у Криму були перейменовані 900 татарських, 40 грецьких та 50 німецьких населених пунктів.