Ще й досі на території заповідника “Биківнянські могили” викопують рештки борців за волю України, які загинули під час репресій у 20-му столітті

Наталка Коваленко Київ, 21травня 2007 (RadioSvoboda.Ua) - Щорічне вшанування жертв сталінського режиму з кожним роком все більше збирає людей навколо величезного залізного пам’ятника, пофарбованого в чорний траурний колір. Сюди звозили українців, розстріляних під час репресій у 20-му столітті. Їх не закопували глибоко в землю, лише притрушували землею. Ще й досі тут знаходять на поверхні кістки людей. А минуло вже 75 років. З кожним роком все далі відтягуються події у минуле, але багато хто пам’ятає ці дні і з жахом згадує.

Віталій Мацюк
(RadioSvoboda.Ua)
Віталій Мацюк торік наступив на череп. Він приїжджає сюди щороку аж з Білої Церкви, що на Київщині. Йому уже за 80, він присів обабіч на землі, бо ноги вже підводять. Його мова уже дуже незрозуміла і тиха, він весь час плаче: «Батько й сусіди. Кого спіймають, того й розстрілюють. Голодомор пам’ятаю. Собак їли, людей їли. Я в Києві лежав у лікарні, мені пощастило, мене не з’їли, не помер, і в лікарні не заморили».

Покладали квіти і Президент України Віктор Ющенко з дочками і сином: «У 32-33 році голод на Україні забрав набагато більше людей, ніж фінська війна, війна з німецькими окупантами і війна з японцями — разом узятими».

Мер столиці Леонід Чернівецький заявив: «Отож, подумаємо про цих людей і помолимося Богу. Немає і не може бути оправдання виконавцям страшної биковнянської трагедії, вічна слава і вічний спокій безвинно загиблим. Царство їм небесне».

Кияни Віра і Валерій у вишиванках і з запаленими свічками в руках не відчувають спеки. Вони не змогли, живучи поруч, не приїхати, не пом’янути своїх предків, не віддати честь українським героям: «Вони вирішили знищити цвіт нації, щоб Україна не стала державою ніколи. Революція — скільки жертв. Холодний яр, Голодомор, Соловки і Гулаги – хвиля ця тримається і по сьогоднішній день».

Антоніна приїхала сюди з онукою Марічкою. Дарма, що маленька дівчинка тільки закінчує перший клас, вона свідомо прийшла сюди. Знає, хто тут похований і що тут відбувається, пояснює бабуся Антоніна. Однак говорити маленька наважується лише в школі перед однокласниками і класним керівником: «Вона знає, що тут багато вбили невинних українців і вона прийшла, принесла квіти – ромашки, і про Голодомор вона знає і про війну».

Заступник голови Спілки офіцерів України Микола Отсун тут щороку: «Першим про це сказав Микола Лисенко із Броварів, коли побачив ці кістки і черепи у лісі, які стояли замість воріт, а черепом дітки гралися як м’ячем».

На завершення хвилина мовчання.

Матеріали до теми:

• «Биківнянські могили» 20.05.2007 (фотогалерея) • Пам’ять жертв комуністичного режиму Україна вшановуватиме у третю неділю травня