Олекса Семенченко Прага, 30 квітня 2007 (RadioSvoboda.Ua) — Мільярдер, фінансист та філантроп Джордж Сорос добре відомий в Україні та інших державах Східної Європи. Через свій Інститут відкритого суспільства та національні Фундації Сороса він витратив мільйони доларів на проекти відродження громадянського суспільства у посткомуністичних державах, зокрема, в Україні. Перебуваючи у Празі, Джордж Сорос дав інтерв’ю Радіо Свобода.
Дж. С.: Мою роль неправильно зрозуміли і перебільшили, зокрема, Президент Росії Путін та інші, як-от колишній Президент Грузії Шеварднадзе. Вони воліли звинувачувати в організації революції мене, замість того, щоб прийняти факт, що народ скинув режим у Грузії.
Р. С.: Але все ж таки, Ви ж відіграли якусь роль, особливо у Грузії, чи не так?
Дж. С.: Я особисто мав стосунок до Грузії, позаяк працював із Шеварднадзе та іншими в межах антикорупційної кампанії, яку вели він, Саакашвілі, що був тоді міністром юстиції, та тодішній голова парламенту Зураб Жванія. Потім, на превеликий жаль, Шеварднадзе не зміг виконати своїх обіцянок, бо головним джерелом корупції в Грузії було міністерство внутрішніх справ, поліція. А його політичне життя дослівно залежало від підтримки поліції, тож він не міг здійснити цю кампанію. Потім Саакашвілі та Жванія залишили уряд і заснували власну партію. Як партію ми їх не підтримували, але нагородили їх, наприклад, премією «Відкритого суспільства» як визнання їхньої позиції. У цьому й полягала моя роль.
Р. С.: Дивлячись назад, чи Ви задоволені тим, як розвинулися події у Грузії?
Дж. С.: Грузинська держава справді змінила свій характер. Рівень корупції значно знизився. Грузія дає собі раду з дуже сильним тиском з боку Росії, бо Путіну не подобається бачити незалежну Грузію, тож він робить усе, щоб завдати їй шкоди. У певний момент вони зупинили постачання газу, відключили електрику, та Грузія вижила. Тому це досить напружене становище, і поліпшення відносин було б в інтересах і Грузії, і Росії. Та я думаю, що грузинська влада стверджується як життєздатна та успішна.
Р. С.: А чи стосується така позитивна оцінка й України?
Дж. С.: Україна викликає більше запитань, бо, на жаль, Росії вдалося здобути контроль над газом. Тож Росія тримає Україну під своїм контролем більше, ніж Грузію. Одначе в Україні є все-таки жваве демократичне суспільство, яке показало своїм керівникам, що не терпітиме певного типу поведінки. І хто б тепер не був при владі, має це врахувати.
Р. С.: Але ж багато українців, що були сповнені ідеалізму та ентузіазму під час Помаранчевої революції, тепер налаштовані скептично. Все, що вони бачать, — це політичні чвари та безвихідь. Що б Ви їм порадили? Чи мали б вони знову вийти на вулиці?
Дж. С.: Слід розбудовувати демократичні інституції. Демократію не можна збудувати революціями. Я кажу, що не є великим прихильником революцій. Також я стурбований неспроможністю провідників Помаранчевої революції виконати свої обіцянки. Вони виявилися неготовими до великого завдання. Ось у чому розчарувалися люди. Одначе там наявні дві зрівноважувальні сили, що мусять знаходити компроміс. Жодна з них не має більшості, тому нині і переважає ця неприваблива форма демократичного компромісу. Але ця ситуація і далі дозволяє мати вільну дискусію. Є свобода слова, свобода мас-медіа. З цього, я думаю, якщо така дещо розпачлива ситуація потриває кілька років, то вийде щось більш позитивне, бо люди можуть дебатувати та мати більшу свободу дій.
Р. С.: Стосовно Росії, що, на Вашу думку, там сталося з громадянським суспільством? Чи розчаровані Ви особисто в тому, що росіянам настільки подобається Владімір Путін — прихильник жорсткого курсу, що вони, як виглядає, не дуже дбають про існування громадянських свобод?
Дж. С.: Я інвестував у Росію справді багато грошей і зусиль. Це був мій головний проект протягом 5—10 років. Тож те, як усе повернулося, справді є джерелом величезного розчарування. Завжди лише незначна меншість є готовою на великий ризик через переконання. Такими людьми були дисиденти за радянської системи. Ми знову до цього повертаємося. Люди, які вірять у принципи і готові їх захищати, стають незначною меншістю. Але вони їх захищають. Маю на увазі, що у Санкт-Петербурзі все-таки знайшлися 2000 людей, яких побили кийками по голові під час недавніх демонстрацій. Не можна чекати на таке від дуже великої кількості людей, якщо вони бачать, що їх чисельно значно переважають загони міліції, котрі розмахують палицями. Лише зрідка трапляється, як це було під час Помаранчевої революції та Революції тюльпанів, що дуже велике число людей бажає взяти участь у демонстраціях. Та все-таки в Росії такі люди є. Я думаю, що є й багато людей, які їм симпатизують мовчки.
Р. С.: Ви критично висловлюєтеся щодо Джорджа Буша, а під час останньої виборчої кампанії Президента дали мільйони доларів його супротивникам. Чи й далі оцінюєте негативно його зовнішню політику?
Дж. С.: Гадаю, що політика адміністрації Буша серйозно нашкодила можливостям Америки мати вплив у світі. Це відчутно й у зменшенні американського впливу у Східній Європі. Також це завдало шкоди світові, бо Америка виступала на захист певних принципів, яким зрадила. Адміністрація Буша порушила деякі засадничі принципи відкритого суспільства у низці сфер: прав людини, ставлення до ув’язнених, політизації урядових органів, що зобов’язані бути аполітичними, як-от офіс генерального прокурора, військове відомство, державна служба тощо. Тож завдано величезної шкоди, і я про це попереджав. Тож мені приємно бачити, що американська громадськість тепер відкидає політику Буша.