Ірина Біла Яка роль українців в освоєнні Космосу? Як впроваджується Космічна програма в Новій Україні. Слухати:
Ірина Біла:Шлях людства до Всесвіту неможливо уявити без українців. Їхні розробки неабияк пришвидшили поступ до відкриття космосу.
Рівно сорок шість років тому Юрій Гагарін зі словами “Поїхали!” перший з людей вирушив у космос. Політ тривав 108 хвилин, після якого радянський космонавт вдало приземлився і вже незабаром ділився враженнями від споглядання Землі зі Всесвіту.
Юрій Гагарін (переклад): "Дуже гарний горизонт. Видно прямо окружність Землі. Навколо горизонту такий ніжний-ніжний блакитний колір, біля самої поверхні Землі".
Леонід Каденюк: “Було страшно цікаво, а не страшно від того, що там може щось трапитися....”
Ірина Біла: Перший українець, котрий побачив з космосу планету Земля, Павло Попович, уродженець містечка Узин, що на Київщині.
Але першим космонавтом незалежної України став Леонід Каденюк. Він каже, що перед польотом страху не відчував. Хоча і пам’ятав про ризики.
Леонід Каденюк: Напруга була, звичайно, але було страшно цікаво, а не страшно від того, що там може щось трапитися. Техніка, вона надзвичайно складна. А чим складніша техніка, тим більша вірогідність того, що там будуть якісь відмови.
Але все-таки до цього людина повинна готуватися, готуватися до цих ризиків.
Перед польотом, я пам’ятаю, коли американець із групи психологічної підтримки підійшов і запитав: “На випадок Вашої загибелі, кого б Ви хотіли, хто б заспокоював Вашу дружину, яка буде на страті”. Це ще раз мені підказало, що, дійсно, щось може трапитися.
Ірина Біла: Хайдемарі Стефанишин-Пайпер – американська аcтронавтка українського походження. Кілька місяців тому вона відвідала Україну, щоб зустрітися з ріднею і більше дізнатися про батьківщину свого батька.
З нею зустрічалася моя київська колега Леся Бакалець.
Леся Бакалець: Хайдемарі Стефанишин-Пайпер добре володіє українською мовою, любить українські пісні та казки і в дитинстві їздила в табори українських пластунів. І все це будучи громадянкою США.
Восени минулого року вона взяла участь у космічному польоті і відразу отримала звання першої українки, яка полетіла в космос.
Свою ж національність Хайдемарі Стефанишин-Пайпер визначає так:
Хайдемарі Стефанишин-Пайпер: Я народилася і виросла в Америці, тому я точно американка. А батько приїхав з України. Ми ходили в українські школи, мене вчили українському звичаю, тому я також чую себе українкою трішечки.
Леся Бакалець: Маленький прапор України Хайдемарі Стефанишин-Пайпер взяла з собою в космічну мандрівку. Вона каже, що її батько багато розповідав про Україну.
Ірина Біла: Навряд чи відвідини космосу обмежаться для України лише кількома прізвищами. А поки охочі відчути безодню Всесвіту можуть відвідати бодай столичний планетарій та поринути в мандри поміж зірками.
Від такої спокуси не змогла втриматися і київська кореспондентка Радіо Свобода Наталка Коваленко.
Наталка Коваленко: Зоряне небо київського планетарію і в дощову, і в сонячну погоду однакове. Воно устелене різноманітними зірками, сузір’ями та іншими космічними об’єктами. Небо несправжнє, штучне, але воно є точною копією реального. Його демонструє апарат.
Говорить заступник директора Олена Дірдовська.
Олена Дірдовська: Апарат планетарію дозволяє нам подорожувати у часі. Ми можемо спостерігати, як спадають сутінки, як настає ніч, потім як сходить сонце, і водночас здійснювати подорожі в просторі.
Наталка Коваленко: Щойно розпочався сеанс для школярів. Така собі пізнавальна лекція. У залі зі стелею у формі півкулі зараз абсолютна темрява і тиша. Не видно нічого, крім зіркового неба.
А ще тут є спеціальні сеанси для дорослих і сеанси для наймолодших діточок.
Олена Дірдовська: Є такі універсальні сеанси, як, наприклад, програма “Прогулянка зоряним небом”, “Чудеса на небесах”, про незвичайні небесні явища, “Міфи і легенди зоряного неба”, “Міфи зоряної країни”. Ці програми цікаві практично для кожного.
Наталка Коваленко: За 5 хвилин від початку сеансу землю під ногами вже не відчуваєш і розчиняєшся у космічній безодні, якій немає ні кінця, ні краю.
“Із творців ракетно-космічної техніки 80% народилися в Україні...”
Ірина Біла: Хто знає, чи відбувалося б освоєння космосу такими семимильними кроками, коли б не розум, знання й досвід українців.
Найвідоміший з них Сергій Корольов, конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів. І хоча інші розробники космічної техніки не такі знані, проте їхні доробки не менш значущі. Переконаний київський кореспондент Радіо Свобода Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський: Юрій Кондратюк. Він же Олександр Шаргей. Теоретик. Автор книги “Завоювання міжпланетних просторів”, де міститься кілька десятків теоретичних розробок, що їх донині використовує космонавтика. Коли американці проклали місячну трасу, вони назвали її “трасою Кондратюка”, бо користувалися його ідеями і його розрахунками.
Сергій Корольов. Практик. Творець уславленої Р-7, яка півстоліття тому вивела на орбіту перший штучний супутник Землі і після кількох модифікацій працює донині. Корольов планував пілотовані полоти на Місяць та на Марс, але загинув під час дрібної операції – далися взнаки травми, одержані під час ув‘язнення в ҐУЛАҐу.
Валентин Глушко. Конструктор ракетних двигунів. Очолював усю радянську космічну галузь у 1970-их роках. Теж побував у ҐУЛАҐу, демонстративно підкреслював своє українське походження.
Михайло Янгель. Людина, котра створила ті ракети, які будував дніпропетровський “Південмаш” і чиї розробки досі лежать в основі теперішніх українських ракетоносіїв.
Володимир Челомей. Під його керівництвом створений потужний ракетоносій “Протон”, який використовується й донині, а також ряд пілотованих орбітальних станцій.
Гліб Лозино-Лозинський, автор орбітального літака “Буран” і ряду інших крилатих космічних апаратів. Розроблений вже після розпаду СРСР аерокосмічний комплекс МАКС мав бути створений на основі кооперації України та Росії й передбачав запуск з літаючого космодрому, тобто літака “Мрія”, орбітального модуля “Блискавка”, цей комплекс одержав 1994 року Гран-прі на всесвітньому авіасалоні в Брюсселі.
Все це люди, чиї розробки й ідеї ще довго будуть використовувати сучасні астронавтика та космонавтика. Все це українці, які, власне, і створили свого часу основні сюжети радянської космонавтики. Ірина Біла: Дніпропетровськ називають космічним серцем України. Тамтешні науковці занепокоєні: серце це перестало битися ритмічно.
Більше недугами дніпропетровських ракетобудівників цікавилася кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.
Юлія Рацибарська: На двох «космічних» підприємствах (заводі «Південмаш» та конструкторському бюро «Південному») сумують за часами попереднього президента. Тоді, кажуть, галузь була в більшій пошані. Леонід Кучма, сам колишній «ракетник», постійно цікавився їхніми справами і приїздив по кілька разів на рік.
Недобру послугу зробили нещодавно «південмашівцям» російські ЗМІ. Вони поспішили перекласти на них провину за технічні несправності, через які ракетоносії спільного виробництва «Зеніт-3 SL» та «Дніпро» зазнали аварій на зльоті. Ті заяви не підтвердились, а ось імідж виробників потерпів.
Нині дніпропетровські ракетобудівники, як самі вони кажуть, переживають не найкращі часи. Зарплата на державному заводі «Південмаш» не більша, аніж на приватних підприємствах, а молоді науковці й практики не мають ніяких преференцій: ані додаткових відпусток, ані безкоштовного житла, як це було за часів «застою».
Тоді, нагадаю, Дніпропетровськ був закритим для іноземців, бо ж «Південмаш» лише про людське око виробляв сільгосптехніку, насправді ж випускав «трактори вертикального зльоту», тобто космічні апарати та бойові ракети.
Школярів, які цікавляться космосом і ракетними технологіями, гуртує навколо себе Національний центр аерокосмічної освіти молоді. Тут їм не тільки викладають теорію, а й дають можливість реалізувати власні ідеї. Зараз старшокласники працюють над двома проектами малих супутників.
Наставник юних ракетобудівників — доцент кафедри проектування літальних апаратів Фізико-технічного інституту Василь Шевцов. Крім конструювання ракет та супутників вчить вихованців замислюватись над філософськими проблемами космосу.
Василь Шевцов: Нашому українському народу властива така риса, як космічність. Здавалося б, такий спокійний, споглядаючий народ, але що цікаво? Наприклад, із творців ракетно-космічної техніки 80% народилися в Україні. Якщо брати тих, хто створював цілі розділи знання, от якби дивився з космічної висоти, то таких теж дуже багато в Україні. Ми їх просто не знаємо.
“Південмаш” випускав до 100 ракет на рік... сьогодні 8-10...”
Ірина Біла: 1992 року для втілення космічної програми року був створений спеціальний орган виконавчої влади Національне космічне агентство України. А ще через два роки була ухвалена Державна космічна програма.
Перший директор агентства Володимир Горбулін стверджує, що держава намагалася задовольнити інтереси програми. По можливості.
Володимир Горбулін: Є Національна космічна програма, і ми її виконуємо, виходячи зі своїх можливостей, як би важко нам там не було.
Ірина Біла: А якщо у держави немає фінансової можливості, то потрібно шукати інші джерела грошових надходжень.
Товар космічного походження. Так можна назвати побутовий клей “Момент”. Першими його використовували саме космонавти, а вже потім він увійшов у широкий вжиток.
Продаж таких космічних ідей споживачам нинішній заступник директора агентства Едуард Кузнецов називає комерціалізацію космічних технологій. І вона зовсім не завадила б агентству. Принаймні, це дало б змогу вирішити чимало проблем.
Про них докладніше Едуард Кузнецов.
Едуард Кузнецов: По-перше, це кадри. Сьогодні, на жаль, дуже багато людей висококваліфікованих інженерів, конструкторів вже досягли граничного віку, а молоді, на жаль, не спостерігаємо.
По-друге, ми дуже хотіли б, щоб фінансування було значно більшим, тому що не можна на старому балансі робити сучасні космічні апарати.
“Південмаш” випускав до 100 ракет на рік, а сьогодні замовлення впали, сьогодні ми випускаємо 8-10 ракет на рік, але інфраструктура цього підприємства залишилася такою ж великою.
Ірина Біла: Ще одна державна структура, котра опікується не земними проблемами, це підприємство “Укркосмос”. Його обов’язком є створення та експлуатація Єдиної супутникової системи передачі інформації.
Якість супутникового телебачення та ще й урядового зв’язку залежить від бездоганності роботи “Укркосмосу”. Щоправда, ще й від самих супутників. А всі вони належать іншим країнам. І держава витрачає невиправдано великі кошти, щоб їх орендувати, переконаний директор підприємства Олександр Макаров.
Олександр Макаров: Сьогодні, як ніколи, Україна наблизилась до рубежу, коли необхідно ухвалити рішення про створення власного національного супутника зв’язку і мовлення.
Сьогодні супутниковий зв’язок в Україні здійснюється завдяки іноземним космічним апаратам. І, користуючись послугами цих супутників для поширення сигналів Україною, наша держава витрачає більше 15 мільйонів доларів щорічно.
Саме тому є необхідність створити національний український супутник зв’язку і мовлення.
Українські астрономи Україні не потрібні?
Ірина Біла: Астрономія – одна з найдавніших наук, що дозволила встановити такі поняття, як “час” і “простір”. Хоча за пошуки відповідей про космічне буття астрономи могли поплатитися життям .
Про те, як зараз почуваються українські астрономи і звідкіля вони спостерігають за небесними світилами, цікавилася Леся Штогрин.
Леся Штогрин: Приміщення київської обсерваторії було побудоване понад 160 років тому. 4-метрова стеля, рипучі двері та залізні гвинтові сходи – ідеальне місце для закоханих у небо вчених.
Богдан Гнатик, завідувач Астрономічної обсерваторії, впевнений: дослідження, що тут проводяться, мають велике значення не тільки для точних наук, а й для звичайних людей.
Богдан Гнатик: Сонячно-земні зв’язки впливають і на навколишнє середовище, і на стан людей, впливають на погоду, на клімат, на ряд інших характеристик.
Леся Штогрин: Впливи на наше повсякденне життя вчені досліджують у кількох відділах: зоряному, метафізичному, метеорному та сонячному.
Олександр Сліпченко вже понад 30 років працює у сонячному відділі.
Олександр Сліпченко: Досліджую зв’язки сонячної активності з проявами їх на Землі для того, щоб вивчити нашу частину всесвіту і нашу Землю.
Леся Штогрин: Поки українська влада астрономічними дослідженнями не цікавиться, нашими спостереженнями зацікавилися іноземці. Наприклад, відділ метафізики обсерваторії виграв іноземний гранд і тепер замість державної тисячі гривень співробітники цього відділу заробляють по тисячі доларів. Щоправда, працюють не для України.
Ірина Біла: “Нестаток не грошей, а людей і обдарувань робить державу слабкою”. Якщо вірити цьому вислову Вольтера, то слабкою Україну не назвеш, бо ж на відсутність обдарованих гріх скаржитись. От би ще й грошенят побільше. І не лише для космічної галузі.
Юрій Гагарін (переклад): "Дуже гарний горизонт. Видно прямо окружність Землі. Навколо горизонту такий ніжний-ніжний блакитний колір, біля самої поверхні Землі".
Леонід Каденюк: “Було страшно цікаво, а не страшно від того, що там може щось трапитися....”
Ірина Біла: Перший українець, котрий побачив з космосу планету Земля, Павло Попович, уродженець містечка Узин, що на Київщині.
Леонід Каденюк: Напруга була, звичайно, але було страшно цікаво, а не страшно від того, що там може щось трапитися. Техніка, вона надзвичайно складна. А чим складніша техніка, тим більша вірогідність того, що там будуть якісь відмови.
Але все-таки до цього людина повинна готуватися, готуватися до цих ризиків.
Перед польотом, я пам’ятаю, коли американець із групи психологічної підтримки підійшов і запитав: “На випадок Вашої загибелі, кого б Ви хотіли, хто б заспокоював Вашу дружину, яка буде на страті”. Це ще раз мені підказало, що, дійсно, щось може трапитися.
Ірина Біла: Хайдемарі Стефанишин-Пайпер – американська аcтронавтка українського походження. Кілька місяців тому вона відвідала Україну, щоб зустрітися з ріднею і більше дізнатися про батьківщину свого батька.
З нею зустрічалася моя київська колега Леся Бакалець.
Леся Бакалець: Хайдемарі Стефанишин-Пайпер добре володіє українською мовою, любить українські пісні та казки і в дитинстві їздила в табори українських пластунів. І все це будучи громадянкою США.
Свою ж національність Хайдемарі Стефанишин-Пайпер визначає так:
Хайдемарі Стефанишин-Пайпер: Я народилася і виросла в Америці, тому я точно американка. А батько приїхав з України. Ми ходили в українські школи, мене вчили українському звичаю, тому я також чую себе українкою трішечки.
Леся Бакалець: Маленький прапор України Хайдемарі Стефанишин-Пайпер взяла з собою в космічну мандрівку. Вона каже, що її батько багато розповідав про Україну.
Ірина Біла: Навряд чи відвідини космосу обмежаться для України лише кількома прізвищами. А поки охочі відчути безодню Всесвіту можуть відвідати бодай столичний планетарій та поринути в мандри поміж зірками.
Від такої спокуси не змогла втриматися і київська кореспондентка Радіо Свобода Наталка Коваленко.
Наталка Коваленко: Зоряне небо київського планетарію і в дощову, і в сонячну погоду однакове. Воно устелене різноманітними зірками, сузір’ями та іншими космічними об’єктами. Небо несправжнє, штучне, але воно є точною копією реального. Його демонструє апарат.
Говорить заступник директора Олена Дірдовська.
Олена Дірдовська: Апарат планетарію дозволяє нам подорожувати у часі. Ми можемо спостерігати, як спадають сутінки, як настає ніч, потім як сходить сонце, і водночас здійснювати подорожі в просторі.
Наталка Коваленко: Щойно розпочався сеанс для школярів. Така собі пізнавальна лекція. У залі зі стелею у формі півкулі зараз абсолютна темрява і тиша. Не видно нічого, крім зіркового неба.
А ще тут є спеціальні сеанси для дорослих і сеанси для наймолодших діточок.
Олена Дірдовська: Є такі універсальні сеанси, як, наприклад, програма “Прогулянка зоряним небом”, “Чудеса на небесах”, про незвичайні небесні явища, “Міфи і легенди зоряного неба”, “Міфи зоряної країни”. Ці програми цікаві практично для кожного.
Наталка Коваленко: За 5 хвилин від початку сеансу землю під ногами вже не відчуваєш і розчиняєшся у космічній безодні, якій немає ні кінця, ні краю.
“Із творців ракетно-космічної техніки 80% народилися в Україні...”
Ірина Біла: Хто знає, чи відбувалося б освоєння космосу такими семимильними кроками, коли б не розум, знання й досвід українців.
Найвідоміший з них Сергій Корольов, конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів. І хоча інші розробники космічної техніки не такі знані, проте їхні доробки не менш значущі. Переконаний київський кореспондент Радіо Свобода Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський: Юрій Кондратюк. Він же Олександр Шаргей. Теоретик. Автор книги “Завоювання міжпланетних просторів”, де міститься кілька десятків теоретичних розробок, що їх донині використовує космонавтика. Коли американці проклали місячну трасу, вони назвали її “трасою Кондратюка”, бо користувалися його ідеями і його розрахунками.
Сергій Корольов. Практик. Творець уславленої Р-7, яка півстоліття тому вивела на орбіту перший штучний супутник Землі і після кількох модифікацій працює донині. Корольов планував пілотовані полоти на Місяць та на Марс, але загинув під час дрібної операції – далися взнаки травми, одержані під час ув‘язнення в ҐУЛАҐу.
Валентин Глушко. Конструктор ракетних двигунів. Очолював усю радянську космічну галузь у 1970-их роках. Теж побував у ҐУЛАҐу, демонстративно підкреслював своє українське походження.
Михайло Янгель. Людина, котра створила ті ракети, які будував дніпропетровський “Південмаш” і чиї розробки досі лежать в основі теперішніх українських ракетоносіїв.
Володимир Челомей. Під його керівництвом створений потужний ракетоносій “Протон”, який використовується й донині, а також ряд пілотованих орбітальних станцій.
Гліб Лозино-Лозинський, автор орбітального літака “Буран” і ряду інших крилатих космічних апаратів. Розроблений вже після розпаду СРСР аерокосмічний комплекс МАКС мав бути створений на основі кооперації України та Росії й передбачав запуск з літаючого космодрому, тобто літака “Мрія”, орбітального модуля “Блискавка”, цей комплекс одержав 1994 року Гран-прі на всесвітньому авіасалоні в Брюсселі.
Все це люди, чиї розробки й ідеї ще довго будуть використовувати сучасні астронавтика та космонавтика. Все це українці, які, власне, і створили свого часу основні сюжети радянської космонавтики. Ірина Біла: Дніпропетровськ називають космічним серцем України. Тамтешні науковці занепокоєні: серце це перестало битися ритмічно.
Більше недугами дніпропетровських ракетобудівників цікавилася кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.
Юлія Рацибарська: На двох «космічних» підприємствах (заводі «Південмаш» та конструкторському бюро «Південному») сумують за часами попереднього президента. Тоді, кажуть, галузь була в більшій пошані. Леонід Кучма, сам колишній «ракетник», постійно цікавився їхніми справами і приїздив по кілька разів на рік.
Недобру послугу зробили нещодавно «південмашівцям» російські ЗМІ. Вони поспішили перекласти на них провину за технічні несправності, через які ракетоносії спільного виробництва «Зеніт-3 SL» та «Дніпро» зазнали аварій на зльоті. Ті заяви не підтвердились, а ось імідж виробників потерпів.
Нині дніпропетровські ракетобудівники, як самі вони кажуть, переживають не найкращі часи. Зарплата на державному заводі «Південмаш» не більша, аніж на приватних підприємствах, а молоді науковці й практики не мають ніяких преференцій: ані додаткових відпусток, ані безкоштовного житла, як це було за часів «застою».
Тоді, нагадаю, Дніпропетровськ був закритим для іноземців, бо ж «Південмаш» лише про людське око виробляв сільгосптехніку, насправді ж випускав «трактори вертикального зльоту», тобто космічні апарати та бойові ракети.
Школярів, які цікавляться космосом і ракетними технологіями, гуртує навколо себе Національний центр аерокосмічної освіти молоді. Тут їм не тільки викладають теорію, а й дають можливість реалізувати власні ідеї. Зараз старшокласники працюють над двома проектами малих супутників.
Наставник юних ракетобудівників — доцент кафедри проектування літальних апаратів Фізико-технічного інституту Василь Шевцов. Крім конструювання ракет та супутників вчить вихованців замислюватись над філософськими проблемами космосу.
Василь Шевцов: Нашому українському народу властива така риса, як космічність. Здавалося б, такий спокійний, споглядаючий народ, але що цікаво? Наприклад, із творців ракетно-космічної техніки 80% народилися в Україні. Якщо брати тих, хто створював цілі розділи знання, от якби дивився з космічної висоти, то таких теж дуже багато в Україні. Ми їх просто не знаємо.
“Південмаш” випускав до 100 ракет на рік... сьогодні 8-10...”
Ірина Біла: 1992 року для втілення космічної програми року був створений спеціальний орган виконавчої влади Національне космічне агентство України. А ще через два роки була ухвалена Державна космічна програма.
Перший директор агентства Володимир Горбулін стверджує, що держава намагалася задовольнити інтереси програми. По можливості.
Володимир Горбулін: Є Національна космічна програма, і ми її виконуємо, виходячи зі своїх можливостей, як би важко нам там не було.
Ірина Біла: А якщо у держави немає фінансової можливості, то потрібно шукати інші джерела грошових надходжень.
Товар космічного походження. Так можна назвати побутовий клей “Момент”. Першими його використовували саме космонавти, а вже потім він увійшов у широкий вжиток.
Продаж таких космічних ідей споживачам нинішній заступник директора агентства Едуард Кузнецов називає комерціалізацію космічних технологій. І вона зовсім не завадила б агентству. Принаймні, це дало б змогу вирішити чимало проблем.
Про них докладніше Едуард Кузнецов.
Едуард Кузнецов: По-перше, це кадри. Сьогодні, на жаль, дуже багато людей висококваліфікованих інженерів, конструкторів вже досягли граничного віку, а молоді, на жаль, не спостерігаємо.
По-друге, ми дуже хотіли б, щоб фінансування було значно більшим, тому що не можна на старому балансі робити сучасні космічні апарати.
“Південмаш” випускав до 100 ракет на рік, а сьогодні замовлення впали, сьогодні ми випускаємо 8-10 ракет на рік, але інфраструктура цього підприємства залишилася такою ж великою.
Ірина Біла: Ще одна державна структура, котра опікується не земними проблемами, це підприємство “Укркосмос”. Його обов’язком є створення та експлуатація Єдиної супутникової системи передачі інформації.
Якість супутникового телебачення та ще й урядового зв’язку залежить від бездоганності роботи “Укркосмосу”. Щоправда, ще й від самих супутників. А всі вони належать іншим країнам. І держава витрачає невиправдано великі кошти, щоб їх орендувати, переконаний директор підприємства Олександр Макаров.
Олександр Макаров: Сьогодні, як ніколи, Україна наблизилась до рубежу, коли необхідно ухвалити рішення про створення власного національного супутника зв’язку і мовлення.
Сьогодні супутниковий зв’язок в Україні здійснюється завдяки іноземним космічним апаратам. І, користуючись послугами цих супутників для поширення сигналів Україною, наша держава витрачає більше 15 мільйонів доларів щорічно.
Саме тому є необхідність створити національний український супутник зв’язку і мовлення.
Українські астрономи Україні не потрібні?
Ірина Біла: Астрономія – одна з найдавніших наук, що дозволила встановити такі поняття, як “час” і “простір”. Хоча за пошуки відповідей про космічне буття астрономи могли поплатитися життям .
Про те, як зараз почуваються українські астрономи і звідкіля вони спостерігають за небесними світилами, цікавилася Леся Штогрин.
Леся Штогрин: Приміщення київської обсерваторії було побудоване понад 160 років тому. 4-метрова стеля, рипучі двері та залізні гвинтові сходи – ідеальне місце для закоханих у небо вчених.
Богдан Гнатик, завідувач Астрономічної обсерваторії, впевнений: дослідження, що тут проводяться, мають велике значення не тільки для точних наук, а й для звичайних людей.
Богдан Гнатик: Сонячно-земні зв’язки впливають і на навколишнє середовище, і на стан людей, впливають на погоду, на клімат, на ряд інших характеристик.
Леся Штогрин: Впливи на наше повсякденне життя вчені досліджують у кількох відділах: зоряному, метафізичному, метеорному та сонячному.
Олександр Сліпченко вже понад 30 років працює у сонячному відділі.
Олександр Сліпченко: Досліджую зв’язки сонячної активності з проявами їх на Землі для того, щоб вивчити нашу частину всесвіту і нашу Землю.
Леся Штогрин: Поки українська влада астрономічними дослідженнями не цікавиться, нашими спостереженнями зацікавилися іноземці. Наприклад, відділ метафізики обсерваторії виграв іноземний гранд і тепер замість державної тисячі гривень співробітники цього відділу заробляють по тисячі доларів. Щоправда, працюють не для України.
Ірина Біла: “Нестаток не грошей, а людей і обдарувань робить державу слабкою”. Якщо вірити цьому вислову Вольтера, то слабкою Україну не назвеш, бо ж на відсутність обдарованих гріх скаржитись. От би ще й грошенят побільше. І не лише для космічної галузі.