Туберкульоз – хвороба бідних?

Ірина Біла: Понад 10 років тому в Україні лікарі оголосили епідемію туберкульозу. Щороку через сухоти помирають 10 000 українців.

Що ж робить держава, щоб уберегти співвітчизників від “палички Коха”? Чи вживаються адекватні заходи? Як можна від неї вберегтися?

БІДНІСТЬ – НЕ ПОРОК, АЛЕ ШАНСИ ЗАХВОРІТИ...

Туберкульоз – це хвороба злиденних, переконують лікарі. І країн, і людей.

Погоджується з цією ознакою хвороби і керівник відділу інфекційних та соціально небезпечних хвороб Мінохорони здоров’я України Ольга Сакальська.

Ольга Сакальська: Звичайно, бідність – це один із факторів. Стан імунітету не на тому рівні, який у змозі боротися з туберкульозною інфекцією.

Збудник туберкульозу, туберкульозна паличка, її достатньо в навколишньому середовищі, тому що хворі на туберкульоз її виділяють з повітрям при розмові. Ми вдихаємо всі її, але хворіємо, слава Богу, не всі на туберкульоз. У кого імунна система не в змозі подолати, у того розвивається туберкульозний процес.

Ірина Біла: Щогодини в Україні реєструються 4 хворих на сухоти. І один із них помирає.

“Упродовж останніх років тривожна тенденція до збільшення,” — переконує Ольга Сакальська.

Ольга Сакальська: За останніх 15 років показник захворюваності збільшився в 2,4 рази, смертності — у 2,7 рази.

Всього на обліку в протитуберкульозних диспансерах перебуває 107 777 хворих на всі форми активного туберкульозу.

Ірина Біла: Це офіційна статистика. “Та й то на активну форму сухот,” — наголошують у Міністерстві охорони здоров’я. Неофіційно хворих на туберкульоз щонайменше півтора мільйона.

“ТИ НЕ МОЖЕШ БУТИ ЗАХИЩЕНИМ НІ ВІД ЧОГО...” А чи бояться українці цієї недуги? Чи остерігаються заразитися? Як намагаються уникнути зустрічі з “паличкою Коха”?

Про це Радіо Свобода з’ясовувало у перехожих на столичних вулицях.

Респондент: Я вважаю, що зараз для великої кількості людей захворіти туберкульозом дуже легко. Ти спілкуєшся з масою людей і в лікарні, і на вулиці, і в домі, і в транспорті, і скрізь... Ти не можеш бути захищеним ні від чого.

Просто єдине для мене — я веду досить таки здоровий спосіб життя, це є певною запорукою, що я не захворію. Я сподіваюся. Хоча ви змусили мене задуматися над цим питанням.

Респондент: Я особисто не боюся, тому що я забезпечена у тому сенсі, що я маю можливості їсти те, що я хочу.

Звичайно, що від людей можна заразитися, але я намагаюся бути менше серед народу.

Респондент: Можна заразитися в харчевні, де завгодно. Це ті, хто не дбає про своє здоров’я.

Респондент: Я не боюся, що я захворію, тому що я все тільки на харчування віддаю. Так, як я пенсійного віку, то що ж лишається? Тільки робити собі приємне: обід, вечеря чи піти собі смачно поїсти.

Респондент: Якщо будете харчуватися добре, то не захворієте. Скрізь можна захворіти. Просто, що не треба на це звертати увагу. Треба жити, як живеться. А чого його боятися?

Респондент: Я взимку купаюся, так що це для мене дрібниці життя. Той, хто взимку купається, то для нього це все рівно.

Респондент: Боюся. Звісно, що реально захворіти.

“СИТУАЦІЯ ІЗ ПОШИРЕННЯМ ТУБЕРКУЛЬОЗУ НА ЛЬВІВЩИНІ ЖАХЛИВА...”

Ірина Біла: Зі 100 000 мешканців Львівської області на сухоти хворіють 78 осіб. Ще три роки тому цей показник був 65 людей.

Тамтешні лікарі кажуть, що в області вдвічі збільшилася кількість хворих серед дітей. Особливо тих, чиї батьки перебувають на заробітках закордоном.

Більше про туберкульоз в області знає львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.

Галина Терещук: Медики стверджують, що ситуація із поширенням туберкульозу на Львівщині жахлива. Хворі з прихованими формами цієї недуги їздять у громадському транспорті і ходять вулицями міста.

У Львові вже 50 років діє протитуберкульозне дитяче стаціонарне відділення. Тут хворі діти і лікуються, і навчаються. Розраховане воно на 60 ліжок. Ремонт у відділенні не проводився півстоліття. Мерія обіцяє знайти мільйон гривень,щоб вирішити цю проблему.

Якою є сьогодні ситуація із захворюванням на туберкульоз серед засуджених, медики точної цифри не називають. Така статистика відома лише Управлінню з виконання покарань. За їхніми словами, кількість хворих на туберкульоз з кожним роком, навпаки, зменшується.

Однак, за словами медиків, які працюють у в’язниці, нині є масові виявлення туберкульозу серед в’язнів. ПАНДЕМІЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ НА ВОЛИНІ

Ірина Біла: На Волині медики, говорячи про туберкульоз, все частіше вживають слово пандемія. Одна з причин – це відсутність необхідних умов для лікування.

Розповідає рівненська колега Валентина Одарченко.

Валентина Одарченко: Туберкульоз на Рівненщині та Волині ніколи не вважався явищем незвичним. Заболочені землі та вологий клімат сприяли зростанню захворюваності, здебільшого серед незаможного населення.

Однак ця підступна хвороба знаходить шлях і до забезпечених людей. Саме вона передчасно забрала від нас геніальну волинянку Лесю Українку.

Нині ж туберкульоз лишається найскладнішою проблемою рівненської обласної медицини. Констатує голова комісії Рівненської обласної ради з питань охорони здоров’я Віра Кобилянська.

Віра Кобилянська: Це вже не епідемія, а пандемія, коли кожен п’ятий мешканець області має захворювання, пов’язане з туберкульозом. Це чи туберкульоз легень, чи якась легша форма, чи просто інфікований.

АВАРІЙНИЙ ТУБДИСПАНСЕР

Валентина Одарченко: Будівлі протитуберкульозного диспансеру всього 13 років. Тим часом упродовж майже 10 років підвальні його приміщення заповнені водою висотою в людський зріст, на його території постійно просідає ґрунт, у будівлі з’явилася тріщина, на стінах поширюється грибок, комунікації прогнили.

Розповідає головний лікар тубдиспансеру Ростислав Рожанський.

Ростислав Рожанський: Проблема розпочалася з того моменту, коли саме в тому місці стали будувати тубдиспансер.

Він побудований всупереч усім нормативним документам, які існують у санітарної служби, які заперечують подібне місце розташування такого закладу.

Чотири роки тому нам проводили обстеження, то ґрунтові води зараз піднімаються місцями на відстані 60 сантиметрів від поверхні ґрунту.

БУДУВАТИ НЕ НА БОЛОТІ, А У ЛІСІ

Валентина Одарченко: Рекомендації будувати протитуберкульозні заклади у сухій місцині, бажано на узвишші, з переважаючими хвойними деревами свого часу були грубо проігноровані. Будинок спорудили практично на болоті, але в межах міста.

У той же час років 5 тому на Рівненщині практично знищений Клеванський протитуберкульозний санаторій, котрий розташовувався серед столітнього соснового лісу.

Тож лікарі звернулися до журналістів з проханням спонукати громадськість вимагати від обласної ради надання виділених на папері майже мільйона коштів. Поки що для осушення підвальних приміщень та проведення меліоративних робіт у Рівненському протитуберкульозному диспансері.

Віра Кобилянська: Було виділено 900 тисяч, але жодної копійки на осушення тубдиспансеру не пішло.

Валентина Одарченко: Поки депутати разом з’ясовують, куди пішли кошти, спрямовані на ліквідацію аварійного стану диспансеру, більше половини рівненських хворих на активний туберкульоз не мають можливості лікуватися в стаціонарі, бо тут бракує місць.

У ці дні в спроектованій на 270 ліжко-місць лікарні лікується 400 хворих.

Головний лікар переконаний, що якби відповідні інстанції сьогодні провели комплексне обстеження диспансеру, то навряд чи вони дали б дозвіл на його подальшу експлуатацію.

Ірина Біла: Найпоширеніший спосіб розпізнати туберкульоз – флюорографія. Але черг до рентгенівських кабінетів чомусь не спостерігається.

Здебільшого йдуть туди в “добровільно-примусовому” порядку. Чому? І чи дійсно флюорографія може вчасно виявити “паличку Коха”?

Відповіді в одній зі столичних клінік шукала київська кореспондентка Радіо Свобода Леся Штогрин.

“ЩОБ ЗМЕНШИТИ КІЛЬКІСТЬ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ, РЕНТГЕНУ НЕ ДОСТАТНЬО...”

Леся Штогрин: У Центральній київській клінічній лікарні рентгенівські апарати є у кожному корпусі. Але для того, щоб зменшити кількість хворих на туберкульоз, старого та перевіреного рентгену не достатньо. Так вважає завідувач рентгенівського відділення Віктор Зінченко.

Віктор Зінченко: Рентгенівське обстеження виявить туберкульоз тоді, коли його вже й виявляти не треба. Це вже пізно. Він уже хворіє півроку, а може, навіть і більше. Це вже запущена хвороба.

Леся Штогрин: “Виявити туберкульоз на ранній стадії можна, але за допомогою більш сучасних досліджень,” – запевняє лікар.

Віктор Зінченко: Бактеріологічні, імунологічні методи дослідження.

Як захворів і пише діагноз “пневмонія”, але не знає, чи то пневмонія, чи то туберкульоз, то треба оте харкотиння, вибачте мені, брати на скельце, робити мазок — і спеціалісту під мікроскоп.

Але не скрізь вони є. Припустимо, що у Києві ви знайдете. А де дідусь чи бабуся це знайде, якщо вони проживають десь там під Бояркою у селі? Яка там лабораторія? Позакривалися всі ФАПи, немає там лікарів зовсім. А, може, коли й флюорограф і заїде в те село та обстежить. Це його єдина можливість.

Леся Штогрин: Але найперший ворог здоров’я, як каже пан Віктор, це не нестача мікроскопів і не застарілість рентгенів, а сама людина.

Віктор Зінченко: По добрій волі мало хто приходить. Людей заганяють з-під палиці на це обстеження. Йде людина до гінеколога або полікувати зуби, а їй кажуть, що спочатку йдеш до флюорографа, а потім прийдеш до мене, бо я тебе так не прийму, бо лікаря іншої спеціальності будуть лаяти за те, що він прийняв людину лікуватися, а вона не прийшла флюорографа. І за це людина вимушена примусово проходити цей флюорограф.

Леся Штогрин: Статистика хворих на туберкульоз чітко вказує такого добровільно-примусового обстеження для того, щоб бути здоровим, не достатньо.

Ірина Біла: Що ж робити, коли ви запідозрили, що “паличка Коха” таки загрожує вам? До кого звертатися насамперед? І які є характерні ознаки туберкульозу?

ПЕРШИЙ КОНСУЛЬТАНТ — ТЕРАПЕВТ

Поради і консультації від лікаря-фтизіатра Катерини Драч.

Катерина Драч: Скарги на кашель більше трьох тижнів з виділенням мокротиння, можливий біль у грудній клітці, підвищена температура. Ці скарги розказати терапевту, і він зробить обстеження для того, щоб виявити, чи є туберкульоз, чи немає.

Якщо терапевт запідозрив туберкульоз, то він направляє в туберкульозний диспансер, щоб довели наявність цього діагнозу.

НЕПРАВИЛЬНЕ ЛІКУВАННЯ – ОДНА З ПРИЧИН ПОШИРЕННЯ СУХОТ

Ірина Біла: Збільшується захворюваність на сухоти і в столиці. Попри те, що тут набагато легше, ніж у регіонах, виявити цю недугу.

Одна з причин – це неправильне лікування хворих на сухоти у попередні роки. Так стверджує лікар міського туберкульозного диспансеру Ольга Єгорова.

Ольга Єгорова: Зараз агресивний стан туберкульозу ще й тому, що хворі раніше лікувалися, скажімо, в 1990-ті роки, неправильно, бо не було всіх необхідних матеріалів. Вони вживали лише один-два препарати, а потрібно було три-чотири. Палички ж виробляють стійкість до цих ліків.

А тепер люди заражаються такими формами туберкульозу, які погано лікуються або й зовсім не лікуються. Збудник уже звик до цього стану.

Ірина Біла: Неправильне лікування – це лише одна з причин поширення епідемії туберкульозу в Україні. Про інші розповідає голова правління Фундації "Громадський рух “Українці проти туберкульозу” Віталій Руденко.

Віталій Руденко: Чому воно прогресує? Воно прогресує з декількох причин.

По-перше, тому що держава не приділяла у свій час достатньої уваги і адекватного ставлення до проблеми подолання туберкульозу, тобто галузь фтизіатрична фінансувалася по залишковому принципу. Ті гроші, які виділялися, то вони навіть не доходили в повному обсязі.

По-друге, неефективною була сама програма туберкульозу по 2005 рік, а в 2006 році держава була взагалі без національної програми. Тільки зараз ухвалена Національна програма протидії захворюваності туберкульозу (на 2007-2011 роки), в якій уже більш-менш враховані потреби на фтизіатричну галузь.

Ірина Біла: “Але навіть за сприяння і повного фінансування державної Програми заходів боротьби з туберкульозом ситуація зможе покращитися не раніше, ніж через п’ять-сім років,” — каже Віталій Руденко.

Віталій Руденко: У нас іде поки по наростаючій. За оцінками педіатрів, якщо вжити кардинальні заходи проти туберкульозу, то вийде десь 5-7 років на те, щоб тільки стабілізувати ситуацію, а потім її вирішити вже позитивно, тобто зменшити.

Ірина Біла: Голова Правління Фундації "Громадський рух “Українці проти туберкульозу” Віталій Руденко переконаний, що “паличка Коха” вже давно перетнула поріг малозабезпечених родин і сміливо крокує в заможні оселі. Тому убезпеченим від неї навряд чи хтось може почуватися.

А ще медики переконують, що “паличка Коха” дрімає майже у 90% українців. Вона може і не давати про себе знати. Але до пори до часу... І навряд чи варто сподіватися, що цей час не настане.

Тож бережімо себе, не оминаймо рентген-кабінети і дбаймо про здоров’я!