Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Кирило Булкін: Сьогодні представники профільного комітету Верховної Ради, Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України, Держкомтелерадіо та Нацради з питань телебачення та радіомовлення підписали декларацію про співпрацю з метою запровадження в Україні суспільного теле- і радіомовлення.
Коли ж нарешті може постати суспільне мовлення в Україні? Чому воно не постало досі?
Роки обіцянок. Від влади, від Президента особисто, від Ради, від Нацради... І досі жодного конкретного результату.
Чому українським політикам не потрібне суспільне мовлення? Тарас Петрів: Власне, дорога до суспільного мовлення вже давня, довга. В Україні це тривало, напевне, останніх 4-5 років. Взагалі обговорювали цю проблематику, напевне, років 10.
Для політиків нібито завжди актуальним було проголошувати: так це ж суспільне мовлення, це ж надзвичайно важливо для українського суспільства!
Проте ця дискусія мала якісь певні міфи. Нібито дехто вважав, що як тільки щось станеться і буде створене суспільне мовлення, то воно якимось чином може позначитися на можливості політиків мати вільну трибуну, знову ж таки дискутувати. Тобто, хтось створював міф, що це заважатиме політикам мати навпаки добру трибуну. Хоча ми розуміємо, що це навпаки.
Кирило Булкін: І вони перелякалися, тому гальмували це?
Тарас Петрів: Вони не гальмували. Вони просто не знали, що з цим робити.
Якщо говорити серйозно, не жартуючи, то насправді дуже часто в минулі часи бракувало політичної волі. Ми розуміємо, яка ж могла бути політична воля, якщо ще два роки тому ми мали фантастично цензурований медіа-пласт і про суспільне мовлення практично не можна було говорити.
Реальними реалізаторами цієї політики були організації, які як могли, так і боролися за суспільне мовлення.
Свого часу, Ви знаєте, що Президент Ющенко, ще кандидат Ющенко, сказав про те, що суспільне мовлення є надзвичайно важливе.
Я думаю, що одним із наших поштовхів була, власне, задекларована ця ціль.
Вікторія Сюмар: Ви знаєте, складно політикам відмовлятися від такого зручного інструменту, як державне мовлення. Це дуже гарно мати “ручний” канал, який абсолютно поза конкуренцією, тому що він має найбільше покриття по Україні.
Навіть у законі про державне мовлення записано дуже чітко, що, власне, державний канал просто зобов’язаний висвітлювати їхню роботу, тобто постійно повідомляти, що робив сьогодні Прем’єр. Це така ще радянська практика, до якої українські керманичі насправді дуже звикли.
Коли їм кажуть про суспільне мовлення, то вони, по-перше, абсолютно не розуміють, що це таке, але вони точно розуміють, що вони це контролювати вже до такої міри не будуть, що вони не зможуть подзвонити там Президенту Національної телекомпанії і сказати: постав в ефір той сюжет або зніми інший.
Кирило Булкін: Тобто, інерція мислення державного чиновника за Президента Ющенка та ж сама, що і за Президента Кучми?
Вікторія Сюмар: Ви знаєте, з Президентом Ющенком якісь дивні метаморфози в цьому сенсі відбувалися, тому що він ніби декларував, після того голова СПУ Олег Рибачук оголошував конкурс на президента Національної телекомпанії, людину, яка представить концепцію суспільного мовлення. Тобто, це вже був ніби такий серйозний крок.
Але потім все сталося зовсім не так, як це було задекларовано. Це був такий собі крок вперед і два назад. Тобто, ні до чого конкретного це не призвело.
Мені здається, що помаранчеві насправді не зрозуміли однієї речі:що вони дуже скоро можуть стати не владою, а опозицією, вони вже вирішили, що вони прийшли дуже серйозно і надовго.
Власне, якщо українська влада почне розуміти, що вона буде мінятися, то відповідно і інтерес до суспільного мовлення буде значно вищий.
Тарас Петрів: Разом з тим я хотів би наголосити і на іншому, що, власне, приємно, що 25 медіа-комісарів, які працюють у Національній комісії, серед них і Вікторія, дуже довго обговорювали цю проблему, але вирішили, що варто було б скоординувати роботу в галузі суспільного мовлення. Власне, Національна комісія працює при Президенті України і при Президенті Ющенку.
Хочу сказати просто, що сьогодні Президент Ющенко не тільки є симпатиком, але й далі ініціатором створення суспільного мовлення в Україні.
Ми тут згадували Олега Рибачука, то, власне, це та людина, яка зараз безпосередньо тримає в полі зору цей проект від Президента Ющенка.
Кирило Булкін: Які підстави вважати, що підписаний сьогодні документ стане кроком до якогось реального зрушення, адже були вже всілякі комісії, робочі групи, розробки?
Тарас Петрів: В Україні дуже часто така ситуація створювалася, коли права рука не знала, що робить ліва. Це я про державні організації, які діють в медійній галузі.
І надзвичайно цікаво, що нині вдалося, власне, об’єднати зусилля чотирьох потужних державних гравців, які працюють на українському медіа-полі.
Мені здається, що тут треба говорити про унікальний досвід у час, коли ведуться дискусії про суспільні зміни в Україні, певна боротьба між гілками влади.
Уявіть собі, люди, які представляють, напевне, різні політичні погляди, сьогодні зібралися і підписали таку декларацію.
Я хотів би сказати правду, що ми були дуже єдині в цих підходах. Тобто, немає жодного серед підписантів, який би ставив під сумнів саму ідею суспільного мовлення.
Більше того, що мені здається, що це люди, які дуже гаряче підтримують цю ідею. І тільки на великій довірі... От ви запитували: а чого не було в минулий час? Напевне, не було реальних ініціаторів, які б один одному довіряли, які брали б на себе певні повноваження і відповідальність. .
Вікторія Сюмар: Власне, я думаю, що підписання декларації – це добра річ. Тому, що краще щось робити, ніж не робити нічого.
Але я дуже хотіла б поділяти ваш оптимізм... Мені здається, що проблема не тільки в єдності органів державної влади. Проблема в тому, що ви тут записали, що досі не існує таких речей, як, наприклад, концепції фінансування. Бо так чи інакше ми будемо впиратися в це. Концепції контролю, хто буде контролювати суспільне мовлення, як будуть призначатися ці люди? Як нам зробити його реально незалежним? Як його зробити таким, що буде працювати дійсно в інтересах суспільства?
До речі, досі ніхто не знає відповіді на ці запитання. Де брати гроші? От саме банальне. Оце буде досить серйозне, якщо це буде визначено.
Кирило Булкін: А зараз пропоную послухати мою празьку колегу Оксану Пеленську, яка розповість про суспільне мовлення в Чехії.
Оксана Пеленська: У Чеській Республіці працюють два канали громадського телебачення і один радійного мовлення.
Для чехів громадське теле- і радіо мовлення — найчутливіший організм, до якого прислухаються і ті, хто, хто за нього вболіває, але ще більше ті, хто б прагнув, щоб громадського мовлення в країні не було взагалі.
Чехи подбали про громадське мовлення відразу після демократичної Оксамитової революції. Потреба відгородитись від впливу грошей, бізнесу, владних партій і політиків привела до створення громадського мовлення.
Була створена недержавна керівна рада, до якої ввійшли тільки фахівці, які в однаковій кількості представляють політичні партії. Це для того, щоб не було можливості лобіювати чиїсь інтереси.
Важливо ще одне. Це закон про люстрацію, який відразу після 1989 року закрив дорогу на керівні посади громадського телебачення і радіо колишнім компартійним функціонерам і працівникам комуністичної Служби держбезпеки.
Думаю, що в цьому причина того, чому чехи своєму громадському телебаченню довіряють.
У 2001 році, коли уряд хотів поставити керівником громадського телебачення свою людину, на головній, Вацлавській площі Праги зібрався мільйон чехів. Це було унікальне видовище, яке тоді показали всі телеканали світу. Але головне в іншому. Чехи відстояли своє право на вільне від політичних впливів громадське телебачення.
Нині громадське телебачення — це канали з найсерйознішими новинами, яким можна довіряти, найглибшими аналізами від фахівців з безсумнівною репутацією.
Громадське теле- і радіомовлення – це навчальні й наукові програми, яких немає на інших каналах, це поради для споживачів, огляди літератури, передачі про театр і культуру, це блискучі програми для дітей і живі репортажі з головних політичних, культурних, спортивних акцій.
Словом, громадське телебачення в Чехії – це канали з найвищим ступенем довіри громадян, своєрідний барометр громадських настроїв, рупор громадської думки і збалансованої інформації.
Кирило Булкін: Що з чеського досвіду може використати Україна?
Вікторія Сюмар: У Праги, дійсно, унікальний досвід.
Я, до речі, хочу подякувати Радіо Свобода, яке внесло свою таку вагому частину цим репортажем одним в інформування українських громадян, навіщо їм взагалі потрібне суспільне мовлення.
Знаєте, є багато дискусій. Чи спрацює в Україні? Бо насправді в різних країнах це по-різному працює. Є країни, в яких суспільне мовлення існує, але це канали з низьким рейтингом, тобто люди там не хочуть дивитися телепрограми про театр. Давайте відверто скажемо, що та аудиторія, яка дивиться про театри, менша, ніж та, яка дивиться “мильні” серіали, але її потреби теж повинні реалізовуватися.
Але я певна чомусь, що в Україні це мусить спрацювати. В першу чергу через те, що це канал, як я вже казала, який не може мати конкурентів. Найбільше покриття! Його дивляться в усіх селах, туди, куди просто кабельні мережі банально не можуть дійти!
Я думаю, що це дає серйозний шанс українському громадському мовленню.
Кирило Булкін: Крім того, це може бути рупором громадських організацій, рупором неурядових організацій...
Вікторія Сюмар: І національних меншин, потреби яких сьогодні взагалі ніхто не ставить...
Тарас Петрів: Ми, власне, давайте, можливо, не будемо звужувати навіть до громадських організацій. Адже це має бути канал, який може бути прикладом для всіх приватних каналів, це має бути лідер телевізійного ринку.
Ми можемо сьогодні дискутувати, як він може стати лідером, адже, можливо, приватні канали будуть мати більше можливостей для того, власне, вони завжди є більш конкурентноспроможними на ринку, і чи буде цей канал конкурентноспроможним...
Ви знаєте, тут надзвичайно цікаві дослідження українських психологів є про те, що українці хотіли б мати, власне, такий незаангажований канал, бо для них важливо вивчати і навчати своїх дітей на кращих прикладах.
Надзвичайно цікаво, бо цей канал може дати можливість і певної такої національної ідентифікації, що зараз важливо для української нації, для українського етносу як такого.
Надзвичайно цікаво, бо ми собі навіть не уявляємо або, можливо, ще не усвідомлюємо важливої ролі такого суспільного комунікатора, як суспільне мовлення.
Тобто, все залежить від того, яким способом буде втілюватися ця ідея.
Тому, власне, я сьогодні хотів би наголосити, що нам потрібно бути на сторожі того, яка модель буде обрана і запропонована для українського суспільства.
Кирило Булкін: А яким чином бути на сторожі? Яким чином суспільство може контролювати?
Тарас Петрів: Власне, сьогодні на прес-конференції про те йшлося, що модель буде запропонована для широкого громадського обговорення, і, як ніхто, журналісти мають обов’язково це не просто бачити і про це повідомляти, а й критикувати, якщо буде створене щось не так.
Кирило Булкін: А чому знак рівності саме з телебаченням? Хіба громадське радіо чи суспільне радіо не є менш нагальною проблемою?
Вікторія Сюмар: Однозначно.
Взагалі мало хто вивчає українське радіопростір. Мені здається, що він дуже далекий від досконалості. У цьому сенсі не допрацьовує Національна рада, яка роздає ліцензії радіо “Шансон” і “Рускому радіо” і їхнім клонам, а насправді не продукує дійсно такі форматні станції, як, наприклад, “Класік-ФМ”. Ну немає класичної музики в українському радіоефірі.
Так само немає ток-радіо, яке було б реально незалежним, мовило би цілу добу, коли можна було б включити і зрозуміти, що відбувається в країні.
Це в принципі дуже зручний ЗМІ. Він може бути дуже швидким, як і інтернет. Але інтернетом, наприклад, в авто ти не будеш користуватися.
Я думаю, що не буде цей процес відбуватися окремо, перетворення саме телебачення на суспільне телебачення і радіо. Я думаю, що вони будуть абсолютно паралельними.
Кирило Булкін: А в робочій групі це буде враховано?
Тарас Петрів: Безумовно. І в декларації йде мова про теле- і радіоорганізації. Власне, і тут іде мова про проект програмної концепції чи концепції матеріально-технічного забезпечення, чи фінансування, чи управління, власне, і для телебачення, і для радіо.
Але, знову ж таки, ми дуже обмежуємо цим, бо це тільки перший крок. Адже ми сьогодні вже можемо говорити про громадський інтернет як громадське мовлення.
Знаєте, ми звужуємо саму проблематику, адже ми мусимо говорити про суспільні ЗМІ... Знову ж таки, преса, преса в регіонах. Це надзвичайно цікавий аспект!
Тобто, мені здається, що ми тільки, власне, на початку дуже хорошої і цікавої дороги.
Кирило Булкін: Робоча група має підготувати до 1 червня 2007 року спільне засідання...
А коли, на вашу думку, може бути створене суспільне мовлення?
Вікторія Сюмар: Було озвучено, що в 2009 році.
Насправді це буде залежати від політичної волі. Ми можемо розробити всілякі концепції, але втілювати це мусять політики.
Тарас Петрів: Знаю позицію Президента: якомога швидше. Знаю позицію багатьох політиків. Давайте реалізуємо це ще у 2008 році.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)