Сергій Грабовський
Слухати:
Сергій Грабовський: Щаслива та національна спільнота, яка у період кризи висуває лідерів, здатних цю кризу подолати. Сьогодні ми поговоримо саме про такого лідера, президента Карпатської України, отця Августина Волошина.
("Мартирологія українських церков. Т. ІІ. Українська Католицька Церква". -- Торонто, Балтимор: "Смолоскип", 1985.)
”Ми рішили взятися за історичний труд будови нашої обкроєної, однак до самостійності піднесеної країни.
Закликаємо вас усіх, свідомих братів і сестер, щоб ви на початках нашої самостійності показали себе гідними свободи. Хай пропадуть всякі релігійні, язикові і класові спори, що їх до сьогодні викликували між нами вороги нашого народу.
Історія признає правду тим, що вміють за неї постояти. Тому постіймо і ми за свою правду”.
Максим Стріха: Такими словами звернувся до населення Закарпаття 3 листопада 1938 року щойно призначений головою крайового уряду отець, доктор Августин Волошин.
Цікаво, що саме так він завжди підписувався – мабуть, насамперед відчував себе, як і його дід та батько, греко-католицьким священиком.
Сергій Грабовський: Зауважмо, що йдеться тут не про Українську греко-католицьку церкву із центром у Львові, а про самостійну Мукачівську греко-католицьку єпархію, ієрархи якої 1646 року уклали в Ужгороді унію з Римом на засадах, близьких до принципів Берестейської унії.
Максим Стріха: Священиком цієї Церкви Августин Волошин став 23-ох років, після закінчення Ужгородської гімназії та теологічного факультету Ужгородського університету і здобуття там ступеня доктора богослов’я.
Показово, що у своєму заповіті 70-річний отець Волошин з усієї своєї діяльності згадує лише священицьке покликання.
”Дуже вдячний я Богові й за те, що покликав мене до священичої служби. Особливо вдячний я за великі ласки, якими одарував мене Бог після тяжких провин моєї молодости та необдуманости і все захороняв мене для дальшої праці над спасенням душі”.
Сергій Грабовський: З іншого боку, Августин Волошин – це вчений-педагог. Він був автором першого на Закарпатті підручника українською мовою, а загалом науковець написав і видав власним коштом 42 книги: від «Букваря», «Граматки» та «Арифметики» і аж до монографій із дидактики, психології, логіки та історії педагогіки.
Максим Стріха: Отже, ми перейшли до ще однієї ділянки різноманітної діяльності отця Августина Волошина – видавничої.
Він очолив ужгородське «Товариство святого Василя Великого». Невдовзі воно придбало друкарню та почало видавати художні книги, молитовники та церковну літературу. І все це (зауважмо!) українською мовою, що було дуже незвично – йшлося бо про найбільш відрубаний від Великої України куточок етнічної української землі.
Через 3 роки видавці перереєстрували товариство на Акціонерне товариство під назвою «УНІО». «УНІО» видавало тижневик «Наука», і автором значної частини статей так само був отець Волошин.
Варто також згадати серію дешевих книжок для масового читача, що їх видавало «УНІО», з порадами, як створювати кооперативи та читальні.
”Перед нами стоїть незоране поле культурної праці. Вже Платон сказав, що фундаментом держави є культура, що лучить всі елементи у державну цілість. Піднесім свій народ культурно, навчаймо його”.
Сергій Грабовський: Доктор Августин Волошин також активно працював практично – організатором кооперативного руху.
Максим Стріха: При всьому тому Августин Волошин був ще і відомим на Закарпатті письменником та поетом, який під псевдо «Іванович» публікував вірші та прозу, видав кілька власних книг.
Сергій Грабовський: А ще Августин Волошин займався політикою. У 1920-ті роки він заснував Християнсько-народну партію, а у 1930-ті був обраний депутатом парламенту Чехословаччини, до складу якої Закарпаття ввійшло після Першої світової війни.
Максим Стріха: Мені здається, що сама логіка тодішнього суспільного життя на Закарпатті, яке потрапило до Чехословаччини з абсолютно несформованою ще національною ідентичністю, і вивела отця Волошина з просвітництва в політику.
Справді ж-бо, якщо 1924 року лише 12% закарпатців вважали себе українцями, то вже через 15 років там виникла самостійна українська держава. І це було результатом отієї «мурашиної праці» всіх діячів закарпатського українського руху, визнаним лідером якого був отець Августин Волошин.
Сергій Грабовський: Отож цілком логічно, що 26 жовтня 1938 року чехословацький парламент саме Августина Волошина призначає прем’єр-міністром автономного уряду Підкарпатської Русі, як тоді називалося Закарпаття. На цій посаді отець Волошин несподівано виявив риси рішучого практичного політика.
Несподівано, бо з історії України відомо, що чимало вмілих земських діячів, кооператорів, військових так і не змогли стати вдатними політиками, а Августин Волошин зумів.
Максим Стріха: І, справді, люди, які знали його до 1938 року, відзначали його м’яку, часом нерішучу вдачу, схильність до рефлексій. Як політик він змінився – він став жорсткіший, різкіший і здатний до миттєвих рішень.
До цього його спонукала і міжнародні обставини, і політична ситуація в Закарпатті. Адже через тиждень після призначення отця Волошина прем’єр-міністром за рішенням міжнародного Віденського арбітражу Угорщині була передана значна частина території Закарпаття не лишень з Мукачевим, іншими територіями, заселеними угорцями, а й самою столицею Ужгородом.
Відтак прем’єр Волошин був змушений переїхати з урядом до Хуста, який тим самим став єдиною з українських історичних столиць, що лежить на захід від географічного центру Європи.
Сергій Грабовський: Крім того, провінційний священик і просвітник став у центрі всієї європейської політики. Згадаймо, навколо Закарпаття тоді точилися колосальні політичні інтриги, і Закарпаття майже щоденно згадувалося в європейських столицях, і Гітлер, і Сталін вели велику геополітичну гру з використанням Закарпаття.
Максим Стріха: Навіть товариш Сталін якось пожартував з приводу “українських націоналістів”, які хочуть приєднати до Моськи (Закарпаття) великого Слона (радянську Україну).
Сергій Грабовський: Але в цьому жарті були лише частина жарту, бо ж відомо, що з радянської України десятки людей намагалися через кілька кордонів добитися до новопосталої української держави, щоб взяти участь у її будівництві.
Отже, отець Волошин формує новий уряд винятково з політиків української орієнтації і розгортає діяльність цього уряду в напрямі забезпечення життєдіяльності Карпатської України.
Він ініціював створення на базі загонів Української Національної Оборони Збройних сил Карпатської України під назвою «Карпатська Січ». 12 січня 1939 року уряд оголосив про підготовку до парламентських виборів.
Максим Стріха: А вже 18 січня нерішучий перед тим прем’єр Волошин розпустив усі політичні партії, натомість створив проурядове Українське Національне Об’єднання, за список якого на парламентських виборах 12 лютого проголосували 92% виборців.
Тобто, практично всі з обраних 32-ох депутатів Сойму належали до українських партій або представляли національні меншини Закарпаття: чехів, румунів та німців.
Сергій Грабовський: А через місяць після виборів Гітлер погодився на захоплення Закарпаття Угорщиною.
У ніч на 14 березня чеські вояки атакували будинок Головної Команди та казарми Карпатської Січі у Хусті. 40-тисячне угорське військо з півдня і заходу перейшло кордон Закарпаття і одразу наразилося на вогонь куренів Карпатської Січі.
Німецький консул порадив Волошину не чинити опір угорському вторгненню. Але ввечері 14 березня 1939 року Волошин від імені уряду виступив по Хустському радіо із заявою про намір проголосити державну незалежність Карпатської України. Наступного ранку у приміщенні гімназії у Хусті Волошин відкрив першу сесію Сойму Карпатської України.
”Світлий Сойме! З глибини душі відчуваю важність тих слів, якими ословив я вас як першу законно вибрану політичну репрезентацію нашого народу.
При цій нагоді переживаю найвизначнішу хвилину свого життя. Висловлюю глибоку вдячність Богові, що дозволив дочекатися цього великого нашого свята, що є святом цілого українського народу. Дозволив якраз нам – найменшій частині українських земель, – бути вільними”.
Максим Стріха: У ті години на Красному Полі, на околиці Хуста, вояки Карпатської Січі разом з добровольцями-семінаристами вели бій проти угорських частин.
Сергій Грабовський: Того ж дня о 17-ій годині Сойм одноголосно проголосив незалежність Карпатської України.
Пізніше депутати ухвалили Конституційний Закон, сформували уряд і обрали Августина Волошина президентом Карпатської України.
Максим Стріха: Ввечері наступного дня угорські частини захопили Хуст і до кінця березня окупували всю територію Закарпаття.
Отець Волошин разом з урядом виїхав до Белграда, потім був у Загребі, Відні, Братиславі, Берліні і, зрештою, оселився у Празі. Там він був обраний професором педагогіки, продеканом та врешті-решт ректором Українського Вільного Університету.
Коли ж в останні дні війни його співробітники почали евакуацію до Відня та Мюнхена, отець Волошин залишився у Празі і там 21 травня був заарештований співробітниками «СМЕРШа».
Сергій Грабовський: Ось як пояснює цю психологічну загадку із відмовою евакуюватися професор історії Станіслав Кульчицький:
Станіслав Кульчицький: Ніхто не міг прочитати чи поспілкуватися з ним у ті дні, джерел якихось письмових нема.
Але я так думаю, що Волошин перш за все вважав себе священиком. Радянська влада припинила боротьбу з релігією, і якраз в ці роки, в роки війни, релігія стала користуватися у Сталіна особливим пієтетом. Це раз.
По-друге, він вважав себе професором, просвітником, а не політичним діячем. Це був автор 42 книг. Тільки з жовтня 1938 року він став на чолі уряду і, власне, відчув себе політиком. Це він вважав тільки частиною своєї біографії і, мабуть, не основною частиною.
Після того, як Угорщина окупувала Карпатську Україну, він поїхав в Югославію, Австрію, Німеччину, нарешті осів в Чехії і став ректором Українського Вільного Університету.
Крім усього, йому було 70 років, і він думав, що вже нецікавий для радянської влади.
Власне кажучи, в перші тижні, дійсно, його ніхто не чіпав. Прага була зайнята радянськими військами 9 травня, а тільки 21 травня оця організація, яка мала назву «СМЕРШ» («смерть шпигунам», «смерть шпионам»), ця організація його взяла, і менше двох місяців пройшло, як його не стало.
Максим Стріха: Так само був заарештований і заступник голови Сойму Федір Ревай, який теж був вивезений до Радянського Союзу і теж загинув у в’язниці. Його молодший брат, прем’єр-міністр та міністр закордонних справ Карпатської України Юліан Ревай так само був заарештований у Празі, однак зумів утекти до американської зони окупації і згодом виїхав до США.
Сергій Грабовський: З Праги отець Августин Волошин був вивезений до Москви, пережив 2 місяця допитів у Лефортовській в’язниці і загинув у Бутирці 19 липня 1945 року. За 11 місяців до своєї загибелі він склав у Празі заповіт.
“Із гарячої любови до тебе, народе мій, бажаю, щоб ти чимскорше обновив свою церковну й народну єдність і щоб в будучности не дав себе розбивати чужими інтересами”.
”Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара – Нам пора для України жить!”
Максим Стріха: Отець Августин Волошин прожив досить тривале, як на українського політика ХХ століття, життя, хоч і важко назвати його смерть ненасильницькою. Але зроблене ним вражає не лишень на педагогічній чи науковій ниві, адже він зумів перетворити край, який був відірваний від Великої України упродовж 900 років, на край, українськість якого викликає сумнів хіба що у нечисленних політичних маргіналів. За це він вартий найбільшого пам’ятника. Проте в столиці незалежної України Києві досі немає пам’ятника ані Августину Волошину, ані бодай вулиці, названої його іменем.
Сергій Грабовський: Щаслива та національна спільнота, яка у період кризи висуває лідерів, здатних цю кризу подолати. Сьогодні ми поговоримо саме про такого лідера, президента Карпатської України, отця Августина Волошина.
("Мартирологія українських церков. Т. ІІ. Українська Католицька Церква". -- Торонто, Балтимор: "Смолоскип", 1985.)
Закликаємо вас усіх, свідомих братів і сестер, щоб ви на початках нашої самостійності показали себе гідними свободи. Хай пропадуть всякі релігійні, язикові і класові спори, що їх до сьогодні викликували між нами вороги нашого народу.
Історія признає правду тим, що вміють за неї постояти. Тому постіймо і ми за свою правду”.
Максим Стріха: Такими словами звернувся до населення Закарпаття 3 листопада 1938 року щойно призначений головою крайового уряду отець, доктор Августин Волошин.
Цікаво, що саме так він завжди підписувався – мабуть, насамперед відчував себе, як і його дід та батько, греко-католицьким священиком.
Сергій Грабовський: Зауважмо, що йдеться тут не про Українську греко-католицьку церкву із центром у Львові, а про самостійну Мукачівську греко-католицьку єпархію, ієрархи якої 1646 року уклали в Ужгороді унію з Римом на засадах, близьких до принципів Берестейської унії.
Максим Стріха: Священиком цієї Церкви Августин Волошин став 23-ох років, після закінчення Ужгородської гімназії та теологічного факультету Ужгородського університету і здобуття там ступеня доктора богослов’я.
Показово, що у своєму заповіті 70-річний отець Волошин з усієї своєї діяльності згадує лише священицьке покликання.
”Дуже вдячний я Богові й за те, що покликав мене до священичої служби. Особливо вдячний я за великі ласки, якими одарував мене Бог після тяжких провин моєї молодости та необдуманости і все захороняв мене для дальшої праці над спасенням душі”.
Сергій Грабовський: З іншого боку, Августин Волошин – це вчений-педагог. Він був автором першого на Закарпатті підручника українською мовою, а загалом науковець написав і видав власним коштом 42 книги: від «Букваря», «Граматки» та «Арифметики» і аж до монографій із дидактики, психології, логіки та історії педагогіки.
Максим Стріха: Отже, ми перейшли до ще однієї ділянки різноманітної діяльності отця Августина Волошина – видавничої.
Він очолив ужгородське «Товариство святого Василя Великого». Невдовзі воно придбало друкарню та почало видавати художні книги, молитовники та церковну літературу. І все це (зауважмо!) українською мовою, що було дуже незвично – йшлося бо про найбільш відрубаний від Великої України куточок етнічної української землі.
Через 3 роки видавці перереєстрували товариство на Акціонерне товариство під назвою «УНІО». «УНІО» видавало тижневик «Наука», і автором значної частини статей так само був отець Волошин.
Варто також згадати серію дешевих книжок для масового читача, що їх видавало «УНІО», з порадами, як створювати кооперативи та читальні.
”Перед нами стоїть незоране поле культурної праці. Вже Платон сказав, що фундаментом держави є культура, що лучить всі елементи у державну цілість. Піднесім свій народ культурно, навчаймо його”.
Сергій Грабовський: Доктор Августин Волошин також активно працював практично – організатором кооперативного руху.
Максим Стріха: При всьому тому Августин Волошин був ще і відомим на Закарпатті письменником та поетом, який під псевдо «Іванович» публікував вірші та прозу, видав кілька власних книг.
Сергій Грабовський: А ще Августин Волошин займався політикою. У 1920-ті роки він заснував Християнсько-народну партію, а у 1930-ті був обраний депутатом парламенту Чехословаччини, до складу якої Закарпаття ввійшло після Першої світової війни.
Максим Стріха: Мені здається, що сама логіка тодішнього суспільного життя на Закарпатті, яке потрапило до Чехословаччини з абсолютно несформованою ще національною ідентичністю, і вивела отця Волошина з просвітництва в політику.
Справді ж-бо, якщо 1924 року лише 12% закарпатців вважали себе українцями, то вже через 15 років там виникла самостійна українська держава. І це було результатом отієї «мурашиної праці» всіх діячів закарпатського українського руху, визнаним лідером якого був отець Августин Волошин.
Сергій Грабовський: Отож цілком логічно, що 26 жовтня 1938 року чехословацький парламент саме Августина Волошина призначає прем’єр-міністром автономного уряду Підкарпатської Русі, як тоді називалося Закарпаття. На цій посаді отець Волошин несподівано виявив риси рішучого практичного політика.
Несподівано, бо з історії України відомо, що чимало вмілих земських діячів, кооператорів, військових так і не змогли стати вдатними політиками, а Августин Волошин зумів.
Максим Стріха: І, справді, люди, які знали його до 1938 року, відзначали його м’яку, часом нерішучу вдачу, схильність до рефлексій. Як політик він змінився – він став жорсткіший, різкіший і здатний до миттєвих рішень.
До цього його спонукала і міжнародні обставини, і політична ситуація в Закарпатті. Адже через тиждень після призначення отця Волошина прем’єр-міністром за рішенням міжнародного Віденського арбітражу Угорщині була передана значна частина території Закарпаття не лишень з Мукачевим, іншими територіями, заселеними угорцями, а й самою столицею Ужгородом.
Відтак прем’єр Волошин був змушений переїхати з урядом до Хуста, який тим самим став єдиною з українських історичних столиць, що лежить на захід від географічного центру Європи.
Сергій Грабовський: Крім того, провінційний священик і просвітник став у центрі всієї європейської політики. Згадаймо, навколо Закарпаття тоді точилися колосальні політичні інтриги, і Закарпаття майже щоденно згадувалося в європейських столицях, і Гітлер, і Сталін вели велику геополітичну гру з використанням Закарпаття.
Максим Стріха: Навіть товариш Сталін якось пожартував з приводу “українських націоналістів”, які хочуть приєднати до Моськи (Закарпаття) великого Слона (радянську Україну).
Сергій Грабовський: Але в цьому жарті були лише частина жарту, бо ж відомо, що з радянської України десятки людей намагалися через кілька кордонів добитися до новопосталої української держави, щоб взяти участь у її будівництві.
Отже, отець Волошин формує новий уряд винятково з політиків української орієнтації і розгортає діяльність цього уряду в напрямі забезпечення життєдіяльності Карпатської України.
Він ініціював створення на базі загонів Української Національної Оборони Збройних сил Карпатської України під назвою «Карпатська Січ». 12 січня 1939 року уряд оголосив про підготовку до парламентських виборів.
Максим Стріха: А вже 18 січня нерішучий перед тим прем’єр Волошин розпустив усі політичні партії, натомість створив проурядове Українське Національне Об’єднання, за список якого на парламентських виборах 12 лютого проголосували 92% виборців.
Тобто, практично всі з обраних 32-ох депутатів Сойму належали до українських партій або представляли національні меншини Закарпаття: чехів, румунів та німців.
Сергій Грабовський: А через місяць після виборів Гітлер погодився на захоплення Закарпаття Угорщиною.
У ніч на 14 березня чеські вояки атакували будинок Головної Команди та казарми Карпатської Січі у Хусті. 40-тисячне угорське військо з півдня і заходу перейшло кордон Закарпаття і одразу наразилося на вогонь куренів Карпатської Січі.
Німецький консул порадив Волошину не чинити опір угорському вторгненню. Але ввечері 14 березня 1939 року Волошин від імені уряду виступив по Хустському радіо із заявою про намір проголосити державну незалежність Карпатської України. Наступного ранку у приміщенні гімназії у Хусті Волошин відкрив першу сесію Сойму Карпатської України.
”Світлий Сойме! З глибини душі відчуваю важність тих слів, якими ословив я вас як першу законно вибрану політичну репрезентацію нашого народу.
При цій нагоді переживаю найвизначнішу хвилину свого життя. Висловлюю глибоку вдячність Богові, що дозволив дочекатися цього великого нашого свята, що є святом цілого українського народу. Дозволив якраз нам – найменшій частині українських земель, – бути вільними”.
Максим Стріха: У ті години на Красному Полі, на околиці Хуста, вояки Карпатської Січі разом з добровольцями-семінаристами вели бій проти угорських частин.
Сергій Грабовський: Того ж дня о 17-ій годині Сойм одноголосно проголосив незалежність Карпатської України.
Пізніше депутати ухвалили Конституційний Закон, сформували уряд і обрали Августина Волошина президентом Карпатської України.
Максим Стріха: Ввечері наступного дня угорські частини захопили Хуст і до кінця березня окупували всю територію Закарпаття.
Отець Волошин разом з урядом виїхав до Белграда, потім був у Загребі, Відні, Братиславі, Берліні і, зрештою, оселився у Празі. Там він був обраний професором педагогіки, продеканом та врешті-решт ректором Українського Вільного Університету.
Коли ж в останні дні війни його співробітники почали евакуацію до Відня та Мюнхена, отець Волошин залишився у Празі і там 21 травня був заарештований співробітниками «СМЕРШа».
Сергій Грабовський: Ось як пояснює цю психологічну загадку із відмовою евакуюватися професор історії Станіслав Кульчицький:
Станіслав Кульчицький: Ніхто не міг прочитати чи поспілкуватися з ним у ті дні, джерел якихось письмових нема.
Але я так думаю, що Волошин перш за все вважав себе священиком. Радянська влада припинила боротьбу з релігією, і якраз в ці роки, в роки війни, релігія стала користуватися у Сталіна особливим пієтетом. Це раз.
По-друге, він вважав себе професором, просвітником, а не політичним діячем. Це був автор 42 книг. Тільки з жовтня 1938 року він став на чолі уряду і, власне, відчув себе політиком. Це він вважав тільки частиною своєї біографії і, мабуть, не основною частиною.
Після того, як Угорщина окупувала Карпатську Україну, він поїхав в Югославію, Австрію, Німеччину, нарешті осів в Чехії і став ректором Українського Вільного Університету.
Крім усього, йому було 70 років, і він думав, що вже нецікавий для радянської влади.
Власне кажучи, в перші тижні, дійсно, його ніхто не чіпав. Прага була зайнята радянськими військами 9 травня, а тільки 21 травня оця організація, яка мала назву «СМЕРШ» («смерть шпигунам», «смерть шпионам»), ця організація його взяла, і менше двох місяців пройшло, як його не стало.
Максим Стріха: Так само був заарештований і заступник голови Сойму Федір Ревай, який теж був вивезений до Радянського Союзу і теж загинув у в’язниці. Його молодший брат, прем’єр-міністр та міністр закордонних справ Карпатської України Юліан Ревай так само був заарештований у Празі, однак зумів утекти до американської зони окупації і згодом виїхав до США.
Сергій Грабовський: З Праги отець Августин Волошин був вивезений до Москви, пережив 2 місяця допитів у Лефортовській в’язниці і загинув у Бутирці 19 липня 1945 року. За 11 місяців до своєї загибелі він склав у Празі заповіт.
“Із гарячої любови до тебе, народе мій, бажаю, щоб ти чимскорше обновив свою церковну й народну єдність і щоб в будучности не дав себе розбивати чужими інтересами”.
”Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара – Нам пора для України жить!”
Максим Стріха: Отець Августин Волошин прожив досить тривале, як на українського політика ХХ століття, життя, хоч і важко назвати його смерть ненасильницькою. Але зроблене ним вражає не лишень на педагогічній чи науковій ниві, адже він зумів перетворити край, який був відірваний від Великої України упродовж 900 років, на край, українськість якого викликає сумнів хіба що у нечисленних політичних маргіналів. За це він вартий найбільшого пам’ятника. Проте в столиці незалежної України Києві досі немає пам’ятника ані Августину Волошину, ані бодай вулиці, названої його іменем.