Людмила Ваннек Прага, 8 лютого 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Президент Білорусі Аляксандр Лукашенко останнім часом опинився в осередді уваги через свої суперечливі політичні заяви, які стали приводом для роздратування "великого сусіда" Росії.
Що мотивує так званого "останнього диктатора Європи" до того, щоб дратувати свого потужного сусіда, який водночас є одним з його небагатьох союзників?
Щоб відповісти на це запитання, Радіо Свобода довелося зазирнути у минуле – до самого дитинства колишнього голови колгоспу, народженого в маленькому селі на сході Білорусі....
"Жду, что ти прідьош, а, бить может, нєт... Стоіт мнє тєбя увідеть, О! І ето счастьє!", – цей пісенний виступ Аляксандра Лукашенка в одному з пропагандистських фільмів був не тільки доказом його сценічного таланту, а й мав підтримати імідж білоруського лідера в Росії у другій половині 90-их. Тоді він вірив, що союз Росії та Білорусі відкриє йому шлях до омріяної посади президента Росії... Аматорська гра на акордеоні, простий одяг – він виглядав як людина з народу, точніше, з народу російського.
Тепер для Росії він нібито вже перестав бути "своїм"?
Відтоді імідж Лукашенка в Росії відчутно змінився. Тепер його сприймають там не як "свого хлопця", а як політика, який робить порожні заяви.
Про деякі з таких заяв говорить аналітик Радіо Свобода Ярослав Максим’юк: "Він каже, що хоче інтегруватися в Європу, що руського рубля у себе він ніколи не прийме, що він не виключає, що Білорусь колись може долучитися до єврозони. Зараз він говорить зовсім інші речі. І це очевидно, чому він так говорить: бо Росія збільшила ціну на газ, збільшила ціну на нафту на цей рік і Лукашенко боїться, що це може, скажімо, підірвати його режим у Білорусі. І він шукає собі союзників на заході".
Сам же Лукашенко вважає, що ані Захід, ані Росія не є важливими для виживання Білорусі.
Хто ж був батьком Лукашенка?
Як же пояснити таку "задиракувату" натуру Лукашенка? Можливо, одна з відповідей стоїть на президентському сайті: "ріс і піднявся без батька".
Власне, ідентичність батька Лукашенка ніколи не розкривалась, хоча деякі оповідки про "таємничого одноокого Ригора, одруженого, якого кілька разів бачили біля маленького хлопчика", наштовхують на можливі здогадки.
Більше деталей можна дізнатись про Кацярину Трафімауну, Лукашенкову матір.
Якось журналісти розкопали, що працювала вона у 50-ті роки в російському містечку Орші на фабриці, де обробляли льон. А потім Александрія повернулася до рідного білоруського села Могильовської області вже із дворічним сином Сашею.
Хлопчикові, якого у селі називали "байстрюком", було нелегко. Його дражнили і били сусідські підлітки. Потім, описуючи своє дитинство, Лукашенко казав так: "Я ріс серед тварин та рослин".
Лукашенко: "Я не сім''янин..."
На початку сімдесятих Саша навчався історії у Педагогічному інституті в Могильові, а, отримавши диплом, одружився з Галіною Жавнеровіч і став батьком двох синів – Віктара і Дзмітрія.
Дружина, ставши згодом першою леді, так і не вжилася у цю роль. Врешті її, самотню, поселили у сільському будинку. А чоловік – президент – останні роки живе з коханкою, не приховує цього і має з нею маленьку дитину. "Я не сім''янин, – зізнався він, – бо я присвятив своє життя праці".
А праця була така: після служби у прикордонних військах КДБ – секретар різних номенклатурних комітетів, голова колгоспу.
Спілкується "винятковою" мовою
Багато працюючи у провінції, Лукашенко виробив свою особливу мову, яку розуміли прості люди: російський суржик з білоруським синтаксисом та вимовою.
Кажуть, що жоден політик у Білорусі (включно з опозицією) не має такого гіпнотичного впливу на маси, як Лукашенко.
Можливо, саме звідти його захоплення ще одним диктатором, який в історії вже мав "гіпнотичний вплив на маси"?
Ось уривок з інтерв''ю німецькі газеті "Гандельсблатт", записане у 95-му році: "Не все тільки погане було пов''язане в Німеччині з відомим Адольфом Гітлером. Адже німецький порядок формувався століттями. За Гітлера це формування досягло найвищої точки. Це те що відповідає нашому розумінню президентської республіки і ролі в ній президента".
Після цього інтерв''ю журналісти багато спекулювали про те – ЩО САМЕ хотів сказати Лукашенко. Чи справді він прагне зробити Білорусь фашистською державою? Чи, може, в такий спосіб він висловлював захоплення лише німецькою рисою характеру – умінням дотримуватися порядку? Це не був останній випадок, коли сказане Лукашенком треба було розшифровувати.
У нього своє розуміння європейськості
Після президентських виборів 2006 року білоруський лідер хотів довести свою європейськість у досить незвичний спосіб.
Аляксандр Лукашенко: "Так. Ми останні вибори сфальсифікували. Я уже тим, із Заходу, це казав. За президента Лукашенка проголосували 93 з половиною відсотки. Кажуть, "це не європейський показник". Ми зробили 86. Це справді було. І якщо зараз перерахувати бюлетені, то я не знаю, що з ними робити взагалі. Європейці до виборів нам кажуть, "ну, якщо будуть приблизно європейські показники на виборах, то ми ваші вибори визнаємо. То ж ми старались робити європейські. Зробили європейські – не нормально".
Як виглядає, зробити показники на виборах "європейськими" – це нескладне завдання для Лукашенка. Але зробити країну Білорусь більш європейською – це поза його компетенцією. Як і поза компетенцією аудиторії, яка його слухає, зрозуміти сенс і причину його заяв.
Слухати:
Матеріали до теми:
Лукашенко: Білорусь хоче йти власним шляхом поміж Росією й Заходом. Білоруський опозиціонер Ігар Лялькоу про Білорусь, Росію, Україну та Євросоюз. Президент Білорусі хоче поліпшення відносин із Заходом. Чи щиро?