Віталій Пономарьов Київ, 3 листопада 2006 року (RadioSvoboda.Ua) – Цього дня 69 років тому в урочищі Сандормох, неподалік Медвеж’єгорська у Карелії, були розстріляні 265 українських інтелектуалів, і серед них – поет-неокласик, професор Микола Зеров. Ще за кілька днів перед тим він перекладав у Соловецькому концтаборі «Енеїду» Вергілія та «Пісню про Гайавату» Лонгфелло.
Тягар робочих літ наліг мені на плечі, Стих безтурботний сміх і споважніли речі, І голос чую я настирливо-шорсткий: «Лукавий наймите, а де ж доробок твій? Де плід твоїх трудів і творчості твоєї? Чи ж добре ти робив над чорною ріллею, Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?»
Восени 34-го професор Зеров був звільнений з роботи у Київському університеті, а невдовзі – і з Академії наук. Навесні він виїхав до Москви, проте вже через місяць був уночі заарештований на станції Пушкіне у Підмосков’ї і перевезений назад до Києва. Тут військовий трибунал визнав Миколу Зерова керівником націоналістичної терористичної організації і засудив його до десяти років ув’язнення з конфіскацією майна.
Зеров провів 16 місяців у Соловецькому таборі особливого призначення. А 9 жовтня 37-го року «особлива трійка» НКВД засудила сорокасемирічного поета до страти як такого, що і в таборі зберігав так звані «контрреволюційні переконання і терористичні наміри».
Свiчки i теплий чад. З високих хор Лунає спiв туги i безнадiї; Навколо нас — кати i кустодiї, Синедрiон, i кесар, i претор.
Це долi нашої смутний узор, Це нам пересторогу пiвень пiє, Для нас на дворищi багаття тлiє I слуг гуде архiєрейський хор.
I темний ряд євангельських iсторiй Звучить як низка тонких алегорiй Про нашi пiдлi i скупi часи.