Київ – Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій повинна мати тісний контакт із владою, вважає глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук). В інтерв’ю Радіо Свобода очільник УГКЦ привітав усіх віруючих із Великоднем і висловив своє бачення ролі церкви у житті громади та суспільства в цілому.
– Ми святкуємо одне з найбільших християнських свят. Вітаю усіх з Воскресінням Христовим. У ці дні ми співаємо: «Воскресіння день. Просвітімся, люди! І один одного обнімімо і скажімо: браття! І тим, що ненавидить нас, – простім усе з Воскресінням! І разом заспіваємо: Христос Воскрес!».
Ці слова і є тим головним побажанням, щоб та пасхальна радість, та сила воскреслого Христа стала нашою силою і допомогла нам пробачити один одному, обняти один одного і справді сказати: «Браття!».
Тож хай воскреслий Христос благословить кожного з вас, просвітлить кожного з вас, дасть вам щастя, здоров’я та успіхів у такій важливій справі, як розбудова нашої незалежної держави.
Великі релігійні свята сприяють очищенню суспільства. Якщо наші вірні переживають ці свята так, як їх до того закликає церква, то це є справді час духовного пробудження. А духовно пробудитись неможливо, не очистившись від зла, яке нас присипляє.
Кожний християнин, який глибоко переживає цей час, час Пасхи Господньої, справді проходить через очищення та оновлення. Якщо ж суспільство буде мати більше таких оновлених і очищених людей, то й саме суспільство буде ставати дедалі більше оновленим і очищеним.
– Соціологічні дослідження показують, що віруючих стало більше, але чи стало наше суспільство від того моральнішим?
– Думаю, що ніякі соціологічні данні не можуть точно виміряти моральність суспільства. Часто ми не можемо перетворювати нашу віру у дієвий чинник, щоб бути християнським лікарем, правником чи чиновником… У цьому якраз і проявляється моральність. Сьогодні дуже багато новітніх моральних викликів, які стоять перед суспільством, перед релігійними спільнотами, але безперечно, що без твердого фундаменту віри говорити про якусь християнську мораль у зовнішньому прояві неможливо.
– За останніми дослідженнями, майже 55 відсотків української молоді не вважають себе патріотами України і не пишаються тим, що живуть в Україні…
– Кожен носить в собі свою Україну. Поняття Україна має різні історичні, соціальні та культурні контексти. Якщо говорити про Україну як про стан розвитку суспільства та ефективності державної влади, то очевидно, що молоді люди хочуть бачити її іншою. Але якщо говорити про Україну як про свою Батьківщину, як про складову своєї ідентичності, як про рідну землю, то, якою б вона не була, – нею можна тільки пишатися.
– Як Ви оцінюєте стан, у якому зараз перебуває греко-католицька церква?
– Ми мусимо завдячувати Господу Богу за те, що ми є вільною церквою у вільній державі. Це дуже важлива річ. Ми маємо можливості розвиватися, розбудовувати свої структури. Зміни у порівнянні з тоталітарними часами видно навіть неозброєним оком. Якщо говорити про наш вклад у розбудову громадянського суспільства, то наша церква його робила, робить і буде робити.
– А наскільки важливо, щоб церква долучалася до вирішення проблем конкретних громад і конкретних людей?
– Церква не є абстрактне поняття. Вона складається з людей, які належать до окремих громад і є громадянами своєї держави. Саме через цих своїх людей церква долучається до усіх процесів, що відбуваються в державі.
– Яке ваше ставлення до поділу українських християнських православних церков?
– Поділ – це завжди болюча річ, і це те, що треба долати. Христос нас закликає до єдності. Тому ми сподіваємося незабаром побачити наших православних братів об’єднаними. Адже від єдності залежить і сила голосу українського християнства у світі.
– Чи впливає політика на цю ситуацію?
– Тут немає простої відповіді. Якщо подивитися на відносини церков та української влади різних рівнів, то наразі простежується брак живого контакту. Очевидним є вплив окремих церковних структур на суспільні процеси, який вони здійснюють, впливаючи на окремих своїх вірян.
Ми стоїмо на позиції невтручання церкви у політику. Ми ніколи не вказуємо нашим віруючим, за кого вони мають голосувати, чи щось подібне. Але ми заохочуємо наших вірних до активної громадянської позиції. Я тримаюся тієї позиції, що церква має бути матір’ю , яка пригортає усіх свої синів, незалежно від їхніх політичних поглядів чи уподобань. Але очевидно так само, що ця Матір має вчити любити свій народ, свою землю і свою незалежну державу.
– Чи може Всеукраїнська рада українських церков і релігійних організацій впливати на державні рішення?
– Може, повинна й хоче це робити. Нас усіх дуже турбувало, що минулого року бракувало живого безпосереднього вільного безпосереднього спілкування між Президентом і Всеукраїнською радою церков. Ми маємо пропозиції щодо вдосконаленні законодавства у релігійній сфері, щодо розвитку суспільної моралі, щодо підвищення суспільної моралі, щодо поширення інституту капеланства у війську. Ми хотіли б зрівняти студентів богословів у правах з іншими студентами. Дуже важливим для Української греко-католицької церви є питання реституції церковного майна. Адже ми є репресованою церквою, яка за часів радянської влади переслідувалася й нищилася. Ми втратили не лише усе майно, ми втратили храми, але нам вдалося зняти напруженість у 90-х роках через проблему повернення храмів, і тепер ми би хотіли подальшого вирішення питання реституції. Всеукраїнська рада церков пішла на зустріч з Президентом Віктором Януковичем з 11 питаннями. Ми не лише ставимо питання, а й пропонуємо способи реалізації.
Але я особисто вважаю за дуже важливе наголосити на особливому значенні самої Ради. Я вважаю, що Рада церков є унікальним українським досвідом, якого немає в інших країнах і який є надзвичайно цінним. Це унікальна міжконфесійна структура, яка забезпечує збереження міжконфесійного миру та злагоди в українському суспільстві. Кожен з нас по-своєму несе слово Боже, але ці відмінності у звучанні й дозволяють нам звучати як симфонія.
Ми пропонуємо створити механізм взаємодії між Адміністрацією Президента та Всеукраїнською радою церков через постійно діючий консультативно-дорадчий орган.
Ці слова і є тим головним побажанням, щоб та пасхальна радість, та сила воскреслого Христа стала нашою силою і допомогла нам пробачити один одному, обняти один одного і справді сказати: «Браття!».
Тож хай воскреслий Христос благословить кожного з вас, просвітлить кожного з вас, дасть вам щастя, здоров’я та успіхів у такій важливій справі, як розбудова нашої незалежної держави.
Великі релігійні свята сприяють очищенню суспільства. Якщо наші вірні переживають ці свята так, як їх до того закликає церква, то це є справді час духовного пробудження. А духовно пробудитись неможливо, не очистившись від зла, яке нас присипляє.
Кожний християнин, який глибоко переживає цей час, час Пасхи Господньої, справді проходить через очищення та оновлення. Якщо ж суспільство буде мати більше таких оновлених і очищених людей, то й саме суспільство буде ставати дедалі більше оновленим і очищеним.
– Соціологічні дослідження показують, що віруючих стало більше, але чи стало наше суспільство від того моральнішим?
– Думаю, що ніякі соціологічні данні не можуть точно виміряти моральність суспільства. Часто ми не можемо перетворювати нашу віру у дієвий чинник, щоб бути християнським лікарем, правником чи чиновником… У цьому якраз і проявляється моральність. Сьогодні дуже багато новітніх моральних викликів, які стоять перед суспільством, перед релігійними спільнотами, але безперечно, що без твердого фундаменту віри говорити про якусь християнську мораль у зовнішньому прояві неможливо.
– За останніми дослідженнями, майже 55 відсотків української молоді не вважають себе патріотами України і не пишаються тим, що живуть в Україні…
– Кожен носить в собі свою Україну. Поняття Україна має різні історичні, соціальні та культурні контексти. Якщо говорити про Україну як про стан розвитку суспільства та ефективності державної влади, то очевидно, що молоді люди хочуть бачити її іншою. Але якщо говорити про Україну як про свою Батьківщину, як про складову своєї ідентичності, як про рідну землю, то, якою б вона не була, – нею можна тільки пишатися.
– Як Ви оцінюєте стан, у якому зараз перебуває греко-католицька церква?
– Ми мусимо завдячувати Господу Богу за те, що ми є вільною церквою у вільній державі. Це дуже важлива річ. Ми маємо можливості розвиватися, розбудовувати свої структури. Зміни у порівнянні з тоталітарними часами видно навіть неозброєним оком. Якщо говорити про наш вклад у розбудову громадянського суспільства, то наша церква його робила, робить і буде робити.
– А наскільки важливо, щоб церква долучалася до вирішення проблем конкретних громад і конкретних людей?
– Церква не є абстрактне поняття. Вона складається з людей, які належать до окремих громад і є громадянами своєї держави. Саме через цих своїх людей церква долучається до усіх процесів, що відбуваються в державі.
– Яке ваше ставлення до поділу українських християнських православних церков?
– Поділ – це завжди болюча річ, і це те, що треба долати. Христос нас закликає до єдності. Тому ми сподіваємося незабаром побачити наших православних братів об’єднаними. Адже від єдності залежить і сила голосу українського християнства у світі.
– Чи впливає політика на цю ситуацію?
– Тут немає простої відповіді. Якщо подивитися на відносини церков та української влади різних рівнів, то наразі простежується брак живого контакту. Очевидним є вплив окремих церковних структур на суспільні процеси, який вони здійснюють, впливаючи на окремих своїх вірян.
Ми стоїмо на позиції невтручання церкви у політику. Ми ніколи не вказуємо нашим віруючим, за кого вони мають голосувати, чи щось подібне. Але ми заохочуємо наших вірних до активної громадянської позиції. Я тримаюся тієї позиції, що церква має бути матір’ю , яка пригортає усіх свої синів, незалежно від їхніх політичних поглядів чи уподобань. Але очевидно так само, що ця Матір має вчити любити свій народ, свою землю і свою незалежну державу.
– Чи може Всеукраїнська рада українських церков і релігійних організацій впливати на державні рішення?
– Може, повинна й хоче це робити. Нас усіх дуже турбувало, що минулого року бракувало живого безпосереднього вільного безпосереднього спілкування між Президентом і Всеукраїнською радою церков. Ми маємо пропозиції щодо вдосконаленні законодавства у релігійній сфері, щодо розвитку суспільної моралі, щодо підвищення суспільної моралі, щодо поширення інституту капеланства у війську. Ми хотіли б зрівняти студентів богословів у правах з іншими студентами. Дуже важливим для Української греко-католицької церви є питання реституції церковного майна. Адже ми є репресованою церквою, яка за часів радянської влади переслідувалася й нищилася. Ми втратили не лише усе майно, ми втратили храми, але нам вдалося зняти напруженість у 90-х роках через проблему повернення храмів, і тепер ми би хотіли подальшого вирішення питання реституції. Всеукраїнська рада церков пішла на зустріч з Президентом Віктором Януковичем з 11 питаннями. Ми не лише ставимо питання, а й пропонуємо способи реалізації.
Але я особисто вважаю за дуже важливе наголосити на особливому значенні самої Ради. Я вважаю, що Рада церков є унікальним українським досвідом, якого немає в інших країнах і який є надзвичайно цінним. Це унікальна міжконфесійна структура, яка забезпечує збереження міжконфесійного миру та злагоди в українському суспільстві. Кожен з нас по-своєму несе слово Боже, але ці відмінності у звучанні й дозволяють нам звучати як симфонія.
Ми пропонуємо створити механізм взаємодії між Адміністрацією Президента та Всеукраїнською радою церков через постійно діючий консультативно-дорадчий орган.