Виступ російського прем’єра в Державній думі однозначно розцінили як передвиборчий. І не тільки тому, що він знову обіцяв зробити Росію однією з найрозвиненіших країн світу і розповідав про успішне подолання кризи, а й тому, що він дозволив собі полемізувати з уявленнями президента про розвиток країни. Путін застерігав від експериментів, невиправданого лібералізму – словом, від усього того, що можна було б зрозуміти як модернізаційну програму Медведєва.
Наступного ж дня представники президентського оточення вступили в заочну полеміку з прем’єром, стверджуючи, що модернізація країни – зовсім не плавний і поступальний розвиток, а корінні зміни в усіх сферах життя.
Але чи мають велике значення слова? І чому взагалі спостерігачі намагаються зрозуміти, чи збираються насправді змагатися Путін і Медведєв?
Коли Медведєв був офіційно висунутий у наступники Путіна, ні у кого не виникало сумнівів, що у 2012 році жодної проблеми з висуненням кандидата на посаду президента Росії не буде. І більше того, що цим кандидатом буде саме Путін.
Керувалися елементарною політичною логікою: Путін не пішов на посаду президента на третій термін тільки тому, що не дозволяла йому Конституція, але він залишився лідером країни, главою «Єдиної Росії» і популярним політиком. Кому ж ще висуватися?
Коли Медведєв запропонував змінити Основний закон і збільшити термін перебування на посаді президента до шести років, ніхто не сумнівався, що він робить це для попередника. Те, що Путін не балотувався на третій термін не тому, що цього не дозволяла Конституція (як довів той же Медведєв, змінити її нічого не коштує), а тому, що цього не допускали кланові розклади, нікому просто не спадало на думку.
Спостерігачам – що в Росії, що на Заході – абсолютно не хочеться репрезентувати такі рішення як результати міжкланових домовленостей. Тому що інакше сама політична ситуація в країні виглядатиме набагато складнішою, і її потрібно буде аналізувати, виходячи з цілого оберемка умов. А так – все просто: є всесильний Путін, він все вирішує. Захотів не балотуватися – і не балотується. А захотів балотуватися – і балотується.
Заява Медведєва про різні підходи до подій в країні (а тепер і промова Путіна в Держдумі) змішали карти. Адже тепер виходить, що елітам потрібно буде визначатися вже не просто з конкретною особистістю, а з підходом, хоча спочатку передбачалася єдність у «тандемі».
Втім, якщо подивитися правді в очі, то відмінностей встановити не вдасться. Хто такий Медведєв? Модернізатор? А Путін хто – консерватор? А чому ж тоді модернізатор Медведєв пропонує не звертати особливої уваги на закон, коли мова йде про боротьбу з тероризмом? Або ми всерйоз будемо сприймати за модернізацію Росії симулякр у Сколково?
Або ще простий приклад. Ось хто такий Медведєв у зовнішній політиці? Західник? А Путін – антизахідник? А хто махав шаблею під час російсько-грузинського конфлікту? Хіба Путін? А українському президентові Віктору Ющенку хто писав гнівні листи з приводу Голодомору і відмовлявся відправляти в бунтівний Києв українського посла? Теж ніби не Путін.
Не варто шукати відмінності там, де їх немає. Олександр Лукашенко вже пробував – і обпікся. Зараз пробує Віктор Янукович – і обпечеться. І такою буде доля кожного, хто спробує насправді знайти різницю в підходах між Путіним і Медведєвим.
Що їх об’єднує – вони плоть від плоті кланово-корумпованої Росії. Що їх роз’єднує – вони представляють різні групи всередині могутнього клану, вирощеного сім’єю та оточенням покійного Єльцина.
Але як молодші представники цього клану і Путін, і Медведєв мають доступ виключно до державних ресурсів. Посада для кожного з цих випадкових людей на російській політичній сцені – це все.
Саме тому вони думають про 2012 рік і намагаються домогтися збереження – і свого, і своїх людей при владі. Не варто думати, що Росія зміниться від того, що прийде Путін, чи від того, що залишиться Медведєв.
А якщо, наприклад, все буде як раніше: Медведєв – президент, Путін – прем’єр. І так шість років. Або навпаки: Путін – президент, а Медведєв – прем’єр. Що ж, будемо говорити, що прем’єр – модернізатор, а президент – консерватор? Ну смішно ж.
Росія може змінитися тільки у випадку, коли потреба в будівництві нової сучасної ефективної країни виникне у самого суспільства. До цього моменту вона приречена жити з анонімною владою, на приміщенні якої можна приліпити будь-який портрет і накреслити будь-яке гасло. Саме тому змагання Путіна і Медведєва – це умовне змагання.
Навіть якщо вони і борються, до майбутнього Росії і її стосунків з сусідами ця боротьба стосунку не має.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Наступного ж дня представники президентського оточення вступили в заочну полеміку з прем’єром, стверджуючи, що модернізація країни – зовсім не плавний і поступальний розвиток, а корінні зміни в усіх сферах життя.
Але чи мають велике значення слова? І чому взагалі спостерігачі намагаються зрозуміти, чи збираються насправді змагатися Путін і Медведєв?
Коли Медведєв був офіційно висунутий у наступники Путіна, ні у кого не виникало сумнівів, що у 2012 році жодної проблеми з висуненням кандидата на посаду президента Росії не буде. І більше того, що цим кандидатом буде саме Путін.
Керувалися елементарною політичною логікою: Путін не пішов на посаду президента на третій термін тільки тому, що не дозволяла йому Конституція, але він залишився лідером країни, главою «Єдиної Росії» і популярним політиком. Кому ж ще висуватися?
Коли Медведєв запропонував змінити Основний закон і збільшити термін перебування на посаді президента до шести років, ніхто не сумнівався, що він робить це для попередника. Те, що Путін не балотувався на третій термін не тому, що цього не дозволяла Конституція (як довів той же Медведєв, змінити її нічого не коштує), а тому, що цього не допускали кланові розклади, нікому просто не спадало на думку.
Спостерігачам – що в Росії, що на Заході – абсолютно не хочеться репрезентувати такі рішення як результати міжкланових домовленостей. Тому що інакше сама політична ситуація в країні виглядатиме набагато складнішою, і її потрібно буде аналізувати, виходячи з цілого оберемка умов. А так – все просто: є всесильний Путін, він все вирішує. Захотів не балотуватися – і не балотується. А захотів балотуватися – і балотується.
Заява Медведєва про різні підходи до подій в країні (а тепер і промова Путіна в Держдумі) змішали карти. Адже тепер виходить, що елітам потрібно буде визначатися вже не просто з конкретною особистістю, а з підходом, хоча спочатку передбачалася єдність у «тандемі».
Втім, якщо подивитися правді в очі, то відмінностей встановити не вдасться. Хто такий Медведєв? Модернізатор? А Путін хто – консерватор? А чому ж тоді модернізатор Медведєв пропонує не звертати особливої уваги на закон, коли мова йде про боротьбу з тероризмом? Або ми всерйоз будемо сприймати за модернізацію Росії симулякр у Сколково?
Або ще простий приклад. Ось хто такий Медведєв у зовнішній політиці? Західник? А Путін – антизахідник? А хто махав шаблею під час російсько-грузинського конфлікту? Хіба Путін? А українському президентові Віктору Ющенку хто писав гнівні листи з приводу Голодомору і відмовлявся відправляти в бунтівний Києв українського посла? Теж ніби не Путін.
Не варто шукати відмінності там, де їх немає. Олександр Лукашенко вже пробував – і обпікся. Зараз пробує Віктор Янукович – і обпечеться. І такою буде доля кожного, хто спробує насправді знайти різницю в підходах між Путіним і Медведєвим.
Що їх об’єднує – вони плоть від плоті кланово-корумпованої Росії. Що їх роз’єднує – вони представляють різні групи всередині могутнього клану, вирощеного сім’єю та оточенням покійного Єльцина.
Але як молодші представники цього клану і Путін, і Медведєв мають доступ виключно до державних ресурсів. Посада для кожного з цих випадкових людей на російській політичній сцені – це все.
Саме тому вони думають про 2012 рік і намагаються домогтися збереження – і свого, і своїх людей при владі. Не варто думати, що Росія зміниться від того, що прийде Путін, чи від того, що залишиться Медведєв.
А якщо, наприклад, все буде як раніше: Медведєв – президент, Путін – прем’єр. І так шість років. Або навпаки: Путін – президент, а Медведєв – прем’єр. Що ж, будемо говорити, що прем’єр – модернізатор, а президент – консерватор? Ну смішно ж.
Росія може змінитися тільки у випадку, коли потреба в будівництві нової сучасної ефективної країни виникне у самого суспільства. До цього моменту вона приречена жити з анонімною владою, на приміщенні якої можна приліпити будь-який портрет і накреслити будь-яке гасло. Саме тому змагання Путіна і Медведєва – це умовне змагання.
Навіть якщо вони і борються, до майбутнього Росії і її стосунків з сусідами ця боротьба стосунку не має.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода