Словаччина – У ці дні квітня півстоліття тому вожді СРСР, і з ними весь радянський народ, тріумфували, що громадянин їхньої неосяжної країни, в якій «завтра означає вже вчора», полетів у космос. Це була історична подія – демонстрація переваг совдепії над капіталістичним світом. Щоправда, і на 10–15 років пізніше заїжджий із капіталістичного світу, замучений визискувачами турист на запитання, чому у вас немає туалетного паперу,отримав від працівника готелю біля Харкова убивчої сили відповідь: «Ну и что, не живем?!». Невдовзі мине чверть століття від Чорнобильської трагедії. Ці сумні роковини готуються з пієтетом… Вони – нинішні і вчорашні – не спромоглися й досі ухвалити закон, який би сприяв запобіганню захворювань серед населення, спричинених йододефіцитом. Чи відсутність такого закону є результатом опромінення політичної волі, а чи падінням рівня IQ так званої політеліти України через занедбання йодування всієї харчової солі?
Таке запитання аж ніяк не риторичне. Читача я спробую переконати за допомогою фактів, які варті того, щоб про них у зв’язку з 25-річчям Чорнобильської трагедії знали якомога більше громадян України.
У 137(!) країнах світу ухвалили закони, згідно з якими обов’язковою є фортифікація (зміцнення) йодом продуктів харчування, насамперед, кухонної солі.
В Україні, яку світ почав «відкривати», до речі, у зв’яку з Чорнобильською трагедією 1986 року, і досі не має закону, який би змушував громадян споживати виключно йодовану сіль. Так, ви правильно прочитали – «змушувати»! Аналогічно до того, як держава змушує водіїв дотримуватися на дорогах правил їзди заради інтересів їх самих і заради інтересів національної безпеки держави.
Вдумаймося: згідно з даними офіційної статистики, понад 1,5 мільйона дорослих та дітей України мають патологію щитовидної залози, обумовлену дефіцитом йоду. На цю недугу щороку в Україні оперують 2,5 тисячі дітей.
Завідувач відділу ендокринних захворювань українського науково-дослідного інституту ендокринології та обміну речовин імені Комісаренка, професор Віктор Кравченко заявив: «Україна посідає останнє місце в Європі з йодної профілактики. У світі ми пасемо задніх на рівні Мозамбіку, Ірану та країн третього світу».
А президент Національної академії медичних наук Андрій Сердюк 30 березня цього року підтвердив: в Україні «абсолютна відсутність йодної профілактики».
Тільки кожен п’ятий українець споживає йодовану сіль регулярно, замість звичайної.
«Політикою» профілактики населення не дуже цікавиться, бо звикло не довіряти українській владі всіх рівнів. Люди пам’ятають і досі регочуть зі слів Прем’єр-міністра Миколи Азарова, сказані ним торік у червні з нагоди перших ста днів свого урядування: мовляв, в Україні «жити стало веселіше, жити стало краще».
Справді, як тут не веселитися, коли країна, за словами Тараса Шевченка, «гречкосіїв» змушена цього року споживати гречку з Китаю.
Трохи історії…
Нагадаємо про деякі факти ставлення держави до здоров’я своїх громадян.
Мова про державу Україна, на території якої чверть століття тому сталася катастрофа «мирного атому» раніше не бачених масштабів і наслідків. Чи ця трагедія чогось навчила українських політиків, які великою мірою відповідають і за здоров’я громадян держави?
Міністерство охорони здоров’я України у 2001 році ухвалило постанову «Про запровадження першочергових заходів подолання йодної недостатності». Рік пізніше під цією ж назвою ухвалено навіть «програму».
Але всі добре знають, що означає в Україні ухвалити закон, виконувати його чи навіть поважати Конституцію, а не те що якусь там «програму». Якщо першими порушниками закону часто є ті, хто його схвалює в стінах парламенту, то чого очікувати від простих смертних?
І все ж група народних депутатів України 2005 року внесла до Верховної Ради проект закону «Про попередження станів і захворювань, спричинених йодною недостатністю». Проект обговорювали в парламенті у травні 2007 року, і депутати його відхилили.
У вересні 2009 року Кабінет Міністрів України підготував проект постанови «Про затвердження Державної цільової соціальної програми запобігання виникненню захворювань, спричинених йодною недостатністю, на 2010–2014 роки».
У проекті постанови уряду вказано і на те, що «внаслідок відсутності масової йодної профілактики в Україні спостерігається значна кількість йодозалежних захворювань у населення, особливо висока частота патології у вагітних та дітей».
Згадано й медико-соціальне значення йодного дефіциту. Він полягає у значних втратах інтелектуального та професійного потенціалу нації.
Трохи цифр
У доповідній записці до проекту постанови Кабміну читаємо: «В Україні щорічно народжується 426 000 дітей, близько 8% з яких від йоддефіцитних матерів. Таким чином, в країні щорічно народжується понад 34 тисяч дітей зі зниженим інтелектом. Відповідно до розрахункового прогнозу, у разі наявності дефіциту йоду на території України протягом наступних 10 років народиться 6 тисяч дітей із кретинізмом і 18 тисяч розумово відсталих дітей, 320 тисяч дітей відчуватимуть труднощі з навчанням у школі і якістю роботи. Щорічно втрата IQ складе 463 бали, що еквівалентно втраті 3100 геніїв».
То ж яку інтелігенцію, уряд, учених матиме Україна через якихось 20 років? Невже ж це питання теперішню владу не хвилює? Адже дефіцит йоду в Україні став проблемою національної безпеки держави.
У проекті Кабміну згадано й фінансовий бік проблеми. Економічні втрати внаслідок дефіциту йоду в Україні складуть щонайменше 43,8 мільйона доларів США. Натомість співвідношення користі від ліквідації йододефіциту серед населення до витрат на його ліквідацію складає 38,9. «Кожна гривня, вкладена у вирішення проблеми йододефіциту, дасть державі від 19 до 63 гривень прибутку».
Здавалося б, лише ідіот не спроможний вникнути в суть питання. Але воза не зрушили з місця й по нинішній день.
Президент новий, а звичаї вчорашні
Торік у жовтні Президент Віктор Янукович опублікував указ «Про заходи, пов’язані з 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи».
У його тексті багато про різні заходи з приводу сумної дати, але нічого конкретного про обов’язкове йодування харчових продуктів, насамперед, кухонної солі. Про проект постанови Кабінету Міністрів від 23 вересня 2009 не згадано ні словом. Може, тому, що під текстом проекту постанови підпис тодішнього прем’єра Юлії Тимошенко? Не хочеться вірити, що для Віктора Федоровича це могло бути причиною такого легковажного ставлення до здоров’я громадян, яких він заприсягався захищати.
Втім, новому керівництву держави ніхто не заважає придумати щось розумніше. Головне ж – нарешті відповідально поставитися до проблеми йододефіциту по всій Україні і врегулювати це на законодавчому рівні.
З нагоди 25-річчя Чорнобильської трагедії влада проллє потоки крокодилячих сліз. А потім, схоже, вийде так, як у тих славнозвісних московських лібералів, про яких персонаж Грибоєдова Фамусов в «Горе от ума» сказав:
«Не то чтоб новизны вводили, – никогда,
Спаси нас Боже! Нет. А придерутся:
К тому, к сему, а чаще ни к чему,
Поспорят, пошумят, и… разойдутся».
А закон про обов’язкове йодування кухонної солі? Tа кому він потрібен! Українські політики мають нині куди серйозніші турботи, як-ось підготувати і провести Євро-2012.
Скільки (непередбачених раніше) мільярдів гривень потрібно додатково в це дійство вгатити! А скільки десятків мільйонів із мільярдних сум «кудись щезнуть»! При чому тут обов’язкове йодовання харчової солі?!
Було б несправедливо валити все лише на політиків. Як показують дослідження, 90% жителів Чернігова чули про користь йодованої солі. Але вживають її лише 17,5 відсотків! Тільки 1% молодих матерів взагалі знає, що наслідком йододефіциту під час вагітності може бути кретинізм дитини, а 37% взагалі нічого не знають про вплив йоду на організм вагітної жінки і плоду.
Йододефіцит існує нині у всіх регіонах України. Тому держава повинна поставитися до проблеми серйозно. Йодована сіль – це найдієвіший та найдешевший спосіб захистити себе і свою родину від йододефіциту.
Європейці на захід від Ужгорода давно забули про цю проблему. В Словаччині, наприклад, на полицях крамниць споживчих товарів покупець не знайде іншої, крім йодованої, кухонної солі.
Отже, відповідальність за збільшення кількості розумово відсталих дітей (ідіотів, кретинів, дебілів) ділять між собою влада держави та її населення. Щоправда, розв’язання цієї проблеми залежить усе ж більшою мірою від політичної волі та, може, й від IQ всіх тих, яких виборці найняли на працю для добра держави, її громадян, і яких вони зі своїх податків щедро оплачують.
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
У 137(!) країнах світу ухвалили закони, згідно з якими обов’язковою є фортифікація (зміцнення) йодом продуктів харчування, насамперед, кухонної солі.
В Україні, яку світ почав «відкривати», до речі, у зв’яку з Чорнобильською трагедією 1986 року, і досі не має закону, який би змушував громадян споживати виключно йодовану сіль. Так, ви правильно прочитали – «змушувати»! Аналогічно до того, як держава змушує водіїв дотримуватися на дорогах правил їзди заради інтересів їх самих і заради інтересів національної безпеки держави.
Вдумаймося: згідно з даними офіційної статистики, понад 1,5 мільйона дорослих та дітей України мають патологію щитовидної залози, обумовлену дефіцитом йоду. На цю недугу щороку в Україні оперують 2,5 тисячі дітей.
Завідувач відділу ендокринних захворювань українського науково-дослідного інституту ендокринології та обміну речовин імені Комісаренка, професор Віктор Кравченко заявив: «Україна посідає останнє місце в Європі з йодної профілактики. У світі ми пасемо задніх на рівні Мозамбіку, Ірану та країн третього світу».
А президент Національної академії медичних наук Андрій Сердюк 30 березня цього року підтвердив: в Україні «абсолютна відсутність йодної профілактики».
Тільки кожен п’ятий українець споживає йодовану сіль регулярно, замість звичайної.
«Політикою» профілактики населення не дуже цікавиться, бо звикло не довіряти українській владі всіх рівнів. Люди пам’ятають і досі регочуть зі слів Прем’єр-міністра Миколи Азарова, сказані ним торік у червні з нагоди перших ста днів свого урядування: мовляв, в Україні «жити стало веселіше, жити стало краще».
Справді, як тут не веселитися, коли країна, за словами Тараса Шевченка, «гречкосіїв» змушена цього року споживати гречку з Китаю.
Трохи історії…
Нагадаємо про деякі факти ставлення держави до здоров’я своїх громадян.
Мова про державу Україна, на території якої чверть століття тому сталася катастрофа «мирного атому» раніше не бачених масштабів і наслідків. Чи ця трагедія чогось навчила українських політиків, які великою мірою відповідають і за здоров’я громадян держави?
Міністерство охорони здоров’я України у 2001 році ухвалило постанову «Про запровадження першочергових заходів подолання йодної недостатності». Рік пізніше під цією ж назвою ухвалено навіть «програму».
Але всі добре знають, що означає в Україні ухвалити закон, виконувати його чи навіть поважати Конституцію, а не те що якусь там «програму». Якщо першими порушниками закону часто є ті, хто його схвалює в стінах парламенту, то чого очікувати від простих смертних?
І все ж група народних депутатів України 2005 року внесла до Верховної Ради проект закону «Про попередження станів і захворювань, спричинених йодною недостатністю». Проект обговорювали в парламенті у травні 2007 року, і депутати його відхилили.
У вересні 2009 року Кабінет Міністрів України підготував проект постанови «Про затвердження Державної цільової соціальної програми запобігання виникненню захворювань, спричинених йодною недостатністю, на 2010–2014 роки».
У проекті постанови уряду вказано і на те, що «внаслідок відсутності масової йодної профілактики в Україні спостерігається значна кількість йодозалежних захворювань у населення, особливо висока частота патології у вагітних та дітей».
Згадано й медико-соціальне значення йодного дефіциту. Він полягає у значних втратах інтелектуального та професійного потенціалу нації.
Трохи цифр
У доповідній записці до проекту постанови Кабміну читаємо: «В Україні щорічно народжується 426 000 дітей, близько 8% з яких від йоддефіцитних матерів. Таким чином, в країні щорічно народжується понад 34 тисяч дітей зі зниженим інтелектом. Відповідно до розрахункового прогнозу, у разі наявності дефіциту йоду на території України протягом наступних 10 років народиться 6 тисяч дітей із кретинізмом і 18 тисяч розумово відсталих дітей, 320 тисяч дітей відчуватимуть труднощі з навчанням у школі і якістю роботи. Щорічно втрата IQ складе 463 бали, що еквівалентно втраті 3100 геніїв».
То ж яку інтелігенцію, уряд, учених матиме Україна через якихось 20 років? Невже ж це питання теперішню владу не хвилює? Адже дефіцит йоду в Україні став проблемою національної безпеки держави.
У проекті Кабміну згадано й фінансовий бік проблеми. Економічні втрати внаслідок дефіциту йоду в Україні складуть щонайменше 43,8 мільйона доларів США. Натомість співвідношення користі від ліквідації йододефіциту серед населення до витрат на його ліквідацію складає 38,9. «Кожна гривня, вкладена у вирішення проблеми йододефіциту, дасть державі від 19 до 63 гривень прибутку».
Здавалося б, лише ідіот не спроможний вникнути в суть питання. Але воза не зрушили з місця й по нинішній день.
Президент новий, а звичаї вчорашні
Торік у жовтні Президент Віктор Янукович опублікував указ «Про заходи, пов’язані з 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи».
У його тексті багато про різні заходи з приводу сумної дати, але нічого конкретного про обов’язкове йодування харчових продуктів, насамперед, кухонної солі. Про проект постанови Кабінету Міністрів від 23 вересня 2009 не згадано ні словом. Може, тому, що під текстом проекту постанови підпис тодішнього прем’єра Юлії Тимошенко? Не хочеться вірити, що для Віктора Федоровича це могло бути причиною такого легковажного ставлення до здоров’я громадян, яких він заприсягався захищати.
Втім, новому керівництву держави ніхто не заважає придумати щось розумніше. Головне ж – нарешті відповідально поставитися до проблеми йододефіциту по всій Україні і врегулювати це на законодавчому рівні.
З нагоди 25-річчя Чорнобильської трагедії влада проллє потоки крокодилячих сліз. А потім, схоже, вийде так, як у тих славнозвісних московських лібералів, про яких персонаж Грибоєдова Фамусов в «Горе от ума» сказав:
«Не то чтоб новизны вводили, – никогда,
Спаси нас Боже! Нет. А придерутся:
К тому, к сему, а чаще ни к чему,
Поспорят, пошумят, и… разойдутся».
А закон про обов’язкове йодування кухонної солі? Tа кому він потрібен! Українські політики мають нині куди серйозніші турботи, як-ось підготувати і провести Євро-2012.
Скільки (непередбачених раніше) мільярдів гривень потрібно додатково в це дійство вгатити! А скільки десятків мільйонів із мільярдних сум «кудись щезнуть»! При чому тут обов’язкове йодовання харчової солі?!
Було б несправедливо валити все лише на політиків. Як показують дослідження, 90% жителів Чернігова чули про користь йодованої солі. Але вживають її лише 17,5 відсотків! Тільки 1% молодих матерів взагалі знає, що наслідком йододефіциту під час вагітності може бути кретинізм дитини, а 37% взагалі нічого не знають про вплив йоду на організм вагітної жінки і плоду.
Йододефіцит існує нині у всіх регіонах України. Тому держава повинна поставитися до проблеми серйозно. Йодована сіль – це найдієвіший та найдешевший спосіб захистити себе і свою родину від йододефіциту.
Європейці на захід від Ужгорода давно забули про цю проблему. В Словаччині, наприклад, на полицях крамниць споживчих товарів покупець не знайде іншої, крім йодованої, кухонної солі.
Отже, відповідальність за збільшення кількості розумово відсталих дітей (ідіотів, кретинів, дебілів) ділять між собою влада держави та її населення. Щоправда, розв’язання цієї проблеми залежить усе ж більшою мірою від політичної волі та, може, й від IQ всіх тих, яких виборці найняли на працю для добра держави, її громадян, і яких вони зі своїх податків щедро оплачують.
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода