Мар’яна Драч Прага, 16 серпня 2006 року – "Дуже сумно, що на 15 році незалежності є серйозні проблеми з українською мовою в Україні, "- про це у розмові з Радіо Свобода сказав професор Пряшівського університету у Словаччині, відомий україніст, закордонний член Національної Академії Наук України Микола Мушинка. Він також попереджає, що українська громада в Словаччині опинилася на грані виживання.
- Я часто буваю в Україні, зокрема в східних областях, і зі власного досвіду можу стверджувати, що запровадження державної української мови за 15 років не проступило ні на один крок вперед. Наприклад, дістати українську газету в кіосках Криму, Донецька чи навіть Одеси просто неможливо. Це саме стосується українських книжок. Про офіційну мову в установах я й не говорю.
- Хто, на Вашу думку, несе головну відповідальність за це?
- Я переконаний, що головну відповідальність несе уряд України. Він за 15 років ці проблеми нібито й вирішує, але все залишається на одному місці і навіть погіршується ця ситуація.
- Українські уряди були різними. Був уряд Ющенка, був уряд Тимошенко, тепер уряд Януковича. І ось ми маємо сочинську заяву Януковича про те, що Партія регіонів і далі виступає за офіційний статус для російської мови в Україні. Як Ви до цього ставитеся?
- Я переконаний, що якби були запроваджені дві державні мови, так як хоче уряд Януковича, то це було б для України просто катастрофою.
- Ви покладаєте відповідальність на владу за те, що українську мову мало чути на Сході України. А що саме повинна робити влада для того, щоб змінити ситуацію?
- Не лише ця влада. Але й усі установи. Існує, наприклад, НАНУ, то вони теж не дають урядові, не дають владі, я сказав би, навіть ультимативні попередження про цю катастрофічну ситуацію, до якої можна дійти, якщо українська державна мова не буде єдиною мовою в Україні.
- Але ж Ви також академік, Ви ж закордонний член НАНУ. Чи Ви про це говорите?
- Це теж, я сказав би, парадокс сьогоднішньої доби. Я вже 8 років є академіком НАНУ і ще жодного разу не отримав ніяких запрошень на якусь нараду чи навіть на збори НАНУ. Так що тут у Словаччині я є абсолютно ізольований від Академії.
- Підсумовуючи останнє 15-річчя у відносинах України і Словаччини, щоб б Ви виділили як головну річ?
- Мені особисто хотілося б, щоб оці взаємини між двома сусідніми державами стали справді добросусідськими. У даний час, коли з боку Словаччини існують значні обмеження для в’їзду українців у Словаччину, то їх такими аж ніяк не можна назвати.
На більш тісну співпрацю з Україною розраховує, зокрема, українська громада у східній Словаччині, яка тут живе багато століть у понад 200 українських селах. Ця громада піддана насильній асиміляції, і без активної допомоги України вона навряд чи виживе в найближчі десятиліття.