Дніпропетровськ – Дніпропетровщина – рідний край для майже 4 тисяч етнічних німців. У регіоні налічується кілька німецьких поселень, зокрема, Ямбург – єдина вціліла на пострадянському просторі колонія вихідців із Баварії. Втім, німецької мови зараз на вулицях цих сіл не чути, хіба тільки від літніх людей. Щоб відродити втрачені традиції, етнічні німці Придніпров’я об’єдналися в регіональне товариство «Відерґебурт».
У селі Дніпровому (німецька назва – Ямбург), що неподалік Дніпропетровська, німці-католики з’явилися понад 200 років тому – тікали від переслідувань за віру на своїй батьківщині. Тут вони заклали десятки будинків і вінчальний храм, славились своїми ковальськими виробами та червоною черепицею.
У 30-і роки минулого століття радянська влада більшість поселенців репресувала, ще частину відправили до Сибіру після війни – мовляв, як «ворогів».
Галина Іллєнзеєр, родина якої бере початок від німецьких колоністів, про історію свого селища і роду дізналась від матері.
«…Наша фельдшерка була єврейкою за національністю. І мама моя під час війни врятувала її від загибелі. Її переховували в окупованому Ямбурзі, де есесівські війська були, де було дуже страшно. Мати, маючи на руках «аусвайс» (вона вміла говорити німецькою мовою), єврейку з дитиною ховала. А вже я народилася в 1951 році, прямо в німецькій хаті», – розказала Радіо Свобода Галина Іллєнзеєр.
Страх примушував забувати своє коріння
А втім, далеко не всі німці краю добре знають своє коріння. Перед початком другої світової війни в Дніпропетровській області мешкало 40 тисяч німців, після чисток та депортацій залишились лічені сотні.
Зі страху вони намагались забути своє походження і мову, каже Емілія Швертфегер. Про те, що вона німкеня, довгі роки боялась говорити навіть найближчим подругам.
«Ми ніколи в інституті, чи де б нас не питали, не казали, що ми німці. Це могло мати наслідки, могли ні за що відрахувати. Тим більше, у мене неспокійна сімейна історія. У 1939 році батькові запропонували розлучитись із матір’ю, бо вона німкеня, але він навідріз відмовився, тоді його виключили з партії, з роботи вигнали», – згадує Емілія Швертфегер.
Щороку влада тільки обіцяє підтримку
У кожного з них своя непроста родинна історія. Щоб краще дослідити родовід, пригадати або вивчити заново мову та традиції, німці Дніпропетровщини об’єднались у регіональне товариство «Відерґебурт» («Відродження»). У невеликому підвальному приміщенні вони збираються разом щовечора – проходять курси німецької мови, розучують німецькі пісні, освоюють напівзабуті народні промисли.
Від Міністерства внутрішніх справ Німеччини вони отримують гранти на організацію окремих заходів. Мізерних членських внесків – 10 гривень на місяць – вистачає на проведення свят та невеликих етнічних фестивалів.
Все ж інше – робота гуртків, творчих колективів, школи здоров’я, клубу вивчення історії Німеччини – тримається на ентузіазмі, розповів Радіо Свобода керівник товариства Володимир Райнберг.
«Я робив запит до мерії торік, скільки грошей було виділено на розвиток товариств національних меншин. Відповіли: за останні 12 років жодної копійки жодній громаді. Щоб запропонувати проект підтримки громади, треба пройти міськвиконком і 12 комісій. Жодна громада на це не зважується. Нам щороку тільки обіцяють. Між тим потрібні кошти на заходи, на допомогу малозабезпеченим, багато літніх людей потребує лікування», – зазначив Володимир Райнберг.
Наразі товариство «Відерґебурт» також веде активну пошукову роботу, збирає документи про долі репресованих, створює мапу німецьких військових поховань у краї. У найближчих планах зйомки фільму про життя німецької молоді Придніпров’я і створення каталогу полотен відомих німецьких живописців, що зберігаються в музеях краю.
А втім, з року в рік лави активістів громади рідшають: багато хто, особливо з молоді, виїжджає на постійне мешкання до Німеччини. Щоправда, частина вже повернулась: не змогла адаптуватись до життя в нових умовах.
У 30-і роки минулого століття радянська влада більшість поселенців репресувала, ще частину відправили до Сибіру після війни – мовляв, як «ворогів».
Галина Іллєнзеєр, родина якої бере початок від німецьких колоністів, про історію свого селища і роду дізналась від матері.
«…Наша фельдшерка була єврейкою за національністю. І мама моя під час війни врятувала її від загибелі. Її переховували в окупованому Ямбурзі, де есесівські війська були, де було дуже страшно. Мати, маючи на руках «аусвайс» (вона вміла говорити німецькою мовою), єврейку з дитиною ховала. А вже я народилася в 1951 році, прямо в німецькій хаті», – розказала Радіо Свобода Галина Іллєнзеєр.
Страх примушував забувати своє коріння
А втім, далеко не всі німці краю добре знають своє коріння. Перед початком другої світової війни в Дніпропетровській області мешкало 40 тисяч німців, після чисток та депортацій залишились лічені сотні.
Зі страху вони намагались забути своє походження і мову, каже Емілія Швертфегер. Про те, що вона німкеня, довгі роки боялась говорити навіть найближчим подругам.
«Ми ніколи в інституті, чи де б нас не питали, не казали, що ми німці. Це могло мати наслідки, могли ні за що відрахувати. Тим більше, у мене неспокійна сімейна історія. У 1939 році батькові запропонували розлучитись із матір’ю, бо вона німкеня, але він навідріз відмовився, тоді його виключили з партії, з роботи вигнали», – згадує Емілія Швертфегер.
Щороку влада тільки обіцяє підтримку
У кожного з них своя непроста родинна історія. Щоб краще дослідити родовід, пригадати або вивчити заново мову та традиції, німці Дніпропетровщини об’єднались у регіональне товариство «Відерґебурт» («Відродження»). У невеликому підвальному приміщенні вони збираються разом щовечора – проходять курси німецької мови, розучують німецькі пісні, освоюють напівзабуті народні промисли.
Від Міністерства внутрішніх справ Німеччини вони отримують гранти на організацію окремих заходів. Мізерних членських внесків – 10 гривень на місяць – вистачає на проведення свят та невеликих етнічних фестивалів.
Все ж інше – робота гуртків, творчих колективів, школи здоров’я, клубу вивчення історії Німеччини – тримається на ентузіазмі, розповів Радіо Свобода керівник товариства Володимир Райнберг.
«Я робив запит до мерії торік, скільки грошей було виділено на розвиток товариств національних меншин. Відповіли: за останні 12 років жодної копійки жодній громаді. Щоб запропонувати проект підтримки громади, треба пройти міськвиконком і 12 комісій. Жодна громада на це не зважується. Нам щороку тільки обіцяють. Між тим потрібні кошти на заходи, на допомогу малозабезпеченим, багато літніх людей потребує лікування», – зазначив Володимир Райнберг.
Наразі товариство «Відерґебурт» також веде активну пошукову роботу, збирає документи про долі репресованих, створює мапу німецьких військових поховань у краї. У найближчих планах зйомки фільму про життя німецької молоді Придніпров’я і створення каталогу полотен відомих німецьких живописців, що зберігаються в музеях краю.
А втім, з року в рік лави активістів громади рідшають: багато хто, особливо з молоді, виїжджає на постійне мешкання до Німеччини. Щоправда, частина вже повернулась: не змогла адаптуватись до життя в нових умовах.