Нещодавно був на допиті в Генеральній прокуратурі. Слідчий чемно, але наполегливо попросив не поширюватися, що мова піде про розслідування убивства Георгія Горгадзе. Коли підписував протокол, то звернув увагу – "у справі за звинуваченням Кучми Л.Д. за статтями...".
Леоніда Кучму у цей же час допитували в одній із сусідніх кімнат - проводили очну ставку з екс-очільником СБУ Ігорем Смєшком. На вулиці колишнього керівника держави чекали десятки моїх і Гії колег...
Коли я вийшов після допиту, ні камер, ні журналістів не було. Тим більшим було полегшення, коли закривав масивні двері Слідчого управління ГПУ, тим свіжішим видалося ще прохолодне київське повітря.
А коли весняне сонце, що випадково виглянуло з-за хмар, на мить зігріло заставлену автомобілями вузьку подільську вулицю, пригадав початок літа 1994 року. Щойно обраний Президентом України Леонід Кучма прилетів до Криму. Севастопольський аеродром "Бельбек", велика група місцевих і київських журналістів...
Данилич за місяць після виборів’94 наче підріс, втратив лисину, набув блиску у поставі і твердості у мові. На підході в аеропорту він упевнено розповідав журналістам про рішучу боротьбу з корупцією, про непопулярні, але потрібні реформи в економіці, про необхідність європейської інтеграції. Це було 17 років тому, що сталося з цими словами – ми знаємо.
А тепер Леонід Кучма постав перед журналістами як стомлена і невпевнена постаріла людина. Другий Президент хорохорився, але було видно, що він ошелешений і принижений...
Сьогодні про рішучу боротьбу з корупцією, про непопулярні реформи в економіці, про необхідність європейської інтеграції так само, як Кучма у 1994 році, говорить четвертий Президент України. Віктор Федорович, як і Леонід Данилович 17 років тому, чудово виглядає, випромінює шарм, силу і впевненість.
Але, подумалося мені, коли йшов зі Слідчого управління Подолом, пройде якийсь десяток років, і, можливо, на допит тягатимуть і Фьодорича. Адже ж чи міг подумати Леонід Кучма – всесильний наприкінці 90-х Данилич, який на своєму коричневому шкіряному дивані розпоряджався долями тисяч людей і мільйонів грошей, – що його отак принижуватиме людина, яку він просував на губернаторську, прем’єрську, а потім – і президентську посади?
А коли вийшов на заповнену студентами Контрактову площу, я подумав: хто його знає, можливо, й не 10 років мине, а менше?..
Леоніда Кучму у цей же час допитували в одній із сусідніх кімнат - проводили очну ставку з екс-очільником СБУ Ігорем Смєшком. На вулиці колишнього керівника держави чекали десятки моїх і Гії колег...
Коли я вийшов після допиту, ні камер, ні журналістів не було. Тим більшим було полегшення, коли закривав масивні двері Слідчого управління ГПУ, тим свіжішим видалося ще прохолодне київське повітря.
А коли весняне сонце, що випадково виглянуло з-за хмар, на мить зігріло заставлену автомобілями вузьку подільську вулицю, пригадав початок літа 1994 року. Щойно обраний Президентом України Леонід Кучма прилетів до Криму. Севастопольський аеродром "Бельбек", велика група місцевих і київських журналістів...
Данилич за місяць після виборів’94 наче підріс, втратив лисину, набув блиску у поставі і твердості у мові. На підході в аеропорту він упевнено розповідав журналістам про рішучу боротьбу з корупцією, про непопулярні, але потрібні реформи в економіці, про необхідність європейської інтеграції. Це було 17 років тому, що сталося з цими словами – ми знаємо.
А тепер Леонід Кучма постав перед журналістами як стомлена і невпевнена постаріла людина. Другий Президент хорохорився, але було видно, що він ошелешений і принижений...
Сьогодні про рішучу боротьбу з корупцією, про непопулярні реформи в економіці, про необхідність європейської інтеграції так само, як Кучма у 1994 році, говорить четвертий Президент України. Віктор Федорович, як і Леонід Данилович 17 років тому, чудово виглядає, випромінює шарм, силу і впевненість.
Але, подумалося мені, коли йшов зі Слідчого управління Подолом, пройде якийсь десяток років, і, можливо, на допит тягатимуть і Фьодорича. Адже ж чи міг подумати Леонід Кучма – всесильний наприкінці 90-х Данилич, який на своєму коричневому шкіряному дивані розпоряджався долями тисяч людей і мільйонів грошей, – що його отак принижуватиме людина, яку він просував на губернаторську, прем’єрську, а потім – і президентську посади?
А коли вийшов на заповнену студентами Контрактову площу, я подумав: хто його знає, можливо, й не 10 років мине, а менше?..