Ірина Халупа
Слухайте:
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
Універсал. Дехто вважає його капітуляцією. Капітуляцією, до речі, з обох боків. Я маю на увазі виборців, які підтримували помаранчевий табір, і навіть деякі прихильники Партії регіонів, вважають його капітуляцією партії Віктора Януковича.
Ми всі знаємо, що політика – це мистецтво компромісу. Наскільки, на Вашу думку, вдалося зберегти в цьому Універсалі і цей стрижень політики Президента України і якось допомогти проросійським “регіоналам” зберегти обличчя?
По-перше, ініціатива не лише круглого столу, а й проекту Універсалу належить Президенту, тобто це було бачення Президента майбутнього розвитку України. Те, що всі політичні сили погодилися працювати на основі президентського проекту, то це вже є позитив. Звичайно, що Універсал в остаточному вигляді не вийшов таким, яким його пропонував Президент. Але Ви абсолютно слушно зауважили, що це є компроміс. В даному разі дуже важливо, що цього компромісу досягли головні гравці українського політикуму. Якщо в ідеалі всі вони будуть дотримуватися положень Універсалу, то це вже є перемога.
Згадайте, що, скажімо, наші опоненти йшли на вибори з гаслами про федералізм, про російську мову як другу державну мову. Нічого цього немає в Універсалі. Це певною мірою поступка з боку наших опонентів.
У той же час в універсалі немає таких чітких положень, які пропонувалися в його оригіналі.
Але, втім, значущість цього документу не зменшується. Його морально-політична сила і вплив на українське суспільство, на мій погляд, буде ще довго даватися взнаки.
Я переконаний в тому, що політичні сили будуть звертатися до цього документу ще не один рік.
Пане Тарасюк, Ви самі згадували, що українські політики підписують дуже багато різних документів: декларацій, меморандумів, а тоді дуже швидко про них забувають.
Ось Президент, мабуть, не дарма вибрав таку промовисту назву для цього документа – універсал. Я думаю, що він, напевне, тягне історичну вагу із тих універсалів минулого століття української Центральної Ради, першої Української Народної Республіки.
Чи Ви справді вірите, що цей документ залишиться міцним, дієздатним і що на нього навіть за рік будуть звертати увагу?
Абсолютно вірно Ви зауважили, що назва цього документу є певного роду сигналом суспільству, зовнішньому світу, і вона свідчить про тяглість української історії 20 і 21 століть.
Власне, цей універсал можна назвати П’ятим універсалом, оскільки за часів УНР було ухвалено 4 універсали, засадничих документи, які визначали фактично фундамент української державності на початку 20 століття. Ми з вами не заперечуємо, а підтверджуємо, що ці документи залишились в історії як основні документи української державності початку 20 століття.
Я вірю в те, що цей Універсал (умовно - П’ятий універсал) буде тим документом, який буде визначати основі віхи розвитку України в 21 столітті.
Пане Тарасюк, слово “єднання” стало, мабуть, одним із найбільш використаних слів упродовж останніх 2 тижнів. Під час круглого столу ми чули не від політиків, а від державних і громадських діячів про те, що немає роз’єднаної України, роз’єднана Україна існує лише в політичних стратегіях політиків, вона існує в головах політиків, вона серед суспільства не існує.
Широка коаліція також має бути якимсь кроком до єднання. Ви таку широку коаліцію також підтримуєте. Погодьтеся, що у широкій коаліції є люди, які вчора були ідеологічними супротивниками, навіть ворогами. Як Ви можете вірити у широку коаліцію?
Останнім часом точилися дуже активні, часом непримиренні жорсткі політичні дискусії. В цих дискусіях одна сторона говорила про коаліцію демократичних сил, інша сторона говорила про коаліцію антикризову. Врешті-решт дуже важливо, що обидві сторони дійшли висновку про те, що настав час єднання - національного єднання, єднання України.
Про те, що це є надзвичайно важливим завданням, свідчать реалії. А реалії такі, що вибори президентські 2004 року фактично розділили Україну, а вибори 2006 року закріпили цей розділ України.
Такою розділеною Україна не могла розвиватися. В цьому Президент вбачав основну проблему сьогодення. Саме йому і належить ця ідея круглого столу, ідея національного єднання, яка б припинила цей розділ України. Оскільки розділ позначився на прихильниках основних претендентів і суперників президентських виборів, то очевидно, що від них і залежав початок процесу єднання.
Не можна сказати, що ухваленням універсалу Україна відразу відновила єдність. Але в тому, що це є дуже важливий, потужний крок у цьому напрямку, ні в кого сумнівів немає.
Пане Тарасюк, сама назва не буде створювати цю реальність. Чи “регіонали” і “НУ” будуть символом національного єднання? Там є люди з абсолютно протилежними поглядами, з абсолютно протилежним баченням того шляху, яким має Україна йти.
Абсолютно вірно. І Президент зауважував, і прем’єр зауважував, що це роз’єднання умовне, воно має своїми витоками позиції різних політиків, політичних сил. Отже, саме від політичних сил залежить початок процесу об’єднання України.
Багато в чому успіх національного єднання буде залежати від самих політиків, які уособлюють, двома ключовими фігурами в українському політикумі – це Президент Ющенко та прем’єр Янукович.
Ось новий перший коаліційний уряд в історії України. Як Ви себе в цьому уряді почуваєте поруч з тими людьми, які там є? Комфортно?
Дивіться: перший віце-прем’єр за сумісництвом міністр фінансів Микола Азаров, віце-прем’єри Андрій Клюєв і Дмитро Табачник, міністр Кабміну Анатолій Толстоухов – це люди вчорашнього дня, це люди президента Кучми. Як Ви будете з таким урядом працювати?
Пані Ірино, я хочу сказати, що це не перший коаліційний уряд в історії України.
Перший за новою Конституцією, за конституційною реформою. Я маю на увазі, що у тому плані.
Це однозначно. Але в принципі предтечею цього першого коаліційного уряду за новою Конституцією був коаліційний уряд, скажімо, минулого року, уряд Ю.Тимошенко, уряд Ю.Єханурова також можна назвати коаліційним, оскільки він складався з різних політичних сил. Щоправда, з одного табору.
Зараз, за новою Конституцією, яка міняє політичну систему в Україні, формування політичного уряду з двох протилежних політичних сил, то це є новацією в українському політикумі.
Але я хочу сказати, що, по-перше, Україна тут не винаходить велосипед. Така практика існувала і існує в Європі. Зокрема, 16 років існував уряд непримиренних суперників соціал-демократів і народної партії в Австрії. Зараз у Німеччині також уряд одвічних суперників: соціал-демократів і християнських демократів.
Отже, Україна тут не є першою і, думаю, не є останньою. Але в Україні цей процес лише починається і багато в чому все залежить...
От, власне, ті країни, які Ви згадували, мають досвід у такій співпраці, а Україна робить перші кроки в тому напрямку.
Так. Отже, вночі вперше зібрався коаліційний уряд у цьому новому складі.
Як я себе почуваю? Я нормально себе почуваю. Тут питання не емоцій, тут питання змісту.
Яким чином ми будемо працювати? Це покажуть перші кроки нового уряду.
Що стосується тієї сфери, за яку я відповідаю, то тут я хочу наголосити, знову ж таки, що сфера зовнішньої політики як була до зміненої Конституції, так і залишилася в сфері Президента. Тут ст. 106 Конституції наголошує на тому, що Президент здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю. Це керівництво він здійснює через МЗС. Президент реалізував свої конституційні повноваження, висунувши кандидатуру на міністра закордонних справ і Міноборони.
У цьому відношенні я не бачу проблем стосовно діяльності уряду, оскільки за Конституцією, за традиціями, уряд не мав таких основних повноважень у сфері зовнішньої політики, ця сфера належала завжди Президенту.
Що стосується притирки з іншими членами уряду... Ну, будемо вчитися врешті-решт. Лише одиниці для мене є людьми, з якими я ніколи не зустрічався, не працював, а решта мені відомі як політики, як урядовці. Так що, поживемо – побачимо.
Нещодавно на Ялтинському форумі колишній польський президент О.Кваснєвський сказав, що важко буде пояснювати Європі, що людина, котра фальсифікувала вибори, раптом опинилася головою українського уряду.
Яким чином Ви чи зможете це пояснити Європі, пане Тарасюк?
Відносно тієї ситуації, на яку Ви посилалися, то я хочу сказати, що (слово незрозуміле) тижні були дуже тривалі, багатогодинні зустрічі і діалоги між Президентом Ющенком і Віктором Януковичем. Я думаю, що ці діалоги заклали фундамент нових стосунків і між Президентом та прем’єром, і між основними політичними силами – суперниками українського політикуму. Я думаю, що тим самим і Президент, і прем’єр погодилися перегорнути сторінку минулого і розпочати відносини з нового аркуша.
Я думаю, що саме таким чином і зовнішній світ буде сприймати і нового прем’єра, і новий уряд країни.
Врешті-решт будуть судити не по заявах, не по деклараціях і гаслах, а будуть судити по конкретних справах. Саме в конкретних справах буде знайдена відповідь на ставлення зовнішнього світу до нового уряду і нового прем’єра.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
Універсал. Дехто вважає його капітуляцією. Капітуляцією, до речі, з обох боків. Я маю на увазі виборців, які підтримували помаранчевий табір, і навіть деякі прихильники Партії регіонів, вважають його капітуляцією партії Віктора Януковича.
Ми всі знаємо, що політика – це мистецтво компромісу. Наскільки, на Вашу думку, вдалося зберегти в цьому Універсалі і цей стрижень політики Президента України і якось допомогти проросійським “регіоналам” зберегти обличчя?
По-перше, ініціатива не лише круглого столу, а й проекту Універсалу належить Президенту, тобто це було бачення Президента майбутнього розвитку України. Те, що всі політичні сили погодилися працювати на основі президентського проекту, то це вже є позитив. Звичайно, що Універсал в остаточному вигляді не вийшов таким, яким його пропонував Президент. Але Ви абсолютно слушно зауважили, що це є компроміс. В даному разі дуже важливо, що цього компромісу досягли головні гравці українського політикуму. Якщо в ідеалі всі вони будуть дотримуватися положень Універсалу, то це вже є перемога.
Згадайте, що, скажімо, наші опоненти йшли на вибори з гаслами про федералізм, про російську мову як другу державну мову. Нічого цього немає в Універсалі. Це певною мірою поступка з боку наших опонентів.
У той же час в універсалі немає таких чітких положень, які пропонувалися в його оригіналі.
Але, втім, значущість цього документу не зменшується. Його морально-політична сила і вплив на українське суспільство, на мій погляд, буде ще довго даватися взнаки.
Я переконаний в тому, що політичні сили будуть звертатися до цього документу ще не один рік.
Пане Тарасюк, Ви самі згадували, що українські політики підписують дуже багато різних документів: декларацій, меморандумів, а тоді дуже швидко про них забувають.
Ось Президент, мабуть, не дарма вибрав таку промовисту назву для цього документа – універсал. Я думаю, що він, напевне, тягне історичну вагу із тих універсалів минулого століття української Центральної Ради, першої Української Народної Республіки.
Чи Ви справді вірите, що цей документ залишиться міцним, дієздатним і що на нього навіть за рік будуть звертати увагу?
Абсолютно вірно Ви зауважили, що назва цього документу є певного роду сигналом суспільству, зовнішньому світу, і вона свідчить про тяглість української історії 20 і 21 століть.
Власне, цей універсал можна назвати П’ятим універсалом, оскільки за часів УНР було ухвалено 4 універсали, засадничих документи, які визначали фактично фундамент української державності на початку 20 століття. Ми з вами не заперечуємо, а підтверджуємо, що ці документи залишились в історії як основні документи української державності початку 20 століття.
Я вірю в те, що цей Універсал (умовно - П’ятий універсал) буде тим документом, який буде визначати основі віхи розвитку України в 21 столітті.
Пане Тарасюк, слово “єднання” стало, мабуть, одним із найбільш використаних слів упродовж останніх 2 тижнів. Під час круглого столу ми чули не від політиків, а від державних і громадських діячів про те, що немає роз’єднаної України, роз’єднана Україна існує лише в політичних стратегіях політиків, вона існує в головах політиків, вона серед суспільства не існує.
Широка коаліція також має бути якимсь кроком до єднання. Ви таку широку коаліцію також підтримуєте. Погодьтеся, що у широкій коаліції є люди, які вчора були ідеологічними супротивниками, навіть ворогами. Як Ви можете вірити у широку коаліцію?
Останнім часом точилися дуже активні, часом непримиренні жорсткі політичні дискусії. В цих дискусіях одна сторона говорила про коаліцію демократичних сил, інша сторона говорила про коаліцію антикризову. Врешті-решт дуже важливо, що обидві сторони дійшли висновку про те, що настав час єднання - національного єднання, єднання України.
Про те, що це є надзвичайно важливим завданням, свідчать реалії. А реалії такі, що вибори президентські 2004 року фактично розділили Україну, а вибори 2006 року закріпили цей розділ України.
Такою розділеною Україна не могла розвиватися. В цьому Президент вбачав основну проблему сьогодення. Саме йому і належить ця ідея круглого столу, ідея національного єднання, яка б припинила цей розділ України. Оскільки розділ позначився на прихильниках основних претендентів і суперників президентських виборів, то очевидно, що від них і залежав початок процесу єднання.
Не можна сказати, що ухваленням універсалу Україна відразу відновила єдність. Але в тому, що це є дуже важливий, потужний крок у цьому напрямку, ні в кого сумнівів немає.
Пане Тарасюк, сама назва не буде створювати цю реальність. Чи “регіонали” і “НУ” будуть символом національного єднання? Там є люди з абсолютно протилежними поглядами, з абсолютно протилежним баченням того шляху, яким має Україна йти.
Абсолютно вірно. І Президент зауважував, і прем’єр зауважував, що це роз’єднання умовне, воно має своїми витоками позиції різних політиків, політичних сил. Отже, саме від політичних сил залежить початок процесу об’єднання України.
Багато в чому успіх національного єднання буде залежати від самих політиків, які уособлюють, двома ключовими фігурами в українському політикумі – це Президент Ющенко та прем’єр Янукович.
Ось новий перший коаліційний уряд в історії України. Як Ви себе в цьому уряді почуваєте поруч з тими людьми, які там є? Комфортно?
Дивіться: перший віце-прем’єр за сумісництвом міністр фінансів Микола Азаров, віце-прем’єри Андрій Клюєв і Дмитро Табачник, міністр Кабміну Анатолій Толстоухов – це люди вчорашнього дня, це люди президента Кучми. Як Ви будете з таким урядом працювати?
Пані Ірино, я хочу сказати, що це не перший коаліційний уряд в історії України.
Перший за новою Конституцією, за конституційною реформою. Я маю на увазі, що у тому плані.
Це однозначно. Але в принципі предтечею цього першого коаліційного уряду за новою Конституцією був коаліційний уряд, скажімо, минулого року, уряд Ю.Тимошенко, уряд Ю.Єханурова також можна назвати коаліційним, оскільки він складався з різних політичних сил. Щоправда, з одного табору.
Зараз, за новою Конституцією, яка міняє політичну систему в Україні, формування політичного уряду з двох протилежних політичних сил, то це є новацією в українському політикумі.
Але я хочу сказати, що, по-перше, Україна тут не винаходить велосипед. Така практика існувала і існує в Європі. Зокрема, 16 років існував уряд непримиренних суперників соціал-демократів і народної партії в Австрії. Зараз у Німеччині також уряд одвічних суперників: соціал-демократів і християнських демократів.
Отже, Україна тут не є першою і, думаю, не є останньою. Але в Україні цей процес лише починається і багато в чому все залежить...
От, власне, ті країни, які Ви згадували, мають досвід у такій співпраці, а Україна робить перші кроки в тому напрямку.
Так. Отже, вночі вперше зібрався коаліційний уряд у цьому новому складі.
Як я себе почуваю? Я нормально себе почуваю. Тут питання не емоцій, тут питання змісту.
Яким чином ми будемо працювати? Це покажуть перші кроки нового уряду.
Що стосується тієї сфери, за яку я відповідаю, то тут я хочу наголосити, знову ж таки, що сфера зовнішньої політики як була до зміненої Конституції, так і залишилася в сфері Президента. Тут ст. 106 Конституції наголошує на тому, що Президент здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю. Це керівництво він здійснює через МЗС. Президент реалізував свої конституційні повноваження, висунувши кандидатуру на міністра закордонних справ і Міноборони.
У цьому відношенні я не бачу проблем стосовно діяльності уряду, оскільки за Конституцією, за традиціями, уряд не мав таких основних повноважень у сфері зовнішньої політики, ця сфера належала завжди Президенту.
Що стосується притирки з іншими членами уряду... Ну, будемо вчитися врешті-решт. Лише одиниці для мене є людьми, з якими я ніколи не зустрічався, не працював, а решта мені відомі як політики, як урядовці. Так що, поживемо – побачимо.
Нещодавно на Ялтинському форумі колишній польський президент О.Кваснєвський сказав, що важко буде пояснювати Європі, що людина, котра фальсифікувала вибори, раптом опинилася головою українського уряду.
Яким чином Ви чи зможете це пояснити Європі, пане Тарасюк?
Відносно тієї ситуації, на яку Ви посилалися, то я хочу сказати, що (слово незрозуміле) тижні були дуже тривалі, багатогодинні зустрічі і діалоги між Президентом Ющенком і Віктором Януковичем. Я думаю, що ці діалоги заклали фундамент нових стосунків і між Президентом та прем’єром, і між основними політичними силами – суперниками українського політикуму. Я думаю, що тим самим і Президент, і прем’єр погодилися перегорнути сторінку минулого і розпочати відносини з нового аркуша.
Я думаю, що саме таким чином і зовнішній світ буде сприймати і нового прем’єра, і новий уряд країни.
Врешті-решт будуть судити не по заявах, не по деклараціях і гаслах, а будуть судити по конкретних справах. Саме в конкретних справах буде знайдена відповідь на ставлення зовнішнього світу до нового уряду і нового прем’єра.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)