Інна Набока Київ, 7 серпня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Щодня кожен з нас вислуховує десятки мудрих – і не дуже – порад. Щоправда, і сам, мабуть, роздає не менше. Недаремно народна мудрість твердить: одне голова добре, а дві – краще.
Поради сиплються на нас звідусіль. І це, мабуть, зовсім не погано. Розумна порада може справді дуже допомогти людині. Та й оцінити ситуацію можна краще з боку. Найбільше люблять радитися люди нерішучі, невпевнені в собі. Звертатися за порадами спонукає і бажання перекласти відповідальність за якісь важливі рішення на інших. Найчастіше це відбувається неусвідомлено, без усякого спеціального наміру. А деякі речі ми й самі добре знаємо, але щоби підтвердити або розвіяти сумніви нам так потрібна чиясь безстороння думка. Причому найцікавіше, що з усіх порад ми зазвичай обираємо ті, які співпадають з нашою власною думкою. Навіщо тоді радитися? Так вже влаштована психіка людини: аби прийняти рішення, почати діяти, нам потрібна якась зовнішня рушійна сила, поштовх. І саме порада чудово виконує цю роль.
Не менш важливо і те, хто виступає радниками. Ми радимося з людьми, яких поважаємо, яким довіряємо. Але за фаховими порадами варто, звичайно ж, звертатися до фахівця. Адже навряд чи грамотну юридичну консультацію надасть знайомий бухгалтер, а медичну – сусідка, яка працює в поліклініці реєстратором.
Проте, існують люди, які вважають себе фахівцями в усіх сферах, такі собі „вчителі життя”. Вони знають, як виховувати дітей і лікувати виразку, зберігати сім’ю і солити огірки, керувати державою і грати у футбол. І радо діляться своїми знаннями з усіма бажаючими і навіть небажаючими. Більш за те: вони вважають себе зобов’язаними втручатися в чуже життя і радити, радити, радити... Причому нерідко досить категорично. Зайве говорити, що таких людей не дуже люблять у товаристві. Звичайно, часом кожному з нас кортить висловити свою, як нам здається, єдино вірну думку. Але тут варто пам’ятати золоте правило спілкування: ніколи не давати порад, якщо вас про це не просять.
І насамкінець ще одне, можливо, найголовніше зуваження. Вислухати – і прислухатися – до порад інших справді варто. Але якими гарними не були б ці поради, вирішувати всеодно маєш ти сам. Тож, як і завжди, все залежить від нас самих.