Ірина Біла 28 травня – День прикордонника. Колись це була еліта радянського війська, підпорядкована КДБ. А що собою являє нинішня Державна прикордонна служба України ? Яку мету ставить перед собою? Які завдання на охоронців рубежів покладає держава? І наскільки сумлінно вони ці обов’язки виконують?
Аудіозапис програми:
Київ, 25 травня 2006 року.
Ірина Біла: Вітаю вас, шановні радіослухачі!
28 травня на центральних вулицях міст і селищ можна побачити чоловіків в зелених кашкетах. Так колишні прикордонники вшановують роки, віддані охороні рубежів держави.
За Радянського союзу це були елітні війська, підпорядковані безпосередньо КДБ. Нині українське прикордонне відомство вже не є військовим формуванням.
Що ще, крім загальних визначень і підпорядкувань, змінилося в системі прикордонної служби? Кого і від кого охороняють українські прикордонники? І наскільки сумлінно вони це роблять?
Про це піде мова в сьогоднішній програмі “Нова Україна”, яку підготувала Ірина Біла.
А розпочати програму мій колега Сергій Грабовський пропонує з означення головних відмінностей охоронців радянських кордонів і прикордонників вже незалежної України.
Сергій Грабовський: За радянського режиму тисячі українських хлопців ішли служити у прикордонні війська. Романтика: зелений кашкет, карабін та кінь, пізніше – вертоліт, собака Мухтар, поруч зловмисний ворог, який не спить ані вдень, ані вночі, тільки точить зуби на першу у світі країну Рад.
Прикордонники – то була межа між цим світом та потойбіччям, межа, перетинати яку без дозволу партії та уряду суворо заборонялося.
Звучить пісня “Враг не пройдёт границу”
Сергій Грабовський: Часи змінилися. Як зазначають експерти, Державна прикордонна служба України наразі все більше перетворюється із збройного формування з напіввійськовими функціями на правоохоронну структуру, головною метою якої стає не відбиття загроз з боку інших держав, а протидія організованій злочинності, в тому числі й міжнародній, нелегальній міграції, контрабанді тощо.
Власне, нині українські прикордонники стають звичною для демократичних держав прикордонною поліцією.
Можливо, у вилові наркодилерів чи торговців людьми менше показної романтики, ніж у боротьбі з ворожим закордоном. Але ж наскільки більше людського у теперішній місії прикордонників, які захищають не справу Леніна-Сталіна, а реальні інтереси пересічних українських громадян.
Ірина Біла: Україна має найдовші в Європі кордони, загальна протяжність яких складає майже 7 тисяч кілометрів. Частину з них, а саме, 1300 кілометрів охороняють прикордонники Західного регіонального управління Прикордонної служби України. Він налічує 52 пункти пропуску.
На одному з них, «Раві - Руській», що на українсько – польському кордоні побувала Галина Терещук.
Галина Терещук: На прикордонну заставу «Рава – Руська», що розташована 70 кілометрів від Львова, потрапляєш, минаючи величезну автомобільну чергу, яка вишикувалась перед кордоном.
На заставі найбільш балакучі діти прикордонників. Вони раді кожній людині, яка сюди завітала у гості.
Валерію 5 років, його тато офіцер – прикордонник. Щовечора о 20 годині діти спостерігають, як заступає нова зміна. На запитання, чим займається тато, дітлахи відповіли лаконічно:
Хлопчик: Тато замкоменданта. Цілий день на роботі.
Галина Терещук: З самісінького ранку, коли вони ще сплять, він йде на службу, а повертається, коли діти уже сплять.
На заставі проживає 8 родин. Серед них і сім’я Валерія, яка на «Рава - Руській» мешкає рік у двокімнатній квартирі без газу.
Світлана Левченко, мама хлопчика і ще 8-річної дівчинки, розповіла, що вони дуже раді, що мають власний кут, хоч і тимчасовий. На попередньому місці служби чоловіка на Волині, квартиру доводилось винаймати за 200 гривень у місяць, що суттєво позначалась на добробуті сім’ї.
Світлана Шевченко: Дуже важко через постійні переїзди.
Галина Терещук: Прикордонники, строковики і контрактники несуть службу по 12 годин. За чергування проходять пішки 20 кілометрів вздовж кордону. Своїм завданням контрактники бачать:
Контрактник: Служити Україні, охороняти кордон.
Галина Терещук: Втім, насправді для молодих людей з довколишніх львівських сіл, де тотальне безробіття, контрактна служба у прикордонних військах - це шанс працевлаштуватись.
У середньому зарплата становить 800 гривень, молоді люди повністю перебувають на державному забезпеченні. Потрапити на службу в прикордонні війська складно. На одне місце претендують 3-4 осіб.
Те, що через рік усі служитимуть на контрактних умовах, вітає начальник штабу Львівського прикордонного загону Олександр Рибак.
Олександр Рибак: Він знає, чому сюди прийшов, йому уже не 18 років. Він більш відповідальний за доручену справу і має дружину, дітей, а це покращує його ставлення до служби.
Галина Терещук: Пункт пропуску «Рава-Руська» вважається неспокійним. Щотижня тут затримують нелегалів і контрабандистів, які незаконно намагаються перевезти зброю, сигарети, автомобілі.
А ще із Польщі в Україну переправляють наркотичні препарати.
Лише минулого року прикордонники Західного регіонального управління затримали 6,5 тисяч нелегальних мігрантів.
Ірина Біла: І тоді, як на заході України кордони вже давно визначені, і КПП ні в кого не викликають сумнівів, то на півдні, зокрема на кордоні з Придністров’ям, є великі проблеми. Це обумовлено насамперед внутрішньополітичними проблемами самої Молдови, зокрема існуванням самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки.
Ситуацію ускладнюють наявність у Придністров’ї значної кількості боєприпасів збройних сил Російської Федерації, невідповідність сучасним вимогам прикордонної інфраструктури в цілому, а також досить високий рівень контрабандної діяльності.
Не все спокійно і на східних кордонах, що межують з Росією. Зокрема, понад 100 тисяч українців, котрі щодоби влітку перетинають російсько-український кордон у Харківській області, мріють про спрощену процедуру перевірок прикордонників.
Тему продовжує Вікторія Маренич з Харкова.
Вікторія Маренич: Харків’янин Віктор Мозговий двічі на тиждень на своєму авто їздить з Харкова до Бєлгородської області, щоб відати стареньких батьків.
Процедура перетину україно-російського кордону, за його словами, має численні проблеми. Щоб заповнити папірець на тимчасовий в’їзд, то потрібно десь 7 хвилин. А от для того, щоб переїхати кордон на власному авто, потрібне посвідчення тимчасового ввезення транспортного засобу. Його оформлення і займає багато часу.
Віктор Мозговий: Коли людина часто перетинає кордон і у неї мало часу, і та людина, що їздить через кордон раз на рік, то процедура перетину та ж сама. І як би швидко не працювали прикордонники, все рівно це займає 45 хвилин – 1 годину. Це у кращому випадку.
Колись можна було оформити документи на більш тривалий проміжок часу, до півроку. Зараз процедуру таку відмінено, і це приносить багато незручностей.
Вікторія Маренич: Як повідомив Сергій Бідило, начальник Харківського прикордонного загону, між Україною та Росією нарешті укладено договір, який спрощує процедуру перетину кордону мешканцями прикордонних міст. Харків і Харківська область і є такою прикордонною зоною.
Сергій Бідило: Згідно цієї угоди, буде створено робочу групу, яка спільно і визначить місця встановлення прикордонних пунктів пропуску. До їх створення підключаться і місцеві органи влади. Такі пункти пропуску будуть у кожному прикордонному населеному пункті.
Вікторія Маренич: А поки ці пункти пропуску лише плануються, найбільше навантаження сьогодні витримує пункт Гоптівка. Щодоби харківський прикордонний загін пропускає більше 25 тисяч людей, половина з яких іноземці. Із транспортних засобів – це 19 літаків, приблизно 500 легкових авто та вантажівок, 150 потягів, більше 100 автобусів. Цей рух відбувається щодобово.
З 1 червня кількість людей, що перетинатимуть кордон, збільшиться до 100 тисяч на добу.
Сергій Бідило говорить про те, що прикордонники практично готові до потрійного навантаження в роботі.
Ірина Біла: Нині в прикордонній службі України служать понад 3, 5 тисячі жінок. Здебільшого це солдати, сержанти та прапорщики, що працюють за контрактом. З них 308 офіцерів, що складає майже 5% від загальної чисельності офіцерського складу.
Але, як стверджують у прикордонному відомстві, щороку кількість жінок, охочих служити на кордоні, збільшується, як і кількість дівчат, котрі прагнуть поступити у Національну академію Державної прикордонної служби.
Мріє про навчання в Академії і старший солдат Анжеліка Гайдай, яка вирішила продовжити династію прикордонників.
Анжеліка Гайдай: Для мене це родинна, династія, бо в мене тато служив. Він зараз вже у відставці. В мене ще брат служить у прикордонних військах. Можна сказати, що я підтримала династію, тому теж поступила в прикордонній війська.
Ірина Біла: А тих, хто поїздом приїздить в Україну через залізничну станцію Ягодин (Луцької області), на кордоні зустрічає старший лейтенант Оксана Поріцька.
Вона вважає, що вже давно настав час зруйнувати стереотипи, що прикордонна служба – це чоловічий обов’язок.
Оксана Поріцька: Я мріяла з дитинства захищати свою Вітчизну, захищати кордони. Є такий стереотип, що прикордонником повинен бути чоловік. Але все ж таки приємно при перетині державного кордону, коли тебе також зустрічає і жіноче обличчя. Прикордонник – це є обличчя держави.
Можливо, всі ці фактори вплинули на мій вибір.
Ірина Біла: Щороку коло прикордонних служб, яке впевнено освоюють жінки, дедалі збільшується. Єдине, куди наразі жіноцтву зась, то це льотний склад авіаційних ескадрилій та загони Морської охорони.
Про те, як сьогодні служиться без дівчат морським прикордонникам у Криму, розповідає Володимир Притула.
Володимир Притула: На командному пункті Севастопольського прикордонного загону Морської охорони лунає команда на вихід у море оперативної групи затримання.
Зараз у морських прикордонників гаряча пора – в українські територіальні води регулярно заходять браконьєри, переважно турецькі.
Втім, останнім часом не так часто, як раніше. За морем пам’ятають історію, що сталася кілька років тому. Тоді українські прикордонники застосували проти порушників вогнепальну зброю. Одна браконьєрська шхуна затонула, а дві вдалося затримати. Ніхто з порушників не постраждав, але резонанс був великий.
Як стверджують прикордонники, після цього нахабство браконьєрів пішло на спад.
Як розповідає представник штабу Азово-Чорноморського управління Державної прикордонної служби України старший лейтенант Сергій Шамшура, лише кілька турецьких шхун насмілилися увійти в територіальні води України.
Сергій Шамшура: З початку нинішнього року кораблями Морської охорони оглянуто 287 українських та іноземних суден, з яких 53 притягнуто до відповідальності на загальну суму 1394 гривні, а видворено за межі виключно морської економічної зони України три турецьких рибопромислових шхуни.
Володимир Притула: Головне, каже пан Шамшура, вистачає пального. От би ще швидкісних катерів, щоб ганяти порушників, тоді б жоден браконьєр від Морської охорони не втік, а кордони України точно були б на замку.
Ірина Біла: Мріють якщо і не про замки на кордоні, то, принаймні, про нормальну обмежувальну лінію, яка б позначала територію держави, і прикордонники Луганської області.
З 1 квітня цього року вони активно взялися за делімітацію кордонів, що спричинило бурхливу реакцію з боку місцевої облради.
Докладніше про суперечку прикордонників і депутатів знає луганський кореспондент Василь Соколенко.
Василь Соколенко: Луганські прикордонники встигли вирити рів на кордоні довжиною тільки 15 км. Хоча раніше керівництво загону заявляло, що інженерні споруди простягнуться на 400 км.
І хоча луганських колег підтримали російські прикордонники, які теж розпочали ліквідацію об’їзних степових шляхів, якими користуються контрабандисти, обласна рада заявила, що всі роботи, які проводить сьогодні луганський прикордонний загін на українсько-російському кордоні, незаконні і їх необхідно припинити.
Як заявив заступник голови облради Володимир Пристюк, указ Президента щодо облаштування рубежів прикордонники виконують всупереч існуючому законодавству і навіть державній програмі “Контрабанда стоп”.
У зв’язку з цим облрада звернулася до прокуратури і вирішила це питання розглянути на наступній сесії.
Ірина Біла: Утім, голова Державної прикордонної служби України, генерал-полковник Микола Литвин вважає, що питання означення кордонів назріли давно, і просто звужувати їх до визначення, як рови, некоректно.
Микола Литвин: Там немає ніяких ровів. Це є інженерно-технічне оснащення, де позначається недемаркована лінія державного кордону інформаційними попереджувальними знаками, де дороги, які не увійшли в реєстр місцевих органів влади, які використовуються контрабандистами, приводяться у справний стан, де будуються вертолітні площадки для того, щоб можна робити обліт кордону, де будуються спостережні вежі, щоб можна було огляд робити.
Коли ми говоримо про комплексний підхід, то тут чомусь ставлять якесь питання ровів.
Ірина Біла: Микола Литвин переконаний, що дискусія довкола делімітації кордону часто має політичний присмак і не має жодного стосунку до питань охорони рубежів держави.
Микола Литвин: Я 10-11 травня зустрічався в Москві зі своїм колегою. Ми обговорили всі питання. Ні в кого не виникає ніяких сумнівів, а все заганяється в якусь політичну площину. Ми політикою не займаємося, ми займаємося охороною кордонів.
Україна - це транзитна країна, тому ми вимушені в однаковій мірі облаштовувати по всьому периметру свої кордони. Для того, щоб убезпечити свою безпеку і економіку. Особливо економіку. Бо якщо ми цього не зробимо, то наші ринки будуть тріщати, а наші виробники, малий і середній бізнес буде просто розвалений.
Тому ми вимушені застосовувати жорсткі заходи, які не завжди викликають навіть у місцевих органах влади прикордонних областей розуміння.
Якщо ми краще працюємо, то у контрабандистів і тих, хто протиправною діяльністю займається, спричиняє протидію. Протидію не в плані на кордоні, а протидію в ЗМІ, поширенні неправдивої інформації і т.д.
Але ми це все розуміємо, бачимо і свою роботу будемо проводити дуже жорстко і так, як потрібно державі, як вимагає Президент і уряд наш.
Ірина Біла: Головний прикордонник країни переконаний, що інтереси держави полягають не в інтересах певних політичних або регіональних еліт, а в тому, аби загальний рівень життя українців підвищувався.
Відтак свою ділянку роботи прикордонники намагаються робити якомога сумлінніше.
Це була програма “Нова Україна” та її ведуча Ірина Біла.
Шануймося! Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 25 травня 2006 року.
Ірина Біла: Вітаю вас, шановні радіослухачі!
28 травня на центральних вулицях міст і селищ можна побачити чоловіків в зелених кашкетах. Так колишні прикордонники вшановують роки, віддані охороні рубежів держави.
За Радянського союзу це були елітні війська, підпорядковані безпосередньо КДБ. Нині українське прикордонне відомство вже не є військовим формуванням.
Що ще, крім загальних визначень і підпорядкувань, змінилося в системі прикордонної служби? Кого і від кого охороняють українські прикордонники? І наскільки сумлінно вони це роблять?
Про це піде мова в сьогоднішній програмі “Нова Україна”, яку підготувала Ірина Біла.
А розпочати програму мій колега Сергій Грабовський пропонує з означення головних відмінностей охоронців радянських кордонів і прикордонників вже незалежної України.
Сергій Грабовський: За радянського режиму тисячі українських хлопців ішли служити у прикордонні війська. Романтика: зелений кашкет, карабін та кінь, пізніше – вертоліт, собака Мухтар, поруч зловмисний ворог, який не спить ані вдень, ані вночі, тільки точить зуби на першу у світі країну Рад.
Прикордонники – то була межа між цим світом та потойбіччям, межа, перетинати яку без дозволу партії та уряду суворо заборонялося.
Звучить пісня “Враг не пройдёт границу”
Сергій Грабовський: Часи змінилися. Як зазначають експерти, Державна прикордонна служба України наразі все більше перетворюється із збройного формування з напіввійськовими функціями на правоохоронну структуру, головною метою якої стає не відбиття загроз з боку інших держав, а протидія організованій злочинності, в тому числі й міжнародній, нелегальній міграції, контрабанді тощо.
Власне, нині українські прикордонники стають звичною для демократичних держав прикордонною поліцією.
Можливо, у вилові наркодилерів чи торговців людьми менше показної романтики, ніж у боротьбі з ворожим закордоном. Але ж наскільки більше людського у теперішній місії прикордонників, які захищають не справу Леніна-Сталіна, а реальні інтереси пересічних українських громадян.
Ірина Біла: Україна має найдовші в Європі кордони, загальна протяжність яких складає майже 7 тисяч кілометрів. Частину з них, а саме, 1300 кілометрів охороняють прикордонники Західного регіонального управління Прикордонної служби України. Він налічує 52 пункти пропуску.
На одному з них, «Раві - Руській», що на українсько – польському кордоні побувала Галина Терещук.
На заставі найбільш балакучі діти прикордонників. Вони раді кожній людині, яка сюди завітала у гості.
Валерію 5 років, його тато офіцер – прикордонник. Щовечора о 20 годині діти спостерігають, як заступає нова зміна. На запитання, чим займається тато, дітлахи відповіли лаконічно:
Хлопчик: Тато замкоменданта. Цілий день на роботі.
Галина Терещук: З самісінького ранку, коли вони ще сплять, він йде на службу, а повертається, коли діти уже сплять.
На заставі проживає 8 родин. Серед них і сім’я Валерія, яка на «Рава - Руській» мешкає рік у двокімнатній квартирі без газу.
Світлана Левченко, мама хлопчика і ще 8-річної дівчинки, розповіла, що вони дуже раді, що мають власний кут, хоч і тимчасовий. На попередньому місці служби чоловіка на Волині, квартиру доводилось винаймати за 200 гривень у місяць, що суттєво позначалась на добробуті сім’ї.
Світлана Шевченко: Дуже важко через постійні переїзди.
Галина Терещук: Прикордонники, строковики і контрактники несуть службу по 12 годин. За чергування проходять пішки 20 кілометрів вздовж кордону. Своїм завданням контрактники бачать:
Контрактник: Служити Україні, охороняти кордон.
Галина Терещук: Втім, насправді для молодих людей з довколишніх львівських сіл, де тотальне безробіття, контрактна служба у прикордонних військах - це шанс працевлаштуватись.
У середньому зарплата становить 800 гривень, молоді люди повністю перебувають на державному забезпеченні. Потрапити на службу в прикордонні війська складно. На одне місце претендують 3-4 осіб.
Те, що через рік усі служитимуть на контрактних умовах, вітає начальник штабу Львівського прикордонного загону Олександр Рибак.
Олександр Рибак: Він знає, чому сюди прийшов, йому уже не 18 років. Він більш відповідальний за доручену справу і має дружину, дітей, а це покращує його ставлення до служби.
Галина Терещук: Пункт пропуску «Рава-Руська» вважається неспокійним. Щотижня тут затримують нелегалів і контрабандистів, які незаконно намагаються перевезти зброю, сигарети, автомобілі.
Ірина Біла: І тоді, як на заході України кордони вже давно визначені, і КПП ні в кого не викликають сумнівів, то на півдні, зокрема на кордоні з Придністров’ям, є великі проблеми. Це обумовлено насамперед внутрішньополітичними проблемами самої Молдови, зокрема існуванням самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки.
Ситуацію ускладнюють наявність у Придністров’ї значної кількості боєприпасів збройних сил Російської Федерації, невідповідність сучасним вимогам прикордонної інфраструктури в цілому, а також досить високий рівень контрабандної діяльності.
Не все спокійно і на східних кордонах, що межують з Росією. Зокрема, понад 100 тисяч українців, котрі щодоби влітку перетинають російсько-український кордон у Харківській області, мріють про спрощену процедуру перевірок прикордонників.
Тему продовжує Вікторія Маренич з Харкова.
Вікторія Маренич: Харків’янин Віктор Мозговий двічі на тиждень на своєму авто їздить з Харкова до Бєлгородської області, щоб відати стареньких батьків.
Процедура перетину україно-російського кордону, за його словами, має численні проблеми. Щоб заповнити папірець на тимчасовий в’їзд, то потрібно десь 7 хвилин. А от для того, щоб переїхати кордон на власному авто, потрібне посвідчення тимчасового ввезення транспортного засобу. Його оформлення і займає багато часу.
Віктор Мозговий: Коли людина часто перетинає кордон і у неї мало часу, і та людина, що їздить через кордон раз на рік, то процедура перетину та ж сама. І як би швидко не працювали прикордонники, все рівно це займає 45 хвилин – 1 годину. Це у кращому випадку.
Вікторія Маренич: Як повідомив Сергій Бідило, начальник Харківського прикордонного загону, між Україною та Росією нарешті укладено договір, який спрощує процедуру перетину кордону мешканцями прикордонних міст. Харків і Харківська область і є такою прикордонною зоною.
Сергій Бідило: Згідно цієї угоди, буде створено робочу групу, яка спільно і визначить місця встановлення прикордонних пунктів пропуску. До їх створення підключаться і місцеві органи влади. Такі пункти пропуску будуть у кожному прикордонному населеному пункті.
Вікторія Маренич: А поки ці пункти пропуску лише плануються, найбільше навантаження сьогодні витримує пункт Гоптівка. Щодоби харківський прикордонний загін пропускає більше 25 тисяч людей, половина з яких іноземці. Із транспортних засобів – це 19 літаків, приблизно 500 легкових авто та вантажівок, 150 потягів, більше 100 автобусів. Цей рух відбувається щодобово.
З 1 червня кількість людей, що перетинатимуть кордон, збільшиться до 100 тисяч на добу.
Сергій Бідило говорить про те, що прикордонники практично готові до потрійного навантаження в роботі.
Ірина Біла: Нині в прикордонній службі України служать понад 3, 5 тисячі жінок. Здебільшого це солдати, сержанти та прапорщики, що працюють за контрактом. З них 308 офіцерів, що складає майже 5% від загальної чисельності офіцерського складу.
Але, як стверджують у прикордонному відомстві, щороку кількість жінок, охочих служити на кордоні, збільшується, як і кількість дівчат, котрі прагнуть поступити у Національну академію Державної прикордонної служби.
Мріє про навчання в Академії і старший солдат Анжеліка Гайдай, яка вирішила продовжити династію прикордонників.
Анжеліка Гайдай: Для мене це родинна, династія, бо в мене тато служив. Він зараз вже у відставці. В мене ще брат служить у прикордонних військах. Можна сказати, що я підтримала династію, тому теж поступила в прикордонній війська.
Ірина Біла: А тих, хто поїздом приїздить в Україну через залізничну станцію Ягодин (Луцької області), на кордоні зустрічає старший лейтенант Оксана Поріцька.
Вона вважає, що вже давно настав час зруйнувати стереотипи, що прикордонна служба – це чоловічий обов’язок.
Оксана Поріцька: Я мріяла з дитинства захищати свою Вітчизну, захищати кордони. Є такий стереотип, що прикордонником повинен бути чоловік. Але все ж таки приємно при перетині державного кордону, коли тебе також зустрічає і жіноче обличчя. Прикордонник – це є обличчя держави.
Можливо, всі ці фактори вплинули на мій вибір.
Ірина Біла: Щороку коло прикордонних служб, яке впевнено освоюють жінки, дедалі збільшується. Єдине, куди наразі жіноцтву зась, то це льотний склад авіаційних ескадрилій та загони Морської охорони.
Про те, як сьогодні служиться без дівчат морським прикордонникам у Криму, розповідає Володимир Притула.
Володимир Притула: На командному пункті Севастопольського прикордонного загону Морської охорони лунає команда на вихід у море оперативної групи затримання.
Зараз у морських прикордонників гаряча пора – в українські територіальні води регулярно заходять браконьєри, переважно турецькі.
Втім, останнім часом не так часто, як раніше. За морем пам’ятають історію, що сталася кілька років тому. Тоді українські прикордонники застосували проти порушників вогнепальну зброю. Одна браконьєрська шхуна затонула, а дві вдалося затримати. Ніхто з порушників не постраждав, але резонанс був великий.
Як стверджують прикордонники, після цього нахабство браконьєрів пішло на спад.
Як розповідає представник штабу Азово-Чорноморського управління Державної прикордонної служби України старший лейтенант Сергій Шамшура, лише кілька турецьких шхун насмілилися увійти в територіальні води України.
Сергій Шамшура: З початку нинішнього року кораблями Морської охорони оглянуто 287 українських та іноземних суден, з яких 53 притягнуто до відповідальності на загальну суму 1394 гривні, а видворено за межі виключно морської економічної зони України три турецьких рибопромислових шхуни.
Володимир Притула: Головне, каже пан Шамшура, вистачає пального. От би ще швидкісних катерів, щоб ганяти порушників, тоді б жоден браконьєр від Морської охорони не втік, а кордони України точно були б на замку.
Ірина Біла: Мріють якщо і не про замки на кордоні, то, принаймні, про нормальну обмежувальну лінію, яка б позначала територію держави, і прикордонники Луганської області.
З 1 квітня цього року вони активно взялися за делімітацію кордонів, що спричинило бурхливу реакцію з боку місцевої облради.
Докладніше про суперечку прикордонників і депутатів знає луганський кореспондент Василь Соколенко.
Василь Соколенко: Луганські прикордонники встигли вирити рів на кордоні довжиною тільки 15 км. Хоча раніше керівництво загону заявляло, що інженерні споруди простягнуться на 400 км.
І хоча луганських колег підтримали російські прикордонники, які теж розпочали ліквідацію об’їзних степових шляхів, якими користуються контрабандисти, обласна рада заявила, що всі роботи, які проводить сьогодні луганський прикордонний загін на українсько-російському кордоні, незаконні і їх необхідно припинити.
Як заявив заступник голови облради Володимир Пристюк, указ Президента щодо облаштування рубежів прикордонники виконують всупереч існуючому законодавству і навіть державній програмі “Контрабанда стоп”.
У зв’язку з цим облрада звернулася до прокуратури і вирішила це питання розглянути на наступній сесії.
Ірина Біла: Утім, голова Державної прикордонної служби України, генерал-полковник Микола Литвин вважає, що питання означення кордонів назріли давно, і просто звужувати їх до визначення, як рови, некоректно.
Микола Литвин: Там немає ніяких ровів. Це є інженерно-технічне оснащення, де позначається недемаркована лінія державного кордону інформаційними попереджувальними знаками, де дороги, які не увійшли в реєстр місцевих органів влади, які використовуються контрабандистами, приводяться у справний стан, де будуються вертолітні площадки для того, щоб можна робити обліт кордону, де будуються спостережні вежі, щоб можна було огляд робити.
Коли ми говоримо про комплексний підхід, то тут чомусь ставлять якесь питання ровів.
Ірина Біла: Микола Литвин переконаний, що дискусія довкола делімітації кордону часто має політичний присмак і не має жодного стосунку до питань охорони рубежів держави.
Микола Литвин: Я 10-11 травня зустрічався в Москві зі своїм колегою. Ми обговорили всі питання. Ні в кого не виникає ніяких сумнівів, а все заганяється в якусь політичну площину. Ми політикою не займаємося, ми займаємося охороною кордонів.
Україна - це транзитна країна, тому ми вимушені в однаковій мірі облаштовувати по всьому периметру свої кордони. Для того, щоб убезпечити свою безпеку і економіку. Особливо економіку. Бо якщо ми цього не зробимо, то наші ринки будуть тріщати, а наші виробники, малий і середній бізнес буде просто розвалений.
Тому ми вимушені застосовувати жорсткі заходи, які не завжди викликають навіть у місцевих органах влади прикордонних областей розуміння.
Якщо ми краще працюємо, то у контрабандистів і тих, хто протиправною діяльністю займається, спричиняє протидію. Протидію не в плані на кордоні, а протидію в ЗМІ, поширенні неправдивої інформації і т.д.
Але ми це все розуміємо, бачимо і свою роботу будемо проводити дуже жорстко і так, як потрібно державі, як вимагає Президент і уряд наш.
Ірина Біла: Головний прикордонник країни переконаний, що інтереси держави полягають не в інтересах певних політичних або регіональних еліт, а в тому, аби загальний рівень життя українців підвищувався.
Відтак свою ділянку роботи прикордонники намагаються робити якомога сумлінніше.
Це була програма “Нова Україна” та її ведуча Ірина Біла.
Шануймося! Говорить радіо “Свобода”!