Віктор Єленський
Аудіозапис програми:
Київ, 23 травня 2006 року
Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!
На хвилях радіо “Свобода” щотижнева програма “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.
Жінки претендують на дедалі більш авторитетні ролі в релігійних громадах. По всьому світі точиться боротьба проти застарілих стереотипів, які відводили жінці функцію пасивної слухачки і виконавиці чоловічих настанов.
Жінки відкривають і перевідкривають Святе Письмо своїх релігій і пересвідчуються: ні, таки Божий задум був інший, і цей задум не має бути спотворений мужчинами.
Чи не найбільш стійкими є стереотипи щодо місця жінки в ісламі. Кореспондент радіо “Свобода” Володимир Притула досліджує цю проблему у кримськотатарській громаді півострова.
Володимир Притула: Муедзидин скликає правовірних на намаз. За чоловіками до головної сімферопольської мечеті заходять і жінки. Правда, моляться вони окремо, позаду сильної статі.
Заступник Муфтія Криму Іса Велієв каже, що це зовсім не принижує жінок, бо якби було навпаки, і вони стояли б попереду чоловіків, то ті відволікалися б від молитви.
Він каже, що жінки відіграють дуже важливу роль в ісламі, але поза мусульманським світом існує багато негативних стереотипів.
Іса Велієв:У багатьох немусульман існує упередження, що, мовляв, жінка в ісламі принижена, але це невірно. Пророк Магомет, хай благословить його Аллах та вітає, каже: “Рай розташований під ногами матерів!”. І це підкреслює роль жінки в ісламі.
Володимир Притула: Іса Велієв каже, що Аллах сотворив чоловіка і жінку різними, а тому на них покладена різна відповідальність. Наприклад, саме чоловік волею Аллаха відповідає за утримання родини. Тож він і отримує за шаріатом дві частини спадку проти однієї, яку отримає жінка. Вона ж відповідальна перед Всевишнім лише за себе.
Іса Велієв говорить, що Аллах сотворив жінку доброю, м’якою і жалісливою, а чоловіка твердим, тож і в шаріатському суді свідчення одного чоловіка прирівнюється до свідчень двох жінок.
Іса Велієв зауважує, що це лише свідчить про те, що Всевишній зробив нас різними, але зовсім не про утиски жінок.
Ще одним прикладом важливої ролі жінки в ісламі Іса-ефенді називає Хадж, паломництво до святих місць Мекки і Медини.
Меліха-ханум кілька років тому була у Хаджі. Вона каже, що кожна мусульманка прагне побувати у святих місцях, а їй пощастило.
Меліха-ханум: Я, наприклад, щаслива, що відвідала Саудівську Аравію, Мекку і Медину. І здійснила це паломництво заради Аллаха.
Володимир Притула: Меліха-ханум розповідає, що довгий одяг, який відкриває лише обличчя та кисті рук, її не бентежить і не заважає. Навпаки, вона переконана, що це спрощує спілкування з представниками іншої статі.
Що ж до паранджі, то Меліха-ханум каже, що це вже не релігійна, а національна традиція. І в Криму паранджу жінки ніколи не носили.
В іншому жінки користуються тими ж правами, що і чоловіки: і навчаються поряд з ними, і працюють.
А ще одне свідчення поваги до жінок в ісламі – це те, що чоловік, який має трьох доньок, обов’язково потрапить до раю. Народний депутат України Рефат Чубаров є батьком трьох дівчат.
Рефат Чубаров: Мусульмани можуть говорити що завгодно, але буде вирішувати Всевишній.
Щодо того, що в мене три доньки, то всі вимоги до виховання дітей у мусульманських родинах нічим не відрізняються від таких же цінностей, які є в родинах інших віросповідань.
Володимир Притула: Рефат Чубаров каже, що у мусульманських родинах, як і в інших, доньок насамперед виховують, щоб ті поважали старших, любили батьків і були гідними своїх майбутніх чоловіків.
Віктор Єленський: Що ж стосується християнства, то тут жінки прагнуть йти далі.
У деяких новопротестантських громадах України вони вже несуть пасторське служіння. В Європі і Америці таких жінок вже дуже багато.
Жіночі активістки наполягають на тому, що чоловіча монополія на священство – це не данина традиції, а звичайний статевий шовінізм, що ситуація, коли 60-65% усіх вірних церков України складають жінки, а сто відсотків священиків є чоловіками, є явно ненормальною.
У православному середовищі України притримуються переважно традиційного погляду на місце жінки в Церкві. Тут шанують її як матір, берегиню домашнього затишку і цінують за роботу на парафії, у сестринствах чи в благодійницькому служінні. Але, кажуть, про священство жінки йтися не може.
З Харкова кореспондент радіо “Свобода” Вікторія Маренич.
Вікторія Маренич: Харків’янка Ольга Різниченко крім роботи провідного спеціаліста Харківського художнього музею опікується і церковними справами. Вона є ктитором Свято-Дмитріївської церкви. Її роботу можна порівняти із роботою менеджера, тобто це – координація церковних підрозділів, таких як сестринство, братство, шпиталь, господарство в самій церкві і взаємодія церкви з громадськими і політичними організаціями.
Пані Ольга вважає, що місце жінки визначено Господом бути за чоловіком.
Ольга Різниченко: Є базові традиції, канонічні традиції, через які не те що не можна переступати, не можна піднімати подібних питань.
Вікторія Маренич: За словами архієпископа Харківського і Полтавського Ігоря, ніколи в історії церкви не ставилося питання про обмеження прав жінки на реалізацію її духовних потреб. А відтак те, що жінка не може виконувати тривалу, важку і виснажливу роботу священика, що обіймає технічні повноваження, не говорить про другорядність жінки.
Архієпископ Ігор: Жінці належить право бути святою. В нашій церкві є святі – такі, як княгиня Ольга, Іуліанія, і сотні, і сотні інших подвижниць віри, котрі якраз і визначають її справжнє місце в такому житті – це місце матері, місце подвижниці, якусь роль лідера церковного життя.
Вікторія Маренич: Олександр Канєвський, головний редактор просвітницької газети “Воскрєсєніє” вважає, що тільки християнство надало рівні права (не соціальні, а духовні) чоловікові й жінці.
Олександр Канєвський: Жінка абсолютно рівноправний член церкви. А те, що жінка не може бути священиком, то це традиції, які лише перейшли до християнства. Жінка може себе реалізувати в церкві в силу своїх талантів та здібностей, що їх дарував їй Господь Бог.
Віктор Єленський: Між тим прихильники жіночого священства не здаються. Вони говорять про те, що дискримінація і заборона на професію за статевою ознакою, однозначно суперечать демократичним принципам.
І скільки б не аргументувала ієрархія історичних церков тезу про те, що Церква – це не демократична структура, дедалі більше церковних рухів наполягають на тому, що свободи і права людини, виплекані сучасними демократіями, не можуть не заторкнути і Церкву, в тому числі й її розуміння місії жінок.
Вважається, що першою жінкою новітньої історії, яка отримала пресвітерську висвяту, була Антуанетта Браун. 1852 року вона стала пресвітером Конгрегаціоналістської церкви в Сполучених Штатах.
1865 року було створено Армію спасіння, де висвячувалися як чоловіки, так і жінки, потім жінок почали висвячувати пресвітеріани, баптисти, лютерани і англікани.
З 1980-х років деякі протестантські церкви починають надавати жінкам навіть єпископські свячення. Число жінок священиків неухильно зростає.
У Сполучених Штатах наприкінці минулого століття кожний восьмий священик - чи кожна восьма священиця? - була жінкою. Жінки складали також третину всіх студентів теологічних семінарій. Жінки на чолі релігійних спільнот бувають дуже успішними.
Розповідає пастор Софія Жукатанська.
Софія Жукатанська: Біблія говорить: по плодах пізнаєте їх. Ми знаємо, що є жінки, які мають великі церкви і багато роблять роботи.
У нас в Києві пастором була Наталія Потопаєва, яка мала церкву 3 тисячі чоловік і підняла більше 20 церков по всій Україні, а також десь до 30 реабілітаційних центрів.
Ось вам і плоди.
Жінка, вона має такий материнський дух, який, напевне, сьогодні потрібний церкві. Тому Бог і обирає жінок
Віктор Єленський: Найбільша християнська церква, Католицька, відкидає саму можливість жіночого священства.
Ще чверть століття тому Священна конгрегація з доктрини віри заявила, що хоча Ісус часто порушував соціальні норми й звичаї свого часу, ставлячись до жінок як до рівних чоловікам осіб, але тільки мужчин він обрав своїми учнями. Ані своїй матері, ані іншим жінкам зі свого оточення не зробив Спаситель дарунку священства.
Розрив між роллю, яку відіграє жінка у католицькій парафії і місцем, що їй уділяє Церква в ієрархічній структурі, чи не найбільш очевидна в Галичині. Жінки були й лишаються стрижнем релігійної громади, але чоловіки повсякчасно прагнуть применшити значення жіночої праці і жіночої пожертви.
Євангельські приписи чоловіки часто витлумачують не як любов, а як володарювання. А архаїчні уявлення про те, що жінка повинна знати своє місце, дбати про домашній затишок і якомога менше втручатись у церковні справи, лишається невикорінною.
З Галичини кореспондентка радіо “Свобода” Галина Терещук.
Галина Терещук: Жіночий шлях релігійності не кращий і не гірший за путь мужчини. Він інший. Для жінки релігійність - це форма любові, а не пошук істини. Такі думки висловлює у своїй книзі “Гірчичне зерно” філософ і проповідник з Індії Ошо.
Жінки вирізняються великим терпінням, і саме вони масово відвідують Богослужіння. У цьому неважко пересвідчитись, зайшовши у будь–який храм Галичини. Кожна парафія насправді тримається на жінках.
Наприкінці 1980-х на жіночих плечах виходила з катакомб Українська греко-католицька церква. Високоосвічені, інтелігентні галичанки голодували на московському Арбаті, стояли в пікетах, збирали мітинги. Їх очі випромінювали не сліпий побожний фанатизм, але непоборну віру, жадання справедливості та істини.
Але питання про те, чи може жінка служити у церкві, в Галичині взагалі не обговорюється.
Отець Михайло Палій зауважує, що дуже сильні церковні традиції непоборні, тож головна роль жінки у церкві – це бачити й відчувати, що робить Господь у ній.
Чому Українська греко-католицька церква забороняє жіноче священство?
Михайло Палій: Практично заборони жодної немає. Це перше, що слід наголосити.
Друге – це є нерозуміння слів Старого Завіту, це є трудність у розумінні тих слів, коли Господь говорить, що чоловік буде панувати над тобою.
Від того панування маємо тепер 20 століття, початок 21 століття – виходять рухи, які стараються показати жінці, що має вийти з цього панування.
Такий є уряд церкви, що зобов’язаний до традиції і стояти у правді.
Це, що було попередньо, воно не може бути змінено, якщо бачиться, що не маємо цієї влади, яку б могли мати. Але Христос не дав цієї влади. І на цьому все.
Галина Терещук: Між тим і в Галичині, яка вважається невиправно консервативною і традиційною, а не модерно релігійною, починають лунати голоси на користь жіночого священства.
Віктор Єленський: Дійсно, як стверджують прихильники висвяти жінок, логіка, за якою жінок не можна висвячувати тому, що учні Христа були мужчинами, є неспроможною. Адже 12 учнів Ісуса були не лише чоловіками, але й, скажімо, були одруженими й мали дітей, були євреями за походженням, не мали освіти і говорили арамейською тощо.
Отже визнаємо, що сучасні церкви дуже вибірково ставляться до характеристик Ісусових учнів. Понад це є підстави вважати, що в ранньохристиянській церкві жінки виконували дуже важливі функції. Принаймні знайдено епітафії ІІ, ІІI та IV століть, присвячені жінкам-пресвітерам.
В колах істориків також говорять про те, що відомий пасаж з послання апостола Павла до Тимофія (“А жінці навчати не дозволяю”) є пізнішою вставкою.
Ну, а відома настанова з послання до коринтян про мовчання жінок у церкві взагалі, як говорять прихильники жіночого священства, стосується заборони розмов під час богослужінь, до яких, тобто розмов, краща половина людства таки схильна.
У кожному разі, висвята жінок стає відображенням змін у розподілі ролей і влади у родинах, місця жінок у суспільстві, зміни самого образу Бога, який менше карає і більше любить.
І хоча православні ієрархи в Україні і надалі тільки посміхаються, коли їх питають про ставлення до жіночого священства, виводячи цю проблему за межі можливого обговорення, дуже авторитетні православні богослови вважають: сутнісні підстави для відмови жінкам у висвяті православна традиція не має.
Це була “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.
До наступного вівторка, дорогі слухачі!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 23 травня 2006 року
На хвилях радіо “Свобода” щотижнева програма “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.
Жінки претендують на дедалі більш авторитетні ролі в релігійних громадах. По всьому світі точиться боротьба проти застарілих стереотипів, які відводили жінці функцію пасивної слухачки і виконавиці чоловічих настанов.
Жінки відкривають і перевідкривають Святе Письмо своїх релігій і пересвідчуються: ні, таки Божий задум був інший, і цей задум не має бути спотворений мужчинами.
Чи не найбільш стійкими є стереотипи щодо місця жінки в ісламі. Кореспондент радіо “Свобода” Володимир Притула досліджує цю проблему у кримськотатарській громаді півострова.
Володимир Притула: Муедзидин скликає правовірних на намаз. За чоловіками до головної сімферопольської мечеті заходять і жінки. Правда, моляться вони окремо, позаду сильної статі.
Заступник Муфтія Криму Іса Велієв каже, що це зовсім не принижує жінок, бо якби було навпаки, і вони стояли б попереду чоловіків, то ті відволікалися б від молитви.
Він каже, що жінки відіграють дуже важливу роль в ісламі, але поза мусульманським світом існує багато негативних стереотипів.
Іса Велієв:У багатьох немусульман існує упередження, що, мовляв, жінка в ісламі принижена, але це невірно. Пророк Магомет, хай благословить його Аллах та вітає, каже: “Рай розташований під ногами матерів!”. І це підкреслює роль жінки в ісламі.
Володимир Притула: Іса Велієв каже, що Аллах сотворив чоловіка і жінку різними, а тому на них покладена різна відповідальність. Наприклад, саме чоловік волею Аллаха відповідає за утримання родини. Тож він і отримує за шаріатом дві частини спадку проти однієї, яку отримає жінка. Вона ж відповідальна перед Всевишнім лише за себе.
Іса Велієв говорить, що Аллах сотворив жінку доброю, м’якою і жалісливою, а чоловіка твердим, тож і в шаріатському суді свідчення одного чоловіка прирівнюється до свідчень двох жінок.
Іса Велієв зауважує, що це лише свідчить про те, що Всевишній зробив нас різними, але зовсім не про утиски жінок.
Ще одним прикладом важливої ролі жінки в ісламі Іса-ефенді називає Хадж, паломництво до святих місць Мекки і Медини.
Меліха-ханум кілька років тому була у Хаджі. Вона каже, що кожна мусульманка прагне побувати у святих місцях, а їй пощастило.
Меліха-ханум: Я, наприклад, щаслива, що відвідала Саудівську Аравію, Мекку і Медину. І здійснила це паломництво заради Аллаха.
Володимир Притула: Меліха-ханум розповідає, що довгий одяг, який відкриває лише обличчя та кисті рук, її не бентежить і не заважає. Навпаки, вона переконана, що це спрощує спілкування з представниками іншої статі.
Що ж до паранджі, то Меліха-ханум каже, що це вже не релігійна, а національна традиція. І в Криму паранджу жінки ніколи не носили.
В іншому жінки користуються тими ж правами, що і чоловіки: і навчаються поряд з ними, і працюють.
А ще одне свідчення поваги до жінок в ісламі – це те, що чоловік, який має трьох доньок, обов’язково потрапить до раю. Народний депутат України Рефат Чубаров є батьком трьох дівчат.
Рефат Чубаров: Мусульмани можуть говорити що завгодно, але буде вирішувати Всевишній.
Щодо того, що в мене три доньки, то всі вимоги до виховання дітей у мусульманських родинах нічим не відрізняються від таких же цінностей, які є в родинах інших віросповідань.
Володимир Притула: Рефат Чубаров каже, що у мусульманських родинах, як і в інших, доньок насамперед виховують, щоб ті поважали старших, любили батьків і були гідними своїх майбутніх чоловіків.
Віктор Єленський: Що ж стосується християнства, то тут жінки прагнуть йти далі.
У деяких новопротестантських громадах України вони вже несуть пасторське служіння. В Європі і Америці таких жінок вже дуже багато.
Жіночі активістки наполягають на тому, що чоловіча монополія на священство – це не данина традиції, а звичайний статевий шовінізм, що ситуація, коли 60-65% усіх вірних церков України складають жінки, а сто відсотків священиків є чоловіками, є явно ненормальною.
У православному середовищі України притримуються переважно традиційного погляду на місце жінки в Церкві. Тут шанують її як матір, берегиню домашнього затишку і цінують за роботу на парафії, у сестринствах чи в благодійницькому служінні. Але, кажуть, про священство жінки йтися не може.
З Харкова кореспондент радіо “Свобода” Вікторія Маренич.
Вікторія Маренич: Харків’янка Ольга Різниченко крім роботи провідного спеціаліста Харківського художнього музею опікується і церковними справами. Вона є ктитором Свято-Дмитріївської церкви. Її роботу можна порівняти із роботою менеджера, тобто це – координація церковних підрозділів, таких як сестринство, братство, шпиталь, господарство в самій церкві і взаємодія церкви з громадськими і політичними організаціями.
Пані Ольга вважає, що місце жінки визначено Господом бути за чоловіком.
Ольга Різниченко: Є базові традиції, канонічні традиції, через які не те що не можна переступати, не можна піднімати подібних питань.
Вікторія Маренич: За словами архієпископа Харківського і Полтавського Ігоря, ніколи в історії церкви не ставилося питання про обмеження прав жінки на реалізацію її духовних потреб. А відтак те, що жінка не може виконувати тривалу, важку і виснажливу роботу священика, що обіймає технічні повноваження, не говорить про другорядність жінки.
Архієпископ Ігор: Жінці належить право бути святою. В нашій церкві є святі – такі, як княгиня Ольга, Іуліанія, і сотні, і сотні інших подвижниць віри, котрі якраз і визначають її справжнє місце в такому житті – це місце матері, місце подвижниці, якусь роль лідера церковного життя.
Вікторія Маренич: Олександр Канєвський, головний редактор просвітницької газети “Воскрєсєніє” вважає, що тільки християнство надало рівні права (не соціальні, а духовні) чоловікові й жінці.
Олександр Канєвський: Жінка абсолютно рівноправний член церкви. А те, що жінка не може бути священиком, то це традиції, які лише перейшли до християнства. Жінка може себе реалізувати в церкві в силу своїх талантів та здібностей, що їх дарував їй Господь Бог.
Віктор Єленський: Між тим прихильники жіночого священства не здаються. Вони говорять про те, що дискримінація і заборона на професію за статевою ознакою, однозначно суперечать демократичним принципам.
І скільки б не аргументувала ієрархія історичних церков тезу про те, що Церква – це не демократична структура, дедалі більше церковних рухів наполягають на тому, що свободи і права людини, виплекані сучасними демократіями, не можуть не заторкнути і Церкву, в тому числі й її розуміння місії жінок.
Вважається, що першою жінкою новітньої історії, яка отримала пресвітерську висвяту, була Антуанетта Браун. 1852 року вона стала пресвітером Конгрегаціоналістської церкви в Сполучених Штатах.
1865 року було створено Армію спасіння, де висвячувалися як чоловіки, так і жінки, потім жінок почали висвячувати пресвітеріани, баптисти, лютерани і англікани.
З 1980-х років деякі протестантські церкви починають надавати жінкам навіть єпископські свячення. Число жінок священиків неухильно зростає.
У Сполучених Штатах наприкінці минулого століття кожний восьмий священик - чи кожна восьма священиця? - була жінкою. Жінки складали також третину всіх студентів теологічних семінарій. Жінки на чолі релігійних спільнот бувають дуже успішними.
Розповідає пастор Софія Жукатанська.
Софія Жукатанська: Біблія говорить: по плодах пізнаєте їх. Ми знаємо, що є жінки, які мають великі церкви і багато роблять роботи.
У нас в Києві пастором була Наталія Потопаєва, яка мала церкву 3 тисячі чоловік і підняла більше 20 церков по всій Україні, а також десь до 30 реабілітаційних центрів.
Ось вам і плоди.
Жінка, вона має такий материнський дух, який, напевне, сьогодні потрібний церкві. Тому Бог і обирає жінок
Віктор Єленський: Найбільша християнська церква, Католицька, відкидає саму можливість жіночого священства.
Ще чверть століття тому Священна конгрегація з доктрини віри заявила, що хоча Ісус часто порушував соціальні норми й звичаї свого часу, ставлячись до жінок як до рівних чоловікам осіб, але тільки мужчин він обрав своїми учнями. Ані своїй матері, ані іншим жінкам зі свого оточення не зробив Спаситель дарунку священства.
Розрив між роллю, яку відіграє жінка у католицькій парафії і місцем, що їй уділяє Церква в ієрархічній структурі, чи не найбільш очевидна в Галичині. Жінки були й лишаються стрижнем релігійної громади, але чоловіки повсякчасно прагнуть применшити значення жіночої праці і жіночої пожертви.
Євангельські приписи чоловіки часто витлумачують не як любов, а як володарювання. А архаїчні уявлення про те, що жінка повинна знати своє місце, дбати про домашній затишок і якомога менше втручатись у церковні справи, лишається невикорінною.
З Галичини кореспондентка радіо “Свобода” Галина Терещук.
Галина Терещук: Жіночий шлях релігійності не кращий і не гірший за путь мужчини. Він інший. Для жінки релігійність - це форма любові, а не пошук істини. Такі думки висловлює у своїй книзі “Гірчичне зерно” філософ і проповідник з Індії Ошо.
Жінки вирізняються великим терпінням, і саме вони масово відвідують Богослужіння. У цьому неважко пересвідчитись, зайшовши у будь–який храм Галичини. Кожна парафія насправді тримається на жінках.
Наприкінці 1980-х на жіночих плечах виходила з катакомб Українська греко-католицька церква. Високоосвічені, інтелігентні галичанки голодували на московському Арбаті, стояли в пікетах, збирали мітинги. Їх очі випромінювали не сліпий побожний фанатизм, але непоборну віру, жадання справедливості та істини.
Але питання про те, чи може жінка служити у церкві, в Галичині взагалі не обговорюється.
Отець Михайло Палій зауважує, що дуже сильні церковні традиції непоборні, тож головна роль жінки у церкві – це бачити й відчувати, що робить Господь у ній.
Чому Українська греко-католицька церква забороняє жіноче священство?
Михайло Палій: Практично заборони жодної немає. Це перше, що слід наголосити.
Друге – це є нерозуміння слів Старого Завіту, це є трудність у розумінні тих слів, коли Господь говорить, що чоловік буде панувати над тобою.
Від того панування маємо тепер 20 століття, початок 21 століття – виходять рухи, які стараються показати жінці, що має вийти з цього панування.
Такий є уряд церкви, що зобов’язаний до традиції і стояти у правді.
Це, що було попередньо, воно не може бути змінено, якщо бачиться, що не маємо цієї влади, яку б могли мати. Але Христос не дав цієї влади. І на цьому все.
Галина Терещук: Між тим і в Галичині, яка вважається невиправно консервативною і традиційною, а не модерно релігійною, починають лунати голоси на користь жіночого священства.
Віктор Єленський: Дійсно, як стверджують прихильники висвяти жінок, логіка, за якою жінок не можна висвячувати тому, що учні Христа були мужчинами, є неспроможною. Адже 12 учнів Ісуса були не лише чоловіками, але й, скажімо, були одруженими й мали дітей, були євреями за походженням, не мали освіти і говорили арамейською тощо.
Отже визнаємо, що сучасні церкви дуже вибірково ставляться до характеристик Ісусових учнів. Понад це є підстави вважати, що в ранньохристиянській церкві жінки виконували дуже важливі функції. Принаймні знайдено епітафії ІІ, ІІI та IV століть, присвячені жінкам-пресвітерам.
В колах істориків також говорять про те, що відомий пасаж з послання апостола Павла до Тимофія (“А жінці навчати не дозволяю”) є пізнішою вставкою.
Ну, а відома настанова з послання до коринтян про мовчання жінок у церкві взагалі, як говорять прихильники жіночого священства, стосується заборони розмов під час богослужінь, до яких, тобто розмов, краща половина людства таки схильна.
У кожному разі, висвята жінок стає відображенням змін у розподілі ролей і влади у родинах, місця жінок у суспільстві, зміни самого образу Бога, який менше карає і більше любить.
І хоча православні ієрархи в Україні і надалі тільки посміхаються, коли їх питають про ставлення до жіночого священства, виводячи цю проблему за межі можливого обговорення, дуже авторитетні православні богослови вважають: сутнісні підстави для відмови жінкам у висвяті православна традиція не має.
Це була “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.
До наступного вівторка, дорогі слухачі!
Говорить радіо “Свобода”!