Ірина Біла
Аудіозапис програми:
Київ, 18 травня 2006 року.
Ірина Біла: Вітаю всіх, хто о цій вечірній порі з радіо “Свобода”!
Україна щороку втрачає кілька гектарів своїх земель. У мирний час. Їх відвойовують у держави сміттєзвалища як узаконені, так і стихійні. Рахунок збільшується на користь сміття. Або ж на користь злочинної безгосподарності. Нині звалища відібрали в України понад 8 відсотків території.
Чи є в державі можливості для подолання “смітникового потопу” ?
Сміття – це загроза екології та здоров’ю людей чи можливість створення додаткових джерел енергії? Це навічно загублені під сміттєзвалищами землі чи можливість заощаджень первинних природних ресурсів?
Про це докладніше піде мова в сьогоднішній програмі “Нова Україна”, яку підготувала І.Біла.
Сміття - це неминучий “продукт” життєдіяльності людини. Пересічний, скажімо, київський мешканець, за день викидає від одного до двох кілограмів побутового сміття. Якщо підсумувати за рік і помножити на кількість мешканців столиці, то цифра вийде разюча.
Але коли в столиці проблема зі сміттям ще якось вирішується, то відразу ж на околиці міста відчувається потреба в сміттєзбиральних машинах. І не в одній. Катерина Андріївна живе переважно на дачі, що на виїзді з Києва. Працює бухгалтером в одному з дачних кооперативів і каже, що проблема зі сміттям найболючіша для околиці столиці.
Катерина Андріївна Машинами завозять. Ось недавно у котлован цілу машину згрузили таке вже сміття! А далі там, на асфальті, ціла куча сміття. Там воно збирається вже третій рік. Там вже стільки навалили, що не проїхати, не пройти вже.
Ірина Біла: “Сміття скидають і місцеві дачники, і заїжджі зі столиці,” - розповідає жінка. Не зважаючи на численні вивіски з попередженням, що це територія Київського водоканалу, де з Дніпра проводиться водозабір води для киян.
Катерина Андріївна: Ми знаходимося біля водопарканового ковша, звідки йде вода на Дніпровську водопровідну станцію. Тут взагалі заборонена зона. Сам водоканал повісив тут табличку, що заборонна зона, що ні в якому разі не можна викидати сміття. Читають, а тут же їдуть і викидають.
Ірина Біла: “Сміття, здебільшого спалюють, - розповідає Катерина Андріївна, - відтак клуби чорного диму – це не рідке явище над дачними будинками”. Так само, як і сморід, який йде не лише від кіптяви, але й від самих смітників.
Утім, чадний газ, але вже не над стихійними, а організованими сміттєзвалищами або, як їх зазвичай називають у діловому спілкуванні, полігонами помітила і моя колега Леся Штогрин.
Леся Штогрин: Хоча до огорожі сміттєзвалища йти ще метрів 10, тут купи сміття вже вищі за мій зріст.
Охоронець сміттєзвалища Тетяна каже, що працювати тут з кожним днем все важче і важче.
Тетяна: Шкідливість тут велика. Але в нас немає шкідливості в зарплаті. 300 гривень. І тільки почали.
Леся Штогрин: Незадоволення умовами, в яких знаходиться сміттєзвалище, мені висловили і бомжі, що мають тут класні апартаменти: стіл, стільці, килими і навіть диван.
Бомж: Вогонь горить. Тушити ніхто нічого не хоче. Диму повно.
Бомж: Скільки це сміттєзвалище, стільки воно і горить.
Бомж: П’ять років горить вогонь аж на три метри.
Леся Штогрин: Проте директор сміттєзвалища О.Гречук запевняє, що сміттєзвалище не горіло.
Олександр Гречук: Ні, не постійно. Воно ось ці два тижні горить.
Леся Штогрин: Зараз я спробую дізнатися де і як саме вивантажують сміття.
Зараз я їду в сміттєзбиральній машині до місця, де ми будемо вивантажувати сміття.
Я стою біля величезної купи сміття. Тут страшенно смердить. Все в диму. Ось ви чуєте як вивантажується сміття зараз?
Дирчить машина:
Леся Штогрин: Я трошки відійду, тому що мені насправді немає чим дихати. Тут взагалі не можна знаходитися без протигазу.
Я повертаюся до машини. Вся я та все моє обладнання запорошене пилом.
На кузові сміттєзбирального автомобілю, в якому я зараз знаходжуся, намальований усміхнений зелений чоловічок. Думаю, що якщо найближчим часом не вирішити проблему утилізації сміття, то зовсім скоро ми, люди, теж перетворимося на таких завжди усміхнених незрозумілого кольору чоловічків із ріжками.
Ірина Біла: Спалювання побутового сміття просто неба вважається недопустимим, - наголошують екологи. Бо внаслідок згорання в повітря потрапляють шкідливі речовини. Ось лише поверхневий їхній хімічний склад. Оксиди азоту, чадний газ, канцерогенні органічні сполуки, свинець, ртуть, діоксини, котрі здатні впливати на ендокринну і репродуктивну систему людей.
Відвідав не одне сміттєзвалище і лідер Партії зелених Віталій Кононов, який переконаний, що проблеми з утилізацією сміття потрібно вирішувати вже негайно.
Віталій Кононов В мене політична доля така: куди я не приїду, то мене везуть на смітник. Я знаю в кожному великому місці, де ці полігони зберігаються. І Миколаїв, і Херсон, і Одеса...
Там не те, що потужностей не вистачає, скажімо, навіть тих, що спалюють, а взагалі просто викидається сміття і все пригортається глиною, а потім хтось на цьому будує. А те, що там страшні проблеми з водами і так далі, то це нікого не турбує.
Це питання не вирішено в нашій державі.
Ірина Біла: Утім, питання переробки сміття не вирішені в багатьох, навіть європейських країнах. Схоже, що боротьба зі сміттєзвалищами – це гасло не однієї цивілізованої країни. Різниця в тому, як цю проблему вирішувати.
Про досвід Великобританії з Лондона розповідає Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко: Тільки сміття в Англії та Уельсі щороку збільшується пересічно на 3%. Повністю позбутися відходів неможливо, проте можна скоротити їх негативний вплив на довкілля шляхом повторного використання сміття.
З 2000 року британський уряд розробив національну стратегію стійкого використання сміття.
Статистичні дані за 2004-2005 роки свідчать, що з усього сміття, яке походить з житлового сектора, повторному використанню було піддано лише 23%.
Це один з найнижчих показників у Західній Європі. Уряд прагне підвищити цей показник. На 2005-2006 роки повторному використанню має бути піддано чверть усього домашнього сміття.
Згідно з директивами ЄС, Велика Британії також зобов’язана значно скоротити поховання на сміттєзвалишах шкідливих пластикових відходів, що розкладаються під дією мікроорганізмів.
До 2010 року муніципальні звалища пластикових відходів має бути скорочено на чверть від рівня 1995 року; до 2014 року наполовину, а до 2020 року до 35% від 1995 року.
Для цього уряд запроваджує низку економічних і законодавчих змін, заходів стратегічного інвестування, фінансування тощо.
Мені колись довелося побувати на заводі з переробки сміття в одному з британських міст разом з делегацією представників міської ради Риги, які вчилися передовому досвіду. Тут сміття йшло на конвеєр, який сортувати відходи за типами придатними до повторного використання. Те, що є непридатним, у спеціальному приміщенні спалювалося, генеруючи енергією, тобто це виробництво давало високу ефективність переробки сміття.
Пам’ятаю, що латвійці були дуже позитивно вражені з того, що побачили.
Ірина Біла:Як же можна обробляти сміття?
У світі існує п’ять основних способів переробки відходів. Це спалювання, компостування, термоліз (тобто, спалювання без доступу повітря), складування і сортування з повторною переробкою.
Недоліки простого складування сміття очевидні: площі для смітників завжди обмежені та й ризик проникнення токсичних відходів у ґрунтові води чи самозаймання великий.
Пресування і компостування відходів також мало підходить для України. Якщо в іспанському кліматі “переродження” відходів триває років сімдесят, то в українському вдвічі довше. Відтак, в Україні здебільшого сміття складується на полігонах. І лише близько 10 відсотків спалюється на заводах. При цьому однак втрачається кисень, а в атмосферу викидаються тони отрути.
Надзвичайно отруйними є і хімічні відходи. Їхня утилізація наразі особливо непокоїть міністра охорони довкілля України Павла Ігнатенка.
Павло Ігнатенко: Дуже турбує проблема йодохімікатів і пестицидів, які залишилися ще з радянських часів і накопичувалися за роки вже незалежної України.
Зараз розроблена стратегія, національний план дій щодо знищення пестицидів, які особливо небезпечні для людей, бо вони забруднюють і водні ресурси, і земельні ресурси. Вони безпосередньо впливають на стан здоров’я людей.
Ірина Біла: Але найболючіше питання, не лише для міністерства, - це промислові відходи, які складають понад 80% від загальної кількості.
Вирішення проблем їхньої переробки міністр називає пріоритетними.
Павло Ігнатенко: В нас накопичилось відходів ще за часів Радянського Союзу, в першу чергу промислових, близько 25-30 млн. тон. Тому ця проблема є загальнодержавна і проблема колосальна. Вона трошки відрізняється від проблеми накопичення побутових відходів, які найбільше в усьому світі пристосовані до переробки.
Саме головне, щоб примусити або заохотити підприємства, які створюють відходи промислові, якомога більше їх переробляли як вторинну сировину.
Я хочу підкреслити, що саме переробка відходів, а не спалювання.
Ірина Біла: Ось лише деякі цифри, які доводять необхідність переробки, а не простого спалювання сміття.
Щорічне використання 400 тисяч тон макулатури дає змогу зберегти понад 100 тисяч гектарів лісових угідь.
При виробництві сталі з металобрухту більш як ушестеро знижуються викиду у атмосферу, учетверо забруднення води.
Алюміній, отриманий з використаних банок з-під напоїв, у 20 разів дешевший від одержаного з боксидів.
Перелік можна продовжувати довго. Але настав час поцікавитися, наскільки економічно доцільно перероблюються промислові відходи в одному з найзабрудненіших регіонів, на Донбасі.
Докладніше про екологічну ситуацію в шахтарському краї розповідає донецький кореспондент Сергій Гармаш.
Сергій Гармаш: На території Донецька знаходиться 168 териконів, з яких 36 горять, а інші хоч вже і згасли, але продовжують забруднювати повітря пилом.
Але люди так звикли до цього символу Донеччини, що перестали помічати його. Хоча проблема промислових відходів є для області однією з вкрай небезпечних. 4 мільярди тон таких відходів накопичилось сьогодні на Донеччині. З них 22 мільйони токсичні, тобто біля них не можна ані жити, ані працювати. Але на це просто ніхто не звертає уваги.
У повітря донецького регіону викидається 40% всіх викидів, які робляться в Україні. Тобто кожного року майже два мільйони тон небезпечних речовин викидається підприємствами та транспортом Донеччини. Це у 10 разів перевищує середньоукраїнський показник.
Еколог, керівник екологічної громадської організації “Бахмат” Володимир Березін заявив в інтерв’ю “Свободі”, що проблема зараз не тільки не вирішується, а й посилюється, тому що всі, за його словами, промислові відходи зараз вивозяться підприємствами незаконно, бо практично всі звалища ще чотири - п’ять років тому вичерпали свої можливості, і зараз вони офіційно закриті.
Володимир Березін: Все робиться тишком-нишком вночі. Вивозиться на ті ж звалища, але неофіційно. Замість того, щоб платити державі великі суми, платиться готівка конкретним людям. Ось це зараз найголовніша проблема.
Сергій Гармаш: Опікуються екологією на Донеччині і міжнародні організації. Наприклад, минулої суботи за участю перших осіб області в Краматорську відкрився завод з переробки побутових відходів.
В цей же час будується завод з переробки ПЄТ-пляшок у Слов’янську, підприємство з утилізації відпрацьованих автошин в Донецьку та ще кілька подібних підприємств.
Потроху бізнес починає розуміти що відходи – це також гроші. Втім, чиновники, за словами керівника екологічного центру “Бахмат” Володимира Березіна, всіляко гальмують участь підприємців у цій галузі.
«Проблема промислових відходів це проблема нормативів, взаємовідносин підприємств і представників влади, які мають контролювати ці процеси. І ці речі вирішуються цілком корупційно. Тут просто створений клан, який сидить на цьому і тримає все у своїх руках,” – відзначив пан Березін.
Звалища відходів зараз складають вже майже три відсотка території Донецької області. Це ціле місто. В той же час на Донеччині були випадки, коли люди вбивали один одного через межу на землі.
Ірина Біла: Як же заохотити підприємства дбати про довкілля і водночас сприяти зменшенню побутових відходів?
Насамперед, варто перейняти найкращий досвід західних країн, яким цікавився колишній міністр охорони довкілля Юрій Костенко.
Юрій Костенко: У розвинутих демократіях існує дуже жорсткий принцип, який узаконено, принцип, коли забруднювач платить. У такий спосіб держава стимулює або заохочує зменшення використання ресурсів і зменшення утворення кількості побутових чи промислових відходів.
Виходячи з цього принципу, створені економічні механізми як природного користування, так і поводження з відходами.
В побутовому плані на Заході діє дуже потужна система збору, переробки і утилізації відходів. Цей процес починається з кухні кожної домогосподарки, де відбувається попереднє сортування сміття, як мінімум на три складові: хімічні речовини, харчові і промислові відходи у вигляді скла чи паперу.
Ірина Біла: Німці і австрійці кажуть, що вони пережили “велику сміттєву революцію”. З перемогою цієї революції у західноєвропейському масштабі навіть немовля у Ганновері чи Ліллі знає, що скло окремо, а леза окремо.
Тож якби не втомилися українці від революцій, але ще одну їм доведеться пережити...
Це була програма “Нова Україна” та її ведуча І.Біла.
Шануймося!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 18 травня 2006 року.
Україна щороку втрачає кілька гектарів своїх земель. У мирний час. Їх відвойовують у держави сміттєзвалища як узаконені, так і стихійні. Рахунок збільшується на користь сміття. Або ж на користь злочинної безгосподарності. Нині звалища відібрали в України понад 8 відсотків території.
Чи є в державі можливості для подолання “смітникового потопу” ?
Сміття – це загроза екології та здоров’ю людей чи можливість створення додаткових джерел енергії? Це навічно загублені під сміттєзвалищами землі чи можливість заощаджень первинних природних ресурсів?
Про це докладніше піде мова в сьогоднішній програмі “Нова Україна”, яку підготувала І.Біла.
Сміття - це неминучий “продукт” життєдіяльності людини. Пересічний, скажімо, київський мешканець, за день викидає від одного до двох кілограмів побутового сміття. Якщо підсумувати за рік і помножити на кількість мешканців столиці, то цифра вийде разюча.
Але коли в столиці проблема зі сміттям ще якось вирішується, то відразу ж на околиці міста відчувається потреба в сміттєзбиральних машинах. І не в одній. Катерина Андріївна живе переважно на дачі, що на виїзді з Києва. Працює бухгалтером в одному з дачних кооперативів і каже, що проблема зі сміттям найболючіша для околиці столиці.
Катерина Андріївна Машинами завозять. Ось недавно у котлован цілу машину згрузили таке вже сміття! А далі там, на асфальті, ціла куча сміття. Там воно збирається вже третій рік. Там вже стільки навалили, що не проїхати, не пройти вже.
Ірина Біла: “Сміття скидають і місцеві дачники, і заїжджі зі столиці,” - розповідає жінка. Не зважаючи на численні вивіски з попередженням, що це територія Київського водоканалу, де з Дніпра проводиться водозабір води для киян.
Катерина Андріївна: Ми знаходимося біля водопарканового ковша, звідки йде вода на Дніпровську водопровідну станцію. Тут взагалі заборонена зона. Сам водоканал повісив тут табличку, що заборонна зона, що ні в якому разі не можна викидати сміття. Читають, а тут же їдуть і викидають.
Ірина Біла: “Сміття, здебільшого спалюють, - розповідає Катерина Андріївна, - відтак клуби чорного диму – це не рідке явище над дачними будинками”. Так само, як і сморід, який йде не лише від кіптяви, але й від самих смітників.
Утім, чадний газ, але вже не над стихійними, а організованими сміттєзвалищами або, як їх зазвичай називають у діловому спілкуванні, полігонами помітила і моя колега Леся Штогрин.
Леся Штогрин: Хоча до огорожі сміттєзвалища йти ще метрів 10, тут купи сміття вже вищі за мій зріст.
Охоронець сміттєзвалища Тетяна каже, що працювати тут з кожним днем все важче і важче.
Тетяна: Шкідливість тут велика. Але в нас немає шкідливості в зарплаті. 300 гривень. І тільки почали.
Леся Штогрин: Незадоволення умовами, в яких знаходиться сміттєзвалище, мені висловили і бомжі, що мають тут класні апартаменти: стіл, стільці, килими і навіть диван.
Бомж: Вогонь горить. Тушити ніхто нічого не хоче. Диму повно.
Бомж: Скільки це сміттєзвалище, стільки воно і горить.
Бомж: П’ять років горить вогонь аж на три метри.
Леся Штогрин: Проте директор сміттєзвалища О.Гречук запевняє, що сміттєзвалище не горіло.
Олександр Гречук: Ні, не постійно. Воно ось ці два тижні горить.
Леся Штогрин: Зараз я спробую дізнатися де і як саме вивантажують сміття.
Зараз я їду в сміттєзбиральній машині до місця, де ми будемо вивантажувати сміття.
Я стою біля величезної купи сміття. Тут страшенно смердить. Все в диму. Ось ви чуєте як вивантажується сміття зараз?
Дирчить машина:
Леся Штогрин: Я трошки відійду, тому що мені насправді немає чим дихати. Тут взагалі не можна знаходитися без протигазу.
Я повертаюся до машини. Вся я та все моє обладнання запорошене пилом.
На кузові сміттєзбирального автомобілю, в якому я зараз знаходжуся, намальований усміхнений зелений чоловічок. Думаю, що якщо найближчим часом не вирішити проблему утилізації сміття, то зовсім скоро ми, люди, теж перетворимося на таких завжди усміхнених незрозумілого кольору чоловічків із ріжками.
Ірина Біла: Спалювання побутового сміття просто неба вважається недопустимим, - наголошують екологи. Бо внаслідок згорання в повітря потрапляють шкідливі речовини. Ось лише поверхневий їхній хімічний склад. Оксиди азоту, чадний газ, канцерогенні органічні сполуки, свинець, ртуть, діоксини, котрі здатні впливати на ендокринну і репродуктивну систему людей.
Відвідав не одне сміттєзвалище і лідер Партії зелених Віталій Кононов, який переконаний, що проблеми з утилізацією сміття потрібно вирішувати вже негайно.
Віталій Кононов В мене політична доля така: куди я не приїду, то мене везуть на смітник. Я знаю в кожному великому місці, де ці полігони зберігаються. І Миколаїв, і Херсон, і Одеса...
Там не те, що потужностей не вистачає, скажімо, навіть тих, що спалюють, а взагалі просто викидається сміття і все пригортається глиною, а потім хтось на цьому будує. А те, що там страшні проблеми з водами і так далі, то це нікого не турбує.
Це питання не вирішено в нашій державі.
Ірина Біла: Утім, питання переробки сміття не вирішені в багатьох, навіть європейських країнах. Схоже, що боротьба зі сміттєзвалищами – це гасло не однієї цивілізованої країни. Різниця в тому, як цю проблему вирішувати.
Про досвід Великобританії з Лондона розповідає Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко: Тільки сміття в Англії та Уельсі щороку збільшується пересічно на 3%. Повністю позбутися відходів неможливо, проте можна скоротити їх негативний вплив на довкілля шляхом повторного використання сміття.
З 2000 року британський уряд розробив національну стратегію стійкого використання сміття.
Статистичні дані за 2004-2005 роки свідчать, що з усього сміття, яке походить з житлового сектора, повторному використанню було піддано лише 23%.
Це один з найнижчих показників у Західній Європі. Уряд прагне підвищити цей показник. На 2005-2006 роки повторному використанню має бути піддано чверть усього домашнього сміття.
Згідно з директивами ЄС, Велика Британії також зобов’язана значно скоротити поховання на сміттєзвалишах шкідливих пластикових відходів, що розкладаються під дією мікроорганізмів.
До 2010 року муніципальні звалища пластикових відходів має бути скорочено на чверть від рівня 1995 року; до 2014 року наполовину, а до 2020 року до 35% від 1995 року.
Для цього уряд запроваджує низку економічних і законодавчих змін, заходів стратегічного інвестування, фінансування тощо.
Мені колись довелося побувати на заводі з переробки сміття в одному з британських міст разом з делегацією представників міської ради Риги, які вчилися передовому досвіду. Тут сміття йшло на конвеєр, який сортувати відходи за типами придатними до повторного використання. Те, що є непридатним, у спеціальному приміщенні спалювалося, генеруючи енергією, тобто це виробництво давало високу ефективність переробки сміття.
Пам’ятаю, що латвійці були дуже позитивно вражені з того, що побачили.
Ірина Біла:Як же можна обробляти сміття?
У світі існує п’ять основних способів переробки відходів. Це спалювання, компостування, термоліз (тобто, спалювання без доступу повітря), складування і сортування з повторною переробкою.
Недоліки простого складування сміття очевидні: площі для смітників завжди обмежені та й ризик проникнення токсичних відходів у ґрунтові води чи самозаймання великий.
Пресування і компостування відходів також мало підходить для України. Якщо в іспанському кліматі “переродження” відходів триває років сімдесят, то в українському вдвічі довше. Відтак, в Україні здебільшого сміття складується на полігонах. І лише близько 10 відсотків спалюється на заводах. При цьому однак втрачається кисень, а в атмосферу викидаються тони отрути.
Надзвичайно отруйними є і хімічні відходи. Їхня утилізація наразі особливо непокоїть міністра охорони довкілля України Павла Ігнатенка.
Павло Ігнатенко: Дуже турбує проблема йодохімікатів і пестицидів, які залишилися ще з радянських часів і накопичувалися за роки вже незалежної України.
Зараз розроблена стратегія, національний план дій щодо знищення пестицидів, які особливо небезпечні для людей, бо вони забруднюють і водні ресурси, і земельні ресурси. Вони безпосередньо впливають на стан здоров’я людей.
Ірина Біла: Але найболючіше питання, не лише для міністерства, - це промислові відходи, які складають понад 80% від загальної кількості.
Вирішення проблем їхньої переробки міністр називає пріоритетними.
Павло Ігнатенко: В нас накопичилось відходів ще за часів Радянського Союзу, в першу чергу промислових, близько 25-30 млн. тон. Тому ця проблема є загальнодержавна і проблема колосальна. Вона трошки відрізняється від проблеми накопичення побутових відходів, які найбільше в усьому світі пристосовані до переробки.
Саме головне, щоб примусити або заохотити підприємства, які створюють відходи промислові, якомога більше їх переробляли як вторинну сировину.
Я хочу підкреслити, що саме переробка відходів, а не спалювання.
Ірина Біла: Ось лише деякі цифри, які доводять необхідність переробки, а не простого спалювання сміття.
Щорічне використання 400 тисяч тон макулатури дає змогу зберегти понад 100 тисяч гектарів лісових угідь.
При виробництві сталі з металобрухту більш як ушестеро знижуються викиду у атмосферу, учетверо забруднення води.
Алюміній, отриманий з використаних банок з-під напоїв, у 20 разів дешевший від одержаного з боксидів.
Перелік можна продовжувати довго. Але настав час поцікавитися, наскільки економічно доцільно перероблюються промислові відходи в одному з найзабрудненіших регіонів, на Донбасі.
Докладніше про екологічну ситуацію в шахтарському краї розповідає донецький кореспондент Сергій Гармаш.
Сергій Гармаш: На території Донецька знаходиться 168 териконів, з яких 36 горять, а інші хоч вже і згасли, але продовжують забруднювати повітря пилом.
Але люди так звикли до цього символу Донеччини, що перестали помічати його. Хоча проблема промислових відходів є для області однією з вкрай небезпечних. 4 мільярди тон таких відходів накопичилось сьогодні на Донеччині. З них 22 мільйони токсичні, тобто біля них не можна ані жити, ані працювати. Але на це просто ніхто не звертає уваги.
У повітря донецького регіону викидається 40% всіх викидів, які робляться в Україні. Тобто кожного року майже два мільйони тон небезпечних речовин викидається підприємствами та транспортом Донеччини. Це у 10 разів перевищує середньоукраїнський показник.
Еколог, керівник екологічної громадської організації “Бахмат” Володимир Березін заявив в інтерв’ю “Свободі”, що проблема зараз не тільки не вирішується, а й посилюється, тому що всі, за його словами, промислові відходи зараз вивозяться підприємствами незаконно, бо практично всі звалища ще чотири - п’ять років тому вичерпали свої можливості, і зараз вони офіційно закриті.
Володимир Березін: Все робиться тишком-нишком вночі. Вивозиться на ті ж звалища, але неофіційно. Замість того, щоб платити державі великі суми, платиться готівка конкретним людям. Ось це зараз найголовніша проблема.
Сергій Гармаш: Опікуються екологією на Донеччині і міжнародні організації. Наприклад, минулої суботи за участю перших осіб області в Краматорську відкрився завод з переробки побутових відходів.
В цей же час будується завод з переробки ПЄТ-пляшок у Слов’янську, підприємство з утилізації відпрацьованих автошин в Донецьку та ще кілька подібних підприємств.
Потроху бізнес починає розуміти що відходи – це також гроші. Втім, чиновники, за словами керівника екологічного центру “Бахмат” Володимира Березіна, всіляко гальмують участь підприємців у цій галузі.
«Проблема промислових відходів це проблема нормативів, взаємовідносин підприємств і представників влади, які мають контролювати ці процеси. І ці речі вирішуються цілком корупційно. Тут просто створений клан, який сидить на цьому і тримає все у своїх руках,” – відзначив пан Березін.
Звалища відходів зараз складають вже майже три відсотка території Донецької області. Це ціле місто. В той же час на Донеччині були випадки, коли люди вбивали один одного через межу на землі.
Ірина Біла: Як же заохотити підприємства дбати про довкілля і водночас сприяти зменшенню побутових відходів?
Насамперед, варто перейняти найкращий досвід західних країн, яким цікавився колишній міністр охорони довкілля Юрій Костенко.
Юрій Костенко: У розвинутих демократіях існує дуже жорсткий принцип, який узаконено, принцип, коли забруднювач платить. У такий спосіб держава стимулює або заохочує зменшення використання ресурсів і зменшення утворення кількості побутових чи промислових відходів.
Виходячи з цього принципу, створені економічні механізми як природного користування, так і поводження з відходами.
В побутовому плані на Заході діє дуже потужна система збору, переробки і утилізації відходів. Цей процес починається з кухні кожної домогосподарки, де відбувається попереднє сортування сміття, як мінімум на три складові: хімічні речовини, харчові і промислові відходи у вигляді скла чи паперу.
Ірина Біла: Німці і австрійці кажуть, що вони пережили “велику сміттєву революцію”. З перемогою цієї революції у західноєвропейському масштабі навіть немовля у Ганновері чи Ліллі знає, що скло окремо, а леза окремо.
Тож якби не втомилися українці від революцій, але ще одну їм доведеться пережити...
Це була програма “Нова Україна” та її ведуча І.Біла.
Шануймося!
Говорить радіо “Свобода”!