Тарас Марусик Український дослідник з Канади Петро-Йосиф Потічний – автор книжки “Павлокома: 1441-1945 роки. Історія села”. При написанні книжки про трагедію Павлокоми професор Потічний ґрунтувався на різних історичних документах латинською, польською, німецькою мовами. Крім цих джерел, він використав метрикальні записи народжень, смертей, одружень мешканців села, а також широке листування з тими, хто пережив Павлокомську трагедію 1945 року. Петро-Йосиф Потічний – уродженець Павлокоми є професором Макмастерського університету, старшим науковим співробітником Торонтського університету.
Тарас Марусик: - Що конкретно відбувалося тоді в той час, коли були замордовані українці з села Повлокоми?
Петро-Йосиф Потічний: - Другого і третього березня відділ Армії Крайової під керівництвом поручика Юзефа Біса (псевдо-Вацлав) разом з групами навколишніх польських сіл напали на село Павловому. І прямо вимордували 366 людей без огляду на вік, на стать.
Найбільше згинуло, очевидно, старших людей. Тому що, як завжди буває під час лиха, старі жінки і мужчини лишаються, щоб пильнувати господарство. А ті, які напали на Павловому, очевидно, не тільки тому, що це було українське село, але теж щоб грабувати.
Отже вони не бажали собі мати свідків. І тому так безпардонно мордували всіх. Але найважливіша причина це те, що це було українське село.
- Нищення української людності мало характер стихійний чи організований?
- Ні, це був організований характер якраз під сучасну пору. Я цих документів не мав. Але щойно тепер відкрито документи переслухань членів оцієї групи Вацлава, включно з Вацлавом, і вони вказують, що це була зорганізована акція і вони підтверджують в документах, що вони стріляли в людей без огляду на те, чи це жінка, чи мужчина, скільки йому років, чи це дитина.
Так що тепер ми маємо дуже цікаві документи, які, можливо, вийдуть теж друком в польській мові. Вони готуються друком під сучасну мову в Польщі істориком паном Євгеном Місило. Надіюся, що вони будуть готові 13 травня. Це унікальна річ, бо будемо мати свідчення не тільки тих українців, які уціліли, а також свідчення їхніх вбивць.
- Чи то був, скажімо так, окремий епізод в цих краях, окреме село?
- Це не був окремий епізод. Це була, так би мовити, політика польського націоналістичного підпілля. Але не тільки націоналістичного.
Так же комуністичні власті робили подібні історії. Їм хотілося нарешті очистити ці землі від українців. І тому Павлокома - це тільки символ того всього. Навколишні села так, як Костава, Бахів, Коровичі, Майковичі, Завадка Морохівська і так далі. Вони всі були знищувані менш-більш в тому часі – березень-квітень 45-го року.
- Друга Світова війна ще не добігла до кінця і це відбувалось. Які причини цих трагічних подій і чия провина, з Вашого погляду була більшою, якщо історична наука має відповідь на це запитання?
- Якщо приписувати війну, то треба сказати, що, правдоподібно, більша вина на Сході за українцями, а на заході лінії Керзона більше вини за поляками.
Але оця нагода позбутися українців була ще зроблена з огляду на угоду, яку зробив, так би мовити, Польський національний комітет зі Сталіном, коли почали виселяти українців, почавши від кінця 44-го року, 45-ий рік. Це ж було величезне виселення українців на Схід, а поляків з України на Захід.
Але проблема та, що українці, які жили на захід від лінії Керзона жили на своїх автохтонних землях, які належали колись до Київської Русі. В 1945 році українське село Павлокома перестало існувати. Але село Павлокома існує і сьогодні – це чисто польське село.
Петро-Йосиф Потічний: - Другого і третього березня відділ Армії Крайової під керівництвом поручика Юзефа Біса (псевдо-Вацлав) разом з групами навколишніх польських сіл напали на село Павловому. І прямо вимордували 366 людей без огляду на вік, на стать.
Найбільше згинуло, очевидно, старших людей. Тому що, як завжди буває під час лиха, старі жінки і мужчини лишаються, щоб пильнувати господарство. А ті, які напали на Павловому, очевидно, не тільки тому, що це було українське село, але теж щоб грабувати.
Отже вони не бажали собі мати свідків. І тому так безпардонно мордували всіх. Але найважливіша причина це те, що це було українське село.
- Нищення української людності мало характер стихійний чи організований?
- Ні, це був організований характер якраз під сучасну пору. Я цих документів не мав. Але щойно тепер відкрито документи переслухань членів оцієї групи Вацлава, включно з Вацлавом, і вони вказують, що це була зорганізована акція і вони підтверджують в документах, що вони стріляли в людей без огляду на те, чи це жінка, чи мужчина, скільки йому років, чи це дитина.
Так що тепер ми маємо дуже цікаві документи, які, можливо, вийдуть теж друком в польській мові. Вони готуються друком під сучасну мову в Польщі істориком паном Євгеном Місило. Надіюся, що вони будуть готові 13 травня. Це унікальна річ, бо будемо мати свідчення не тільки тих українців, які уціліли, а також свідчення їхніх вбивць.
- Чи то був, скажімо так, окремий епізод в цих краях, окреме село?
- Це не був окремий епізод. Це була, так би мовити, політика польського націоналістичного підпілля. Але не тільки націоналістичного.
Так же комуністичні власті робили подібні історії. Їм хотілося нарешті очистити ці землі від українців. І тому Павлокома - це тільки символ того всього. Навколишні села так, як Костава, Бахів, Коровичі, Майковичі, Завадка Морохівська і так далі. Вони всі були знищувані менш-більш в тому часі – березень-квітень 45-го року.
- Друга Світова війна ще не добігла до кінця і це відбувалось. Які причини цих трагічних подій і чия провина, з Вашого погляду була більшою, якщо історична наука має відповідь на це запитання?
- Якщо приписувати війну, то треба сказати, що, правдоподібно, більша вина на Сході за українцями, а на заході лінії Керзона більше вини за поляками.
Але оця нагода позбутися українців була ще зроблена з огляду на угоду, яку зробив, так би мовити, Польський національний комітет зі Сталіном, коли почали виселяти українців, почавши від кінця 44-го року, 45-ий рік. Це ж було величезне виселення українців на Схід, а поляків з України на Захід.
Але проблема та, що українці, які жили на захід від лінії Керзона жили на своїх автохтонних землях, які належали колись до Київської Русі. В 1945 році українське село Павлокома перестало існувати. Але село Павлокома існує і сьогодні – це чисто польське село.