Наталка Кудрик Київ, 31 березня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Сотні тисяч українських заробітчан в Італії, переживаючи труднощі емігрантського життя, не падають духом, а часто і навпаки знаходять сили для сміху та розваг. Цього разу усі свої детепні жарти і кумедні історії вони зібрали у книжку, епіграфом якої є наступні слова: „Не все таке сумне в житті, є трохи і смішного, то ж посміємося усі, хоч нам і не до того...”
Українські заробітчани живуть в Італії на межі плачу і сміху. Плач від того, що люди опиняються часом без роботи, без документів, не розуміючи культури і мови іншого народу. А сміх від того, що незнання мови та місцевих звичаїв часто призводить до кумедних ситуацій. Ось просять українку-домогосподарку купити у магазині м”ясо, а вона приносить рибу. І таких кумедних випадків про українців з усієї Італії назбиралося на 146 сторінок книжки під назвою „Gaudeamus по-емігрантськи” . „Gaudeamus” з латині означає „веселімось”.
Докладніше про видання розповів для радіо „Свобода” один з його творців Отець Василь Поточняк: „Це не є гумор емігрантський , це є веселля емігрантське, бо в тих тяжких обставинах народ таки має право із себе посміятися. Мета цієї збірки представити правдиву, хай і гірку правду про наймицтво через гумор ”.
Книжка накладом тисяча примірників видана в Україні за пожертви самих емігрантів. Вона є вже 2-м томом „Антології творчості заробітчан”. Творча група упродовж 4 років збирала усмішки в рубриці українського журналу „До світла”, що виходить в Італії.
Заробітчани сміються переважно над твома темами: незнання італійської мови і пристосування до іншої культури. Один приклад. З перших днів роботи українській жінці, серед обов”язків якої приготування їжі, пропонують зварити на обід м”ясо із „coniglio” , по-нашому кролятину. Послухаймо, що було далі.
Отець Василь Поточняк: „Жінка думає: у нас дома біда, але конини ще ніхто не їсть. Українка не знаючи що „coniglio”(конільйо) - це кролик, думала що „конільйо” - це кінь, і вголос жестами намагається пояснити італійцям, що вУкраїні коні великі, ними орють землю, але м”яса їхнього не споживвють. Практичний італієць вираховує, скільки- то кілограмів м”яса буде з одного коня і подумки заздрить українцям, бо їхні ”конільйо”- кролики зовсім маленькі порівняно з українськими”.
Отець Василь Поточняк до слова розповів кілька жартів і з „Українського фразеологічного словника заробітчанина”: „В Італії вислів „Говорила-балакала” означає перший місяць роботи, „Голос волаючого у пустелі” –вкрадені документи, „Доки сонце зійде - роса очі виїсть” -борг в Україні”.
Гумор заробітчан-дотепників навряд чи зрозуміють в Україні, вважає авторський колектив. Але такі книжки свідчать, що українці в Італії, окрім сумлінної роботи, часто і розважаються з італійцями, яким до речі почуття гумору також не позичати.
Докладніше про видання розповів для радіо „Свобода” один з його творців Отець Василь Поточняк: „Це не є гумор емігрантський , це є веселля емігрантське, бо в тих тяжких обставинах народ таки має право із себе посміятися. Мета цієї збірки представити правдиву, хай і гірку правду про наймицтво через гумор ”.
Книжка накладом тисяча примірників видана в Україні за пожертви самих емігрантів. Вона є вже 2-м томом „Антології творчості заробітчан”. Творча група упродовж 4 років збирала усмішки в рубриці українського журналу „До світла”, що виходить в Італії.
Заробітчани сміються переважно над твома темами: незнання італійської мови і пристосування до іншої культури. Один приклад. З перших днів роботи українській жінці, серед обов”язків якої приготування їжі, пропонують зварити на обід м”ясо із „coniglio” , по-нашому кролятину. Послухаймо, що було далі.
Отець Василь Поточняк: „Жінка думає: у нас дома біда, але конини ще ніхто не їсть. Українка не знаючи що „coniglio”(конільйо) - це кролик, думала що „конільйо” - це кінь, і вголос жестами намагається пояснити італійцям, що вУкраїні коні великі, ними орють землю, але м”яса їхнього не споживвють. Практичний італієць вираховує, скільки- то кілограмів м”яса буде з одного коня і подумки заздрить українцям, бо їхні ”конільйо”- кролики зовсім маленькі порівняно з українськими”.
Отець Василь Поточняк до слова розповів кілька жартів і з „Українського фразеологічного словника заробітчанина”: „В Італії вислів „Говорила-балакала” означає перший місяць роботи, „Голос волаючого у пустелі” –вкрадені документи, „Доки сонце зійде - роса очі виїсть” -борг в Україні”.
Гумор заробітчан-дотепників навряд чи зрозуміють в Україні, вважає авторський колектив. Але такі книжки свідчать, що українці в Італії, окрім сумлінної роботи, часто і розважаються з італійцями, яким до речі почуття гумору також не позичати.