Наскільки вільні реґіональні ЗМІ?

Київ, 30 січня 2006 року.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)

Кирило Булкін

Ви слухаєте “Вечірню Свободу”. У студії ведучий Кирило Булкін. Вітаю вас!

Сьогодні наша тема така: “Наскільки вільні регіональні ЗМІ?”

Гостями студії є голова комітету “Рівність можливостей” Олександр Чекмишев та редактор профспілкових видань Незалежної медіа-профспілки України Максим Біроваш.

Дякую, панове, за те, що зголосилися взяти участь у програмі!

Я нагадую нашим слухачам телефон студії: 490-29-05. Чекаємо на ваші дзвінки!

Згадка про свободу слова як одне з найвагоміших (принаймні, найочевидніше) досягнення нової влади стала вже банальністю.

Проте в регіонах ситуація виглядає не такою простою. Дедалі частіше надходять сигнали про тиск на місцеві ЗМІ з боку місцевої ж влади. Що це: “самодіяльність” регіонального рівня чи винятки, які не варто узагальнювати, а чи все ж таки певна тенденція? Спробуємо з’ясувати це з нашими гостями, посилаючись на конкретні приклади й факти.

А перше запитання, як завжди, своєрідна візитна картка, тобто прохання викласти свій стислий погляд на проблему. Наскільки, на вашу думку, вільні місцеві ЗМІ, та якою є природа тих утисків на місцевому рівні, про які говорять журналісти? Олександр Чекмишев

Свобода регіональних ЗМІ завжди дещо відрізнялася від свободи ЗМІ центральних хоча б тому, що якщо на центральні тиснула насамперед центральна влада, то на регіональні відповідно своя, місцева.

Коли, борючись за професійні чи етичні стандарти журналістської професії, журналісти столичні добилися багатьох суттєвих зрушень, то цей процес в регіонах ще не пішов реально, тому ще в багатьох ситуаціях місцева влада ще може впливати на місцевих журналістів. Хоча ще не тільки місцева влада, тому що ще в низці регіонів, скажімо, місцевої влади бояться значно менше, ніж певної політичної сили.

Максим Біроваш

До слів Олександра важко ще щось додати. Така тенденція зберігається вже не перший рік. Насправді у столиці все прозоро. Тут журналісти більш дієвіше, більш активні і на виборах, і після виборів, як це показала революція, зокрема.

У регіонах і до виборів, і після виборів зберігається певна заангажованість майже усіх ЗМІ. Вона зберігається не на рівні політичної заангажованості, а це як вже наша народна традиція: кожен знає свого хазяїна. Це дуже важко викорінювати.

Наша медіа-профспілка вже певний час веде проекти з підписання угод про невтручання у редакційну політику. У деяких ЗМІ про це не те, що не чули, про це навіть бояться говорити, тому що у них там редакційна політика здійснюється одним дзвінком з райдержадміністрацій або ж облдержадміністрацій.

Кирило Булкін

У чому, на ваш погляд, полягає причина того, що ситуація на загальнонаціональному та місцевому рівнях так різниться? Виходить, що українська влада не має достатньо важелів, щоб контролювати ситуацію на місцях?

Олександр Чекмишев

Тут є кілька проблем. Мабуть, найголовніша, що саме в регіонах зосереджена найбільша кількість державних і комунальних ЗМІ, на які залишається змога тиснути через різні владні механізми. В цьому сенсі залишається певним рудиментом, тобто у певному нереформованому стані можливість впливати на редакційну політику обласних, міських телекомпаній, значної кількості газет через різні чинники, зокрема, коли ми говоримо про ті ж таки телекомпанії, то це передусім Державний комітет з питань телебачення та радіомовлення.

Я нагадаю, що після Помаранчевої революції лише два керівники обласних телекомпаній були зміщенні з своїх посад. Тобто, усі ті люди, які на регіональному рівні поширювали ролики, різну рекламну продукцію, зокрема те, що називається за межами будь-якого здорового глузду, коли ділили Україну на три сорти, то значною мірою ті люди залишилися і далі визначають політику цих ЗМІ.

Кирило Булкін

Чому так? Є брак політичної волі у центрального керівництва, чи існують якісь політичні домовленості?

Олександр Чекмишев

Коли говорити про брак волі, то треба говорити про конкретно якесь керівництво. Скажімо, з боку Держкомітету з питань телебачення та радіомовлення, то вони мали дещо інший погляд на проблеми реформування регіональних, комунальних та державних ЗМІ. Вони фактично консервували ту ситуацію аж до нинішнього стану.

Щодо останнього моменту, то я не хочу називати певні політичні сили, аби це звучало для них чи рекламою, чи антирекламою, але саме певні підлеглі, які напряму підлягають Держкомітету, зокрема пану Чижу, вони зараз знаходяться у певних місцевих партійних штабах. Це може бути певна проблема.

Кирило Булкін

Максиме, я знаю, що Незалежна медіа-профспілка України проводить певний моніторинг регіонів. Що Ви можете сказати щодо цього?

Максим Біроваш

Щодо заангажованості наших телекомпаній регіональних, то я розповім про дуже красномовний момент, який стався. Це було під час виборів. Телекомпанія на Херсонщині... Я про це розповім, бо там вже відбувся суд, кілька судових засідань. Там позивався до телекомпанії нинішній голова облдержадміністрація.

Суть у тому, що працівники телекомпанія навіть не знали про той сюжет, з приводу якого був ініційований позов з боку губернатора. Він, як вони сказали, якось дивним чином потрапив до цієї технічної компанії і пішов якимсь дивним чином в ефір. При чому це був не просто сюжет, а документальний фільм у згаданих кольорах: Ющенко, Україна... У такому стилі. У дуже критичному стилі.

Кирило Булкін

А зараз я хочу запропонувати до вашої уваги ще один матеріал. Це погляд з Буковини, і, треба сказати, погляд вельми оптимістичний. Адже Петро Кобевко – головний редактор чернівецької газети “Час” – насправді вважає, що проблеми місцевої преси в його рідній Чернівецькій області розв’язані майже взірцево. Йому є з чим порівнювати, адже видання, яке очолює пан Кобевко, у недалекому минулому мало чимало конфліктів з місцевою владою. Це було тоді, коли областю керував Теофіл Бауер, і взаємини влади й журналістики на Буковині були одними з найгостріших в Україні. Отже, слухаємо.

Петро Кобевко

Нашій теперішній владі була хороша спадщина, тому що перед цим була влада Бауера, котра дуже ненавиділа чомусь журналістів. Була велика війна між журналістами і владою. Я думаю, що все-таки журналісти тоді виграли цю війну.

Після Бауера був перехідний період. На рік була влада, яка знаючи про силу журналістів, дала можливість висвітлювати так, як вони вважали за правильне і не втручалися у газетні справи. У той час ми відмовилися на території області від газети, яка є органом обласної адміністрації і обласної ради. У нас немає газети цих органів.

Ми і люди звикли до того, що такої газети не буває, влада вже не буде мати своєї газети. Тиражі обласних газет з року в рік зростають. Люди мають довіру до обласної преси.

Коли прийшла влада Ющенка, то журналісти і влада була підготовлена до свободи слова повністю. Журналісти не переходять межі, влада толерантно ставиться до їхньої праці, обов’язку, до їхнього життя і висвітлення тих подій, які висвітлює преса у нашій області.

Що хотілося б від цієї влади, коли вона підтримує свободу слова і не втручається в роботу журналістів? На місцях залишилися газети районних рад. Зараз можна було за прикладом обласної роздержавити районні ЗМІ. Журналісти вже майже дозріли до такого. Я думаю, що і влада вже дозріла до цього.

Мудро провести політику роздержавлення, залишити журналістам приміщення, дати можливість їм першу пору вижити, а далі кожен буде здобувати собі читача і виживати, так як і інші газети. Найкраще було, як би наша влада це зробила. Це був би великий плюс.

Або вибори не дозволяють зайнятися цим питанням конкретно або ще якась інерція. Відпустити журналістів в районах на волю буде найкращим прикладом для всієї України від Чернівецької області.

Кирило Булкін

Пане Чекмишев, як Ви це прокоментуєте? Чи Ви згодні з таким поглядом на роздержавлення регіональних ЗМІ?

Олександр Чекмишев

Я не хотів би дискутувати, а хотів би означити інше. Не можна спрощувати проблему роздержавлення лише в площині приватизації.

Україна на відміну від інших багатьох країн Європи має найрозгалуженішу мережу регіональних державних і комунальних ЗМІ. Серед них є достатньо потужні редакції, як телевізійні, як радійні, так і друковані відповідно.

Зводити питання до приватизації було б просто нерозумно, бо коли ми говоримо про систему створення суспільних та громадських ЗМІ в Україні, то це має бути не точечно, як УТ-1. В будь-якій системі, чи це загальнонаціональна, чи це регіональна, тобто якщо ми маємо справу з обласною чи з районною громадою, то люди мають так само право отримувати новини із двох збалансованих площин.

Одна площина – це є комерційні ЗМІ, де люди зможуть повністю задовольнити свої інформаційні потреби. Але друга площина – це площина громадських ЗМІ, тобто тих, які існують за їхні гроші, контролюються ними і слугують виключно ним.

Кирило Булкін

Тобто це ми говоримо знову про громадське мовлення, зокрема телерадіомовлення, злагодження цієї системи?

Олександр Чекмишев

Формат громадських ЗМІ може бути різним. Це може бути радіо, телебачення, газети. Різниця термінів лише в тому, коли ми говоримо про суспільні ЗМІ, то вони працюють в масштабах всієї країни, громадські є голосом своєї регіональної громади.

Ви уявіть собі, наскільки реальна свобода регіонального журналіста була би гарантована, коли б з одного боку, він мав би угоду про редакційну політику, яка б повністю знімала б проблеми тиску місцевої влади, а з іншого боку, в фінансовому сенсі він був би повністю гарантований у своїй діяльності від будь-кого, чи то місцевих князьків, чи то місцевих баронів, чи то, вибачайте, місцевих латифундистів, що це дуже великі гроші. Ми ще реально не пояснювали ані самім журналістам, ні експерти, ні громадським організаціям, ані самим людям.

Кирило Булкін

А звідки великі гроші можуть взятися?

Олександр Чекмишев

Ніде на загальнонаціональному рівні, пояснюючи людям, що таке суспільне ЗМІ, навіть на вулиці, на Хрещатику мало хто скаже, що вони собою становлять, то ніхто не ставив собі таке просте запитання: говорили суму для того, щоб на базі УТ-1 створити потужний суспільний канал необхідно 400 млн. грн.. Україна має 36 млн. виборців. Це означає, що в рік для кожного виборця фінансування такого потужного каналу становило б 11 грн. 11 коп.

Ці гроші може заплатити кожен, так само як уже зараз за оте дротяне радіо бабуся, яка отримує достатньо малу пенсію, спроможна заплатити ці гроші. Так само будь-яка людина з наймінімальнішими прибутками спроможна заплатити 11 грн. 11 коп.

А в масштабах області за утримання суспільного обласного каналу, радійної станції і кількох газет, які б діяли виключно в інтересах цієї регіональної громади, то це було б, мабуть, ще значно менше.

Кирило Булкін

Наскільки реально в різних регіонах таким шляхом піти? Напевно, не вся місцева влада хоче віддати свої важелі впливу як підконтрольні ЗМІ?

Максим Біроваш

Слухаючи про Чернівці, можна додати і те, що зробив пан Балога в Ужгороді. Він сказав, щоб ЗМІ йшли на волю, особливо комунальні. Коли ми з колегами це чули, то це сприймалося нормально. Але хто буде платити цим журналістам зарплату? Я знаю по районах, що у людей боргів більше 5 тисячі гривень.

Кирило Булкін

Тобто навіть на такі невеликі суми, про які сказав пан Олександр, люди б не пішли, говорячи про суспільне телебачення?

Максим Біроваш

Пан Олександр малює схему від “ВВС” – абонентське телебачення. Воно справді є громадським, суспільним. У нас було стажування в Атланті. Я знаю, що там було маленьке містечко Дагласвіль. Там всього 30 тисяч населення, 4 газети, 3 з них щоденні, ще радіостанція і телекомпанія. Всі мешканці сплачують як за кабельне телебачення. Там мова йде, здається, про 25 доларів.

Кирило Булкін

Які поради ви можете дати працівникам тих видань, які відчувають ті чи інші форми тиску з боку місцевої влади, зокрема далі можуть відчувати це в ході передвиборчої кампанії? Що в такому випадку місцевому журналісту робити?

Олександр Чекмишев

Звичайно, максимально дотримуватись законодавства. Другий момент, не боятися в разі будь-якого тиску будь-яких наїздів, звертатися по допомогу до тієї ж самої профспілки, яка вже має певні можливості це зробити, до інших громадських організацій, які можуть створити великий поголос з тієї чи іншої проблеми. Третє, ми говорили, що наші регіональні колеги найбільше з певним песимізмом ставляться до угод про редакційну політику. Оце їх в першу чергу має захистити від отих всіх проблем, про які ми говоримо.

Максим Біроваш

Минулі вибори показали, що журналісти можуть захищатися не тільки формально, але і фізично, вони можуть об’єднуватися в профспілки. Головне солідарність. Тим більше, якщо у українських журналістів є свій кодекс етичний.

Кирило Булкін

От зараз, якщо журналіст не є членом профспілки, але він відчуває на собі тиск, то чи є у нього механізми, які підійшли би для певного захисту?

Максим Біроваш

Так. Треба врубитися в роботу, треба віщати, треба кореспондувати, що відбувається. Чим більше про це дізнається колег, тим буде краще.

Кирило Булкін

Дякуємо за участь у програмі!

Залишайтеся з нами!

Говорить радіо “Свобода”!