Леся Олійник Київ, 18 січня 2006 (RadioSvoboda.Ua)– Національний український народний хор імені Верьовки повернувся з концертної поїздки країнами Східної Європи. У Польщі, Словаччині, Румунії, Молдові артисти провели театралізовані Різдвяні свята для тамтешніх українських дітей, а також для інших мешканців цих країн. Цей міжнародний мистецький проект організувало товариство «Україна-Світ» спільно з Міністерством культури і туризму України.
Успішні гастролі артистів Національного народного хору імені Верьовки завершилися запрошенням хору до участі в цьогорічних фольклорних фестивалях «Зельона Гура» в Польщі та у словацькому місті Гуменне. Як розповів кореспондентові «Радіо Свобода» відомий хормейстер, Герой України Анатолій Авдієвський, керований ним хор імені Верьовки майже 30 років не виступав у країнах Східної Європи.
Втім, Анатолій Авдієвський вважає, що народні святкові обряди різних країн мають спільні традиції: «Я переконаний у тому, що всі свята, пов’язані з обрядами, мають спільні коріння всіх народів. Колядки, щедрівки – вони мають, безумовно спільний зміст: побажання доброго здоров’я, добробуту в житті, благополуччя, радості від спілкування один із одним; у них оспівується любов до природи, до всього сущого, до землі, до сонця».
На запитання, чим можна пояснити той факт, що в багатьох країнах мелодія знаменитого «Щедрика» сприймається як зразок їхньої власної національної культури, Анатолій Авдієвський відповів: «Це все ж таки українська колядка – прадавня. А ознакою тієї прадавності є зміст, бо співається: «щедрик-щедрик, прилетіла ластівочка». Бо колись на нашій землі святкувався новий рік початком весняних робіт, коли прилітала ластівочка. І ця щедрівочка, яку записав Микола Леонтович, стала надзвичайно популярна. Вона була в репертуарі хору під керуванням Кошиця. І в 1920-х роках Національний український хор гастролював по всьому світу. Вона звучала і в Латинській Америці, і в США. І настільки вона була популярною і її сприйняв народ, що кожний із цих народів вважав мати її як за своє. Тому, коли ми гастролювали з хором Верьовки років через 60 після відвідин Олександра Кошиця, то ми вже чули про те, що ця щедрівка є американською, іспанською. Думаю, що якийсь сенс у цьому є, настільки вона приваблива своїм звучанням. І я просто гордий із того, що саме українська щедрівочка стала, по суті, інтернаціональною».
Втім, Анатолій Авдієвський вважає, що народні святкові обряди різних країн мають спільні традиції: «Я переконаний у тому, що всі свята, пов’язані з обрядами, мають спільні коріння всіх народів. Колядки, щедрівки – вони мають, безумовно спільний зміст: побажання доброго здоров’я, добробуту в житті, благополуччя, радості від спілкування один із одним; у них оспівується любов до природи, до всього сущого, до землі, до сонця».
На запитання, чим можна пояснити той факт, що в багатьох країнах мелодія знаменитого «Щедрика» сприймається як зразок їхньої власної національної культури, Анатолій Авдієвський відповів: «Це все ж таки українська колядка – прадавня. А ознакою тієї прадавності є зміст, бо співається: «щедрик-щедрик, прилетіла ластівочка». Бо колись на нашій землі святкувався новий рік початком весняних робіт, коли прилітала ластівочка. І ця щедрівочка, яку записав Микола Леонтович, стала надзвичайно популярна. Вона була в репертуарі хору під керуванням Кошиця. І в 1920-х роках Національний український хор гастролював по всьому світу. Вона звучала і в Латинській Америці, і в США. І настільки вона була популярною і її сприйняв народ, що кожний із цих народів вважав мати її як за своє. Тому, коли ми гастролювали з хором Верьовки років через 60 після відвідин Олександра Кошиця, то ми вже чули про те, що ця щедрівка є американською, іспанською. Думаю, що якийсь сенс у цьому є, настільки вона приваблива своїм звучанням. І я просто гордий із того, що саме українська щедрівочка стала, по суті, інтернаціональною».