Віталій Пономарьов
У цей день 1672 року народився гетьман Пилип Орлик. Він походив із чеського баронського роду, але уславився служінням, за його словами, “загальному добру матері моєї Вітчизни, бідної України”.
Віталій Пономарьов: Чи пам’ятають нині українці, хто такий Пилип Орлик?
Перехожа: Дуже знайоме прізвище, але конкретно не пам’ятаю.
Перехожий: Ну ми ж сказали, що нас це не цікавить.
Перехожа: Український національний герой.
Перехожа: Ні, не знаю.
Перехожа: Український діяч.
Віталій Пономарьов: Пилип Орлик народився 333 роки тому у селі Косуті на межі Білорусі та Литви. Він навчався у Віленському єзуїтському колеґіумі та Києво-Могилянській академії. Орлик досконало знав 6 іноземних мов, а про його літературний хист промовляють уже перші рядки “Конституції Орлика”:
“Дивний і невгадний у долях своїх Бог, милосердний і довготерпеливий, праведний у покарах, як завжди від початку видимого сього світу, вивищує на праведнім мірилі свого правосуддя одні держави, а інші за гріхи та беззаконня змиряє; одні уярмлює, інші звільняє, одні підносить, інші скидає долі”.
Гетьман Іван Мазепа призначив Орлика генеральним писарем Війська Запорозького і йому першому розповів про свій намір виступити проти московської влади. Орлик долучився до підготовки повстання, а після Полтавської поразки разом із військом прибув у Бендери. Там через півроку після смерті гетьмана Мазепи козацька рада вручила тридцятивосьмирічному Орлику булаву.
“Чи мені, що не має ніяких заслуг, винести на раменах, подібно Атланту, тягар правління Україною, мені, недостойному такої честі і такого тягаря? Чи мені, недосвідченому арґонавтові, направити розхитаний вихорами і бурями український корабель до благословенних островів? Чи мені, подібно Тезею, вивести із лабіринту страшенного рабства красуню Аріадну – нашу вітчизну, котру стереже московський дракон, і повернути їй колишню волю?”.
Згідно з тодішньою європейською практикою, Орлик уклав із старшиною та козаками угоду під назвою “Конституція прав і свобод Війська Запорозького” і присягнув виконувати її. Провідною ідеєю угоди було визволення України, тож невдовзі козаки на чолі з Орликом вирушили на Правобережжя. Вони звільнили Черкаси та Канів, проте були зраджені своїми союзниками – ногайцями та поляками. Пізніше на березі ріки Прут турецькі, татарські та українські частини оточили російську армію, і під загрозою полону цар Петро Перший зрікся претензій на Україну. Попри це, російське військо залишилося на Лівобережжі, а через 3 роки Туреччина уступила Польщі територію Правобережної України. Говорить професор Віктор Брехуненко.
Віктор Брехуненко: Пилип Орлик є унікальною постаттю в історії козацької доби. Чех за походженням, він швидко зробив кар’єру і був однією з найдовіреніших осіб Івана Мазепи. А після вимушеної еміґрації він все своє життя присвятив тому, щоб здобути Україні незалежність, відсепарувати її від Російської імперії. І це накладає відбиток на цю постать, оскільки це не українець, який перейнявся українськими інтересами набагато більше, ніж решта представників козацької старшини. Сином Пилипа Орлика був Григір Орлик, який був дворянином при французькому дворі, і на родовому маєтку якого збудований аеропорт Орлі. І назва цього паризького аеропорту – Орлі, – і походить від обійстя і маєтностей Григора Орлика.
Віталій Пономарьов: Упродовж двадцяти восьми років Орлик їздив країнами Європи, намагаючись організувати антимосковську коаліцію держав для визволення України. Він домагався від європейських урядів підтримки боротьби за самостійність української держави на таких засадах:
“Україна обох боків Дніпра, з усім Військом Запорозьким і з усім українським народом, визнається на віки вічні незалежною від усякого зовнішнього панування. Гетьман Війська Запорозького завше обиратиметься вільними голосами”.
Говорить професор Віктор Горобець.
Віктор Горобець: Завдання повернути втрачену Вітчизну, яке було головним завданням Орлика після 1709 року, було не просто титанічним. За великим рахунком, завдання це було просто-напросто нереальним. Але, тим не менше, ця нереальність не перешкоджала Орлику більше тридцяти років шукати союзників, укладати договори, організовувати військові акції, дипломатичні демарші – одним словом, боротися. Боротися за ідею, яка тримала його в цьому житті і давала йому, очевидно, якусь енергію і наснагу. Тактично ці акції виявилися малопродуктивними, але стратегічно позитивні наслідки очевидні.