Василь Зілгалов
Аудіозапис програми:
Прага, 6 серпня 2005 року
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов.
Відомо, що в кінці цього року відбувся візит до лівійської джамахірії святійшого отця Київського і всієї Русі-України Філарета на запрошення організації «Всесвітній ісламський заклик» Мухамеда Ахмеда Аш Шаріфа. Головним політичним підсумком візита патіарха до Лівії, як вважають оглядачі, є те, що проведені в його ході зустрічі сприяють налагодженню мирного та конструктивного діалогу між українською православною церквою та християнським світом за підтримки також Ватикану, як підкреслюється, які відбуваються на фоні загострення міжнародної обстановки та активізації міжнародних терористичних організацій, зокрема останні теракти в Лондоні та Шарм-ель-Шейху. Зокрема патріарх Філарет підкреслив, що діалог є тим шляхом, якому необхідно слідувати заради вирішення проблем сучасності, наголосивши, що тероризм і насилля не мають ані релігії, ні Батьківщини, і що не справедливо його пов’язувати з певною релігією або культурою, оскільки тероризм є світовим явищем. І всім нам потрібно шукати його причини, чітко визначивши, його поняття, і співпрацювати у протистоянні проти нього і для його подолання. Детальніше про цей візит делегації Української православної церкви Київського патріархату до Лівії розповідає архієпископ Олександр – голова управління зовнішніх церковних відносин Української православної церкви Київського патріархату. І ми пропонуємо вам це інтерв’ю.
Я хочу насамперед, владико, запитати у вас, що послужило поштовхом, початком для цього візиту?
Архієпископ Олександр
Ви знаєте, що коли ми дістали це запрошення від голови “Мусульманського заклику” Мухамеда Аш Шаріфа мета була в тому, що в сьогоднішній день, коли мир потрясають терористичні акти, то іслам вирішив через православний світ, через Українську православну церкву Київського патріархату заявити, що іслам є миролюбива релігія, і що вона відмежовується і дистанціюється від тих терористичних актів, які проходять сьогодні в світі. І заявив, що він би хотів продовжувати цей започатий нами приїзд, цей діалог. І тому це дуже важливе питання, оскільки мир стоїть на порозі якогось зіткнення, я би хотів сказати, між ісламом та християнством, бо дуже напружена обстановка сьогодні є в світі. Ця ідея примирення і показати світу, що іслам не є такою терористичною релігією, а що вона є миролюбивою, і ті теракти, які проходять сьогодні під гаслом ісламу – це так заявив Аш Шаріф – голова Ісламського всесвітнього заклику”.
Василь Зілгалов
Владико, а що можні сказати про роль цієї організації в житті Лівії?
Архієпископ Олександр
Ви знаєте, ми зрозуміли під час нашого візиту, що ця організація має досить великий вплив і підтримується секретарем джамахірії в кадафі, тому що дуже вони спілкуються близько, близькі один одному. І ще я хочу сказати, що на сьогоднішній день ми побачили, як живуть релігійні, не тільки мусульманські, а й інші релігійні організації в Лівії. Ми мали контакти з представником католицької церкви кардиналом Джовані Мартінелі, а також з кобської церкви отцем Тимофієм, який також є представником папи, представниками братства святої Терези, різних протестантських церков. І ми зрозуміли, що вони живуть єдиною християнською сім’єю. І це говорить про те, що зовсім не має в Лівії ворожнечі між християнством і ісламом, а в цьому дуже допомагає організація “Всесвітній ісламський заклик”. Оце я так хотів сказати, що її роль дуже велика в житті Лівії.
Василь Зілгалов
перериваючи на якусь хвилину інтерв’ю з отцем Олександром, ми хочемо запропонувати слухачам “Споконвіку було Слово” на хвилях радіо «Свобода» інформацію з релігійного життя України. Процес обєднання Української православної церкви Київського патріархату і Української автокефальної првославної церкви розпочато. На рівні глав комісій з об’єднання в Тернополі відбулося підписання Акту початку об’єднання Української православної церкви Київського патріархату і Української автокефальної првославної церкви. Об’єднавча комісія духовенства УАПЦ на чолі з протоієреєм Михайлом Левовичем також мала зустріч з патріархом Філаретом 27 липня цього року. На прохання цієї комісії престоятель Української православної церкви Київського патріархату знов зустрівся з нею в приміщенні відділення релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України. На цій зустрічі патріарх і члени комісії обговорили цілий ряд питань пов’язаних з продовження об’єднавчого процесі. І ми продовжуємо інтерв’ю з владикою Олександро – головою управління зовнішніх зносин Української православної церкви Київського патріархату, у якому він розповідає про підсумки візиту делегації церкви до Лівії.
Яке враження Його Святості патріарха Філарета від цього візиту?
Архієпископ Олександр
Патріарх Філарет має дуже тепле враження. Він неодноразово дуже тепло подякував організаторам цієї зустрічі, особливо главі Лівійської Джамахарії полковнику секретарю Карафі, а також главі Мусульманського заклику Муха меду Аш Шарфу за теплий прийом. А також він розуміє важливість цього діалогу на сьогоднішній день, бо поки ми будемо продовжувати цей діалог між християнством та ісламом, то ті, хто творять це зло сьогодні в світі повинні задуматися над тим, що не треба прикриватися релігією, бо тероризм – це не є жодна релігія. Бог призиває всіх до миру, любові, співпраці. Це не говорить, що ми повинні один одному здавати свої позиції релігійні, але ми повинні добре знати, яка релігія, що варто. І сьогодні ми бачимо, що в своєму чистому вигляді іслам заявляє, що він не є терористична релігія, він є миролюбива релігія. На цій основі ми готові продовжити цей діалог. І патріарх неодноразово висказував свою думку, що цей діалог, який ми розпочали, хоча я хотів сказати, що початок мироного християнсько-ісламському діалогу поклав в 1976 році лідер Амара Карафі, який сьогодні не був би новий , а який є продовженням діалогу з 1976 року був започатий. Але він має сьогодні нове актуальне значення в світі.
Василь Зілгалов
Ну оскільки ми знаємо, що в Тріполі є храм православний на території посольства – храм Андрія Первозданного. Коли він збудований, цей храм?
Архієпископ Олександр
Цей храм три місяці тому я літав, щоб освятити. Храм був збудований по ініціативі працівників посольства – посла Олексія Миколайовича Рибака з підтримкою всіх останніх працівників. А також допомагали в побудові цього храму і інші християнські конфесії – кобська церква, католицька церква. Вони вкладали свій посильний внесок в будівництво цього храму. Храм цей невеличкий, можна сказати, капличка, але на Паску в цьому році там вже було 400 наших українців – прийшли посвятити паску. Ми залишили там, уже буде постійно священик – отець Володимир Михненко, який буде виконувати богослужби і працювати і з посольством, і з українцями, які там працюють в Лівії.
Василь Зілгалов
Владико, чи буде продовжуватися цей діалог з всесвітнім ісламським закликом надалі?
Архієпископ Олександр
Ви знаєте, я вам скажу, тероризм і насилля не мають ані релігії, ні батьківщини, і його не треба пов’язувати ні з одною релігією, культурою. Тому ми будемо це продовжувати і надалі, якщо це нестиме мир усьому людству.
Василь Зілгалов
Дякую, я нагадаю слухачам, що сьогодні в нас у гостях був архієпископ Олександр – голова Управління зовнішніх церковних відносин Української православної церкви Київського патріархату. Дякуємо вам, владико.
Архієпископ Олександр
Дякую.
Василь Зілгалов
Маємо повідомлення, що 1 серпня 2005 року частина запорізької громади Української автокефальної православної церкви увійшла до Харківсько-Полтавської єпархії - після того, як священик з іншою частиною парафія апостолів Петра і Павла перейшла до так званої “Руської Істинно-Православної Церкви”.
Деталі цього з’ясовував наш київський кореспондент Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Ті православні українці Запоріжжя, які не бажали йти в іншу церкву, утворили Свято-Софійську громаду й звернулися до консисторії Харківсько-Полтавської єпархії з проханням прийняти їх до єпархіяльної спільноти. Указом архиєпископа Ігоря в складі Харківсько-Полтавської єпархії утворена Свято-Софійська парафія міста Запоріжжя. Її очолив колишній позаштатний клирик УАПЦ, який повернувся до клиру Харківсько-Полтавської єпархії, отець Микола Рибалка.
Ось що пояснив в інтерв’ю радіо “Свобода” архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор Ісіченко:
Ігор Ісіченко
Запорізька громада Української автокефальної православної церкви зовсім невеличка. Буквально кілька чоловік, які розгубилися у всіх тих змінах юрисдикції, переходах, які траплялися останнім часом. Нормальні патріотичні люди – українці, які хотіли належати до церкви, авторитет якої був значущий з погляду на історію. Раптом вони виявили, що священик скористався ними, щоб перейти до тієї юрисдикції, яка йому здавалася вигіднішою чи ближчою, не знаю. Тому ця спільнота звернулася із проханням прийняти її до Харківсько-Полтавської єпархії, щоб вона і надалі перебували в складі тієї церкви, де вони і утворювалися і оформлювались як релігійна громада.
Тарас Марусик
Відомо, що вже кілька років в Українській автокефальній православній церкві триває конфлікт. Раніше, до поділу парафії апостолів Петра і Павла, громада перебувала під омофором митрополита УАПЦ Мефодія (Кудрякова).
Архиєпископ Ігор
Очевидно, це була одна із тих парафій, про які я мало знаю, бо вони якось дуже формально створювались і входили до тієї структури, яка оформилась в останні пару років, коли я з нею не мав контакту і не уявляю, що там відбувалося всередині. Проблема цієї організації, яку відчувають всі люди, які там знаходяться – це брак відчуття ідентичності. Коли священику байдуже, в якій юрисдикції бути і він, посилаючись на якісь уявлювані ним думки народу, а завжди апелювання на думки народу в історії новочасній було паразитування на непоінформованості людей чи чинником масовості. Отже, коли священик починає заявляти, що людям байдуже, до якої церкви належати, їм аби до храму ходити, то всьому виявляється зневага священика до народу, який він очолює, і нерозуміння їм самим, що для людини дуже важливо, до якої ходити церкви, якого єпископа поминати, і надзвичайно важливо, наскільки повно відчуває людина, належачи до цієї громади, своє місце у вселенській православній церкві. Очевидно брак цього розуміння дався сьогодні взнаки у тих громадах, які намагаються якимось чином унормувати свій статус. Шукають дуже наполегливо і напружено способів зміцнення контактів із історичними центрами Української автокефальної православної церкви в діаспорі.
Василь Зілгалов
перериваючи саме в цьому місці матеріал Тараса Марусика ми пропонуємо слухачам інформацію з релігійного життя Києва. Тори тисячі нових ботхісатв дали обітницю ( цитую) “ йти шляхом чеснот і вести до просвітління всіх живих істот”. Це сталося не в Тибеті, а в Києві. Як повідомляють журналісти, в Україну на кілька днів приїхав Кармапа XVII – людина, яка, як вірять буддисти, перероджується і почала це переродження з ХІ століття, щоб вести одну із найчисельніших ліній північного буддизму під назвою “Карма каг’ю”. Прихильники школи Карма каг’ю вірять, що востаннє дух Лами Кх’ємпо втілився в молодого тибетця, народженого в Ласі у 83 році. За повідомленнями журналістів, молодий Кармапа багато студіює не лише філософію дхарми, а й світову Істрію та англійську мову. Улюблені світські заняття першого Лами в цьому перевтіленні – крокет та Інтернет. Двохгодинну лекцію Кармапи перекладали з тибетської на англійську, а вже потім російською мовою. Чернець розповідав про філософію ботхісатви. Візит Кармапи Тхає Дордже закінчився 4 серпня. І після України вчитель відвідає Британію, Словаччину, Грецію, щоб потім здійснити візит до монастиря Карма Каг’ю у Франції і повернутися до своєї резиденції в Індійському Калімпонгу.
І далі завершення матеріалу Тараса Марусика про ситуацію в Українській православній автокефальній церкві на Харківщині.
Тарас Марусик
Я поцікавився в архиєпископа Ігоря, чому частина парафії апостолів Петра і Павла перейшла до Руської Істинно-Православної Церкви, а не, скажімо, до Української православної церкви Московського патріярхату.
Архиєпископ Ігор
Очевидно, тут відіграло роль те, що релігійна організація, яка називає себе Руською Істинно-Православною Церквою близька до Української автокефальної православної церкви своїм категоричним запереченням сергіанства у його історичному вимірі, як конформізму, пристосовництва до більшовицької імперії. Очевидно, що в Україні Істинно-Православна Церква не акцентує своїх російських монархічних елементів у світогляді, хоча ідеологія Руської Істинно-Православної Церкви складалася, як ідеолгогіяч монархічної російської спільноти. Можливо, це просто не було помічено. Може, конфлікт Руської Істинно-Православної Церкви з українським чиновниками привабив до неї людей, власне. Частину тієї спільноти, яка разом із священиком перейшли до неї. Зараз важко говорити, бо я не хочу їх судити. Але мусимо визнати, що їх дії починалися із кризи, яку відчували парафіяни опинившись в незрозумілій до них структурі, мається на увазі –до переходу в Істинно-Православну Церкву.
Тарас Марусик
Говорив архиєпископ Харківський і Полтавський Української автокефальної православної церкви Ігор Ісіченко. Тарас Марусик, РС, Київ.
Василь Зілгалов
У що і як вірять цигани, найтаємничіший народ на землі? Народ, який ніколи не воював, який пройшов кочовищем через світову історію та й так і не пристав до якогось одного шматка землі. Ми не знаємо тисячу чи півтори тисячі років тому вирушила ціла індійська каста недоторканних музик і танцюристів на Захід. У Європі же вони масово з’явився в 15 столітті і їх відразу ж визнали магами, чародіями і гіпнотизерами. Цигани справили величезний вплив на розвиток народної магії, їх жорстоко переслідували як відьм і чаклунів; багатьох навіть карали за це на горло. Далі про циган та їхні вірування – в матеріалі Віктора Єленського.
Віктор Єленський
Неймовірно, але цигани з’явилися в Європі як християни, котрі шукають спокути. Подорожуючи світом, проходячи Палестиною цигани побачили, що прочани мають тут особливий статус і ставляться до них з пошаною. Європейці звали їх єгиптянами іджипшн, а згодом просто джипсі. У німецьких землях король Сигізмунд того ж таки 15 століття видає циганам, як фараоновим дітям охоронну грамоту. Король був далеко не єдиним, хто потрапив на гачок численних містифікацій, шлейф яких завжди, скидається, супроводжуватиме цей неспокійний народ. Їх вважали і нащадками першої дружини Адама, і навіть рештками племені, яке населяло загадкову Атлантиду, а Вольтер вважав їх нащадками жерців Ізіди і Астатри. Перша згадка про циган на території України датується 15 століттям, а їхнє перше поселення тут знаходилося в Ужгороді, звідки місцева влада виселила їх на околиці у 1691 році. Наразі, як вважається, в Україні є 12 етнічних груп циган.
Тільки у 19 столітті вчені вирахували індійське походження циган та встановили разючу подібність циганської мови з санскритом. Причому цигани активно запозичували елементи мов народів, серед яких вони ставили свої намети. Приймали вони і елементи релігійних вірувань. Ми дуже мало знаємо про прадавні вірування циган, але очевидно вони найчастіше засвоювали релігії народів, серед яких вони жили. Турецька легенда дуже просто пояснює відсутність у циган власної релігії. Коли Господь роздавав релігії, народи поспішали записати їхні установлення – хто на камені, хто на дереві, а хто на шкірі. Цигани ж примудрилися записати приписи своєї релігії на капусті, яку, себто капусту, благополучно з’їв якийсь несвідомий віслюк.
Василь Зілгалов
Перериваючи розмову про ромів в Україні, хочемо згадати як інформацію для слухачів “Споконвіку було Слово” ще про один малий народ України - кримських караїмів, які розраховують на підтримку держави. У світі проживає близько 2000 караїмів - представників одного з нечисленних народів планети. Найбільше їх в Криму - на історичній Батьківщині. Нещодавно проходили дні караїмської культури у стародавньому мертвому місті Чуфут Кале, яке було засновано приблизно у ХІІ столітті. Один із наглядачів стародавнього городища Михайло Дубинський пам’ятає, яким місто Чуфут Кале було 70 років тому. За його словами тут розібрали один будиночок, в якому побували всі російські царі, навіть кілька іноземних правителів. Ум 42-му році німці нічого не чіпали, лише приходили на екскурсії. І в наш час тут багато туристів, але місто поступово занепадає і потребує державної допомоги. Місцеві люди сподіваються, що уряд допоможе зберегти цю пам’ятку караїмської культури. І ми завершуємо тему “Цигани в Україні”, яку розповідає Віктор Єленський.
Віктор Єленський
Відтак в Україні серед циган є і православні, і католики, і баптисти, і п’ятидесятники. Місії різних євангелічних рухів серед циган бувають успішними, але все одно роми – це самоназва принаймні частини цього народу і назва, яка вважається політично коректною, так от, роми все одно зберігають у своїй душі і практиці дуже своєрідні інтерпретації запозичених ними релігій. Тисячі років мандрів світами не могли не позначитися на прочитанні ними і християнства, і ісламу. Дуже поширеними є серед них талісмани й обереги, до яких, до речі, здавна належали і ікони. Ікона захищала кожний циганський віз, а табірна ікона - ціле кочів’я. З табірною іконою пов’язано безліч обрядів, біля неї розгорталися головні події табірного життя – суди і весілля, похорони і закляття... Але поруч із іконою цигани шанували й шанують вогонь, з якого вичитують долю і якого благають про заступництво. Їхні уявлення про смерть і потойбічну долю спочилого дуже сильно відрізняються від традиційно християнських навіть тоді, коли небіжчика поховано зі священиком. І дуже часто вікна в циганських оселях України не мають кватирок, через які потрапляють в будинок злі духи. Ну, й звісно життя циган супроводжують численні легенди й апокрифи, в яких поблажливий до циган Господь карає тих, хто їх ображає і заплющує очі на дрібні порушення з їхнього боку. І кожний ром розповість вам легенду про цигана, який виклепав цвях для Ісусового розп’яття, але не забив його у серце Спасителеві, як на цьому наполягали кати, однак заприсягався, що таки зробив це. За добру душу Господь опікується циганами, але за порушення присяги він за легендою, залишив ромам зі всього величезного світу тільки дороги. Вічні дороги.
Василь Зілгалов
І на завершення послухайте розповідь одного з Українських ромів про релігійні вірування його народу. Записав цю розповідь в Києві мій колега Микола Закалюжний.
Сергій Єрмошкін
Сергій Єрмошкін – це звідки ім’я, а всередині мене звуть Ніко. Я голова Одеського обласного ромського конгресу. У нас є приказка: “Запитали: “Цигане, ти в бога віруєш?” – “ Звичайно, вірую”, - “А в якого?” - “А в якого тобі треба?” Якщо взяти факт, що ми – кочовий нарід, а культура кочового народу завжди пристосовувалася до оточення, то переважна більшість ромів в Україні – мусульмани. Ті роми, які в силу долі опинилися в мусульманському оточенні – кримські роми . серед християн – більшість православні. Ті, що живуть на заході - там. Звичайно, є і греко-католики, і римо-католики, і дуже багато у нас протестантів: і баптисти, і п’ятидесятники, і ті нові, що з’явилися – Церква живого Бога і т.д. Проповідницька і місіонерська служба у нас в Україні дуже сильна, і вони вербують, можна так сказати, ми між собою це питання не часто обговорювали, бо це вибір кожної людини. Треба зважити на те, що протестантські конфесії, християнські, я маю на увазі, ведуть місіонерську роботу дуже активно і підкріплюють проповідницьку діяльність місіонерською допомогою, вирішують юридичні питання. Тобто вони піклуються не лише про душу людини, а й опікуються житлом, дітьми, побутом і т.д. І це привалює людей. Ні православні, ні і греко-католицькі, ні римо - католицькі такої роботи не проводять. Організації ромські не стоять на перешкоді у приєднанні до тієї чи іншої конфесії. Але це не призводить до розшарування серед моїх спів племінників. Релігія не є визначальною у нашій громаді. За одним столом дуже часто збираються представники різних конфесій і ніяких суперечок не виникає. Мусульманський напрямок в наші культурі потрошки занепадає, залишається він дуже сильним тільки у тих ромів, які живуть в Криму – серед кримських татар. У нас в Одесі є кримський табір – це ті люди, які мають тюркські імена і т.д. Старі люди зберігають віру звичайно, молодь – менше. У нас є Конгрес ромів України – це громадська організація, яка об’єднує не всі ромські організації обласні чи міські, бо це розшарування, яке було в Україні, білі чи чорні, червоні чи білі, помаранчеві чи білі, але я не пам’ятаю, щоб ми на засіданні піднімали релігійне питання, бо, на превелике щастя наше, релігійне питання не стає головним чи визначальним. Я не пам’ятаю, але здається ми це питання не піднімали. У нас є свої роми священики – і протестантські, і православні і т.д. – вони займаються цією роботою. І оскільки вони дуже обережно ставляться до цієї роботи – і до катехізації, і до місіонерської – вони завжди говорять – “Політика політикою, а душа душею”.
Василь Зілгалов
Завершуючи нашу програму, хочу нагадати слухачам одну народну приповідку про ромів: “ Ішов одного зимового дні рома полем, та так замерз, що вирішив сховатися від вітру й снігу. І бачить дві борони припнуті посеред ниви. От за ними і прикляк. Але вітер все одно продував сяку-таку одежину бідного роми наскрізь. І тут Рома вдарив себе по голові і сказав: “ А я знаю, чому так холодно, бо в бороні одного зуба не вистачає!”
На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.
А з цієї приповідки про Рома ми робимо один висновок: нам всім треба пильніше шукати причини наших бід.
Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії Міхал Плахі.
Говорить радіо “Свобода”!
Прага, 6 серпня 2005 року
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов.
Відомо, що в кінці цього року відбувся візит до лівійської джамахірії святійшого отця Київського і всієї Русі-України Філарета на запрошення організації «Всесвітній ісламський заклик» Мухамеда Ахмеда Аш Шаріфа. Головним політичним підсумком візита патіарха до Лівії, як вважають оглядачі, є те, що проведені в його ході зустрічі сприяють налагодженню мирного та конструктивного діалогу між українською православною церквою та християнським світом за підтримки також Ватикану, як підкреслюється, які відбуваються на фоні загострення міжнародної обстановки та активізації міжнародних терористичних організацій, зокрема останні теракти в Лондоні та Шарм-ель-Шейху. Зокрема патріарх Філарет підкреслив, що діалог є тим шляхом, якому необхідно слідувати заради вирішення проблем сучасності, наголосивши, що тероризм і насилля не мають ані релігії, ні Батьківщини, і що не справедливо його пов’язувати з певною релігією або культурою, оскільки тероризм є світовим явищем. І всім нам потрібно шукати його причини, чітко визначивши, його поняття, і співпрацювати у протистоянні проти нього і для його подолання. Детальніше про цей візит делегації Української православної церкви Київського патріархату до Лівії розповідає архієпископ Олександр – голова управління зовнішніх церковних відносин Української православної церкви Київського патріархату. І ми пропонуємо вам це інтерв’ю.
Я хочу насамперед, владико, запитати у вас, що послужило поштовхом, початком для цього візиту?
Архієпископ Олександр
Ви знаєте, що коли ми дістали це запрошення від голови “Мусульманського заклику” Мухамеда Аш Шаріфа мета була в тому, що в сьогоднішній день, коли мир потрясають терористичні акти, то іслам вирішив через православний світ, через Українську православну церкву Київського патріархату заявити, що іслам є миролюбива релігія, і що вона відмежовується і дистанціюється від тих терористичних актів, які проходять сьогодні в світі. І заявив, що він би хотів продовжувати цей започатий нами приїзд, цей діалог. І тому це дуже важливе питання, оскільки мир стоїть на порозі якогось зіткнення, я би хотів сказати, між ісламом та християнством, бо дуже напружена обстановка сьогодні є в світі. Ця ідея примирення і показати світу, що іслам не є такою терористичною релігією, а що вона є миролюбивою, і ті теракти, які проходять сьогодні під гаслом ісламу – це так заявив Аш Шаріф – голова Ісламського всесвітнього заклику”.
Василь Зілгалов
Владико, а що можні сказати про роль цієї організації в житті Лівії?
Архієпископ Олександр
Ви знаєте, ми зрозуміли під час нашого візиту, що ця організація має досить великий вплив і підтримується секретарем джамахірії в кадафі, тому що дуже вони спілкуються близько, близькі один одному. І ще я хочу сказати, що на сьогоднішній день ми побачили, як живуть релігійні, не тільки мусульманські, а й інші релігійні організації в Лівії. Ми мали контакти з представником католицької церкви кардиналом Джовані Мартінелі, а також з кобської церкви отцем Тимофієм, який також є представником папи, представниками братства святої Терези, різних протестантських церков. І ми зрозуміли, що вони живуть єдиною християнською сім’єю. І це говорить про те, що зовсім не має в Лівії ворожнечі між християнством і ісламом, а в цьому дуже допомагає організація “Всесвітній ісламський заклик”. Оце я так хотів сказати, що її роль дуже велика в житті Лівії.
Василь Зілгалов
перериваючи на якусь хвилину інтерв’ю з отцем Олександром, ми хочемо запропонувати слухачам “Споконвіку було Слово” на хвилях радіо «Свобода» інформацію з релігійного життя України. Процес обєднання Української православної церкви Київського патріархату і Української автокефальної првославної церкви розпочато. На рівні глав комісій з об’єднання в Тернополі відбулося підписання Акту початку об’єднання Української православної церкви Київського патріархату і Української автокефальної првославної церкви. Об’єднавча комісія духовенства УАПЦ на чолі з протоієреєм Михайлом Левовичем також мала зустріч з патріархом Філаретом 27 липня цього року. На прохання цієї комісії престоятель Української православної церкви Київського патріархату знов зустрівся з нею в приміщенні відділення релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України. На цій зустрічі патріарх і члени комісії обговорили цілий ряд питань пов’язаних з продовження об’єднавчого процесі. І ми продовжуємо інтерв’ю з владикою Олександро – головою управління зовнішніх зносин Української православної церкви Київського патріархату, у якому він розповідає про підсумки візиту делегації церкви до Лівії.
Яке враження Його Святості патріарха Філарета від цього візиту?
Архієпископ Олександр
Патріарх Філарет має дуже тепле враження. Він неодноразово дуже тепло подякував організаторам цієї зустрічі, особливо главі Лівійської Джамахарії полковнику секретарю Карафі, а також главі Мусульманського заклику Муха меду Аш Шарфу за теплий прийом. А також він розуміє важливість цього діалогу на сьогоднішній день, бо поки ми будемо продовжувати цей діалог між християнством та ісламом, то ті, хто творять це зло сьогодні в світі повинні задуматися над тим, що не треба прикриватися релігією, бо тероризм – це не є жодна релігія. Бог призиває всіх до миру, любові, співпраці. Це не говорить, що ми повинні один одному здавати свої позиції релігійні, але ми повинні добре знати, яка релігія, що варто. І сьогодні ми бачимо, що в своєму чистому вигляді іслам заявляє, що він не є терористична релігія, він є миролюбива релігія. На цій основі ми готові продовжити цей діалог. І патріарх неодноразово висказував свою думку, що цей діалог, який ми розпочали, хоча я хотів сказати, що початок мироного християнсько-ісламському діалогу поклав в 1976 році лідер Амара Карафі, який сьогодні не був би новий , а який є продовженням діалогу з 1976 року був започатий. Але він має сьогодні нове актуальне значення в світі.
Василь Зілгалов
Ну оскільки ми знаємо, що в Тріполі є храм православний на території посольства – храм Андрія Первозданного. Коли він збудований, цей храм?
Архієпископ Олександр
Цей храм три місяці тому я літав, щоб освятити. Храм був збудований по ініціативі працівників посольства – посла Олексія Миколайовича Рибака з підтримкою всіх останніх працівників. А також допомагали в побудові цього храму і інші християнські конфесії – кобська церква, католицька церква. Вони вкладали свій посильний внесок в будівництво цього храму. Храм цей невеличкий, можна сказати, капличка, але на Паску в цьому році там вже було 400 наших українців – прийшли посвятити паску. Ми залишили там, уже буде постійно священик – отець Володимир Михненко, який буде виконувати богослужби і працювати і з посольством, і з українцями, які там працюють в Лівії.
Василь Зілгалов
Владико, чи буде продовжуватися цей діалог з всесвітнім ісламським закликом надалі?
Архієпископ Олександр
Ви знаєте, я вам скажу, тероризм і насилля не мають ані релігії, ні батьківщини, і його не треба пов’язувати ні з одною релігією, культурою. Тому ми будемо це продовжувати і надалі, якщо це нестиме мир усьому людству.
Василь Зілгалов
Дякую, я нагадаю слухачам, що сьогодні в нас у гостях був архієпископ Олександр – голова Управління зовнішніх церковних відносин Української православної церкви Київського патріархату. Дякуємо вам, владико.
Архієпископ Олександр
Дякую.
Василь Зілгалов
Маємо повідомлення, що 1 серпня 2005 року частина запорізької громади Української автокефальної православної церкви увійшла до Харківсько-Полтавської єпархії - після того, як священик з іншою частиною парафія апостолів Петра і Павла перейшла до так званої “Руської Істинно-Православної Церкви”.
Деталі цього з’ясовував наш київський кореспондент Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Ті православні українці Запоріжжя, які не бажали йти в іншу церкву, утворили Свято-Софійську громаду й звернулися до консисторії Харківсько-Полтавської єпархії з проханням прийняти їх до єпархіяльної спільноти. Указом архиєпископа Ігоря в складі Харківсько-Полтавської єпархії утворена Свято-Софійська парафія міста Запоріжжя. Її очолив колишній позаштатний клирик УАПЦ, який повернувся до клиру Харківсько-Полтавської єпархії, отець Микола Рибалка.
Ось що пояснив в інтерв’ю радіо “Свобода” архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор Ісіченко:
Ігор Ісіченко
Запорізька громада Української автокефальної православної церкви зовсім невеличка. Буквально кілька чоловік, які розгубилися у всіх тих змінах юрисдикції, переходах, які траплялися останнім часом. Нормальні патріотичні люди – українці, які хотіли належати до церкви, авторитет якої був значущий з погляду на історію. Раптом вони виявили, що священик скористався ними, щоб перейти до тієї юрисдикції, яка йому здавалася вигіднішою чи ближчою, не знаю. Тому ця спільнота звернулася із проханням прийняти її до Харківсько-Полтавської єпархії, щоб вона і надалі перебували в складі тієї церкви, де вони і утворювалися і оформлювались як релігійна громада.
Тарас Марусик
Відомо, що вже кілька років в Українській автокефальній православній церкві триває конфлікт. Раніше, до поділу парафії апостолів Петра і Павла, громада перебувала під омофором митрополита УАПЦ Мефодія (Кудрякова).
Архиєпископ Ігор
Очевидно, це була одна із тих парафій, про які я мало знаю, бо вони якось дуже формально створювались і входили до тієї структури, яка оформилась в останні пару років, коли я з нею не мав контакту і не уявляю, що там відбувалося всередині. Проблема цієї організації, яку відчувають всі люди, які там знаходяться – це брак відчуття ідентичності. Коли священику байдуже, в якій юрисдикції бути і він, посилаючись на якісь уявлювані ним думки народу, а завжди апелювання на думки народу в історії новочасній було паразитування на непоінформованості людей чи чинником масовості. Отже, коли священик починає заявляти, що людям байдуже, до якої церкви належати, їм аби до храму ходити, то всьому виявляється зневага священика до народу, який він очолює, і нерозуміння їм самим, що для людини дуже важливо, до якої ходити церкви, якого єпископа поминати, і надзвичайно важливо, наскільки повно відчуває людина, належачи до цієї громади, своє місце у вселенській православній церкві. Очевидно брак цього розуміння дався сьогодні взнаки у тих громадах, які намагаються якимось чином унормувати свій статус. Шукають дуже наполегливо і напружено способів зміцнення контактів із історичними центрами Української автокефальної православної церкви в діаспорі.
Василь Зілгалов
перериваючи саме в цьому місці матеріал Тараса Марусика ми пропонуємо слухачам інформацію з релігійного життя Києва. Тори тисячі нових ботхісатв дали обітницю ( цитую) “ йти шляхом чеснот і вести до просвітління всіх живих істот”. Це сталося не в Тибеті, а в Києві. Як повідомляють журналісти, в Україну на кілька днів приїхав Кармапа XVII – людина, яка, як вірять буддисти, перероджується і почала це переродження з ХІ століття, щоб вести одну із найчисельніших ліній північного буддизму під назвою “Карма каг’ю”. Прихильники школи Карма каг’ю вірять, що востаннє дух Лами Кх’ємпо втілився в молодого тибетця, народженого в Ласі у 83 році. За повідомленнями журналістів, молодий Кармапа багато студіює не лише філософію дхарми, а й світову Істрію та англійську мову. Улюблені світські заняття першого Лами в цьому перевтіленні – крокет та Інтернет. Двохгодинну лекцію Кармапи перекладали з тибетської на англійську, а вже потім російською мовою. Чернець розповідав про філософію ботхісатви. Візит Кармапи Тхає Дордже закінчився 4 серпня. І після України вчитель відвідає Британію, Словаччину, Грецію, щоб потім здійснити візит до монастиря Карма Каг’ю у Франції і повернутися до своєї резиденції в Індійському Калімпонгу.
І далі завершення матеріалу Тараса Марусика про ситуацію в Українській православній автокефальній церкві на Харківщині.
Тарас Марусик
Я поцікавився в архиєпископа Ігоря, чому частина парафії апостолів Петра і Павла перейшла до Руської Істинно-Православної Церкви, а не, скажімо, до Української православної церкви Московського патріярхату.
Архиєпископ Ігор
Очевидно, тут відіграло роль те, що релігійна організація, яка називає себе Руською Істинно-Православною Церквою близька до Української автокефальної православної церкви своїм категоричним запереченням сергіанства у його історичному вимірі, як конформізму, пристосовництва до більшовицької імперії. Очевидно, що в Україні Істинно-Православна Церква не акцентує своїх російських монархічних елементів у світогляді, хоча ідеологія Руської Істинно-Православної Церкви складалася, як ідеолгогіяч монархічної російської спільноти. Можливо, це просто не було помічено. Може, конфлікт Руської Істинно-Православної Церкви з українським чиновниками привабив до неї людей, власне. Частину тієї спільноти, яка разом із священиком перейшли до неї. Зараз важко говорити, бо я не хочу їх судити. Але мусимо визнати, що їх дії починалися із кризи, яку відчували парафіяни опинившись в незрозумілій до них структурі, мається на увазі –до переходу в Істинно-Православну Церкву.
Тарас Марусик
Говорив архиєпископ Харківський і Полтавський Української автокефальної православної церкви Ігор Ісіченко. Тарас Марусик, РС, Київ.
Василь Зілгалов
У що і як вірять цигани, найтаємничіший народ на землі? Народ, який ніколи не воював, який пройшов кочовищем через світову історію та й так і не пристав до якогось одного шматка землі. Ми не знаємо тисячу чи півтори тисячі років тому вирушила ціла індійська каста недоторканних музик і танцюристів на Захід. У Європі же вони масово з’явився в 15 столітті і їх відразу ж визнали магами, чародіями і гіпнотизерами. Цигани справили величезний вплив на розвиток народної магії, їх жорстоко переслідували як відьм і чаклунів; багатьох навіть карали за це на горло. Далі про циган та їхні вірування – в матеріалі Віктора Єленського.
Віктор Єленський
Неймовірно, але цигани з’явилися в Європі як християни, котрі шукають спокути. Подорожуючи світом, проходячи Палестиною цигани побачили, що прочани мають тут особливий статус і ставляться до них з пошаною. Європейці звали їх єгиптянами іджипшн, а згодом просто джипсі. У німецьких землях король Сигізмунд того ж таки 15 століття видає циганам, як фараоновим дітям охоронну грамоту. Король був далеко не єдиним, хто потрапив на гачок численних містифікацій, шлейф яких завжди, скидається, супроводжуватиме цей неспокійний народ. Їх вважали і нащадками першої дружини Адама, і навіть рештками племені, яке населяло загадкову Атлантиду, а Вольтер вважав їх нащадками жерців Ізіди і Астатри. Перша згадка про циган на території України датується 15 століттям, а їхнє перше поселення тут знаходилося в Ужгороді, звідки місцева влада виселила їх на околиці у 1691 році. Наразі, як вважається, в Україні є 12 етнічних груп циган.
Тільки у 19 столітті вчені вирахували індійське походження циган та встановили разючу подібність циганської мови з санскритом. Причому цигани активно запозичували елементи мов народів, серед яких вони ставили свої намети. Приймали вони і елементи релігійних вірувань. Ми дуже мало знаємо про прадавні вірування циган, але очевидно вони найчастіше засвоювали релігії народів, серед яких вони жили. Турецька легенда дуже просто пояснює відсутність у циган власної релігії. Коли Господь роздавав релігії, народи поспішали записати їхні установлення – хто на камені, хто на дереві, а хто на шкірі. Цигани ж примудрилися записати приписи своєї релігії на капусті, яку, себто капусту, благополучно з’їв якийсь несвідомий віслюк.
Василь Зілгалов
Перериваючи розмову про ромів в Україні, хочемо згадати як інформацію для слухачів “Споконвіку було Слово” ще про один малий народ України - кримських караїмів, які розраховують на підтримку держави. У світі проживає близько 2000 караїмів - представників одного з нечисленних народів планети. Найбільше їх в Криму - на історичній Батьківщині. Нещодавно проходили дні караїмської культури у стародавньому мертвому місті Чуфут Кале, яке було засновано приблизно у ХІІ столітті. Один із наглядачів стародавнього городища Михайло Дубинський пам’ятає, яким місто Чуфут Кале було 70 років тому. За його словами тут розібрали один будиночок, в якому побували всі російські царі, навіть кілька іноземних правителів. Ум 42-му році німці нічого не чіпали, лише приходили на екскурсії. І в наш час тут багато туристів, але місто поступово занепадає і потребує державної допомоги. Місцеві люди сподіваються, що уряд допоможе зберегти цю пам’ятку караїмської культури. І ми завершуємо тему “Цигани в Україні”, яку розповідає Віктор Єленський.
Віктор Єленський
Відтак в Україні серед циган є і православні, і католики, і баптисти, і п’ятидесятники. Місії різних євангелічних рухів серед циган бувають успішними, але все одно роми – це самоназва принаймні частини цього народу і назва, яка вважається політично коректною, так от, роми все одно зберігають у своїй душі і практиці дуже своєрідні інтерпретації запозичених ними релігій. Тисячі років мандрів світами не могли не позначитися на прочитанні ними і християнства, і ісламу. Дуже поширеними є серед них талісмани й обереги, до яких, до речі, здавна належали і ікони. Ікона захищала кожний циганський віз, а табірна ікона - ціле кочів’я. З табірною іконою пов’язано безліч обрядів, біля неї розгорталися головні події табірного життя – суди і весілля, похорони і закляття... Але поруч із іконою цигани шанували й шанують вогонь, з якого вичитують долю і якого благають про заступництво. Їхні уявлення про смерть і потойбічну долю спочилого дуже сильно відрізняються від традиційно християнських навіть тоді, коли небіжчика поховано зі священиком. І дуже часто вікна в циганських оселях України не мають кватирок, через які потрапляють в будинок злі духи. Ну, й звісно життя циган супроводжують численні легенди й апокрифи, в яких поблажливий до циган Господь карає тих, хто їх ображає і заплющує очі на дрібні порушення з їхнього боку. І кожний ром розповість вам легенду про цигана, який виклепав цвях для Ісусового розп’яття, але не забив його у серце Спасителеві, як на цьому наполягали кати, однак заприсягався, що таки зробив це. За добру душу Господь опікується циганами, але за порушення присяги він за легендою, залишив ромам зі всього величезного світу тільки дороги. Вічні дороги.
Василь Зілгалов
І на завершення послухайте розповідь одного з Українських ромів про релігійні вірування його народу. Записав цю розповідь в Києві мій колега Микола Закалюжний.
Сергій Єрмошкін
Сергій Єрмошкін – це звідки ім’я, а всередині мене звуть Ніко. Я голова Одеського обласного ромського конгресу. У нас є приказка: “Запитали: “Цигане, ти в бога віруєш?” – “ Звичайно, вірую”, - “А в якого?” - “А в якого тобі треба?” Якщо взяти факт, що ми – кочовий нарід, а культура кочового народу завжди пристосовувалася до оточення, то переважна більшість ромів в Україні – мусульмани. Ті роми, які в силу долі опинилися в мусульманському оточенні – кримські роми . серед християн – більшість православні. Ті, що живуть на заході - там. Звичайно, є і греко-католики, і римо-католики, і дуже багато у нас протестантів: і баптисти, і п’ятидесятники, і ті нові, що з’явилися – Церква живого Бога і т.д. Проповідницька і місіонерська служба у нас в Україні дуже сильна, і вони вербують, можна так сказати, ми між собою це питання не часто обговорювали, бо це вибір кожної людини. Треба зважити на те, що протестантські конфесії, християнські, я маю на увазі, ведуть місіонерську роботу дуже активно і підкріплюють проповідницьку діяльність місіонерською допомогою, вирішують юридичні питання. Тобто вони піклуються не лише про душу людини, а й опікуються житлом, дітьми, побутом і т.д. І це привалює людей. Ні православні, ні і греко-католицькі, ні римо - католицькі такої роботи не проводять. Організації ромські не стоять на перешкоді у приєднанні до тієї чи іншої конфесії. Але це не призводить до розшарування серед моїх спів племінників. Релігія не є визначальною у нашій громаді. За одним столом дуже часто збираються представники різних конфесій і ніяких суперечок не виникає. Мусульманський напрямок в наші культурі потрошки занепадає, залишається він дуже сильним тільки у тих ромів, які живуть в Криму – серед кримських татар. У нас в Одесі є кримський табір – це ті люди, які мають тюркські імена і т.д. Старі люди зберігають віру звичайно, молодь – менше. У нас є Конгрес ромів України – це громадська організація, яка об’єднує не всі ромські організації обласні чи міські, бо це розшарування, яке було в Україні, білі чи чорні, червоні чи білі, помаранчеві чи білі, але я не пам’ятаю, щоб ми на засіданні піднімали релігійне питання, бо, на превелике щастя наше, релігійне питання не стає головним чи визначальним. Я не пам’ятаю, але здається ми це питання не піднімали. У нас є свої роми священики – і протестантські, і православні і т.д. – вони займаються цією роботою. І оскільки вони дуже обережно ставляться до цієї роботи – і до катехізації, і до місіонерської – вони завжди говорять – “Політика політикою, а душа душею”.
Василь Зілгалов
Завершуючи нашу програму, хочу нагадати слухачам одну народну приповідку про ромів: “ Ішов одного зимового дні рома полем, та так замерз, що вирішив сховатися від вітру й снігу. І бачить дві борони припнуті посеред ниви. От за ними і прикляк. Але вітер все одно продував сяку-таку одежину бідного роми наскрізь. І тут Рома вдарив себе по голові і сказав: “ А я знаю, чому так холодно, бо в бороні одного зуба не вистачає!”
На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.
А з цієї приповідки про Рома ми робимо один висновок: нам всім треба пильніше шукати причини наших бід.
Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії Міхал Плахі.
Говорить радіо “Свобода”!