Богдана Костюк
Київ, 20 липня 2005 року - “Становище України – найбільшої держави Центрально-східної Європи – змушує громадськість Великобританії всерйоз вивчити “українське питання”, ґрунтуючись на історії цієї держави, формуванні її народу і наявності чи відсутності на її теренах політичної нації”. З цих слів сімдесят років тому починався виступ у Палаті Громад британського парламенту лорда Дікінсона, який презентував новостворений Англо-український комітет. Його члени – парламентарі, громадські діячі, журналісти – ще тоді шукали місце і роль України в європейській політиці
Український історик Сергій Кот про існування Англо-українського комітету дізнався, досліджуючи історію емігрантської періодичної літератури 1930-х років: саме на сторінках україномовних видань з’являлися повідомлення про Україну, зроблені членами Комітету. Сергій Кот далі: "У першу чергу мова йшла про матеріал “Україна – найбільша європейська проблема”, англомовна версія якого побачила вперше світ у 1939 році навесні. Коли я почав шукати цю версію, то я почав звертатись до українців Великобританії, але якось там не змогли мені допомогти. Тоді я звернувся до Дослідної фундації імені Олега Ольжича у США, яку очолює Михайло Герець, і там уже на ноги були підняті всі українці, які “взяли під обстріл” Бібліотеку Конгресу США. Пошуки десь півроку тривали, і знайшли оригінал доповіді Ланселота Лаутона “Україна – найбільша європейська проблема”, і ще один матеріал – першу доповідь про українські проблеми, зроблену Лаутоном на засіданні щойно створеного Англо-українського комітету у Палаті Громад англійського парламенту."
Засідання, за словами пана Сергія, відбулося 1935-го року і стало справжнім “науковим шоком” для українських та американських дослідників – ентузіастів: адже тридцяті роки – це доба голодомору та остаточної “совєтізації” України, і засновники Англо-українського комітету брали на себе величезний моральний та політичний тягар, - каже Сергій Кот і продовжує: "Серед членів цього Комітету були Лорд Дікінсон, відомий журналіст Ланселот Лаутон, там зустрічаємо професора Сеттона Ватсона – відомого письменника, і цілу низку інших людей, які причетні були до дуже серйозних кіл британського суспільства. Коли, дійсно, читаєш їхні доповіді – а перша була опублікована під назвою “Українське питання” Ланселотом Лаутоном у 1935 році, де містилася величезна сила додатків: це статистичні відомості про кількість українців, які проживають у різних країнах; це копії усіляких документів, де так чи інакше згадується Україна й українські території і їх правовий статус – тобто, автори обґрунтовують історичне право українців мати свою державу і показують, що це одна з найдавніших українських націй. І це 1935 рік! І це Комітет, в якому немає жодного українця!"
Сергій Кот продовжує досліджувати історію Англо-українського комітету, шукає інформацію про його членів і їхню долю. Британець італійського походження - науковець Річард Аппіянезі Україною зацікавився випадково: працював у згаданій вище бібліотеці Конгресу США і знайшов збірку публіцистики ... Ланселота Лоутона, який мандрував Італією і видав низку матеріалів про Муссоліні. Професор Аппіянезі уважно перечитав роботи Лоутона – серед іншого, і його виступи на одній з політологічних конференцій: "Великий приятель України, який здійснив мандрівку в Україну, але подумки, який раптом її віднайшов на мапі Європи, на роздоріжжі – ось хто такий Лоутон! Я нині співпрацюю з Британською Радою, яка укріплює місток між Україною та Великобританією, і навряд чи хтось з моїх колег підозрює, що першими були сімдесят років тому оті парламентарі, науковці і журналісти, які по крихтах збирали інформацію про Україну і – крок за кроком – переконували політиків в існуванні України. Вони навіть провели невелику міжнародну конференцію про Україну, щоправда, там не було жодного українця..."
Сергій Кот та Річард Аппіянезі кажуть радіо "Свобода," що роль Комітету досі не оцінено належним чином, хоча його члени опікувались Україною у період, коли ні британський уряд, ні Ліга Націй не розглядали “українського питання” взагалі. Україна у тридцяті роки минулого століття не була актуальною політичною темою, тож ініціативи Англо-українського комітету на той час були і несподіваними, і далекоглядними.
Український історик Сергій Кот про існування Англо-українського комітету дізнався, досліджуючи історію емігрантської періодичної літератури 1930-х років: саме на сторінках україномовних видань з’являлися повідомлення про Україну, зроблені членами Комітету. Сергій Кот далі: "У першу чергу мова йшла про матеріал “Україна – найбільша європейська проблема”, англомовна версія якого побачила вперше світ у 1939 році навесні. Коли я почав шукати цю версію, то я почав звертатись до українців Великобританії, але якось там не змогли мені допомогти. Тоді я звернувся до Дослідної фундації імені Олега Ольжича у США, яку очолює Михайло Герець, і там уже на ноги були підняті всі українці, які “взяли під обстріл” Бібліотеку Конгресу США. Пошуки десь півроку тривали, і знайшли оригінал доповіді Ланселота Лаутона “Україна – найбільша європейська проблема”, і ще один матеріал – першу доповідь про українські проблеми, зроблену Лаутоном на засіданні щойно створеного Англо-українського комітету у Палаті Громад англійського парламенту."
Засідання, за словами пана Сергія, відбулося 1935-го року і стало справжнім “науковим шоком” для українських та американських дослідників – ентузіастів: адже тридцяті роки – це доба голодомору та остаточної “совєтізації” України, і засновники Англо-українського комітету брали на себе величезний моральний та політичний тягар, - каже Сергій Кот і продовжує: "Серед членів цього Комітету були Лорд Дікінсон, відомий журналіст Ланселот Лаутон, там зустрічаємо професора Сеттона Ватсона – відомого письменника, і цілу низку інших людей, які причетні були до дуже серйозних кіл британського суспільства. Коли, дійсно, читаєш їхні доповіді – а перша була опублікована під назвою “Українське питання” Ланселотом Лаутоном у 1935 році, де містилася величезна сила додатків: це статистичні відомості про кількість українців, які проживають у різних країнах; це копії усіляких документів, де так чи інакше згадується Україна й українські території і їх правовий статус – тобто, автори обґрунтовують історичне право українців мати свою державу і показують, що це одна з найдавніших українських націй. І це 1935 рік! І це Комітет, в якому немає жодного українця!"
Сергій Кот продовжує досліджувати історію Англо-українського комітету, шукає інформацію про його членів і їхню долю. Британець італійського походження - науковець Річард Аппіянезі Україною зацікавився випадково: працював у згаданій вище бібліотеці Конгресу США і знайшов збірку публіцистики ... Ланселота Лоутона, який мандрував Італією і видав низку матеріалів про Муссоліні. Професор Аппіянезі уважно перечитав роботи Лоутона – серед іншого, і його виступи на одній з політологічних конференцій: "Великий приятель України, який здійснив мандрівку в Україну, але подумки, який раптом її віднайшов на мапі Європи, на роздоріжжі – ось хто такий Лоутон! Я нині співпрацюю з Британською Радою, яка укріплює місток між Україною та Великобританією, і навряд чи хтось з моїх колег підозрює, що першими були сімдесят років тому оті парламентарі, науковці і журналісти, які по крихтах збирали інформацію про Україну і – крок за кроком – переконували політиків в існуванні України. Вони навіть провели невелику міжнародну конференцію про Україну, щоправда, там не було жодного українця..."
Сергій Кот та Річард Аппіянезі кажуть радіо "Свобода," що роль Комітету досі не оцінено належним чином, хоча його члени опікувались Україною у період, коли ні британський уряд, ні Ліга Націй не розглядали “українського питання” взагалі. Україна у тридцяті роки минулого століття не була актуальною політичною темою, тож ініціативи Англо-українського комітету на той час були і несподіваними, і далекоглядними.