Віталій Пономарьов
Київ, 1 липня 2005 року.
28 червня виповнилось 354 роки знаменитій битві під Берестечком. За розмахом і кількістю людських втрат з обох боків їй не було подібних в усій Європі ХVII століття.
Ми звернулися до людей на вулиці у центрі Києва із запитанням: “Чи знаєте Ви, які армії брали участь у битві під Берестечком?”.
Респондент 1
Ні, відповіді я не знаю.
Респондент 2
Українська.
Респондент 3
Українська.
Віталій Пономарьов
Наприкінці червня в околицях Берестечка на межі сучасних Рівненської, Волинської та Львівської областей у битві зійшлися 2 стотисячні армії. Війську короля Речі Посполитої Яна Другого Казимира протистояли 13 полків гетьмана Богдана Хмельницького, загони селян і кіннота кримського хана Іслам-Гірея Третього.
Ой, чого ти почорніло, Зеленеє поле? Почорніло я од крові За вольную волю. Круг містечка Берестечка На чотири милі Мене славні запорожці Своїм трупом вкрили.
28 червня супротивники зійшлися на низовині між рікою Стиром, заплавою його притоки Пляшівки і старим лісом. Бої упродовж двох днів не принесли перемоги жодній стороні.
30 червня битва поновилася пополудні, коли розвіявся густий туман. За словами очевидця, на полі “все було в огні, не було нічого чутно, лише гук з ручної стрільби і гармат, так що ми вже думали, що звідти ніхто живим не повернеться”.
Під прицільним вогнем польських гармат загинули спадкоємець ханського престолу Крим-Гірей і брат хана султан Амурат, були поранені сам Іслам-Гірей та побратим Хмельницького Тугай-Бей.
Наймана німецька піхота впритул підступила до пагорба із ханською ставкою. Кинувши свій обоз, татари почали відступати.
Хмельницький з генеральним писарем Іваном Виговським намагалися зупинити татар, проте були силоміць уведені ними. Говорить історик Тарас Чухліб.
Тарас Чухліб
Ми можемо посилатися на джерела, коли Іслам-Гірей звертався до турецького султана і виправдовувався за свій відхід тим, що Ногайська орда нападала на татар у Кримському ханстві, і Іслам-Гірей змушений був покинути поле бою.
Але історики твердять, що Іслам-Гірей мав домовленості з Яном Другим Казимиром про те, що він відійде з поля бою; це було вигідно Кримському ханству, щоб українська армія отримала поразку.
Якби Богдан Хмельницький переміг, то українська Козацька держава отримала б незалежність від Речі Посполитої, і таким чином Кримське ханство отримало б сильного сусіда у вигляди сильної Козацької держави, як зараз свідчить історіографія.
Віталій Пономарьов
Втративши союзників, козаки відступили на улоговину між річками Пліснявою та Пляшівкою і там вночі під сильною зливою спорудили укріплений табір. У ньому вони витримали дев’ятиденну облогу, відбиваючи атаки та здійснюючи бойові вилазки.
9 липня старшинська рада вирішила прориватися з оточення. Вночі 2 тисячі козаків на чолі з полковником Іваном Богуном переправилися на правий берег Пляшівки, щоб прикрити відхід усього війська. Проте селяни-повстанці розцінили це як спробу залишити їх напризволяще і вранці кинулися до наведених переправ, руйнуючи мости і топлячи один одного.
На острівці посеред Пляшівки переправу прикривав ар’єргард із трьохсот козаків. Поляки пообіцяли дарувати їм життя, якщо вони складуть зброю. У відповідь козаки демонстративно витрусили гроші зі своїх гаманців у воду і продовжували битися.
Останній з них відмовився від запропонованого королем помилування, і один у рибальському човні упродовж трьох годин відстрілювався з мушкета.
За байраком байрак, А там степ та могила. Із могили козак Встає сивий, похилий. Встає сам уночі, Іде в степ, а йдучи Співа, сумно співає: – Наносили землі, Та й додому пішли, І ніхто не згадає Нас тут триста, як скло, Товариства лягло! І земля не приймає.
Під вогнем польських вояків Богуну вдалося без втрат вивести з оточення тільки 20 тисяч козаків та частину гармат. Про наслідки Берестейської битви говорить історик Віктор Горобець.
Віктор Горобець
Перше – це те, що великі сподівання покладали обидві сторони, тому було величезне розчарування обох сторін. І поляки, і українці побачили безперспективність своїх сподівань на швидку перемогу.
Друге – це те, що українська сторона остаточно зневірилася у надійності свого кримського союзника.
І третє, на мою думку, найголовніше – це було те, що з цього моменту війну, яку ще до цього часу можна було трактувати як збройний конфлікт в межах Речі Посполитої, тобто як громадянський конфлікт, відтепер він остаточно переріс у війну України та Польщі.
Кількість жертв зробила неможливим проживання в межах однієї спільної Вітчизни.