Тарас Марусик
Київ, 9 червня 2005 - Сьогодні продовження розповіді про презентацію збірника документів “Українська мова в ХХ сторіччі: історія лінґвоциду”, які показують механізми руйнування мови, застосовані радянською владою.
В обговоренні взяв участь і відомий український літературознавець і публіцист, автор безсмертної праці “Інтернаціоналізм чи русифікація”, академік Іван Дзюба.
Іван Дзюба
Чим мені здається важлива ця публікація, адже сьогодні більшість нашої громадськості сприймають той стан, який сьогодні маємо, як нормальний, як наслідок якогось природного розвитку. І основний аргумент – це аргумент від досягнутого рівня: сьогодні ми маємо таке і з цього треба виходити. А люди не знають, якою ціною цей досягнутий рівень, якою кров’ю, якими жертвами, яким терором добувався. Коли б суспільство це знало, то, очевидно, воно трошки інакше поставилося і до оцінок нинішнього стану, і до можливих перспектив.
Дуже важливо, що тут подано дуже широкий спектр матеріалів на тему лінгвоциту, насамперед повний текст виступів Скрипника і дуже маловідомі документи, дуже добре зібрані про переслідування української мови, зокрема, про той аспект, який відзначив свого часу Юрій Шевельов, боротьба з українською мовою з середини, шляхом спотворення лексики, стилістики, правопису.
Але я хочу одним міркуванням поділитися з приводу моменту, який є, на мій погляд, неоднозначним. Ті більшовицькі ідеологи, які вели боротьбу проти української мови і культури, вони ж були далеко недурні.
От у цих статтях проти української мови поряд з чимось абсолютно фантастичним є речі, які справляли враження тоді на читача і можуть сьогодні справити.
Скажімо, цей список заборонених слів і термінів. Там же поряд із дикими претензіями є і абсолютно слушні проти деяких термінів, які звучали вже тоді одіозно і навіть смішно, а сьогодні тим більше.
Це саме ви побачите, коли подивитеся в кінці цієї книжки список тих вилучених чи заборонених слів, але там, принаймні, якщо не третина, то чверть слів, які справді сьогодні боронити неможливо. На жаль, вони вмерле у 19-му столітті.
Добре було полякам і чехам, які у свій час за іншої кон’юнктури зуміли на всі міжнародні терміни наукові і інші знайти національні відповідники, і ці відповідники живуть і сьогодні.
Тарас Марусик
Збірник складається з передмови, в якій детально висвітлено мовно-культурну й освітню політику уряду в УРСР, корпусу документів і матеріалів 30-х років і окремо документів повоєнного періоду, коли впровадження політики внутрішнього зросійщення української мови відзначалось особливою інтенсивністю.
Праця висвітлює специфіку лексикографічної, термінологічної й правописної практик радянського періоду, метою яких було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології і окремих граматичних форм та заміна їх кальками з російської мови.
Окремим розділом книги винесено укладений на базі досліджених матеріалів словник репресованої лексики.
В обговоренні взяв участь і відомий український літературознавець і публіцист, автор безсмертної праці “Інтернаціоналізм чи русифікація”, академік Іван Дзюба.
Іван Дзюба
Чим мені здається важлива ця публікація, адже сьогодні більшість нашої громадськості сприймають той стан, який сьогодні маємо, як нормальний, як наслідок якогось природного розвитку. І основний аргумент – це аргумент від досягнутого рівня: сьогодні ми маємо таке і з цього треба виходити. А люди не знають, якою ціною цей досягнутий рівень, якою кров’ю, якими жертвами, яким терором добувався. Коли б суспільство це знало, то, очевидно, воно трошки інакше поставилося і до оцінок нинішнього стану, і до можливих перспектив.
Дуже важливо, що тут подано дуже широкий спектр матеріалів на тему лінгвоциту, насамперед повний текст виступів Скрипника і дуже маловідомі документи, дуже добре зібрані про переслідування української мови, зокрема, про той аспект, який відзначив свого часу Юрій Шевельов, боротьба з українською мовою з середини, шляхом спотворення лексики, стилістики, правопису.
Але я хочу одним міркуванням поділитися з приводу моменту, який є, на мій погляд, неоднозначним. Ті більшовицькі ідеологи, які вели боротьбу проти української мови і культури, вони ж були далеко недурні.
От у цих статтях проти української мови поряд з чимось абсолютно фантастичним є речі, які справляли враження тоді на читача і можуть сьогодні справити.
Скажімо, цей список заборонених слів і термінів. Там же поряд із дикими претензіями є і абсолютно слушні проти деяких термінів, які звучали вже тоді одіозно і навіть смішно, а сьогодні тим більше.
Це саме ви побачите, коли подивитеся в кінці цієї книжки список тих вилучених чи заборонених слів, але там, принаймні, якщо не третина, то чверть слів, які справді сьогодні боронити неможливо. На жаль, вони вмерле у 19-му столітті.
Добре було полякам і чехам, які у свій час за іншої кон’юнктури зуміли на всі міжнародні терміни наукові і інші знайти національні відповідники, і ці відповідники живуть і сьогодні.
Тарас Марусик
Збірник складається з передмови, в якій детально висвітлено мовно-культурну й освітню політику уряду в УРСР, корпусу документів і матеріалів 30-х років і окремо документів повоєнного періоду, коли впровадження політики внутрішнього зросійщення української мови відзначалось особливою інтенсивністю.
Праця висвітлює специфіку лексикографічної, термінологічної й правописної практик радянського періоду, метою яких було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології і окремих граматичних форм та заміна їх кальками з російської мови.
Окремим розділом книги винесено укладений на базі досліджених матеріалів словник репресованої лексики.