Сергій Куделя
Вашингтон, 10 травня 2005 - Українські ветерани Другої світової війни у США знають про заклик президента України Віктора Ющенка до примирення, але не всі з них готові до цього кроку. Голова Асоціації ветеранів Великої Вітчизняної війни міста Балтимора одесит Яків Гусид вважає будь-які спроби прирівняти ветеранів Радянської Армії та ветеранів УПА образливими для радянських воїнів. Один з керівників Української Головної Визвольної Ради Євген Стахів готовий простягнути руку лише тим радянським ветеранам, які підтримують ідею незалежності України.
Одесита Якова Гусида війна зустріла у Вінницький області, де 17-річним хлопчиною він відвідував своїх родичів. Ось як він згадує про цей день:
“В неділю моя тітка каже: йдемо зі мною на базар. І тут по динаміках почали повідомляти: увага, увага. І повідомили, що почалася війна. І вже на якійсь вузловій станції відбувся наліт”.
Яків Гусид каже, що першим почуттям в нього тоді був великий страх та відчуття обірваного життя. По-інакшому сприйняв звістку про напад Німеччини на Радянський Союз Євген Стахів, який тоді перебував на Західній Україні:
“Всі раділи і я з ними, що почалася війна. Потім ми робили проголошення самостійності в Добромилі, і у цьому брали участь німецькі генерали. Отже, ми всі вірили, що є прекрасна ситуація”.
Для радянського ветерани Якова Гусида німецька агресія була повною несподіванкою, а ветеран оунівського підпілля Євген Стахів розповідає, що українці на засланні двано чекали на неї: “Всі вичікували війни Німеччини з Радянським Союзом, бо вірили, що та війна принесе самостійну українську державу. І в цей час було сильне германофільство, і я був германофілом. Аж поки я не приїхав до України і не побачив справжнє обличчя Німеччини, а головно - після 15 вересня 41-го року, коли гестапо арештувало біля 500 членів ОУН по всій Україні”.
У перші роки війни Євген Стахів перебував на Донбасі, де у підпіллі ОУН воював і проти Сталіна, і проти Гітлера. Яків Гусид свій бойовий шлях у лавах Радянської Армії розпочав під Сталінградом, а завершив поблизу Харкова, де був поранений та демобілізований. Сьогодні Яків Гусид каже, що досі не готовий простягнути руку таким ветеранам, як Євген Стахів:
“Вони були, як поліцаї. А від поліцаїв скільки людей загинуло. Вони повинні були воювати проти німців, а не підтримувати їх” .
На противагу, Євген Стахів каже, що не проти примирення, але лише з тими ветеранами, які визнають незалежну Україну:
“Я готовий - з тими українськими ветеранами, але не з їх лідерами, як генерал Герасимів, членами української комуністичної партії, котрі ненавидять Україну. А з тими солдатами, тисячі, мільйони, яких репрезентує і створив організацію Ігор Юхновський . З ними я охочий іти разом”.
День 9 травня Євген Стахів відзначав перед телевізором, стежачи за телепрограмами про Другу світову війну. Яків Гусид 9 травня зустрічався із іншими ветеранами, яких лише у Балтиморі налічується 215 осіб. Традиційне місце їхнього зібрання – ресторан “Європа”. Хоча, сьогодні, як і 60 років тому, радянський воїн та оунівський підпільник мають кожен свою історичну правду про війну. Однак зараз вони погоджуються в одному. Говорить Євген Стахів:
“Тепер, з перспективи 60 років я кажу: я не хочу жодної війни. Треба молитися, щоб був мир. Бо війна - то є нещастя”.
Одесита Якова Гусида війна зустріла у Вінницький області, де 17-річним хлопчиною він відвідував своїх родичів. Ось як він згадує про цей день:
“В неділю моя тітка каже: йдемо зі мною на базар. І тут по динаміках почали повідомляти: увага, увага. І повідомили, що почалася війна. І вже на якійсь вузловій станції відбувся наліт”.
Яків Гусид каже, що першим почуттям в нього тоді був великий страх та відчуття обірваного життя. По-інакшому сприйняв звістку про напад Німеччини на Радянський Союз Євген Стахів, який тоді перебував на Західній Україні:
“Всі раділи і я з ними, що почалася війна. Потім ми робили проголошення самостійності в Добромилі, і у цьому брали участь німецькі генерали. Отже, ми всі вірили, що є прекрасна ситуація”.
Для радянського ветерани Якова Гусида німецька агресія була повною несподіванкою, а ветеран оунівського підпілля Євген Стахів розповідає, що українці на засланні двано чекали на неї: “Всі вичікували війни Німеччини з Радянським Союзом, бо вірили, що та війна принесе самостійну українську державу. І в цей час було сильне германофільство, і я був германофілом. Аж поки я не приїхав до України і не побачив справжнє обличчя Німеччини, а головно - після 15 вересня 41-го року, коли гестапо арештувало біля 500 членів ОУН по всій Україні”.
У перші роки війни Євген Стахів перебував на Донбасі, де у підпіллі ОУН воював і проти Сталіна, і проти Гітлера. Яків Гусид свій бойовий шлях у лавах Радянської Армії розпочав під Сталінградом, а завершив поблизу Харкова, де був поранений та демобілізований. Сьогодні Яків Гусид каже, що досі не готовий простягнути руку таким ветеранам, як Євген Стахів:
“Вони були, як поліцаї. А від поліцаїв скільки людей загинуло. Вони повинні були воювати проти німців, а не підтримувати їх” .
На противагу, Євген Стахів каже, що не проти примирення, але лише з тими ветеранами, які визнають незалежну Україну:
“Я готовий - з тими українськими ветеранами, але не з їх лідерами, як генерал Герасимів, членами української комуністичної партії, котрі ненавидять Україну. А з тими солдатами, тисячі, мільйони, яких репрезентує і створив організацію Ігор Юхновський . З ними я охочий іти разом”.
День 9 травня Євген Стахів відзначав перед телевізором, стежачи за телепрограмами про Другу світову війну. Яків Гусид 9 травня зустрічався із іншими ветеранами, яких лише у Балтиморі налічується 215 осіб. Традиційне місце їхнього зібрання – ресторан “Європа”. Хоча, сьогодні, як і 60 років тому, радянський воїн та оунівський підпільник мають кожен свою історичну правду про війну. Однак зараз вони погоджуються в одному. Говорить Євген Стахів:
“Тепер, з перспективи 60 років я кажу: я не хочу жодної війни. Треба молитися, щоб був мир. Бо війна - то є нещастя”.