Зиновій Фрис
Аудіозапис програми:
Прага, 7 травня 2005 року
Зиновій Фрис
В ефірі української служби радіо “Свобода” передача “Листи на Свободу”.
Слухачка
Я дуже чекаю, коли ж нарешті воскресне Україна, як вона пробудилася. Але вона не воскресне, вона ще напівжива.
Слухач
5 років у суді я не мав судового захисту, бо суддя Цалін за гроші виносив заказні судові рішення.
Слухач
Я думаю, що у нас бракує духовного підняття, а це головне.
Зиновій Фрис
Слухачі “Свободи” про найболючіше, про найголовніше, про що вони не хочуть і не можуть мовчати.
Перед мікрофоном Зиновій Фрис.
Вітаю вас, дорогі слухачі!
Слухач
9 травня 1945 року, як учора, це справді було свято. Нас школою погнали на парад на стадіон Хрущова, але пішли б і самохідь. Я йшов з прапором перед нашою колоною. Не пам’ятаю якого кольору був прапор, мабуть червоний, а держало було дюралеве. Врізалося в пам’ять. Ринув рясний сліпий дощ, але ніхто не зважав.
Тоді фронтові солдати чекали, що не буде більш колгоспів. Всі чекали, що буде життя по-новому. Де все те ділося? Чому народ проковтнув ту велику облуду?
Звучить вірш у виконанні слухача
Це день великої облуди, лажі, ошуканства і розчарування. От як такий, то його треба по совісті святкувати чи радше справляти поминки, а не оскверняти брехнею пам’ять полеглих і сумління недобитків.
З приводу параду ветеранів на нинішньому празднику війни виникає таке інтересуюче питання: скільки відсотків серед йдучих по Хрещатику буде особістів і загранотрядовців? Скільки я знаю справжніх ветеранів, то вони або в землі або ледве можуть виповзти на балкон подихати повітрям.
А ті бадьорі, неопалені війною, бадьорощокі вішалки для медалей, яких ми бачимо на урочистостях і поминках війни, то того ймовірно є переважно не тими хто затикав собою амбразури в штрафбатах, а ті, хто під дулом автомата посилав їх на подвиг.
Маємо свято із брехнею пополам, великую отєчєствєнную лажу. Доводиться посполитим брати святе діло в свої не надто зграбні руки.
Звучить вірш у виконанні слухача
Усіх зібрати до купи – от вам і момент істини, і хана генеральсько-герасимовському мумуканню про велику перемогу совєцького народу під керівництвом партії і товариша Сталіна.
Роман, город-герой Київ.
Слухач
Володимир Осипчук, Вінниця.
Нині багато говорять про примирення вояків ОУН-УПА з радянськими ветеранами. На мій погляд, ніякого примирення не може бути між вояками ОУН-УПА і радянськими комуністичними ветеранами. Не потрібно навіть цього питання і підіймати.
Радянські колоніально-окупаційні війська перемогли. 9 травня це їх перемога. Для воїнів ОУН-УПА – це була тимчасова поразка, бо Україна була звільнена від німецько-гітлерівських окупантів, але залишалась під радянсько-сталінською окупацією.
Воїни ОУН-УПА – це борці за незалежність України і такими їх треба визнати. Переможний день для них – це 24 серпня День проголошення незалежності України.
Я хоча і не воїн ОУН-УПА, але припинення з проклятими комуняками, і не уявляю, як я можу поруч сидіти, розмовляти і жити. Вони скільки залили українському народу сала за шкіру, що простити їм це надто важко.
Вони знищили мільйони українських рабів, починаючи з громадянської війни, колективізації, голодоморів, репресій, війн, які вели комуністи за часи Радянського Союзу. Воїни ОУН-УПА не воювали в Смоленській області або під Тулою, вони обороняли свої землі, як від коричневої так і червоної чуми.
Прийде час і нове покоління перепише історію, воно відкине радянські міфи, перекручення, фальсифікацію, брехню про цю війну і дасть їй належну оцінку.
Володимир Осипчук, Вінниця.
Зиновій Фрис
Фрагменти з листа Віктора Надюка, місто Сміла, Черкаська область:
“Наш народний президент Віктор Ющенко захопився демократією. В українському розумінні демократія – це вседозволеність, безвідповідальність: убивай, кради, порушуй дисципліну і порядок, масове самогоноваріння, масове споювання наших громадян, хаос брехня і т.д., повний беспрєдєл.
Чи потрібна нам така демократія? Адже відомо, що без покарання немає виховання. Наш президент хоче бути святішим від Папи Римського, хоче бути маленьким, пухнастим, біленьким кошеням. А для глави держави така роль не годиться. Глава держави повинен бути справедливим і твердим, щоб совісні громадяни його поважали, а безсовісні його боялись.
Користуючись такою м’якосердечністю Наталія Вітренко і Дмитро Корчинський злигались між собою і витирають об президента ноги, їздять по всій Україні, по всім містах і брешуть про президента всілякі нісенітниці, обливають його найбруднішими, найсмердючішими помиями і знають, що не будуть покарані, бо в нас демократія. А в нормальній цивілізованій державі вони б уже давно загриміли під фанфари.
Такі ж друзі президента і прем’єр-міністра є і в парламенті: Юрій Соломатін, Петро Симоненко і інші комуністи, виступаючи в парламенті, паплюжать, підбирають такі слова, щоб якомога глибше й болючіше вколоти президента і прем’єр-міністра. Їм не потрібна справедливість, не потрібна українська держава. Головне, зробити болісно.
Нардеп від Криму Мироненко піднімає питання про імпічмент президента Ющенка, а Віктор Андрійович зайняв позицію стороннього спостерігача і не втручається, бо він демократ.
Але не до всіх громадян президент відноситься так лояльно. Ось у мене запитання: чий же президент Віктор Ющенко? Він, мабуть, забув, що він президент самостійної незалежної держави назва, якої Україна. Ця держава Україна ще ні з ким не воювала і не має ніякої перемоги. То чому ж пан президент з чужою перемогою носиться, як з писаною торбою?
Німецьких окупантів вигнала совєцька армія, щоб розширити імперію зла. Ця ж совєцька армія притягнула в Україну московських окупантів. Так що Україна жодного дня вільною не була. То чого ж тут радіти? Що ж тут святкувати? Хіба московські окупанти солодші від німецьких?
День перемоги – це свято Росії, то чому і нас примушуються святкувати. Спершу наш президент оголосив, що параду 9 травня не буде. А потім на вимогу комуністів передумав і каже, що парад буде. То хто ж таки нами командує: президент чи зграя комуністів?
Президенти двох балтійських держав відмовилися їхати в Москву на святкування, а наш поїде. То чий же президент Віктор Ющенко і кому він служить?
З історії знаємо, що в російського царя Івана Грозного була команда опричників. Її емблемою була собача голова і мітла, що означала винюхувати і вимітати. Щось на зразок опричників з емблемою собачої голови і шибениці треба і нашому президентові, інакше вороги не дадуть Ющенку дотягнути до терміну його президентства.
Керувати центральним банком і великою державою – це не одне і теж. Великою державою треба командувати так, щоб вороги тремтіли, щоб не могли спокійно спати, а не бути спостерігачем. А до демократії можна буде перейти років за 50.
Я майже вдвічі старший за Віктора Андрійовича, я багато прожив, далеко був, багато бачив, а тому вважаю, що маю право дати деякі поради нашому президентові. Право Віктора Андрійовича прийняти їх чи відхилити.
Савелій Надюк, ветеран війни і праці, Черкаська область, місто Сміла.
P.S. Віктору Андрійовичу починати свою президентську діяльність треба з наведення порядку в державі, бандитам і ворогам тюрми. Не словом, а ділом!
Леонід Кравчук
Якщо брати, де найбільше помилок у Ющенка, то я такої кадрової політики не розумію.
Зиновій Фрис
Колишній президент України Леонід Кравчук про перші 100 днів президентства Віктора Ющенка.
Леонід Кравчук
Тільки один Томенко за цих неповних 100 днів зробив стільки помилок, щоб їх вистачило б на всіх: спробував фальсифікувати “Євробачення”, пробував загалом з футбольною командою “Динамо” (Київ) затягнути незрозумілу возню.
Цього достатньо, щоб президент зробив якісь висновки. Він не робить. Щодо Білозір. Я розумію, в президента є ставлення до Білозір, тоді він повинен вийти і пояснити в чому Білозір має рацію, а в чому ні.
Є проблема, що можна посварить президента з інтелігенцією. Врешті-решт всі останні відповідають перед президентом. Як ставиться до них президент так вони і відповідають перед ним. А сам президент відповідає перед народом і історією.
Тому оточення завжди є небезпечним. Воно не несе відповідальності, воно готове у власних інтересах або в якихось цілях, вибачте на слові, поступитися інтересами президента заради своїх. До оточення треба ставитися принципово і давати оцінку кожному, хто робить невірні кроки. А це вже зроблено багато.
В чому є проблема сьогодні у Ющенка? Він повірив, що в нього довіра народу величезна і що вона довічна, і він бере на себе чужі гріхи – гріхи оточення, яке має саме відповідати, якщо не перед собою, то перед президентом обов’язково.
Суспільство має знати, як ставиться до помилок оточення президент. Якщо він своєму оточенню прощає все, а іншим, і опозиції каже, що вони повинні посидіти трошки у в’язниці, то ви розумієте, що суспільство такого прецеденту може і не зрозуміти. Чи він є об’єктивним, чи він захищає інтереси всієї нації, всього народу, всіх національностей, чи тільки тих, хто ближчий до нього, хто йому служить?
Щодо Зварича, то я думаю, що йому самому треба було б виступити, це ж посада міністра юстиції – це еталон відповідальності перед законом, перед правдою і перед істиною. Він мав би виступити і пояснити.
Якщо він не здатен пояснити або не хоче пояснити, то повинен дати оцінку президент. Не в тому плані, що це дуб, якого не можна похилити, чи цей дуб, скажімо, має корені і крону таку, як треба, чи може не таку. Треба сказати просто.
Я ж до Зварича ставлюсь з повагою, але скільки я чую розмов, скільки нарікань, що відбувається. Треба дати оцінку. Я відверто скажу, що необов’язково міністр юстиції повинен мати вищу освіту, може не мати практику, не обов’язково він має бути доктором, професором. Це не є обов’язковим, але щоб правда була, істина. Це має сказати сам Зварич або президент.
Слухачка
Я хочу чуда воскресіння України. Це для мене основне. Ось зараз підіймаємо ми економіку – прекрасно, але на початку було слово і слово було Бога. Значить на початку має слово іти, духовність, має йти саме оце чудо воскресіння України.
Я чекаю так дуже, коли ж воскресне Україна. Так, вона пробудилась, але не воскресла, вона ще напівжива, ще чекає, щоб ми її добудилися, і щоб це воскресіння принесло нам всім радість.
Ви знаєте, я так дуже вірила нашому Ющенку, Юлії Тимошенко, взагалі “НУ”, але тепер у мене щось втрачається віра в це. Я не знаю, можливо, я не права. Я свою особисту думку висловлюю.
Чіпляється попереду локомотив економіки, а духовність залишається позаду. Мені здається, що напереді повинно бути слово, духовність, саме оце воскресіння. Хто це має здійснити? Напевно, воно має йти і знизу і зверху, інакше треба нам гуртом, а у нас зараз так: соціалісти тягнуть в один бік, “НУ” чомусь стали не “нашоукраїнцями”, КУН тягне в другий бік, УНП в третій бік, Юлія Тимошенко тягне в четвертий бік, а Порошенко, я взагалі не знаю, куди він тягне.
Немає чуда того воскресіння, немає того великодня України. Я дуже хочу, щоб Христос воскрес і воскресла України. Нам Бог дав три єдинства в житті: Отця, Сина і Святого Духа. Тому зараз в оце світле свято воскресіння я дуже хочу, щоб ми всі воскресли і щоб було людське триєдинство: здоров’я, посміх для душі нашої і для української і для любої, щоб мали незламність духу, щоб ми витримали, щоб ми залишалися українцями.
Слухач
Я думаю, що в нас бракує духовного підняття, а це головне. Ось, напримір, в такий великий праздник Воскресіння Христового телевізори зайняті чим? Нам треба богослужіння, щоб було по всій Україні, а цього немає. Тепер, я вважаю, що в нас медіа є пересичена іншими, немає духовного підґрунтя в мас-медіа. Це у нас дуже важить.
Зиновій Фрис
А зараз до вашої уваги фрагмент з листа Равіля Ісламова з міста Ізмаїл на Одещині:
Пане Зиновію, іноді на радіо “Свобода” лунає питання: де нова опозиція? Не переймайтеся цим питанням, любі друзі. Буде вам опозиція. У нової влади обов’язково з’явиться опозиція. Доказом цьому хай буде свіженька історія з мого життя – життя звичайного члена бюро одеської організації партії “Батьківщина” та борця з кучмізмом.
Міста Одеса та Ізмаїл завжди були у зоні інтересів родини депутата ВР Ігоря Крука. Його родина налічує 5 осіб, претендентів на високі державні посади. Якось так невдало трапилося, що ця сімейка на виборах підтримувала пана Януковича. Взагалі Крук-старший належить до тих державних діячів, які формували і виховували режим Кучми в Україні.
Переміг Віктор Ющенко, і тепер за логікою Крукам треба йти в опозицію. Не хочуть вони цього робити. Вони звикли до влади. Десь у березні Крук-старший зустрівся з Юлією Тимошенко і все владнав. Його було включено до парламентської фракції БЮТ.
Одночасно пані Юлія наказала своїм партійним функціонерам у будь-який спосіб зняти з посад керівників одеської міської і обласної партійної організації “Батьківщина”, а на їх місця призначити В’ячеслава Крука, Партія зелених, і проректора ОНЮА, Морська партія.
29 квітня відбулася перша спроба зняти керівників одеської обласної та міської парторганізацій партії “Батьківщина”. Зробити цю ганебну справу мали ми – члени бюро на особисте прохання пані Юлії. Приводом мала слугувати помилка опальних керівників при підготовці і проведенні міської партійної конференції.
Любі-друзі, якщо ви пам’ятаєте, що діялося в лютому 2005 року, то зрозумієте, чому ми всі припускалися тоді помилок в партійному обліку і при написанні протоколів зборів первинних осередків партії. Тоді закінчувалася революція, керівникам було непереливки. Нам членам одеського бюро було все це зрозуміло.
Бачили ми, що в сусідній кімнаті вже сидить В’ячеслав Крук та інші бажаючи покерувати одеською “Батьківщиною”. Кожного з членів бюро окремо запрошували до кабінету і вмовляли проголосувати як треба. Нас було лише шестеро, але ми витримали це випробування, проголосували так, як нам підказала совість.
Ми захистили своїх побратимів, а Крукам висловили недовіру. Кожен з нас розуміє, що прийде розплата, в Круків грошенят багато, а пані Юлія добре вміє відкручувати руки та ноги задля своєї мети.
Засідали та радилися ми цілий робочий день. Весь цей час в коридорах юрбилися журналісти та прості члени партії. Хіба могли ми їх зрадити. Це пані Юлія не відчуває межу між компромісом і зрадою, між прагматизмом і цинізмом. Її слід і засудити і пожаліти, вона всього жертва власних непомірних амбіцій.
Щодо нас, то ми не служимо пані Юлії, а своєму народові. Бачите, як народжується опозиція, її створює сама влада. Отож у неї спитайте, де нова опозиція.
З повагою, Равіль Ісламов, місто Ізмаїл, Одеська область.
Слухач
Шановна дорога радіо “Свобода”, Христос Воскрес!
Вас тривожить Яковенчик Юрій Прокопович з Косівщини.
Для керенку у суді я не мав судового захисту, бо суддя Цалін за гроші виносив заказні рішення, а не законні і давав штрафи. Доказом є рішення 24 липня 2000 року, де я став жертвою судової влади по нинішній день.
Мені мстять та погрожують. Я не маю спокійного життя зі своєю дружиною інвалідом-калікою, яка майже прикута до ліжка і в день і в ночі. Бувають дні, що у хаті немає куска хліба. Змушений відмовитися від судового розгляду 4 травня 2005 року. Причиною цього є втрата довіри судом Косова та голові сільради Захаруку Іванові, які разом з Говором діють у своїх інтересах і збагаченні.
Судді наші є зговореними, захищають тих, в кого влада, сила і гроші. А так, як я звернувся до судової тяганини, то став жебраком, бо все, що я мав пішло на адвокатські послуги. Далі вже немає сили боротися за справедливість і за справедливе своє життя. Залишається покінчити своє життя, бо знаю, що судового захисту у нашій державі не знайти.
Я ваші передачі слухаю кожної днини і маю велику надію, що ви мені допоможете у цей для мене скрутний час, щоб я не ходив із протягнутою рукою.
З повагою до вас Юрій Яковенчик.
Дякую за те, що слухали.
Зиновій Фрис
Пане Яковенчик, я сподіваюся, що нова українська влада приділятиме значно більше уваги тим проблемам, яку Ви порушуєте у своєму звуковому листі. Мабуть, мають рацію ті, хто кажуть, що одразу змінити все неможливо, але іншого виходу у влади немає. На це сподіваються всі, хто покладав надії на нову владу.
А для цього, зокрема, треба, щоб ви, шановні слухачі, не мовчали, щоб ви у своїх звукових листах і в звичайних листах, і не лише на радіо “Свобода” говорили більше правди про те, що є, а не тільки те, як має бути. Я думаю, що така правда лише допоможе новій владі краще зрозуміти ситуацію, а значить і ефективніше діяти.
Дякую вам за увагу!
Передачу готував і вів Зиновій Фрис. Я зустрінуся з вами на радіо “Свобода” за 2 тижні. Треба ж колись відпочивати.
Хай вам щастить, хай щастить Україні!
Прага, 7 травня 2005 року
Зиновій Фрис
В ефірі української служби радіо “Свобода” передача “Листи на Свободу”.
Слухачка
Я дуже чекаю, коли ж нарешті воскресне Україна, як вона пробудилася. Але вона не воскресне, вона ще напівжива.
Слухач
5 років у суді я не мав судового захисту, бо суддя Цалін за гроші виносив заказні судові рішення.
Слухач
Я думаю, що у нас бракує духовного підняття, а це головне.
Зиновій Фрис
Слухачі “Свободи” про найболючіше, про найголовніше, про що вони не хочуть і не можуть мовчати.
Перед мікрофоном Зиновій Фрис.
Вітаю вас, дорогі слухачі!
Слухач
9 травня 1945 року, як учора, це справді було свято. Нас школою погнали на парад на стадіон Хрущова, але пішли б і самохідь. Я йшов з прапором перед нашою колоною. Не пам’ятаю якого кольору був прапор, мабуть червоний, а держало було дюралеве. Врізалося в пам’ять. Ринув рясний сліпий дощ, але ніхто не зважав.
Тоді фронтові солдати чекали, що не буде більш колгоспів. Всі чекали, що буде життя по-новому. Де все те ділося? Чому народ проковтнув ту велику облуду?
Звучить вірш у виконанні слухача
Це день великої облуди, лажі, ошуканства і розчарування. От як такий, то його треба по совісті святкувати чи радше справляти поминки, а не оскверняти брехнею пам’ять полеглих і сумління недобитків.
З приводу параду ветеранів на нинішньому празднику війни виникає таке інтересуюче питання: скільки відсотків серед йдучих по Хрещатику буде особістів і загранотрядовців? Скільки я знаю справжніх ветеранів, то вони або в землі або ледве можуть виповзти на балкон подихати повітрям.
А ті бадьорі, неопалені війною, бадьорощокі вішалки для медалей, яких ми бачимо на урочистостях і поминках війни, то того ймовірно є переважно не тими хто затикав собою амбразури в штрафбатах, а ті, хто під дулом автомата посилав їх на подвиг.
Маємо свято із брехнею пополам, великую отєчєствєнную лажу. Доводиться посполитим брати святе діло в свої не надто зграбні руки.
Звучить вірш у виконанні слухача
Усіх зібрати до купи – от вам і момент істини, і хана генеральсько-герасимовському мумуканню про велику перемогу совєцького народу під керівництвом партії і товариша Сталіна.
Роман, город-герой Київ.
Слухач
Володимир Осипчук, Вінниця.
Нині багато говорять про примирення вояків ОУН-УПА з радянськими ветеранами. На мій погляд, ніякого примирення не може бути між вояками ОУН-УПА і радянськими комуністичними ветеранами. Не потрібно навіть цього питання і підіймати.
Радянські колоніально-окупаційні війська перемогли. 9 травня це їх перемога. Для воїнів ОУН-УПА – це була тимчасова поразка, бо Україна була звільнена від німецько-гітлерівських окупантів, але залишалась під радянсько-сталінською окупацією.
Воїни ОУН-УПА – це борці за незалежність України і такими їх треба визнати. Переможний день для них – це 24 серпня День проголошення незалежності України.
Я хоча і не воїн ОУН-УПА, але припинення з проклятими комуняками, і не уявляю, як я можу поруч сидіти, розмовляти і жити. Вони скільки залили українському народу сала за шкіру, що простити їм це надто важко.
Вони знищили мільйони українських рабів, починаючи з громадянської війни, колективізації, голодоморів, репресій, війн, які вели комуністи за часи Радянського Союзу. Воїни ОУН-УПА не воювали в Смоленській області або під Тулою, вони обороняли свої землі, як від коричневої так і червоної чуми.
Прийде час і нове покоління перепише історію, воно відкине радянські міфи, перекручення, фальсифікацію, брехню про цю війну і дасть їй належну оцінку.
Володимир Осипчук, Вінниця.
Зиновій Фрис
Фрагменти з листа Віктора Надюка, місто Сміла, Черкаська область:
“Наш народний президент Віктор Ющенко захопився демократією. В українському розумінні демократія – це вседозволеність, безвідповідальність: убивай, кради, порушуй дисципліну і порядок, масове самогоноваріння, масове споювання наших громадян, хаос брехня і т.д., повний беспрєдєл.
Чи потрібна нам така демократія? Адже відомо, що без покарання немає виховання. Наш президент хоче бути святішим від Папи Римського, хоче бути маленьким, пухнастим, біленьким кошеням. А для глави держави така роль не годиться. Глава держави повинен бути справедливим і твердим, щоб совісні громадяни його поважали, а безсовісні його боялись.
Користуючись такою м’якосердечністю Наталія Вітренко і Дмитро Корчинський злигались між собою і витирають об президента ноги, їздять по всій Україні, по всім містах і брешуть про президента всілякі нісенітниці, обливають його найбруднішими, найсмердючішими помиями і знають, що не будуть покарані, бо в нас демократія. А в нормальній цивілізованій державі вони б уже давно загриміли під фанфари.
Такі ж друзі президента і прем’єр-міністра є і в парламенті: Юрій Соломатін, Петро Симоненко і інші комуністи, виступаючи в парламенті, паплюжать, підбирають такі слова, щоб якомога глибше й болючіше вколоти президента і прем’єр-міністра. Їм не потрібна справедливість, не потрібна українська держава. Головне, зробити болісно.
Нардеп від Криму Мироненко піднімає питання про імпічмент президента Ющенка, а Віктор Андрійович зайняв позицію стороннього спостерігача і не втручається, бо він демократ.
Але не до всіх громадян президент відноситься так лояльно. Ось у мене запитання: чий же президент Віктор Ющенко? Він, мабуть, забув, що він президент самостійної незалежної держави назва, якої Україна. Ця держава Україна ще ні з ким не воювала і не має ніякої перемоги. То чому ж пан президент з чужою перемогою носиться, як з писаною торбою?
Німецьких окупантів вигнала совєцька армія, щоб розширити імперію зла. Ця ж совєцька армія притягнула в Україну московських окупантів. Так що Україна жодного дня вільною не була. То чого ж тут радіти? Що ж тут святкувати? Хіба московські окупанти солодші від німецьких?
День перемоги – це свято Росії, то чому і нас примушуються святкувати. Спершу наш президент оголосив, що параду 9 травня не буде. А потім на вимогу комуністів передумав і каже, що парад буде. То хто ж таки нами командує: президент чи зграя комуністів?
Президенти двох балтійських держав відмовилися їхати в Москву на святкування, а наш поїде. То чий же президент Віктор Ющенко і кому він служить?
З історії знаємо, що в російського царя Івана Грозного була команда опричників. Її емблемою була собача голова і мітла, що означала винюхувати і вимітати. Щось на зразок опричників з емблемою собачої голови і шибениці треба і нашому президентові, інакше вороги не дадуть Ющенку дотягнути до терміну його президентства.
Керувати центральним банком і великою державою – це не одне і теж. Великою державою треба командувати так, щоб вороги тремтіли, щоб не могли спокійно спати, а не бути спостерігачем. А до демократії можна буде перейти років за 50.
Я майже вдвічі старший за Віктора Андрійовича, я багато прожив, далеко був, багато бачив, а тому вважаю, що маю право дати деякі поради нашому президентові. Право Віктора Андрійовича прийняти їх чи відхилити.
Савелій Надюк, ветеран війни і праці, Черкаська область, місто Сміла.
P.S. Віктору Андрійовичу починати свою президентську діяльність треба з наведення порядку в державі, бандитам і ворогам тюрми. Не словом, а ділом!
Леонід Кравчук
Якщо брати, де найбільше помилок у Ющенка, то я такої кадрової політики не розумію.
Зиновій Фрис
Колишній президент України Леонід Кравчук про перші 100 днів президентства Віктора Ющенка.
Леонід Кравчук
Тільки один Томенко за цих неповних 100 днів зробив стільки помилок, щоб їх вистачило б на всіх: спробував фальсифікувати “Євробачення”, пробував загалом з футбольною командою “Динамо” (Київ) затягнути незрозумілу возню.
Цього достатньо, щоб президент зробив якісь висновки. Він не робить. Щодо Білозір. Я розумію, в президента є ставлення до Білозір, тоді він повинен вийти і пояснити в чому Білозір має рацію, а в чому ні.
Є проблема, що можна посварить президента з інтелігенцією. Врешті-решт всі останні відповідають перед президентом. Як ставиться до них президент так вони і відповідають перед ним. А сам президент відповідає перед народом і історією.
Тому оточення завжди є небезпечним. Воно не несе відповідальності, воно готове у власних інтересах або в якихось цілях, вибачте на слові, поступитися інтересами президента заради своїх. До оточення треба ставитися принципово і давати оцінку кожному, хто робить невірні кроки. А це вже зроблено багато.
В чому є проблема сьогодні у Ющенка? Він повірив, що в нього довіра народу величезна і що вона довічна, і він бере на себе чужі гріхи – гріхи оточення, яке має саме відповідати, якщо не перед собою, то перед президентом обов’язково.
Суспільство має знати, як ставиться до помилок оточення президент. Якщо він своєму оточенню прощає все, а іншим, і опозиції каже, що вони повинні посидіти трошки у в’язниці, то ви розумієте, що суспільство такого прецеденту може і не зрозуміти. Чи він є об’єктивним, чи він захищає інтереси всієї нації, всього народу, всіх національностей, чи тільки тих, хто ближчий до нього, хто йому служить?
Щодо Зварича, то я думаю, що йому самому треба було б виступити, це ж посада міністра юстиції – це еталон відповідальності перед законом, перед правдою і перед істиною. Він мав би виступити і пояснити.
Якщо він не здатен пояснити або не хоче пояснити, то повинен дати оцінку президент. Не в тому плані, що це дуб, якого не можна похилити, чи цей дуб, скажімо, має корені і крону таку, як треба, чи може не таку. Треба сказати просто.
Я ж до Зварича ставлюсь з повагою, але скільки я чую розмов, скільки нарікань, що відбувається. Треба дати оцінку. Я відверто скажу, що необов’язково міністр юстиції повинен мати вищу освіту, може не мати практику, не обов’язково він має бути доктором, професором. Це не є обов’язковим, але щоб правда була, істина. Це має сказати сам Зварич або президент.
Слухачка
Я хочу чуда воскресіння України. Це для мене основне. Ось зараз підіймаємо ми економіку – прекрасно, але на початку було слово і слово було Бога. Значить на початку має слово іти, духовність, має йти саме оце чудо воскресіння України.
Я чекаю так дуже, коли ж воскресне Україна. Так, вона пробудилась, але не воскресла, вона ще напівжива, ще чекає, щоб ми її добудилися, і щоб це воскресіння принесло нам всім радість.
Ви знаєте, я так дуже вірила нашому Ющенку, Юлії Тимошенко, взагалі “НУ”, але тепер у мене щось втрачається віра в це. Я не знаю, можливо, я не права. Я свою особисту думку висловлюю.
Чіпляється попереду локомотив економіки, а духовність залишається позаду. Мені здається, що напереді повинно бути слово, духовність, саме оце воскресіння. Хто це має здійснити? Напевно, воно має йти і знизу і зверху, інакше треба нам гуртом, а у нас зараз так: соціалісти тягнуть в один бік, “НУ” чомусь стали не “нашоукраїнцями”, КУН тягне в другий бік, УНП в третій бік, Юлія Тимошенко тягне в четвертий бік, а Порошенко, я взагалі не знаю, куди він тягне.
Немає чуда того воскресіння, немає того великодня України. Я дуже хочу, щоб Христос воскрес і воскресла України. Нам Бог дав три єдинства в житті: Отця, Сина і Святого Духа. Тому зараз в оце світле свято воскресіння я дуже хочу, щоб ми всі воскресли і щоб було людське триєдинство: здоров’я, посміх для душі нашої і для української і для любої, щоб мали незламність духу, щоб ми витримали, щоб ми залишалися українцями.
Слухач
Я думаю, що в нас бракує духовного підняття, а це головне. Ось, напримір, в такий великий праздник Воскресіння Христового телевізори зайняті чим? Нам треба богослужіння, щоб було по всій Україні, а цього немає. Тепер, я вважаю, що в нас медіа є пересичена іншими, немає духовного підґрунтя в мас-медіа. Це у нас дуже важить.
Зиновій Фрис
А зараз до вашої уваги фрагмент з листа Равіля Ісламова з міста Ізмаїл на Одещині:
Пане Зиновію, іноді на радіо “Свобода” лунає питання: де нова опозиція? Не переймайтеся цим питанням, любі друзі. Буде вам опозиція. У нової влади обов’язково з’явиться опозиція. Доказом цьому хай буде свіженька історія з мого життя – життя звичайного члена бюро одеської організації партії “Батьківщина” та борця з кучмізмом.
Міста Одеса та Ізмаїл завжди були у зоні інтересів родини депутата ВР Ігоря Крука. Його родина налічує 5 осіб, претендентів на високі державні посади. Якось так невдало трапилося, що ця сімейка на виборах підтримувала пана Януковича. Взагалі Крук-старший належить до тих державних діячів, які формували і виховували режим Кучми в Україні.
Переміг Віктор Ющенко, і тепер за логікою Крукам треба йти в опозицію. Не хочуть вони цього робити. Вони звикли до влади. Десь у березні Крук-старший зустрівся з Юлією Тимошенко і все владнав. Його було включено до парламентської фракції БЮТ.
Одночасно пані Юлія наказала своїм партійним функціонерам у будь-який спосіб зняти з посад керівників одеської міської і обласної партійної організації “Батьківщина”, а на їх місця призначити В’ячеслава Крука, Партія зелених, і проректора ОНЮА, Морська партія.
29 квітня відбулася перша спроба зняти керівників одеської обласної та міської парторганізацій партії “Батьківщина”. Зробити цю ганебну справу мали ми – члени бюро на особисте прохання пані Юлії. Приводом мала слугувати помилка опальних керівників при підготовці і проведенні міської партійної конференції.
Любі-друзі, якщо ви пам’ятаєте, що діялося в лютому 2005 року, то зрозумієте, чому ми всі припускалися тоді помилок в партійному обліку і при написанні протоколів зборів первинних осередків партії. Тоді закінчувалася революція, керівникам було непереливки. Нам членам одеського бюро було все це зрозуміло.
Бачили ми, що в сусідній кімнаті вже сидить В’ячеслав Крук та інші бажаючи покерувати одеською “Батьківщиною”. Кожного з членів бюро окремо запрошували до кабінету і вмовляли проголосувати як треба. Нас було лише шестеро, але ми витримали це випробування, проголосували так, як нам підказала совість.
Ми захистили своїх побратимів, а Крукам висловили недовіру. Кожен з нас розуміє, що прийде розплата, в Круків грошенят багато, а пані Юлія добре вміє відкручувати руки та ноги задля своєї мети.
Засідали та радилися ми цілий робочий день. Весь цей час в коридорах юрбилися журналісти та прості члени партії. Хіба могли ми їх зрадити. Це пані Юлія не відчуває межу між компромісом і зрадою, між прагматизмом і цинізмом. Її слід і засудити і пожаліти, вона всього жертва власних непомірних амбіцій.
Щодо нас, то ми не служимо пані Юлії, а своєму народові. Бачите, як народжується опозиція, її створює сама влада. Отож у неї спитайте, де нова опозиція.
З повагою, Равіль Ісламов, місто Ізмаїл, Одеська область.
Слухач
Шановна дорога радіо “Свобода”, Христос Воскрес!
Вас тривожить Яковенчик Юрій Прокопович з Косівщини.
Для керенку у суді я не мав судового захисту, бо суддя Цалін за гроші виносив заказні рішення, а не законні і давав штрафи. Доказом є рішення 24 липня 2000 року, де я став жертвою судової влади по нинішній день.
Мені мстять та погрожують. Я не маю спокійного життя зі своєю дружиною інвалідом-калікою, яка майже прикута до ліжка і в день і в ночі. Бувають дні, що у хаті немає куска хліба. Змушений відмовитися від судового розгляду 4 травня 2005 року. Причиною цього є втрата довіри судом Косова та голові сільради Захаруку Іванові, які разом з Говором діють у своїх інтересах і збагаченні.
Судді наші є зговореними, захищають тих, в кого влада, сила і гроші. А так, як я звернувся до судової тяганини, то став жебраком, бо все, що я мав пішло на адвокатські послуги. Далі вже немає сили боротися за справедливість і за справедливе своє життя. Залишається покінчити своє життя, бо знаю, що судового захисту у нашій державі не знайти.
Я ваші передачі слухаю кожної днини і маю велику надію, що ви мені допоможете у цей для мене скрутний час, щоб я не ходив із протягнутою рукою.
З повагою до вас Юрій Яковенчик.
Дякую за те, що слухали.
Зиновій Фрис
Пане Яковенчик, я сподіваюся, що нова українська влада приділятиме значно більше уваги тим проблемам, яку Ви порушуєте у своєму звуковому листі. Мабуть, мають рацію ті, хто кажуть, що одразу змінити все неможливо, але іншого виходу у влади немає. На це сподіваються всі, хто покладав надії на нову владу.
А для цього, зокрема, треба, щоб ви, шановні слухачі, не мовчали, щоб ви у своїх звукових листах і в звичайних листах, і не лише на радіо “Свобода” говорили більше правди про те, що є, а не тільки те, як має бути. Я думаю, що така правда лише допоможе новій владі краще зрозуміти ситуацію, а значить і ефективніше діяти.
Дякую вам за увагу!
Передачу готував і вів Зиновій Фрис. Я зустрінуся з вами на радіо “Свобода” за 2 тижні. Треба ж колись відпочивати.
Хай вам щастить, хай щастить Україні!