Сергій Грабовський, Максим Стріха
Аудіозапис програми:
Київ, 22 березня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Українське перекладацтво – це феноменальна регіон країни, під назвою “культура”, дуже мало, на жаль, відомий навіть українській же інтелігенції
Ти думаєш: то лихо, Що нас гроза промочить до костей? Для тебе — справді. А тому, кого Гризе страшна хвороба, не помітна Недуга менша. Хай би од ведмедя Ти утікав, а море на шляху Зустрілося розбурхане,— назад Побіг би ти ведмедеві у пащу. Як вільний дух, то й тіло в нас чутливе. Ця буря, що в моїм бушує серці, Заглушує всі інші почуття. Невдячні дочки! Боже мій єдиний! Та це ж однаково, якби кусати Мої уста цю руку почали За те, що їм вона підносить їжу! Та я помщусь. Ні, я не буду плакать! Під ніч таку не дать мені притулку! Гуляй, несита зливо! О Регано, О Гонерільє! Доброго отця, Що все віддав вам щирою рукою, Під ніч таку... О! Близько божевілля! Як страшно! Ні! Мовчатиму! Ні слова!
Максим Стріха
Прозвучав монолог Короля Ліра з шекспірової трагедії у перекладі Максима Тадейовича Рильського. Максим Рильський – безумовний класик українського перекладу, але меншою мірою відомі його переклади драматичних творів, які начебто губляться в загальному огромі його перекладацького доробку.
Сергій Грабовський
Коротка довідка про Рильського-перекладача, підготовлена Віталієм Пономарьовим.
Віталій Пономарьов
Свої перші переклади Максим Рильський опублікував 1919 року у збірці “Гомін і відгомін”. У ній, крім авторських віршів, були переклади творів Анрі де Реньє, Валерія Брюсова, Ван-Лерберґа, Поля Верлена, Стефана Маларме, Моріса Метерлінка, Адама Міцкевича, Афанасія Фета. 1927 року Рильський видав свій переклад епопеї Міцкевича “Пан Тадеуш”, який досі вважається одним з найкращих у світовій літературі.
Особливо багато Рильський перекладав французьких авторів – від класиків ХVII століття до символістів. Це “Мистецтво поетичне” Ніколя Буало, новели Ґі де Мопассана та Ґустава Флобера, твори Жан-Батиста Расіна і Мольєра, “Орлеанська діва” Вольтера, драма “Ернані” Віктора Гюґо, героїчна комедія “Сірано де Бержерак” Едмона Ростана, трагікомедія “Сід” П’єра Корнеля, казка “Синя птиця” Моріса Метерлінка.
З німецької мови Рильський перекладав сонети Йоганна Вольфґанґа Ґете та Генріха Гейне, з англійської – трагедію “Король Лір” і комедію “Дванадцята ніч” Вільяма Шекспіра. Він переклав фраґменти “Пекла” Данте Аліґ’єрі та вірші Юліуша Словацького, поезії Галактіона Табідзе і Симона Чіковані, “Кримські сонети” Міцкевича і “Тунель” Келлермана.
Серед перекладеного Рильським з російської мови – сонети Максиміліана Волошина та Олександра Пушкіна, оповідання Антона Чехова, проза Миколи Гоголя і вірші Михаїла Лермонтова. Він переклав роман у віршах “Євгеній Онєгін” та поему “Мідний вершник” Пушкіна.
Для композиторів та оперних співаків Рильський переклав арію Руслана з опери Михайла Глінки “Руслан і Людмила”, арію Івана Сусаніна з однойменної опери Глінки, пісні Ольги з опери Олександра Даргомижського “Русалка”, партію Чуба з опери “Черевички” Петра Чайковського та все лібрето його опери “Євгеній Онєгін”.
Максим Стріха
Фрагмент арії Івана Сусаніна з опери Глінки “Життя за царя” у виконанні незрівнянного Бориса Романовича Гмирі прозвучав у перекладі М.Т.Рильського. Адже з 1934 по 1950 рік поет працював ще й завідувачем літературної частини Київського державного театру опери і балету.
За цей час він зробив або ж відредагував близько 20 перекладів оперових лібрето. Нагадаю з 1926 року в Києві все співали по-українському. І це вважалося однією з найбільших перемог українізаційної політики.
Але доба була трагічна. Через це не можемо назвати точне число перекладів Рильського, бо ж у якихось випадках він мусив переписувати переклади тих, чиї імена від початку 30-тих звучати вже не могли.
Безумовні перлини самого Максима Тадейовича, то це іскрометний “Севільський цирульник”, це глибоко драматична “Травіата”, це прекрасний “Руслан і Людмила”, це незрівнянний “Євгеній Онєгін”.
Наскільки тонко Рильський відчув музику і її єдність зі словом свідчить один промовистий епізод. П.І.Чайковський був геніальним композитором і водночас іноді не дуже тонко відчував слово. А відтак найзворушливішу романтичну арію Ленського “Куди Ви удалілісь?” він написав на той фрагмент, який сам Пушкін написав як дошкульну пародію на романтизм.
Цю невідповідність високої музики і пародійного тексту добре відчували сучасники Чайковського. Рильський це так само відчував. Він зробив 2 різні переклади. Пародію збережено в перекладі Романо:
Ці вірші досі заціліли, на спомин перейшли мені, Куди-куди ви відлетіли весни моєї, красні дні?
Для перекладі арії зроблено адекватній музиці романтичній уривок:
О, де, о, де розвіялися снами, весни моєї, красні дні?
На жаль, від певного часу переклади Рильського, як і інші переклади виявилися непотрібні національній опері, яка вже в часи незалежності перейшла до практики оперного фаст-фуду, виконуючи все мовами оригіналів, яких співаки до ладу не розуміють.
Зусиллями режисера-постановника Дмитра Гнатюка досі ще зацілів хіба що іскрометний “Севільський цирульник” в перекладі Рильського. Тож прийдіть, послухайте, поки черговий реформатор української культури не перевів це на ту ж саму незрозумілу публіці італійщину.
Сергій Грабовський
Є один сюжет, який ще більш красномовно засвідчує, що своїми перекладами Рильський сказав, можливо, навіть часом більше, ніж оригінальними віршами. Бо ж, уміло відібравши класичний текст для перекладу, можна було у точній відповідності до оригіналу картати сильних світу цього.
Отже, 1947 рік. Чергова кампанія проти Рильського, в якій його цькують за український буржуазний націоналізм, формалізм і ще казна за що. Чекаючи санкцій, можливо, навіть арешту, Рильський перекладає ростанівського “Сірано де Бержерака”
Що ж діяти тепер? Шукать опікуна, вельможного патрона, Як плющ, обвитися круг добового лона І, кору лижучи для певної мети, Угору хитрістю, не силою рости? Ні, красно дякую! Писать багатієві Присвяти віршами за ласощі дешеві, Перед міністрами, як блазень той, стрибать, Щоб зволили вони нам усміх дарувать? Ні, красно дякую! Базарювать нещиро, Навкруг колін своїх засмальцювати шкіру, Мов гад плазуючи, зігнувшись наче раб? Ні, красно дякую! За злото і єдваб І вовкові, й козі однаково годити, Облесний фіміам негідникам кадити? Ні, красно дякую! По приступках повзти, Щоб слави марної у дурнів засягти, За весла взять собі нікчемні мадригали, Щоб подихом зітхань вітрила надимали Старенькі панії? Ні, щира дяка вам! Уклінно віршики носити видавцям, Та ще й з приплатою? Ні, щире вам спасибі! Вважатись королем серед дурних амфібій, Що квакають в диму та випарах шинків? Ні, красно дякую! Все на один мотив Співати, як душа мелодій сотні знає? Талант свій одкривать лиш туподумів зграї? На те лиш тратити і розум свій, і хист, Щоб спогадав тебе брудний газетний лист? Ні, красно дякую! Тремтіти, рахувати, Прохання подавать, в прихожих дожидати, Для ласки панської занедбувать сонет?.. Ні, красно дякую! Не раб я, а поет! Співати хочу я, по власній жити волі, Літати тут і там, неначе пташка в полі, Змагатись, битися, поеми укладать, Ні грошей, ні чинів, ні слави не шукать, І, задум у душі плекаючи крилатий, В країну місячну—мандрівку лаштувати! Ні слова не писать, що з серця не іде, І, не пишаючись добром своїм ніде, Любити овочі і квіти й навіть листя Дерев, що сам садив, у тишині росистій! Коли ж фортуна враз до тебе прилетить — Не бути змушеним із Цезарем ділить Свій тріумфальний лавр, а зустрічати славу, Як те, що сам здобув і сам дістав по праву! Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір— Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов''язаний собі лише самому!
Максим Стріха
Я пам’ятаю, як цей монолог звучав на початку 80-тих. Спектаклі, де дуже гостро було чути те, заради чого перекладав це Рильський, адже доба була вільніша, але все ще тоталітарна. В драматургічному перекладі М.Т.Рильський зацілілий випадково неокласик, поет-орденоносець, який мусив платити за неокласичну юність одами Сталіна міг розкритися, міг вустами героїв, чужоземних драматургів сказати те, чого ніколи не міг наважитися сказати український поет вголос.
У березні минає 110 років від дня народження М.Т. Рильського. У його перекладацькому доробкові твори для драматургії посідають нехай порівняно другорядне, але все ж таки помітне дуже місце. Адже йдеться про класику французької драматургії 17-го століття, про Коронеля, Росніа, Мольєра.
Ідеться про французьку романтичну драму 19-го століття. Це найраніше переклади. Він перекладав “Ернані” і “Король бавиться” Гюго не олександрійськими попарно римованими віршами оригіналу, а п’ятистоповим ямбом, бо вважав, що він більше відповідає романтичній драматургічній традиції. Ці переклади було виконано ще в середині 20-тих.
Дуже цікаво, що вони перегукуються з оперовими зацікавленнями М.Т.Рильського, бо саме на драму “Король бавиться” Гюго Верді написав свого часу одну з найвідоміших його опер “Ріголєтто”. Тільки з вимог цензури король Франциск мусив тоді стати герцогом Мантуанським, а його блазень Тріболє Ріголєтто.
Перед війною Рильський перекладає, на жаль, лише 2 шекспіровські драми. Він не знав досконало англійської, але з допомогою англійського тексту і підрядкового перекладу зумів проникнути в глибину шекспірових текстів краще, аніж багато хто з титулованих знавців англійської.
Сьогодні ці його тексти служать його українському театрові. Скажімо, зараз відбулася з блиском постановка шекспірової “Дванадцятої ночі” в перекладі Рильського в донецькому українському музично-драматичному театрі.
Я б хотів би наголосити на ще одній обставині. Український переклад, про це я вже говорив раніше в наших передачах, завжди був трошки більше, ніж переклад. Український переклад забороняли через те, що він підносив українську мову зі статусу наріччя для хатнього вжитку до статусу самостійної мови.
В тому ж Донецькові, я думаю, вже нема потреби доводити, що українською може звучати “Наталка Полтавка”, з цим змирилися. А от для того, щоб довести донецькій сьогоднішній еліті, що по-українському може повноцінно звучати Шекспір потрібен геній Рильський.
М.Т.Рильський блискуче впорався з тим завданням, судячи з того, що донецька постановка “Дванадцятої ночі” відчувається з незмінними аншлагами.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Переклади Максима Рильського читав Олекса Починок. Хай вам щастить.
Наступного тижня ми знову рушимо у світ таємниць і забутих сторінок української історії.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 22 березня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Українське перекладацтво – це феноменальна регіон країни, під назвою “культура”, дуже мало, на жаль, відомий навіть українській же інтелігенції
Ти думаєш: то лихо, Що нас гроза промочить до костей? Для тебе — справді. А тому, кого Гризе страшна хвороба, не помітна Недуга менша. Хай би од ведмедя Ти утікав, а море на шляху Зустрілося розбурхане,— назад Побіг би ти ведмедеві у пащу. Як вільний дух, то й тіло в нас чутливе. Ця буря, що в моїм бушує серці, Заглушує всі інші почуття. Невдячні дочки! Боже мій єдиний! Та це ж однаково, якби кусати Мої уста цю руку почали За те, що їм вона підносить їжу! Та я помщусь. Ні, я не буду плакать! Під ніч таку не дать мені притулку! Гуляй, несита зливо! О Регано, О Гонерільє! Доброго отця, Що все віддав вам щирою рукою, Під ніч таку... О! Близько божевілля! Як страшно! Ні! Мовчатиму! Ні слова!
Максим Стріха
Прозвучав монолог Короля Ліра з шекспірової трагедії у перекладі Максима Тадейовича Рильського. Максим Рильський – безумовний класик українського перекладу, але меншою мірою відомі його переклади драматичних творів, які начебто губляться в загальному огромі його перекладацького доробку.
Сергій Грабовський
Коротка довідка про Рильського-перекладача, підготовлена Віталієм Пономарьовим.
Віталій Пономарьов
Свої перші переклади Максим Рильський опублікував 1919 року у збірці “Гомін і відгомін”. У ній, крім авторських віршів, були переклади творів Анрі де Реньє, Валерія Брюсова, Ван-Лерберґа, Поля Верлена, Стефана Маларме, Моріса Метерлінка, Адама Міцкевича, Афанасія Фета. 1927 року Рильський видав свій переклад епопеї Міцкевича “Пан Тадеуш”, який досі вважається одним з найкращих у світовій літературі.
Особливо багато Рильський перекладав французьких авторів – від класиків ХVII століття до символістів. Це “Мистецтво поетичне” Ніколя Буало, новели Ґі де Мопассана та Ґустава Флобера, твори Жан-Батиста Расіна і Мольєра, “Орлеанська діва” Вольтера, драма “Ернані” Віктора Гюґо, героїчна комедія “Сірано де Бержерак” Едмона Ростана, трагікомедія “Сід” П’єра Корнеля, казка “Синя птиця” Моріса Метерлінка.
З німецької мови Рильський перекладав сонети Йоганна Вольфґанґа Ґете та Генріха Гейне, з англійської – трагедію “Король Лір” і комедію “Дванадцята ніч” Вільяма Шекспіра. Він переклав фраґменти “Пекла” Данте Аліґ’єрі та вірші Юліуша Словацького, поезії Галактіона Табідзе і Симона Чіковані, “Кримські сонети” Міцкевича і “Тунель” Келлермана.
Серед перекладеного Рильським з російської мови – сонети Максиміліана Волошина та Олександра Пушкіна, оповідання Антона Чехова, проза Миколи Гоголя і вірші Михаїла Лермонтова. Він переклав роман у віршах “Євгеній Онєгін” та поему “Мідний вершник” Пушкіна.
Для композиторів та оперних співаків Рильський переклав арію Руслана з опери Михайла Глінки “Руслан і Людмила”, арію Івана Сусаніна з однойменної опери Глінки, пісні Ольги з опери Олександра Даргомижського “Русалка”, партію Чуба з опери “Черевички” Петра Чайковського та все лібрето його опери “Євгеній Онєгін”.
Максим Стріха
Фрагмент арії Івана Сусаніна з опери Глінки “Життя за царя” у виконанні незрівнянного Бориса Романовича Гмирі прозвучав у перекладі М.Т.Рильського. Адже з 1934 по 1950 рік поет працював ще й завідувачем літературної частини Київського державного театру опери і балету.
За цей час він зробив або ж відредагував близько 20 перекладів оперових лібрето. Нагадаю з 1926 року в Києві все співали по-українському. І це вважалося однією з найбільших перемог українізаційної політики.
Але доба була трагічна. Через це не можемо назвати точне число перекладів Рильського, бо ж у якихось випадках він мусив переписувати переклади тих, чиї імена від початку 30-тих звучати вже не могли.
Безумовні перлини самого Максима Тадейовича, то це іскрометний “Севільський цирульник”, це глибоко драматична “Травіата”, це прекрасний “Руслан і Людмила”, це незрівнянний “Євгеній Онєгін”.
Наскільки тонко Рильський відчув музику і її єдність зі словом свідчить один промовистий епізод. П.І.Чайковський був геніальним композитором і водночас іноді не дуже тонко відчував слово. А відтак найзворушливішу романтичну арію Ленського “Куди Ви удалілісь?” він написав на той фрагмент, який сам Пушкін написав як дошкульну пародію на романтизм.
Цю невідповідність високої музики і пародійного тексту добре відчували сучасники Чайковського. Рильський це так само відчував. Він зробив 2 різні переклади. Пародію збережено в перекладі Романо:
Ці вірші досі заціліли, на спомин перейшли мені, Куди-куди ви відлетіли весни моєї, красні дні?
Для перекладі арії зроблено адекватній музиці романтичній уривок:
О, де, о, де розвіялися снами, весни моєї, красні дні?
На жаль, від певного часу переклади Рильського, як і інші переклади виявилися непотрібні національній опері, яка вже в часи незалежності перейшла до практики оперного фаст-фуду, виконуючи все мовами оригіналів, яких співаки до ладу не розуміють.
Зусиллями режисера-постановника Дмитра Гнатюка досі ще зацілів хіба що іскрометний “Севільський цирульник” в перекладі Рильського. Тож прийдіть, послухайте, поки черговий реформатор української культури не перевів це на ту ж саму незрозумілу публіці італійщину.
Сергій Грабовський
Є один сюжет, який ще більш красномовно засвідчує, що своїми перекладами Рильський сказав, можливо, навіть часом більше, ніж оригінальними віршами. Бо ж, уміло відібравши класичний текст для перекладу, можна було у точній відповідності до оригіналу картати сильних світу цього.
Отже, 1947 рік. Чергова кампанія проти Рильського, в якій його цькують за український буржуазний націоналізм, формалізм і ще казна за що. Чекаючи санкцій, можливо, навіть арешту, Рильський перекладає ростанівського “Сірано де Бержерака”
Що ж діяти тепер? Шукать опікуна, вельможного патрона, Як плющ, обвитися круг добового лона І, кору лижучи для певної мети, Угору хитрістю, не силою рости? Ні, красно дякую! Писать багатієві Присвяти віршами за ласощі дешеві, Перед міністрами, як блазень той, стрибать, Щоб зволили вони нам усміх дарувать? Ні, красно дякую! Базарювать нещиро, Навкруг колін своїх засмальцювати шкіру, Мов гад плазуючи, зігнувшись наче раб? Ні, красно дякую! За злото і єдваб І вовкові, й козі однаково годити, Облесний фіміам негідникам кадити? Ні, красно дякую! По приступках повзти, Щоб слави марної у дурнів засягти, За весла взять собі нікчемні мадригали, Щоб подихом зітхань вітрила надимали Старенькі панії? Ні, щира дяка вам! Уклінно віршики носити видавцям, Та ще й з приплатою? Ні, щире вам спасибі! Вважатись королем серед дурних амфібій, Що квакають в диму та випарах шинків? Ні, красно дякую! Все на один мотив Співати, як душа мелодій сотні знає? Талант свій одкривать лиш туподумів зграї? На те лиш тратити і розум свій, і хист, Щоб спогадав тебе брудний газетний лист? Ні, красно дякую! Тремтіти, рахувати, Прохання подавать, в прихожих дожидати, Для ласки панської занедбувать сонет?.. Ні, красно дякую! Не раб я, а поет! Співати хочу я, по власній жити волі, Літати тут і там, неначе пташка в полі, Змагатись, битися, поеми укладать, Ні грошей, ні чинів, ні слави не шукать, І, задум у душі плекаючи крилатий, В країну місячну—мандрівку лаштувати! Ні слова не писать, що з серця не іде, І, не пишаючись добром своїм ніде, Любити овочі і квіти й навіть листя Дерев, що сам садив, у тишині росистій! Коли ж фортуна враз до тебе прилетить — Не бути змушеним із Цезарем ділить Свій тріумфальний лавр, а зустрічати славу, Як те, що сам здобув і сам дістав по праву! Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір— Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов''язаний собі лише самому!
Максим Стріха
Я пам’ятаю, як цей монолог звучав на початку 80-тих. Спектаклі, де дуже гостро було чути те, заради чого перекладав це Рильський, адже доба була вільніша, але все ще тоталітарна. В драматургічному перекладі М.Т.Рильський зацілілий випадково неокласик, поет-орденоносець, який мусив платити за неокласичну юність одами Сталіна міг розкритися, міг вустами героїв, чужоземних драматургів сказати те, чого ніколи не міг наважитися сказати український поет вголос.
У березні минає 110 років від дня народження М.Т. Рильського. У його перекладацькому доробкові твори для драматургії посідають нехай порівняно другорядне, але все ж таки помітне дуже місце. Адже йдеться про класику французької драматургії 17-го століття, про Коронеля, Росніа, Мольєра.
Ідеться про французьку романтичну драму 19-го століття. Це найраніше переклади. Він перекладав “Ернані” і “Король бавиться” Гюго не олександрійськими попарно римованими віршами оригіналу, а п’ятистоповим ямбом, бо вважав, що він більше відповідає романтичній драматургічній традиції. Ці переклади було виконано ще в середині 20-тих.
Дуже цікаво, що вони перегукуються з оперовими зацікавленнями М.Т.Рильського, бо саме на драму “Король бавиться” Гюго Верді написав свого часу одну з найвідоміших його опер “Ріголєтто”. Тільки з вимог цензури король Франциск мусив тоді стати герцогом Мантуанським, а його блазень Тріболє Ріголєтто.
Перед війною Рильський перекладає, на жаль, лише 2 шекспіровські драми. Він не знав досконало англійської, але з допомогою англійського тексту і підрядкового перекладу зумів проникнути в глибину шекспірових текстів краще, аніж багато хто з титулованих знавців англійської.
Сьогодні ці його тексти служать його українському театрові. Скажімо, зараз відбулася з блиском постановка шекспірової “Дванадцятої ночі” в перекладі Рильського в донецькому українському музично-драматичному театрі.
Я б хотів би наголосити на ще одній обставині. Український переклад, про це я вже говорив раніше в наших передачах, завжди був трошки більше, ніж переклад. Український переклад забороняли через те, що він підносив українську мову зі статусу наріччя для хатнього вжитку до статусу самостійної мови.
В тому ж Донецькові, я думаю, вже нема потреби доводити, що українською може звучати “Наталка Полтавка”, з цим змирилися. А от для того, щоб довести донецькій сьогоднішній еліті, що по-українському може повноцінно звучати Шекспір потрібен геній Рильський.
М.Т.Рильський блискуче впорався з тим завданням, судячи з того, що донецька постановка “Дванадцятої ночі” відчувається з незмінними аншлагами.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Переклади Максима Рильського читав Олекса Починок. Хай вам щастить.
Наступного тижня ми знову рушимо у світ таємниць і забутих сторінок української історії.
Говорить радіо “Свобода”!