Галина Терещук
Тернопіль, 8 березня 2005 - Голова Тернопільської обласної адміністрації Іван Стойко звернувся до своїх земляків з Тернопільщини, переважно до жінок, із закликом, аби ті повертались із заробітків з-за кордону додому і починали свій власний бізнес, тобто вкладали інвестиції у розвиток регіону.
Тернопільщина належить до найбільш депресивних регіонів в Україні, тут найменші зарплати і найвищий рівень безробіття. Власне через це тисячі людей подались за кордон у пошуках роботи. За неофіційною інформацією, у кожній другій сім» на Тернопільщині хтось уже роками перебуває на заробітках, тут є десятки сіл, де мешкають лише старші люди та діти. Бо жінки віком 30-50 років - в Італії чи Іспанії, а чоловіки працездатного віку в Португалії, Чехії, Польщі.
Завдяки грошам заробітчан, які вони надсилають родинам, їхні діти навчаються, харчуються, одягаються, сплачують комунальні послуги, ремонтують помешкання, купуються авта і будують будинки. Словом, завдяки інвестиціям самих же тернополян і живе регіон.
Голова Тернопільської ОДА Іван Стойко у своєму зверненні до заробітчан просить їх повертатись, обіцяє спростити реєстрацію підприємств, зробити прозорою і простішою звітність у податкових органах, побороти різноманітні форми корупції, навіть, якщо йому доведеться сісти, цитую, на танк. Адже хоче щоб на Тернопільщині з’явились нові робочі місця і люди не виїжджали масово за кордон. Тут гостро відчутний брак кваліфікованих робітників, медиків і особливо вчителів.
Пані Анна після навчання у Дрогобицькому педінституті працювала рік у тернопільській сільській школі. Школярі не були зацікавлені у предметі.
Один із хлопців мені сказав: “Нащо мені та Ваша англійська мова, я що з коровами по англійськи буду говорити?”
Оскільки пані Анна знала трішки польську, то вона поїхала у сусідню державу і там знайшла роботу викладача англійської у школі в невеличкому містечку.
Пані Анна: “У Польщі вимагають, щоб ми йшли далі і далі у навчанні, щоби себе самовдосконалювались”.
Чи Ви задоволені оплатою праці у Польщі, чи Вам вистарчає на життя?
Пані Анна: “Ви знаєте, я не думаю, що я буду їсти завтра, чи у о одягнусь, чи як я проживу до кінця місяця. Я знаю, що мені за мою працю заплатять. Я вже з 1992року працюю вчителем у Польщі”.
Після 10 років праці в Польщі, пані Анна не планує повертатись в Україну, оскільки не бачить реальних змін в освітній галузі, зацікавлення керівників держави у якісній освіті і професіоналах у школах. Якщо в Україні вона отримувала близько 130 гривень в місяць, то у Польщі її зарплата становить 300 доларів плюс - створені гарні умови для навчання дітей.
Відтак місцеві спостерігачі ставляться до заклику нового тернопільського губернатора дещо скептично. Адже на заробітки за кордон масово подалися не малі підприємці, а безробітні і колишні низько оплачувані працівники державних установ та організацій.
Однак саме звернення змусило тернополян знову згадати про загальнодержавну проблему - масову трудову еміграцію, яка обернулася справжнім лихом для західних регіонів України.
Тернопільщина належить до найбільш депресивних регіонів в Україні, тут найменші зарплати і найвищий рівень безробіття. Власне через це тисячі людей подались за кордон у пошуках роботи. За неофіційною інформацією, у кожній другій сім» на Тернопільщині хтось уже роками перебуває на заробітках, тут є десятки сіл, де мешкають лише старші люди та діти. Бо жінки віком 30-50 років - в Італії чи Іспанії, а чоловіки працездатного віку в Португалії, Чехії, Польщі.
Завдяки грошам заробітчан, які вони надсилають родинам, їхні діти навчаються, харчуються, одягаються, сплачують комунальні послуги, ремонтують помешкання, купуються авта і будують будинки. Словом, завдяки інвестиціям самих же тернополян і живе регіон.
Голова Тернопільської ОДА Іван Стойко у своєму зверненні до заробітчан просить їх повертатись, обіцяє спростити реєстрацію підприємств, зробити прозорою і простішою звітність у податкових органах, побороти різноманітні форми корупції, навіть, якщо йому доведеться сісти, цитую, на танк. Адже хоче щоб на Тернопільщині з’явились нові робочі місця і люди не виїжджали масово за кордон. Тут гостро відчутний брак кваліфікованих робітників, медиків і особливо вчителів.
Пані Анна після навчання у Дрогобицькому педінституті працювала рік у тернопільській сільській школі. Школярі не були зацікавлені у предметі.
Один із хлопців мені сказав: “Нащо мені та Ваша англійська мова, я що з коровами по англійськи буду говорити?”
Оскільки пані Анна знала трішки польську, то вона поїхала у сусідню державу і там знайшла роботу викладача англійської у школі в невеличкому містечку.
Пані Анна: “У Польщі вимагають, щоб ми йшли далі і далі у навчанні, щоби себе самовдосконалювались”.
Чи Ви задоволені оплатою праці у Польщі, чи Вам вистарчає на життя?
Пані Анна: “Ви знаєте, я не думаю, що я буду їсти завтра, чи у о одягнусь, чи як я проживу до кінця місяця. Я знаю, що мені за мою працю заплатять. Я вже з 1992року працюю вчителем у Польщі”.
Після 10 років праці в Польщі, пані Анна не планує повертатись в Україну, оскільки не бачить реальних змін в освітній галузі, зацікавлення керівників держави у якісній освіті і професіоналах у школах. Якщо в Україні вона отримувала близько 130 гривень в місяць, то у Польщі її зарплата становить 300 доларів плюс - створені гарні умови для навчання дітей.
Відтак місцеві спостерігачі ставляться до заклику нового тернопільського губернатора дещо скептично. Адже на заробітки за кордон масово подалися не малі підприємці, а безробітні і колишні низько оплачувані працівники державних установ та організацій.
Однак саме звернення змусило тернополян знову згадати про загальнодержавну проблему - масову трудову еміграцію, яка обернулася справжнім лихом для західних регіонів України.