Українське кіно: чи має воно майбутнє?

Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Київ-Прага, 23 лютого 2005 року.

Ірина Халупа

Добрий вечір, Україно!

Ми продовжуємо свої вечірні програми.

На черзі передача “Вечірня Свобода”.

Вітаємо всіх, хто нас слухає.

Перед мікрофоном Ірина Халупа.

Тема на сьогоднішньої передачі: Українське кіно. Чи має воно майбутнє?

Гості: Лесь Танюк, народний депутат, Голова Комітету з питань культури і духовності; Олександр Муратов, кінорежисер; Михайло Іллєнко, кінорежисер; Віктор Приходько, директор кіностудії ім. Довженка.

В наш час глобалізації злиття всього в якесь не завжди зрозуміле нове одне обличчям країн, культурною візиткою тих країн великою мірою залишається кіно. Трюфо, Фелліні, Фасбіндер, Грінавей, Вендерс, Годар – прізвища, які за собою несуть довгий шлейф кінокультури.

Яке обличчя має сьогодні українське кіно, якщо воно сьогодні взагалі має обличчя. Про це ми сьогодні поговоримо.

Дві години тому у Верховній Раді України завершилися парламентські слухання на тему “Національна кінематографія: стан, проблеми та шляхи їхнього вирішення”. Підводячи підсумок, заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк зазначив, що таких емоційних слухань стіни парламенту давно не чули.

Уряд, за словами віце-прем''єр-міністра з гуманітарних питань, впевнений, що державні кошти для зняття художньої стрічки слід давати не “під звання”, а “під унікальні ідеї”.

Фільми не можна знімати стовідсотково за рахунок державного бюджету. Необхідно також шукати інвестиції, щоб кошторис ділився навпіл: 50% - за рахунок бюджету і 50% - за рахунок інвестицій.

Уряд пропонує ввести систему публічного конкурсу при виділенні державою коштів на зйомки нових фільмів. Така система дозволить давати гроші на зйомки не вузькому колі відомих режисерів, а й молодим представникам кінематографічної галузі.

Ще одна проблема – кіностудії. Кабінет Міністрів хоче виробити прозорий і публічний механізм роботи кіностудій і розібратися: “...що працює на кіно, а що працює на корупцію”.

Один з депутатів у своєму виступі сказав, що з п’яти кіностудій під контролем держави залишається півтора кіностудії.

Найбільше списів було поламано довкола Національної кіностудії художніх фільмів імені Довженка. На адресу її директора прозвучало чимало серйозних звинувачень, які він назвав такими словами: “брехня”, “неправда” і “демагогія”.

Щоправда він підтвердив наведену у залі цитату з одного його інтерв’ю про те, що “українське кіно – це навіть не самодіяльність. Це щось середнє між сільськими вечорницями та клубом народної творчості. І коли виникають розмови, мовляв, у нас така велика нація, я одразу ж питаю: покажіть автомобіль, який ваша нація зробила. Покажіть кіно, яке ваша нація зняла”.

Один відомий кінорежисер, звинувативши спочатку владу, яка за 13 років здійснила найпотужніший у світі терористичний акт проти своєї культури, внаслідок якого Україна є окупованою територією, в кінці свого виступу сказав: “Прощай, українське кіно”.

За підсумками слухань у рекомендаціях констатовано, що українська кінематографія перебуває в кризовому стані. Учасники слухань зазначили, що для подолання кризи національної кінематографії, сприяння створенню самоокупної, конкурентноспроможної галузі культури та встановлення нової ринкової моделі кінематографічної індустрії необхідно змінити пріоритети державної політики щодо кінематографії, зокрема, розширити встановлені законодавством джерела фінансування цієї галузі.

Учасники парламентських слухань рекомендують Президентові України створити окремий орган з кіно і заснувати під патронатом Президента щорічний загальнонаціональний фестиваль українських фільмів. Міністерству культури і мистецтв України рекомендовано з 1 травня цього року розробити програму розвитку національної кіностудії художніх фільмів ім. Довженка та Одеської кіностудії, а також змінити керівництво національної кіностудії художніх фільмів імени Довженка.

Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення рекомендовано здійснювати жорсткий контроль за дотриманням телерадіоорганізаціями 30-відсоткової квоти демонстрування національних фільмів, встановлений законом України “Про кінематографію”.

Отже, рекомендації є. Але чи кінобратія та взагалі уряд впорається з ними?.. Хто буде прислуховуватися до них?..

Пане Танюк, як це сталося? Чому 48-мільйонна нація не має життєздатного національного кіно сьогодні?

Лесь Танюк

Тому що з українським кіно постійно вели боротьбу, починаючи з Довженка, нищачи перші наші фільми, починаючи з Щербицького, який знищив українське національне кіно і виступив на з’їзді, сказавши, що “тепер я можу доповісти з’їзду, що поетичного кіно в Україні немає”.

Це була постійна логіка радянської влади, яка говорила, що не може у вас бути чогось такого, чого немає в Москві. Коли наші фільми знімалися, то, фактично, Москва впливала на те, щоб їх не показали.

І те, що сьогодні Ви сказали, що один видатний діяч сказав... То я б хотів, щоб Ви все ж таки назвали його прізвище, це був Юрій Іллєнко, він сказав: “Прощай, кіно”.

Бо саме Юрій Іллєнко, автор “Тіней забутих предків”, “Білого птаху”, вихованець цілої категорії і режисерів і акторів говорить про те, що сьогодні на кіностудії Довженка дерибан, що директора кіностудії треба звинуватити в корупції, що все-таки студія розігнана фактично. Він називає це боротьбою різних поколінь.

Я не думаю, що це боротьба різних поколінь, я думаю, що це боротьба смаків, це боротьба високої культури, яку представляє собою Юрій Іллєнко і брати Іллєнки, і ціла категорія режисерів, які викинуті сьогодні зі студії, з довгоносиками, які, в даному разі, представляє наш директор. І цей смак він насаджує, цю російську попсу, це бажання занизити якість українського кіно. От на цьому стоїть сьогодні ця дискусія.

Ірина Халупа

Так, але пан Приходько є директором кіностудії не так дуже довго. Занепад кіно помічається вже довгі роки. Пане Приходь, що Ви скажете?

Ви не дуже високої думки про українське кіно. Ви порівнюєте його до машини, але оскільки українці не виробляють машин, значить вони і не виробляють кіно.

Якщо ви такої низької думки про українське кіно, чому ж Ви стали директором кіностудії?

Віктор Приходько

Я не низької думки про українське кіно. Кіно є дуже різне. Є надзвичайно велике кіно, є надзвичайно погане кіно. Зараз знімається більше, на жаль, погане кіно, або взагалі не знімається.

Ірина Халупа

Але ж Ви можете зробити, щоб знімалося хороше кіно. Чи ви робите щось в цьому напрямку?

Віктор Приходько

Щось може, але не дуже багато, тому що я очолюю не продюсерський центр, я очолюю кінофабрику. Ми надаємо послуги того, що роблять кіностудії в усьому світі. Ми надаємо павільйони, крани, світло та камери.

А замовляють виробництво фільмів, відбирають сценарії та фінансують міністерство культури, до якого ми не маємо ніякого відношення. Ми кінофабрика, і багато людей, на жаль, цього не розуміють.

Ірина Халупа

Дякую, пане Приходько. Пане Іллєнко, чи повинна кіностудія Довженка бути кінофабрикою?

Михайло Іллєнко

Ви знаєте, я б хотів два слова сказати про те, що кіно нема. Я абсолютно не згоден з тим, це вже сьогодні прозвучало. Я думаю, що рефлекторно, як мода.

Переді мною лежить два списки. Один список надійшов до мене через фестиваль “Відкрита ніч”, який 8 років вже працює. Це список фільмів, які за останні 4-5 років побували на міжнародних фестивалях. Це наші українські фільми.

В цьому списку 30 фільмів. Я не можу зіставити заяви, що нема кіно, з цим списком. Якщо навіть тільки студентські роботи розглядати, ось тут вони у мене підкреслені, то тут 20 фільмів от давайте 4 роки. Просто поділіть...

Ірина Халупа

Так що зовсім не померло українське кіно.

Михайло Іллєнко

Воно не померло! Воно просто вишукане. Наприклад, у мене є другий список, ще один. Зараз знімається 38 назв. Якісь зняті на навчальній студії в інституті, якісь знімаються на різних етапах.

Просто один приклад. От така назва - “Банка”, 7 хвилин, Марина Горбач. Тут цей фільм нікому не потрібен, це буває, я не звинувачую в даному випадку фестиваль “Молодість”, якийсь фільм беруть, якийсь не беруть. Не взяли, взяли якусь інформаційну програму.

Фільм на кіноплівці знятий. Його подивилися шведи і запросили Марину зараз на фестиваль. Коли вона приїхала на фестиваль, взяла із собою ще десяток студентських фільмів. Їй сказали: “Марино, справа в тому, що ми тебе трохи обдурили, це не фестиваль, ми запросили персонально тебе із твоїм фільмом”.

А коли вона зайшла в зал, їй сказали, щоб мала на увазі. З однієї сторони дипкорпус сидить, а з іншого боку сидить кілька швецьких парламентаріїв... От так сприймається наше кіно закордоном.

І коли я чую, що нашого кіно нема, то я хочу запитати у пана Приходька. Ви сказали, що 50 фільмів цього року молодих, незайманих, невідомих.

У мене список 60 фільмів, я взяв 60 найцікавіших фільмів після фестивалю “Відкрита ніч”. З них 30 – учасники міжнародних фестивалів. Чому нема 50-ти фільмів?

Віктор Приходько

Тому що є тільки три, потім почалася революція, і всі наші студенти, не ваші, пішли на революцію і знімали матеріал для фільму, який ми зараз закінчили.

Ми під час революції зробили приблизно 12 чи 14 фільмів, у мене на диску є, які ми відтиражували, фільмів та маленьких кліпів, які ми віддали на “5 канал”.

Ми вчора якраз закінчили великий повнометражний документальний фільм для Канади на замовлення. Ми його відправили до Канади, цей фільм зроблений за участю студентів кіношколи. Це вони зробили замість того.

Михайло Іллєнко

Значить, з одного боку, винна революція, з іншого боку... Я можу сказати, що наші студенти зняли там вже три фільми, і вони вже готові.

Ірина Халупа

Пане Муратов, все ж таки семихвилинний фільм, який він не був би фантастичним, не створює обличчя національного кіно. Національне кіно створюють повнометражні фільми, де розвивається фабула, де є гарний сценарій, добре грають актори і є гарна режисеру. Так?

Михайло Іллєнко

Зрозуміло.

Пані Ірино, тут така історія, що якщо рахувати фільми, зроблені на теренах України, то їх справді дуже багато. Але тут вся трагедія в тому, чи українські вони? Протягом не останніх 13 років незалежності, кажуть, тоді придушили...

Мене здивувало сьогодні, коли з трибуни казали: “13 років душили українське кіно”. Це неправда, бо душили його 70 років. При чому тут 13 останніх років?

Тут не в тому річ. Так склалося історично, геополітично, етнографічно, що у нас працює більшість наших режисерів, я не кажу за етнічними ознаками, вони не є українцями по суті, їм важко робити. Я їх просто жалію, я навіть не засуджую, я їх трошки жалію, бо вони не можуть створювати український фільм...

Ірина Халупа

Пане Муратов, що таке український фільм? Чи це фільм знятий в Україні українськими акторами українською мовою, чи Ви маєте на увазі щось інше, де є також суто українська тематика?

Олександр Муратов

Коли ви дивитеся фільм російською чи англійською мовою, а розумієте, що він український, тоді він справді український.

Я звертаюся до творчості О.П.Довженка, нашого класика. Він знімав “Щорс” російською мовою, але в тому, що це український фільм, у тому не було жодного сумніву. Така ж історія з “Богданом Хмельницьким” Ігоря Савченка. Тут все зрозуміло.

Шекспіра можна перекласти і на українську мову, але ж він не стане від того українським письменником. Не у тому сенс. Це річ дуже тендітна, і дуже важко це визначити.

Як бачиш грузинський фільм сучасний чи історичний, то ти бачиш, що це грузинський фільм. Як бачиш більшість українських фільмів, навіть зроблених українською мовою, то вони ніякі не українські фільми, а це просто підробка. Стану їх російською, то вони стануть російськими.

Ірина Халупа

Пане Танюк, оскільки ми живемо в епосі глобалізації, де надмірна американська голлівудська продукція давить не лише українське кіно, але взагалі світове кіно, і всі з тим воюють, з другого боку, ми маємо навалу російської поп-культури, яка з’їдає також багато чого українського, як тоді українському кіно вижити без якоїсь серйозної стратегії на державному рівні? Чи ті рекомендації, які були сьогодні запропоновані, можуть стати наріжним каменем такої стратегії?

Лесь Танюк

Безумовно. Ми буквально два тижні, що називається, прийшли до влади, і все те, що раніше було, - це були штаби теж Мінкультури, було штабом Януковича, і всі його відділи були штабами Януковича, і це була одна зовсім проблематика. Цим ділом керували...

Ірина Халупа

Але пройде час, і не можна буде гріхи списувати далі на Януковича.

Лесь Танюк

Я не гріхи списую, я просто новий відлік починаю.

Сьогоднішнє парламентське слухання – це справді новий відлік для стратегії українського кіно. Така стратегія є, і нова влада просто зобов’язана її використати, це і фінансування зовсім інакше, а не те, як було, це і керівництво в кіно, і це створення нового органу, який міг би державним кіно опікуватися, це і якісь пільги для тих продюсерських центрів, які мусять виникати сьогодні, і створення нової системи кіноосвіти, про цілий кіноінститут сьогодні йдеться і про архівну кіносправу – це система ціла. Тут вирвати нічого не можна.

Те, що ми говоримо про студію Довженка, - це тільки є одна окрема ланка цього.

Але головне, про що сьогодні говорили, що є культура, і є знову ж таки не культура. Ми мусимо тільки високі зразки сьогодні пробувати. Ми мусимо брати серйозні великі речі, як Ви кажете, великі ігрові фільми, шукати ці режисерські і сценарні задуми.

Повірте мені, є. Я читаю багато сценаріїв сьогодні, є і хороші, гарні письменники: і Мовчан, і Череватенко, і інші мають цілу низку пропозицій.

Влада і ті, хто має відношення до цього, просто бояться стати на якусь точку зору. Одному дозволиш, то другий почне конфліктувати з тобою. Значить, вироблюємо таку стратегію, при якій було б це прозоро і абсолютно на конкурсній основі.

Ірина Халупа

Пане Приходько, Ви все ж таки очолюєте найбільшу українську кінофабрику. Хоча Ви стверджуєте, що відродженням українського кіно, якщо я можу так сказати, не повинні займатися кінофабрики, але як Ви бачите свою роль у цьому процесі? Що є Вашим головним завданням, щоб було українське кіно, і щоб Ви самі перші пішли і купили квиток на новий український фільм?

Віктор Приходько

Я своїм завданням бачу зробити з кіностудії Довженка найкращу кіностудію на теренах Східної Європи, якщо неможливо це зробити всієї Європи. І це можливо. Це можна зробити за рік-півтора при належному фінансуванні.

Нам треба зробити студію, на яку не соромно зайти, на якій почесно працювати. Це виробничий такий майданчик (до речі, це Довженко, здається, перший сказав), до якого допоки не прокладуть хорошу дорогу (кіностудія була далеко за містом), то там знімати хороше кіно не будуть.

Ірина Халупа

Дорога вже є. Давно є.

Віктор Приходько

Залишилося всю іншу кіностудію відремонтувати, бо вона зруйнована дуже сильно. І надзвичайно. І не за цей рік, що я працюю.

Ірина Халупа

Чи це правда, що багато приміщень кіностудії просто вже не належать кіностудії?

Віктор Приходько

Ні, це неправда.

Багато продакшн-фірм знаходяться на території кіностудії, так як і у всьому світі. На “Юніверсалі” їх знаходиться близько 200, наскільки я знаю за статистичною збіркою. На “Мосфільмі” їх біля 100. І так є у всьому світі, що маленькі продюсерські приватні фірми, які мають відношення до кіновиробництва, знаходяться на кіностудіях всього світу, на кіностудії Довженка також.

А вижити без них, до речі, ми не можемо, тому що на утримання кіностудії на рік треба щонайменше вісім мільйонів гривень. Від держзамовлення ми отримуємо відсоток у два мільйони, а інші шість мільйонів гривень ми маємо заробити, інакше кіностудія збанкрутує.

Ірина Халупа

Чи студія сьогодні залишається у державній власності? Бо на слуханнях було сказано, що півтора студій по всій Україні залишається у державній власності, а все решта було нібито приватизовано чи списано.

Віктор Приходько

На жаль, це є недостовірна і перекручена інформація. Кіностудія Довженко залишається у державній власності. Вона не може бути приватизована ні цілком, ні частково. Все це є провокацією зумисною на сьогоднішній день.

Ірина Халупа

Пане Ільєнко, кіностудія, яка ще залишається у державній власності. Ви у це вірите? Які Ви бачите у майбутньому плани цієї кіностудії для відродження українського кіно, для якоїсь нормальної роботи?

Михайло Іллєнко

Я весь час чую то кіностудія, то кінофабрика. Коли кажуть кінофабрика, то це підкреслює вектор руху цієї складної системи, на якій я зняв шість фільмів і знаю її з 1968-го року, а працюю з 1972-го. Коли я чую кінофабрика, то якось не тулиться до цього слова “імені Довженка”. Це лексична, фонетична проблема, але вона перегукується з суттєвою, бо Спілка кінематографістів України одержала лист від Міністерства в листопаді минулого року, підписаний заступником міністра. Там написано, що вони схвально ставляться до концепції реформування студії, яку запропонував новий директор, але звернулись до пана Приходька з таким проханням, аби він зробив уточнення щодо майбутнього статусу студії, як об’єкту господарювання. Звичайно, я не знаю, що Віктор Михайлович відповів на це, але такий лист цікавий не дійшов до спілки.

Ірина Халупа

Він сидить поруч з Вами, можете його запитати?

Михайло Іллєнко

Звичайно, якась відповідь буде, але цей лист адресований керівництву спілки секретаріату і він викликав там занепокоєння. Тому, як сказав сам пан Приходьмо, він не знає, що відбувається на студії Ялтинській. Я, особисто, не знаю, що відбувається на студії Довженка, хоча я і член наглядової ради. Це все, що я можу сказати.

Ірина Халупа

Пане Муратов, сьогодні йшла мова про те, щоби держава давала 50 відсотків, а самі режисери, продюсери знаходили додаткових 50 від спонсорів, від якихось приватних фундаторів, така формула для вас здається життєздатною?

Ви щойно закінчили роботу на державне замовлення, якщо я не замовляюся, Ви закінчили триптих, але цей триптих поки що ніхто не має можливості подивитися, бо не має грошей його викупити, отже, якщо буде така формула 50 і 50 може, тоді появляться гроші викупити ваші фільми?

Олександр Муратов

Ви знаєте, тут не в цьому справа, це дуже гарна формула, коли йдеться про фільми, які повинні мати касу, повинні окуповуватись. Якщо йдеться про українське національне кіно, то ця формула просто безглузда, я це просто гарантую. Не може зараз бути, не може зараз окуповуватись, якщо він не специфічний.

Можна робити знову таки псевдо український фільм, тобто українською мовою якісь тріллери робити і тоді це буде окуповуватись, і тоді 50 на інші 50 відсотків дадуть гроші, якісь приватні люди, а так це просто не реально.

Якщо казати про державні замовлення, то вони повинні бути державними замовленням, тобто персонально на якісь теми: перший, які потрібні державі, які виховують дітей. Просто тим мечам, які мають цінність не тільки в межах України, а й в межах Європи і світу.

Це персонально треба і у пана Миколи Томенка, це були ілюзії, коли він казав про ці 50 відсотків, але коли він сказав, що треба персонально придивлятися кому і чому дають ці державні (слово не розбірливе) на які сценарії, і під яких режисерів – це цілком слушно, так воно і повинно бути.

Якась частка, мабуть половина, як це робиться в інших країнах половина повинна йти на фільми, які просто збирають касу і є шанс, просто призвичаюють до української мови людей. Це теж не погано між іншим, але половина повинна йти цілком і повністю фінансувати проекти, які мають і художній сенс, і мають цінність для розбудови українства, як такого.

Ірина Халупа

Пане Муратов, за останні кілька років були зняті два фільми, якщо я не помиляюся повністю державні гроші, один із них “Молитва за Гетьмана Мазепу” і другий “Я Богдан Хмельницький”. На жаль, другий фільм, я не мала можливості бачити, але перший я бачила, Ви вважаєте, що ті два фільми були українськими і є українськими фільмами?

Олександр Муратов

Ви знаєте, тут як починати говорити, то є таке поняття: гарний фільм, цікавий фільм – це до українства прямого відношення не має. Розумієте, може бути дуже український фільм, дуже поганий, може бути дуже елітарний фільм, якими розуміють пересічні глядачі. В межах того, що українство можуть бути: гарні, погані, різні фільми так і в межах не українських фільмів.

Тому ви знаєте важко з цієї точки зору український фільм, мабуть український фільм “Мазепа” мені він відверто не сподобався. Я можу легко пояснити чому, просто зараз нема на це часу.

Ірина Халупа

Пане Танюк, на Заході кіно продукція, кіно ринок керується кількома такими напрямами – це певною мірою ринок керує тим, що знімається і як воно знімається, і також смак, є певний смак, який панує серед кіноглядачів, і також серед потужної команди кінокритиків. В кожній західній державі є відомі кінокритики, які впливають на це, що знімається.

Але все ж таки навіть фільми, які скажімо, не мають масового глядача, мають свого глядача і мають велику критичну підтримку. Що потрібно власне, щоби в Україні був цей баланс, щоб були і масові фільми, які мають право на існування, які будуть призвичаювати людей до української мови, як це сказав пан Муратов і також, щоб були високохудожні фільми так звані “Артгауз -фільми”?

Я особисто найбільше такі люблю і маю можливість багато разів відвідувати театри, щоб подивитися такі фільми. Я собі не можу уявити свою молодість без фільмів Годара, Фелліні і інших знаменитих режисерів, отже, як знайти цю золоту середину в українській ситуації?

Лесь Танюк

Нам з фільмами елітарними, мікрофільмами в такого мікро удачами все ж таки легше, бо якісь речі на самостійному рівні робляться і вони знаходять свого клубного шанувальника, вони знаходять свого критика. Нам дуже важко з самою машиною кіношною вона в нас не напрацьована, вона в нас, в принципі, розладнана, вона не діє.

Коли ми говоримо тільки про студію Довженка, то фактично мова йде ж не тільки про кінофабрику, то легше всього зробити кінофабрику для того, щоб виробництво було.

А стратиг сьогодні мусів би думати про те, щоб це була не кінофабрика, а кіностудія і щоб там була акторська школа, щоб там виховували акторів, щоб там була макетна майстерня, щоб там була сценарна майстерня, щоб туди інтелігенція ходила не просто дивитися, як там щось таке, а щоб це був осередок культурного життя.

Для цього, я розумію, треба спочатку налагодити цю економічну, фінансову частину, але це мусить бути цікаво для всієї української громади і, коли заварюється цей казан, повірте мені, фільми будуть. Фільм “Тіні забутих предків” народився тільки тому, що в Карпатах зустрілися і Якутович, і Драч, і Дзюба, і інші актори прекрасні, і вони всі поїхали в якесь абсолютно невідоме середовище, і коли я попав туди, то мені здалось, що я все таки сиджу серед людей абсолютно унікальних, вони здружились, вони є група, вони є нація.

Цей клімат нам не вдається створити, я думаю, що тільки це ми здолаємо, якщо ми зуміємо від наших чвар, дискусії, хто перший сказав, а хто другий перейти до цієї системи створення, я вас запевняю, що проблем у нас буде менше у нас. І тоді можна знімати налагодивши цю машину.

Ірина Халупа

Пане Приходько, Ви сказали, що Ви хочете перетворити кіностудію Довженка у найкращу кіностудію? Все ж таки українське кіно, український кінематограф не може жити на спадщині одного фільму “Тіні забутих предків” потрібні нові фільми, що Ви будете робити, щоб перетворити кіностудію Довженка на українську чінечиту?

Віктор Приходько

Я ж сказав є технічний бік справи і є творчий бік справи. Технічний бік справи в тому, щоб зробити її технічно досконалою, зручною і сучасною, і навчити людей працювати в сучасних умовах, і в сучасних технологіях, яких у нас, на жаль, майже ніхто не знає.

А те, щоб зробити треба талановиту молодь шукати, то інший бік справи і її треба шукати дуже настирливо, і їм найголовніше треба давати шанс себе спробувати, бо це замкнуте коло, бо ніхто не дає людям роботу, бо вони нічого ще не зняли, немає що подивитися. А як з цим боротися? Боротися ми придумали, ми заснували фонд розвитку українського кіно, який по-перше, надає пенсії тим, хто заслужив і не може вже працювати і їх отримає.

На жаль, нам ніхто не допомагає: ні спілка кінопрограмістів, ні пан Танюк зі своїм Комітетом, жодної копійки не дав, а то все мої, на жаль, приватні гроші, але мені їх не жаль повірте.

Ірина Халупа

Це пенсії. В нашій розмові сьогодні йдеться про майбутнє?

Віктор Приходько

А про майбутнє – це кіношкола, це кінопроба, коли ми надаємо, я сказав зразу, що ми надаємо будь-кому в кого є цікавий сценарій, ми надаємо всю технічну необхідну можливість зняти короткометражний фільм. Якщо в нього вийшло цікаво, далі його доля буде.

Лесь Танюк

Танюк, не може дати пенсії, бо він голова Комітету, Комітет не має власного бюджету. Ми сьогодні приїхали на студію з охоронцем, я голова Комітету і їжджу без будь-яких охоронців.

Віктор Приходько

А чому Ви вирішили, що він охоронець?

Лесь Танюк

Він з Вами зайшов, аж сюди охороняв.

Віктор Приходько

Він мій біограф.

Лесь Танюк

Біограф нехай буде тричі біограф – це називається охоронець нашою мовою. Звільніть десятки охоронців.

Ірина Халупа

А що це таке біограф?

Лесь Танюк

Та це анекдот. Охоронець нормаль ішов туди на студію, сюди. Він ходить з охоронцями. Режисер Іллєнко без охоронців, Довженко без охоронців ходив.

Ірина Халупа

Може, пан Приходько, живе в дуже небезпечному районі Києва?

Лесь Танюк

Це все анекдот, це все є сучасний момент треба їздити на джипах, треба мати бритоголових хлопців, які тебе охороняють, бо це новий метод способу життя. Розпустіть це все, продайте все це і відпустіть на пенсію. Та ні це ж куди.

Віктор Приходько

Я вибачаюся, це я отримав пенсію, а Ви жодної копійки не дали.

Лесь Танюк

Я ж Вам пояснюю Комітет не має свого бюджету. Розпустіть своїх охоронців і платіть ці гроші сюди.

Ірина Халупа

Я перебиваю вас, бо нема більше часу.Справа не у пенсіях, а у завтрашньому дню українському кіно. Я щиро дякую.

Гостями сьогоднішньої передачі були: кінорежисери Олександр Муратов і Михайло Ільєнко, і директор кіностудії імені Довженка Віктор Приходько, і народний депутат, голова Комітету з питань культури і духовності Лесь Танюк.

Слухайте “Свободу” дорогі слухачі і шануймося!