Олекса Боярко rtsp://realaudio.rferl.org/ch7/20050211-1830UK.rm
mms://realaudio.rferl.org/wma/ch7/20050218-1830UK.wma
Аудіозапис програми:
Київ, 18 лютого 2005 року
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі.
“Український Ермітаж” – ідею створення такого культурного центру висловив президент України Ющенко.
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Заява Президента України про необхідність створити у Києві “Український Ермітаж” розбурхала мистецькі кола. Ситуацію досліджує моя колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Від трьох до десяти відсотків експонатів, які містяться у музеях і художніх галереях України, доступні для огляду і перебувають у постійній експозиції. Абсолютна ж більшість експонатів – серед яких чимало справжніх мистецьких шедеврів і визначних історико-культурних пам’яток – містяться у музейних запасниках.
І, як стверджують митці та галереїсти, ідею Президента Ющенка варто підтримати – але перед тим саме фахівці – мистецтвознавці повинні виробити концепцію ермітажу, визначити джерела його фінансування та систему роботи. Слово – директорці Мистецького центру Києво-Могилянської академії Олені Замастян.
Олена Замастян
Просто вірю в Україну і її великі можливості. Але я думаю, що це перспектива майбутнього. А зараз треба просто провести інвентаризацію всього того, що існує в Україні, зробити такий аналіз, що може потрапити в ці стіни чи в ту колекцію і потім вже готуватися до такої величезної роботи.
В нас прогалин в культурі дуже багато. У нас недавно відбувся круглий стіл присвячений якраз цій темі. Ми запрошували міністра культури нового. На жаль, вона не прийшла, але там були висловлені дуже цікаві думки, серед яких були корисні поради. Ми хочемо видати такий збірник, який подамо і Юлії Тимошенко, і Білозір, і Ющенку зі своїми пропозиціями.
Богдана Костюк
Мистецтвознавець Софія Рябчук вважає.
Софія Рябчук
Ермітаж, то це в першу чергу шалені кошти. Тому що в такій стадії, в якій є сьогодні всі наші культурні установи, починаючи з музеїв, їх просто поставити на ноги надзвичайно важко. Мені здається, перше, то це треба зайнятися цією сферою діяльності, а також вкладати всі можливі сили в розвиток сучасного мистецтва.
Про нього аж ніяк не можна забувати, тому що це є наше майбутнє і ми залишимося ні з чим, як от спортсмени вічно жаліються, що в них немає підміни, що буде далі, так само абсолютно з мистецтвом. Тому, мені здається, що це занадто глобальний проект, щоб про нього можна було говорити. Сьогодні треба крупинка по крупинці збирати і берегти, як зіницю ока те, що в нас є.
Богдана Костюк
Представник України у комітеті з питань культури Ради Європи Олександр Буценко переконаний, що при створенні ермітажу і формуванні його експозиції українській стороні варто вивчити досвід інших держав.
Олександр Буценко
Безперечно, що створювати нові музеї зараз кожній країні потрібно, особливо таким країнам як Україна, де справді дуже багато творів перебуває в записниках, які просто залишається невідомими, просто втрачаються для багатьох глядачів. Тобто приміщення однозначно потрібні.
Інша справа, яку мету буде переслідувати цей музей. Якщо глянути на статистику, то можна побачити, що в 90-му році в Україні було 214 музеїв, в 2003 – 394. Але разом з тим відвідування музею скоротилося майже вдвічі.
Тобто вже йдеться про якість надання музейних послуг і те, як залучити глядача на те багатство, що ми маємо. В цьому плані можна, звичайно, використати будь-який досвід європейських країн і не лише, які звертаються до музеїв, що вчать чомусь новому, надають нового досвіду.
В цьому плані все починається навіть з архітектури. Якщо взяти сучасні музеї в Європі, то в Більбао музей Ґюґенгайма, який побудував відомий американський архітектор Френк Гейрі, в Швейцарії будуть музей Бауля Клея, його теж будує відомий архітектор Єнсо П’ян. Це дає можливість побачити ці будівлі зовсім в іншому вигляді. Вони самі по собі вже є витворами мистецтва, куди йдуть.
Останнє, якщо сказати, то дуже яскравим прикладом може служити Новозеландський музей у Велінгтоні під назвою “Тепапа”, який перекладається буквально “Наше місто”. Він складається з величезних сходів, які плавно підіймаються вгору, а по обидва боки відкриваються краєвиди минулого і майбутнього Нової Зеландії.
Піднімаючись по цьому, людина розуміє хто вона, звідки. Вона зазирає в майбутнє, дивиться в минуле. Піднімаючись на гору, там є місце, де небо зустрічається просто з морем, це священне місце всіх предків сучасних новозеландців маорі, то це те місце, де людина починає усвідомлювати, хто вона є у цьому світі.
Отже, головна ідея створення цього музею повинна полягати в тому, що закладається. Показати те, що ми маємо в запасниках, то цього буде зараз мало.
Богдана Костюк
Отже, ідею Віктор Ющенко дав – фахівці готові її підтримати і реалізувати. Проблема полягає у тому, що думки фахівців стосовно поняття “ермітаж” різняться відповідно до мистецьких уподобань і розуміння значущості мистецтва у сучасному світі.
Олекса Боярко
А тепер звернемося до світового досвіду. Про свої враження від музейних комплексів ряду країн розповідає політолог Віктор Каспрук.
Віктор Каспрук
Вашингтон багатий на різноманітні музеї. Музей космонавтики вражає розмаїттям зібраної під одним дахом на величезній площі унікальної експозиції. Знаменно, що при всій своїй підкресленій патріотичності американці надали частину площі розповіді про розвиток космічних досліджень в колишньому Радянському Союзі. Можливо, найцікавішою є частина експозиції, присвячена першій висадці людей на Місяць, бо свого часу ця інформація в нас була майже секретною.
Через галявину від Музею космонавтики розташована вашингтонська Національна галерея образотворчих мистецтв. Масові закупки в Європі та Азії витворів мистецтва сприяли накопиченню у Сполучених Штатах художніх колекцій, котрі згодом стали прикрасою багатьох музеїв та картинних галерей.
В Національній галереї образотворчих мистецтв зберігаються безцінні полотна Рафаеля, Рубенса, Рембрандта, Тиціана. Музеїв торкнувся технічний прогрес, в разі бажання у музеї вам видадуть плеєр з навушниками і ви можете, переходячи з залу до залу, прослухати лекцію, записану фахівцем.
До речі, в столиці Америки – Вашингтоні відвідування усіх музеїв є абсолютно безкоштовним. Як видно, американці почали на практиці освоювати тезу, що так широко культивувалася в колишньому Радянському Союзі: мистецтво – народу.
Є у Сполучених Штатах і музей, аналог якому у світі відсутній. Це музей пустелі Сонора біля міста Тусон в штаті Арізона. Щороку його відвідують більше 700 тисяч американців та гостей країни. Це одночасно і всесвітньо відомий зоопарк, і музей історії природи, і ботанічний сад.
Тут ви зможете побачити життя тварин пустелі Сонора та рослин-аборигенів в умовах, наближених до природних. Особливе враження на відвідувачів музею пустелі справляють маленькі пташки-колібрі, більше схожі на метеликів, ніж на представників пташиного світу. Тепер перенесемося на інший континент.
Коли вам доведеться побувати в Каїрі, не проминіть своєю увагою Єгипетський музей. У Каїрі нема музею, де б можна було простежити багатотисячну історію Єгипту – від фараонів до президентів. Кожному періоду єгипетської історії присвячено окремий музей: Єгипетський, Коптський чи Ісламський.
Але найпопулярнішим у туристів є Єгипетський музей, де зібрана багатюща колекція скарбів династичного періоду. У понад ста залах і галереях двох поверхів музею розміщені близько 100 тисяч експонатів. Та, безумовно, найцікавішими є скарби з гробниці фараона Тутанхамона, які представлені у кількох залах.
Можна зробити підсумок: для багатьох країн світу музеї стали візитівками культурних надбань та показником ставлення нації до свого давнього і недавнього історичного минулого. Можна констатувати, що і одна з наймолодших націй – американська, і одна й найдревніших – єгипетська з однаковим пієтетом ставляться до своїх культурних скарбів.
Пошук історичної парадигми майбутнього кожного народу є невіддільним від здобутків його колишніх часів. І лише достойно поціновуючи культурні досягнення і надбання минулого, можна повною мірою усвідомити, яким є історичне місце твоєї нації серед розбурханого моря світової спільноти.
Олекса Боярко
Розповіддю про деякі найбільші у світі національні художні музеї тему продовжує мій колега Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Комплекс палаців Лувра у Парижі був заснований як королівський замок, а від другої половини Сімнадцятого століття став сховищем мистецьких колекцій монархів Франції. 1791 року за декретом Конвенту Лувр був перетворений на національний художній музей.
Основою його фондів стали конфісковані республіканською владою колекції короля, монастирів і знатних родин країни. Згодом багатства Лувра поповнювалися за рахунок трофеїв наполеонівських воєн, закупівель у колекціонерів та численних приватних пожертв.
Нині у Луврі знаходяться найбільші у світі зібрання давнього східного мистецтва і французького живопису, представлені національні художні школи та окремі великі приватні колекції. Метрополітен-Музей у Центральному парку Нью-Йорка набагато молодший за Лувр – він заснований тільки 1870 року, а його фонди складаються з придбаних і подарованих приватних колекцій та окремих творів. Експозиція чотирнадцяти відділів Музею містить твори сучасного американського, західноєвропейського, далеко - та близькосхідного, середньовічного, античного мистецтва, збірки музичних інструментів, зброї, костюма. Найбільший у Росії музей Ермітаж у Петербурзі почався з двохсот двадцяти п’яти картин, придбаних 1764 року у Берліні російською царицею Катериною Другою. Колекції імператорської родини і надалі формувалися через закупівлі у закордонних колекціонерів та з археологічних розкопок, переважно на українській землі.
1852 року зібрання Ермітажу були відкриті для відвідувачів. Після 1917 року 5 палаців та всі колекції Ермітажу конфіскувала радянська влада, пізніше до них були долучені відібрані у власників колекції Строганових, Шувалових, Юсупових та багатьох інших дворянських родин.
Нині у трьохстах п’ятдесяти залах Ермітажу розміщені твори західноєвропейського, російського, східного, античного мистецтва, у тому числі давньогрецького та скіфського – з півдня України, бібліотека Вольтера, нумізматичні колекції. Серед найбільших мистецьких музеїв світу варто назвати також Національну галерею у Лондоні, Національний музей Версаля та Тріанонів у південно-західному передмісті Парижа, Стару і Нову пінакотеки у Мюнхені. У невеликому за площею Ватикані зосереджені Григоріанські єгипетський та етруський музеї, пінакотека, музеї античної скульптури К’ярамонті і Піо-Клементіно.
Олекса Боярко
І на закінчення – певне узагальнення. Перед мікрофоном письменник і науковець Максим Стріха.
Максим Стріха
Отже, загальна ситуація з українським музейництвом є катастрофічною. Відсоток експонованості в провідних наших музеях іноді не перевершує 2%. Себто 98%, як от в Києво-Печерській Лаврі перебувають в запасниках. Для світової практики неприпустимим вважається навіть 30%.
Питання з Дибоскетовим “арсеналом” виникло не сьогодні. Першим, хто намагався відібрати цю споруду під музейництво у військових був ще тодішній віце-гуманітарний прем’єр Сергій Комісаренко 1990 року. Проте радянська військова махіна була ще надто сильною.
Потому провалом закінчилася спроба організувати в Києві музей сучасного мистецтва, здобути додаткові експозиційні приміщення для національного художнього музею, відбулося скандальне виселення музею історії Києва в будинок Українського дому. На сьогодні столиця незалежної України має менше музейних приміщень, аніж вона мала за радянського періоду.
Чи потрібно створювати український ермітаж, чи потрібно створювати його негайно, чи потрібно його створювати саме в Дибоскетовому “арсеналі”?
Почну з останнього. Якщо є така нагода унікального архітектора Дибоскета побудованої для потреб Печерської фортеці в середині 18 століття негайно треба брати під культуру. Завтра може бути пізно. Адже ця споруда після належного ремонту зможе вирішити дуже багато питань нашого мистецтва.
Але що організовувати в цій споруді, чи український ермітаж? Питання спірне, адже ледве чи погодяться музеї провідні наші поділитися своїми експонатами з основних експозицій просто так. Врешті, це суперечить міжнародним принципам збережності і цілісності музейних експозицій.
Та й ледве чи потрібно створювати нам український Ермітаж, українське Прадо, чи український Лувр? Все це є заклади надто оригінальні, з надто виразним власним обличчям. Врешті-решт, вони століттями творилися, як Ермітаж, Лувр і Прадо.
Маємо натомість створювати в Києві новий музейний центр, який зумів би поєднати потужну виставкову роботу, можливість експонування кращих творів з запасників головних українських музеїв, творів з приватних колекцій (це ще одна проблема), нарешті, перебрав би на себе функції Галереї сучасного українського мистецтва, якої досі немає.
Починати цю роботу треба негайно, поки є добра воля президента, поки є можливість перебрати величезну нерухомість в центрі міста саме для культури, а не для якихось інших потреб, адже бажаючі для цього теж знайдуться.
Але робити, я ще раз підкреслюю, це потрібно фахово, залучаючи кращих фахівців і висококваліфікованих музейників, бо інакше маємо ризик прагнути, як краще, з результатом, як завжди.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
До наступної зустрічі у програмі “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
З вами був Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 18 лютого 2005 року
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі.
“Український Ермітаж” – ідею створення такого культурного центру висловив президент України Ющенко.
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Заява Президента України про необхідність створити у Києві “Український Ермітаж” розбурхала мистецькі кола. Ситуацію досліджує моя колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Від трьох до десяти відсотків експонатів, які містяться у музеях і художніх галереях України, доступні для огляду і перебувають у постійній експозиції. Абсолютна ж більшість експонатів – серед яких чимало справжніх мистецьких шедеврів і визначних історико-культурних пам’яток – містяться у музейних запасниках.
І, як стверджують митці та галереїсти, ідею Президента Ющенка варто підтримати – але перед тим саме фахівці – мистецтвознавці повинні виробити концепцію ермітажу, визначити джерела його фінансування та систему роботи. Слово – директорці Мистецького центру Києво-Могилянської академії Олені Замастян.
Олена Замастян
Просто вірю в Україну і її великі можливості. Але я думаю, що це перспектива майбутнього. А зараз треба просто провести інвентаризацію всього того, що існує в Україні, зробити такий аналіз, що може потрапити в ці стіни чи в ту колекцію і потім вже готуватися до такої величезної роботи.
В нас прогалин в культурі дуже багато. У нас недавно відбувся круглий стіл присвячений якраз цій темі. Ми запрошували міністра культури нового. На жаль, вона не прийшла, але там були висловлені дуже цікаві думки, серед яких були корисні поради. Ми хочемо видати такий збірник, який подамо і Юлії Тимошенко, і Білозір, і Ющенку зі своїми пропозиціями.
Богдана Костюк
Мистецтвознавець Софія Рябчук вважає.
Софія Рябчук
Ермітаж, то це в першу чергу шалені кошти. Тому що в такій стадії, в якій є сьогодні всі наші культурні установи, починаючи з музеїв, їх просто поставити на ноги надзвичайно важко. Мені здається, перше, то це треба зайнятися цією сферою діяльності, а також вкладати всі можливі сили в розвиток сучасного мистецтва.
Про нього аж ніяк не можна забувати, тому що це є наше майбутнє і ми залишимося ні з чим, як от спортсмени вічно жаліються, що в них немає підміни, що буде далі, так само абсолютно з мистецтвом. Тому, мені здається, що це занадто глобальний проект, щоб про нього можна було говорити. Сьогодні треба крупинка по крупинці збирати і берегти, як зіницю ока те, що в нас є.
Богдана Костюк
Представник України у комітеті з питань культури Ради Європи Олександр Буценко переконаний, що при створенні ермітажу і формуванні його експозиції українській стороні варто вивчити досвід інших держав.
Олександр Буценко
Безперечно, що створювати нові музеї зараз кожній країні потрібно, особливо таким країнам як Україна, де справді дуже багато творів перебуває в записниках, які просто залишається невідомими, просто втрачаються для багатьох глядачів. Тобто приміщення однозначно потрібні.
Інша справа, яку мету буде переслідувати цей музей. Якщо глянути на статистику, то можна побачити, що в 90-му році в Україні було 214 музеїв, в 2003 – 394. Але разом з тим відвідування музею скоротилося майже вдвічі.
Тобто вже йдеться про якість надання музейних послуг і те, як залучити глядача на те багатство, що ми маємо. В цьому плані можна, звичайно, використати будь-який досвід європейських країн і не лише, які звертаються до музеїв, що вчать чомусь новому, надають нового досвіду.
В цьому плані все починається навіть з архітектури. Якщо взяти сучасні музеї в Європі, то в Більбао музей Ґюґенгайма, який побудував відомий американський архітектор Френк Гейрі, в Швейцарії будуть музей Бауля Клея, його теж будує відомий архітектор Єнсо П’ян. Це дає можливість побачити ці будівлі зовсім в іншому вигляді. Вони самі по собі вже є витворами мистецтва, куди йдуть.
Останнє, якщо сказати, то дуже яскравим прикладом може служити Новозеландський музей у Велінгтоні під назвою “Тепапа”, який перекладається буквально “Наше місто”. Він складається з величезних сходів, які плавно підіймаються вгору, а по обидва боки відкриваються краєвиди минулого і майбутнього Нової Зеландії.
Піднімаючись по цьому, людина розуміє хто вона, звідки. Вона зазирає в майбутнє, дивиться в минуле. Піднімаючись на гору, там є місце, де небо зустрічається просто з морем, це священне місце всіх предків сучасних новозеландців маорі, то це те місце, де людина починає усвідомлювати, хто вона є у цьому світі.
Отже, головна ідея створення цього музею повинна полягати в тому, що закладається. Показати те, що ми маємо в запасниках, то цього буде зараз мало.
Богдана Костюк
Отже, ідею Віктор Ющенко дав – фахівці готові її підтримати і реалізувати. Проблема полягає у тому, що думки фахівців стосовно поняття “ермітаж” різняться відповідно до мистецьких уподобань і розуміння значущості мистецтва у сучасному світі.
Олекса Боярко
А тепер звернемося до світового досвіду. Про свої враження від музейних комплексів ряду країн розповідає політолог Віктор Каспрук.
Віктор Каспрук
Вашингтон багатий на різноманітні музеї. Музей космонавтики вражає розмаїттям зібраної під одним дахом на величезній площі унікальної експозиції. Знаменно, що при всій своїй підкресленій патріотичності американці надали частину площі розповіді про розвиток космічних досліджень в колишньому Радянському Союзі. Можливо, найцікавішою є частина експозиції, присвячена першій висадці людей на Місяць, бо свого часу ця інформація в нас була майже секретною.
Через галявину від Музею космонавтики розташована вашингтонська Національна галерея образотворчих мистецтв. Масові закупки в Європі та Азії витворів мистецтва сприяли накопиченню у Сполучених Штатах художніх колекцій, котрі згодом стали прикрасою багатьох музеїв та картинних галерей.
В Національній галереї образотворчих мистецтв зберігаються безцінні полотна Рафаеля, Рубенса, Рембрандта, Тиціана. Музеїв торкнувся технічний прогрес, в разі бажання у музеї вам видадуть плеєр з навушниками і ви можете, переходячи з залу до залу, прослухати лекцію, записану фахівцем.
До речі, в столиці Америки – Вашингтоні відвідування усіх музеїв є абсолютно безкоштовним. Як видно, американці почали на практиці освоювати тезу, що так широко культивувалася в колишньому Радянському Союзі: мистецтво – народу.
Є у Сполучених Штатах і музей, аналог якому у світі відсутній. Це музей пустелі Сонора біля міста Тусон в штаті Арізона. Щороку його відвідують більше 700 тисяч американців та гостей країни. Це одночасно і всесвітньо відомий зоопарк, і музей історії природи, і ботанічний сад.
Тут ви зможете побачити життя тварин пустелі Сонора та рослин-аборигенів в умовах, наближених до природних. Особливе враження на відвідувачів музею пустелі справляють маленькі пташки-колібрі, більше схожі на метеликів, ніж на представників пташиного світу. Тепер перенесемося на інший континент.
Коли вам доведеться побувати в Каїрі, не проминіть своєю увагою Єгипетський музей. У Каїрі нема музею, де б можна було простежити багатотисячну історію Єгипту – від фараонів до президентів. Кожному періоду єгипетської історії присвячено окремий музей: Єгипетський, Коптський чи Ісламський.
Але найпопулярнішим у туристів є Єгипетський музей, де зібрана багатюща колекція скарбів династичного періоду. У понад ста залах і галереях двох поверхів музею розміщені близько 100 тисяч експонатів. Та, безумовно, найцікавішими є скарби з гробниці фараона Тутанхамона, які представлені у кількох залах.
Можна зробити підсумок: для багатьох країн світу музеї стали візитівками культурних надбань та показником ставлення нації до свого давнього і недавнього історичного минулого. Можна констатувати, що і одна з наймолодших націй – американська, і одна й найдревніших – єгипетська з однаковим пієтетом ставляться до своїх культурних скарбів.
Пошук історичної парадигми майбутнього кожного народу є невіддільним від здобутків його колишніх часів. І лише достойно поціновуючи культурні досягнення і надбання минулого, можна повною мірою усвідомити, яким є історичне місце твоєї нації серед розбурханого моря світової спільноти.
Олекса Боярко
Розповіддю про деякі найбільші у світі національні художні музеї тему продовжує мій колега Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Комплекс палаців Лувра у Парижі був заснований як королівський замок, а від другої половини Сімнадцятого століття став сховищем мистецьких колекцій монархів Франції. 1791 року за декретом Конвенту Лувр був перетворений на національний художній музей.
Основою його фондів стали конфісковані республіканською владою колекції короля, монастирів і знатних родин країни. Згодом багатства Лувра поповнювалися за рахунок трофеїв наполеонівських воєн, закупівель у колекціонерів та численних приватних пожертв.
Нині у Луврі знаходяться найбільші у світі зібрання давнього східного мистецтва і французького живопису, представлені національні художні школи та окремі великі приватні колекції. Метрополітен-Музей у Центральному парку Нью-Йорка набагато молодший за Лувр – він заснований тільки 1870 року, а його фонди складаються з придбаних і подарованих приватних колекцій та окремих творів. Експозиція чотирнадцяти відділів Музею містить твори сучасного американського, західноєвропейського, далеко - та близькосхідного, середньовічного, античного мистецтва, збірки музичних інструментів, зброї, костюма. Найбільший у Росії музей Ермітаж у Петербурзі почався з двохсот двадцяти п’яти картин, придбаних 1764 року у Берліні російською царицею Катериною Другою. Колекції імператорської родини і надалі формувалися через закупівлі у закордонних колекціонерів та з археологічних розкопок, переважно на українській землі.
1852 року зібрання Ермітажу були відкриті для відвідувачів. Після 1917 року 5 палаців та всі колекції Ермітажу конфіскувала радянська влада, пізніше до них були долучені відібрані у власників колекції Строганових, Шувалових, Юсупових та багатьох інших дворянських родин.
Нині у трьохстах п’ятдесяти залах Ермітажу розміщені твори західноєвропейського, російського, східного, античного мистецтва, у тому числі давньогрецького та скіфського – з півдня України, бібліотека Вольтера, нумізматичні колекції. Серед найбільших мистецьких музеїв світу варто назвати також Національну галерею у Лондоні, Національний музей Версаля та Тріанонів у південно-західному передмісті Парижа, Стару і Нову пінакотеки у Мюнхені. У невеликому за площею Ватикані зосереджені Григоріанські єгипетський та етруський музеї, пінакотека, музеї античної скульптури К’ярамонті і Піо-Клементіно.
Олекса Боярко
І на закінчення – певне узагальнення. Перед мікрофоном письменник і науковець Максим Стріха.
Максим Стріха
Отже, загальна ситуація з українським музейництвом є катастрофічною. Відсоток експонованості в провідних наших музеях іноді не перевершує 2%. Себто 98%, як от в Києво-Печерській Лаврі перебувають в запасниках. Для світової практики неприпустимим вважається навіть 30%.
Питання з Дибоскетовим “арсеналом” виникло не сьогодні. Першим, хто намагався відібрати цю споруду під музейництво у військових був ще тодішній віце-гуманітарний прем’єр Сергій Комісаренко 1990 року. Проте радянська військова махіна була ще надто сильною.
Потому провалом закінчилася спроба організувати в Києві музей сучасного мистецтва, здобути додаткові експозиційні приміщення для національного художнього музею, відбулося скандальне виселення музею історії Києва в будинок Українського дому. На сьогодні столиця незалежної України має менше музейних приміщень, аніж вона мала за радянського періоду.
Чи потрібно створювати український ермітаж, чи потрібно створювати його негайно, чи потрібно його створювати саме в Дибоскетовому “арсеналі”?
Почну з останнього. Якщо є така нагода унікального архітектора Дибоскета побудованої для потреб Печерської фортеці в середині 18 століття негайно треба брати під культуру. Завтра може бути пізно. Адже ця споруда після належного ремонту зможе вирішити дуже багато питань нашого мистецтва.
Але що організовувати в цій споруді, чи український ермітаж? Питання спірне, адже ледве чи погодяться музеї провідні наші поділитися своїми експонатами з основних експозицій просто так. Врешті, це суперечить міжнародним принципам збережності і цілісності музейних експозицій.
Та й ледве чи потрібно створювати нам український Ермітаж, українське Прадо, чи український Лувр? Все це є заклади надто оригінальні, з надто виразним власним обличчям. Врешті-решт, вони століттями творилися, як Ермітаж, Лувр і Прадо.
Маємо натомість створювати в Києві новий музейний центр, який зумів би поєднати потужну виставкову роботу, можливість експонування кращих творів з запасників головних українських музеїв, творів з приватних колекцій (це ще одна проблема), нарешті, перебрав би на себе функції Галереї сучасного українського мистецтва, якої досі немає.
Починати цю роботу треба негайно, поки є добра воля президента, поки є можливість перебрати величезну нерухомість в центрі міста саме для культури, а не для якихось інших потреб, адже бажаючі для цього теж знайдуться.
Але робити, я ще раз підкреслюю, це потрібно фахово, залучаючи кращих фахівців і висококваліфікованих музейників, бо інакше маємо ризик прагнути, як краще, з результатом, як завжди.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
До наступної зустрічі у програмі “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
З вами був Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!