Василь Зілгалов
Аудіозапис програми:
Прага, 18 грудня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Шідло. Грудень для України і в минулі роки часто був вирішальним. І в ці дні триває боротьба між світлом і тьмою. Результат боротьби українських та чужих кольорів може стати відомим якраз на зламі Різдвяних свят. І в храмах України світло і тьма сьогодні розділилися. Чи покинуть духовні святині гендлярі та злочинці. Цього тижня на прес-конференції в Києві священик храму Святого Феодосія Української православної церкви Московського патріархату з Чернігова протоієрей Сергій Іваненко-Коленда заявив, що після його виступу проти втягнення Церкви у виборчі процеси, зокрема, проти проведення агітації в церквах за Віктора Януковича, на нього з боку керівництва місцевої єпархії розпочався тиск. Мій колега Тарас Марусик побував на цій прес-конференції. Йому слово.
Тарас Марусик
За словами отця Сергія, 23 листопада він виступив на мітингу в Чернігові з публічною заявою та оприлюднив низку фактів, що у храмах Чернігівської єпархії УПЦ МП чимало священиків через тиск влади і церковного керівництва проводили агітацію за кандидата на президентську посаду Віктора Януковича, роздавали відповідні агітаційні матеріали. А єпископ Чернігівський Амвросій надрукував звернення на підтримку цієї особи в 17 газетах. Більше того, на єпархіальних зборах настоятелів усіх храмів области, де були присутні, на думку отця Сергія, і довірені особи Януковича, єпископ у наказовому дусі, так би мовити, “рекомендував” духовенствові агітувати паству за так званого “православного кандидата”. При цьому кожному священикові видавали конверт з 200 гривнями.
Говорить протоієрей Сергій Іваненко-Коленда.
Сергій Іваненко-Коленда
Це було дійсно возмущєнієм, грубим попранієм зі сторони влади вільного волеізявлєнія українського народу, поштовхом. Всі ці листівки, плакати, буклети, що були, клалися, вони мене мало цікавили. Я гадав, що це було і буде завжди. Але я все ж таки гадав. Що людям дадуть сказати останнє слово за кого вони. І коли це було так нагло попрано, дійсно, коли вже мільйони людей вийшли на вулиці, я зрозумів, що людина не може мовчати і сказав своє слово.
Тарас Марусик
Через десять днів після публічного виступу отця Сергія єпископ Чернігівський Амвросій видав наказ про заборону йому в священнослужінні.
Сергій Іваненко-Коленда
Десять днів моя влада священна гадала, що ж зі мною робити. Було запропоновано звільнитися за власним бажанням. Тоді коли я відмовився від того, був ультиматум, щоб я написав офіційне заперечення своєму ж виступу. Це нонсенс. Я відмовився від цього, і був підписаний цей указ. Я гадаю, він був підписаний під впливом політичних сил, які стоять за нашою спиною.
Тарас Марусик
На запитання журналістів, чи не постраждала репутація Української православної церкви Московського патріархату через втручанням у виборчий процес, священик чернігівського храму Святого Феодосія Української православної церкви МП протоієрей Сергій Іваненко-Коленда зазначив, що (цитую): “враховуючи сумний досвід нашого зв’язку з кандидатом Януковичем, ми повинні відійти зовсім від політики, щоб люди розуміли, що церква – це не політичний інститут, а ковчег спасіння душ людських” (к. ц.).
Отець Сергій повідомив також, що після того, як він написав відкритого листа на ім''я керівника УПЦ МП митрополита Володимира Сабодана з поясненням ситуації і проханням зняти з нього протизаконну заборону, йому почали телефонувати невідомі і погрожувати фізичною розправою. Тому йому довелося подати заяву до УМВС України у Чернігівській області. А митрополит поки що не відреагував на лист священика.
До митрополита Володимира звернувся з листом і присутній на прес-конференції в Києві депутат Чернігівської міської ради, голова Центру гуманітарних ініціатив Сергій Шумило. Він процитував уривки з “Основ соціальної концепції” Російської православної церкви, затверджені в 2000 році, під якими стоять підписи всіх ієрархів УПЦ МП. Мова йде, зокрема, про неможливість і недопустимість участи священнослужителів у виборах політичних організацій та в будь-якій передвиборній агітації.
Говорить Сергій Шумило.
Сергій Шумило
Таким чином вони діють проти власних канонів, дискредитуючи саму церкву не як політичний інститут, а як інститут духовного служіння. Що стосується тиску на отця Сергія, тих репресій, які проти нього зараз вчинені. Йому як анонімно, так і конкретні священики почали висловлювати по телефону погрози фізичної розправи. Бо інакше як політичний тиск і репресії це розцінити неможливо. Це відверто і откровенно видно. Бо приводом до цих дій послужили не якісь канонічні проступки священика. Який є Чернігові дуже поважною особою, не якісь аморальні дії, а якраз його виступ, який був охарактеризований єпископом Амвросієм, як “публичное оклевитание священноначалия”.
Василь Зілгалов
Перериваючи репортаж Тараса Марусика згадаємо псалом Мойсея, чоловіка Божого, “Поверніться, людські сини...”
Господи, пристановищем нашим Ти був з роду в рід!
Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку Ти Бог!
Ти людину вертаєш до пороху, і кажеш: Вернітеся, людські сини!
Бо в очах Твоїх тисяча літ, немов день той вчорашній, який проминув, й як сторожа нічна...
Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає:
уранці вона розцвітає й росте, а на вечір зів''яне та сохне! Бо від гніву Твого ми гинемо, і пересердям Твоїм перестрашені,
Ти наші провини поклав перед Себе, гріхи ж нашої молодости на світло Свого лиця!
Бо всі наші дні промайнули у гніві Твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання...
Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо...
Хто відає силу гніву Твого? А Твоє пересердя як страх перед Тобою!
Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!
Привернися ж, о Господи, доки терпітимемо? і пожалій Своїх рабів!
Насити нас уранці Своїм милосердям, і ми будемо співати й радіти по всі наші дні!
Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоряв нас, за ті роки, що в них ми зазнали лихого!
Нехай виявиться Твоє діло рабам Твоїм, а величність Твоя їхнім синам, і хай буде над нами благовоління Господа, Бога нашого, і діло рук наших утверди нам, і діло рук наших утверди його!
Може і всім сущим в Україні потрібно подумати якраз про діло рук своїх, яке залишиться майбутнім поколінням на віки. І Тарас Марусин завершує свій репортаж про прес-конференцію священиків Української православної церкви Московського патріархату в Києві
Тарас Марусик
Депутат Чернігівської міської ради Сергій Шумило заявив, що тиск на отця Сергія є порушенням канонів Церкви і чинного законодавства. Подібні дії депутат розцінив як пряме порушення законів “Про свободу слова”, “Про вибори Президента України” та “Про свободу совісти і релігійні організації”. Зокрема, частина 3 статті 16 цього закону передбачає, що за політичну агітацію релігійні організації можуть бути примусово ліквідовані у судовому порядку.
Сергій Шумило
Я мушу наголосити, що факти тиску насвященнослужителів на сході України є непоодинокими. Залякування, тиск спостерігаються майже у всіх єпархіях. Десь в більш відвертій формі, як у випадку з отцем Сергієм, десь в більш завуальованій, проявляється він у вигляді погроз, шантажу, зокрема тим, що буде священик переведений у віддалену сільську парафію, заборонений. Значна частина як віруючих, так і священиків УПЦ МП категорично незгодна не з діями влади, не з діями деяких своїх ієрархів. Це факт.
Тарас Марусик
Про хресні ходи, які відбуваються від імени УПЦ МП, Сергій Шумило висловився, як (цитую) “про якихось козачків з так званих політичних організацій на кшталт “Союзу православних ґраждан” чи “Єдіного отєчєства” (к. ц.).
Сергій Шумило є вірним, як він каже, катакомбної Руської істинно-православної церкви. Відповідаючи на моє запитання про присутність російського фактору під час президентських виборів в Україні, зокрема, в церковній сфері.
Я можу сказати, що багато хто із віруючих і священиків навіть Московського патріархату розуміє і відчув зараз, що відбувається дуже сильне втручання ФСБ Росії через церкву у політичні процеси в Україні. І це помітно дуже чітко. Багато хто починає розуміти це, навіть попри той створений міф, нібито полковник КГБ Путін є православним президентом, як вони кажуть. Насправді він не є православним президентом. І багато віруючих і священиків Московського патріархату, навіть в Росії його таким не вважають, оскільки діяльність колишньої структури каральної, яку він зараз реанімував і навіть посилив, спрямована проти російського народу. Говорив депутат Чернігівської міської ради, голова Центру гуманітарних ініціатив Сергій Шумило.
До речі, священик чернігівського храму Святого Феодосія Української православної церкви Московського патріархату Сергій Іваненко-Коленда серед своїх предків має греко-католицького митрополита Гавриїла Коленду родом з Білорусі, який жив у 17 столітті. Отець Сергій одержав чимало пропозицій від інших конфесій, але покидати Українську православну церкву Московського патріархату, якій вже віддав 16 років, не збирається.
Василь Зілгалов
«Основи соціального вчення церкви надзвичайно проявились саме у дні масових акцій протесту в Україні, коли народ відстоював право вибору”, - вважає віце ректор Українського Католицького університету Мирослав Маринович. Сьогодні випала добра нагода у конкретній справі зійтись до першооснов, довкола засад, які визначають суть християнства, а саме гідність людини, її права людини, ідею справедливості, право людини на свободу і право на вільні і справедливі чесні вибори. Адже Церкви одноголосно підтверили позитивне значення і варітість цього права для майбутнього України. На думку пана Мариновича, сьогодні уже почався діалог міжцерковний, а також відновлений діалог Церкви та народу. Галина Терещук розмовляє з віце ректором Мирославом Мариновичем.
Галина Терещук
Ми бачили в Києві звернення до народу і патріарха Філарета, і представників УГКЦ, і звернення кардинала Любомира Гусара, і всіх абсолютно конфесій, крім Московського патріархату. Скажіть, будь ласка, оця ситуація, яка склалася може спонукати сьогодні до якогось між церковного діалогу в Україні?
Мирослав Маринович
Без сумніву, вона вже почала цей діалог. І я просто в захопленні, що я бачив представників всіх релігій, по – перше, на мітингу, такому головному мітингу з участю Віктора Ющенка, а також бачив таку уже постійну єдність престоятелів різних церков, не тільки католиків, православних, а й протестантів, єдність довкола дуже важливої суспільної справи, а саме – відновлення гідності людини, відновлення її громадянської свободи, а за громадянсько стоїть духовна свобода. Це речі для України може й не безпрецедентні, бо якісь форми контактів були і раніше, але вони дають відчуття стабільності, вони дають відчуття надії, що в разі позитивних змін в Україні загальноцерковна ситуація може цілковито змінити атмосферу на дуже позитивну. Я не заскакую наперед, не кажу про можливе об’єднання церков – про це ще рано говорити. Важливо, щоб вони об’єднались довкола якоїсь спільної справи на благо людини. І це вже буде величезним здобутком для нашого роз’єднаного світу. Я маю на увазі спільну справу у сфері соціальної доктрини церкви, у сфері соціального вчення церков, або Християнської Церкви взагалі.
Галина Терещук
Ситуація із протистоянням, яка є між українськими церквами і церквою Московського патріархату, вона теж матиме якесь природнє вирішення тих конфліктів, чи вони в якесь позитивне русло потечуть?
Мирослав Маринович
Я думаю в тілі Української православної церкви Московського патріархату відбуваються важливі події. І мені не хотілося б ставити ці події на одну дуже плоску площину, на якій не можна було б розрізнити різних рангів. А саме: що раз більше увиразнюється різниці між намірами і позицією вищої ієрархії церкви, яка з різних причин, чи то вона змушена це робити, чи то справді займає таку проросійську позицію, вона озвучує фактично тези, сформульовані у Москві. Проте, на низовому духовенстві, і це було помітно під час мітингів, не можна не побачити, що низове духовенство і в Чернігові, і в Києві, і, навіть, Донецьку намагалось якимось чином дистанціюватися від тої брутальної позиції на підтримку Віктора Януковича, до якої вдавалася частина кліру Української православної церкви Московського патріархату. Та політика, яка цілковито домінувала в тій церкві до початку помаранчевої революції буде сьогодні цілковито мінятися. Ми не знаємо ще, які форми ця політика набере, але ця зміна буде позитивна.
Василь Зілгалов
Перериваючи на якусь хвилину інтерв’ю з Мирославом Мартиновичем хочу повідомити ще одну інформацію. Створення патріархату Української греко – католицької церкви і перенесення центру конфесії до Києва не є загрозою існуванню і вільному розвитку Української православної церкви в підпорядкуванні Московському патріархату. Про це говориться в офіційному повідомленні прес – служби глави Української греко – католицької церкви, текст якого передають агентства в Україні. “Твердження про переїзд глави церкви в столицю України і питання патріархату Української греко – католицької церкви відповідають дійсності. Але ці два моменти не задумані, щоб нести загрозу існуванню, або вільному розвитку Української православної церкви Московського патріархату або інших церков та релігійних організацій України”, - говориться в повідомленні. Нагадаю, що у четвер патріарх Алексій заявив, що політична криза в Україні посилила пригнічення православних віруючих на заході України з боку католиків. Крім того глава Російської православної церкви заявив ( цитую): “ Особливе занепокоєння викликають плани керівництва Української греко – католицької церкви створити патріархат з центром у Києві, розширити свій вплив по всій Україні, тому що більшість віруючих країни становлять православні”. І Галина Терещук завершує інтерв’ю з Мирославом Мартиновичем.
Галина Терещук
І сьогодні ми маємо знову ж таки унікальну ситуацію, коли відбувається єднання церкви і народу. Як ви бачите це єднання сьогодні?
Мирослав Маринович
Я думаю, що церква уже довела спроможність свою виступити на захист інтересів людини. Треба сказати, що для багатьох церков це не було б легке рішення, тому що якось за останні місяці і останні роки багато церков автоматично підписували ті документи, які були сформульовані в кабінетах президентської адміністрації. Тобто вже існувала форма церковної покори перед щораз більш брутальною владою. Сьогодні церкви збунтували так, як і народ, проти тих церковних темників, скажімо так, і зробили рішучий крок на бік народу. Коли ж мова йде про церкву, треба завжди пам’ятати, що церква також не має сліпо іти за будь – якими рефлексами народу. Там, де голосом народу промовляє Бог, там повинна бути церква. І те, що на майдані було виявлено стільки любові, так багато приязних почуттів – то це ж Господь проявляв людською мовою. Чому не могли взятися за майдан? Тому що він був безпосереднім омофором Господа Бога. І це було очевидно для всіх людей, було очевидно, що євангельський потенціал українського народу є величезним. Він ще не засвоєний, не огранений церквою. Церква має багато працювати, щоб тому стихійному добротолюбію, яке має український народ надати церковну огранку. Але при цьому дуже важливо слідкувати, щоб народ у своїх реакціях не став на протилежний бік. Народ може стати нетерпимим до інакодумства, тому що це інакодумство, скажімо, заливало йому сало за шкіру. І тут церква повинна не відступати від євангельських принципів, а притягувати народ до них. Я собі можу уявити наближеність церкви надто близько до влади, так само я би хотів застерегти право церкви не наближатися надто близько до народу в той час, коли народ відійшов від духу Євангеліє. Це справа усього суспільства, а втім, також і церкви, нагадувати про це добре, нагадувати про те, що це можливо. Так само, як було можливо у Львові і в Києві, у Львові, напевно, більше, під час візиту папи Римського. Люди стали добрішими в цей момент, допомагали один одному. Отже ми вже у двох випадках бачили, що це можливо. А це є прояв віри.
Галина Терещук
Це був віце ректор Українського Католицького університету Мирослав Мартинович. З ним розмовляла Галина Терещук. Радіо “Свобода”. Львів.
Василь Зілгалов
Помаранчева революція у Києвіреволюція духу, революція свідомості українців – як її тільки не називають сьогодні. Філософи кажуть, що рушійною її силою стали молоді люди. І старше покоління називає їх “вони, наші доньки і сини”. Саме про духовний зміст помаранчевої революції розмовляв мій колега Віталій Пономарьов з директором інституту юдаіки в Києві Леонід Фінбергом.
Віталій Пономарьов
Пане Леоніде, помаранчева революція мала політичні мету – це протест проти масової фальсифікації на виборах і засоби – це акції масової непокори. Разом з тим вона чітко виявила свій духовний зміст. Як на вашу думки, чи немає тут суперечності?
Леонід Фінберг
Коли ви кажете, що ця революція мала таку мету, складається враження, її планували і ось вона прийшла згідно з планом. Насправді, я думаю, що, по великому рахунку, це було стихійно. Звичайно, потім певні політичні сили допомагали в організації цієї стихії. Але найголовніше, це був спротив, це був бунт нації, бунт нормальних людей проти того, що облудна влада нав’язувала їм лідера, з такими характеристиками, які в цивілізованому світі взагалі не можливі для людини, яка претендує займати такі посади, як Президент країни. І ось тут люди вийшли на вулиці, щоб сказати: “ Ні, ми не хочемо бути бидлом, ми не хочемо бути в новому таборі, як би він не називався”. Я думаю, що оце було поштовхом, і першопричиною був такий психологічний супротив людської гідності, проти того, що влада в черговий раз намагалася знехтувати людиною і європейськими цінностями, до яких уже так вийшло, що ми звикли.
Віталій Пономарьов
Учасники цієї акції супротиву відзначали почуття духовної єдності. На чому вона базувалась?
Леонід Фінберг
Я думаю, що в такі світлі години для нації виникає таке відчуття близькості, відчуття, що треба стояти поруч, триматися за руки, для того, щоб не пропустити їх. Але знаєте, один з міфів, який вже зараз народжується, що “ото були ми, ми всі”. Це міф. По – перше, ми добре розуміємо, що є одна частина Україна, яка відчула свободу, проявила людську гідність, і друга, яка є зомбована, яка не вибирала, бо вони були в закритій зоні. І зараз, після прориву інформаційної блокади ця інформація доходить. Ще один міф, на який хочу звернути увагу: ми говоримо “ми”. Безумовно, ми всі там були. Але першими прийшли наші діти і стали там. Ми ще жили в радянські часи і пристосовувалися до них так чи інакше. Вони вже виросли вільними людьми і не захотіли пристосовуватися. Я дивився в перші дні, коли ці дівчата і хлопчики стояли, і була можливість, що на них кинуть війська. Ми приходили і намагалися їм допомогти. Але стояли вони. У нас не було сил жити в цих наметах. Ми могли тільки опосередковано їм допомагати. Мій син сказав: “ Знаєш, я не хочу іти на зіткнення. Але я маю туди піти. Там ми всі”. І так говорив кожен з наших дітей. Вони це витримали. Тому давайте говорити “вони і ми”.
Василь Зілгалов
Ми і вони, як у поезії Юрія Клина «Ми». А ми, ми творимо тепер з хвилин і дій життя поему, Ми п’яні барвами химер, що з них майбутнє ми снуємо. І що для вас Парикль, Парнас, Самотеркія, Рим і Данте, Ще сни не здійснені для нас. З висот віків у низ погляньте. На гострій грані двох світів ми непорушно муром стали, Щоб чорний вітер нас не змів голодним клекотом металю. Щоб Геній раси спорудив вам храми з бронзи і кришталю, Нас затопляв страшний приплив і смерч Монгольської навали. В запеклім герці двох стихій ми завжди жертвами лягали, Коли неситий буревій зі сходу дув нестям і шалу. Щоб ви цвіли в красі стрункій, ударивши у наші груди, Відлине в степ не раз прибій шаленства, розпачу і блуду. Ще упокорений до ніг не ліг нам звір, що горло душить. І виє дикий печеніг у наших хижах, темних душах. Та ми татарську чорну кров варязьким холодом остудим. У такт рокам іде наш крок, ми йдем, ми ростемо, ми будем.
І Віталій Пономарьов завершує інтерв’ю з Леонідом Фінбергом на тему “ Ми і вони”.
Віталій Пономарьов
За останні 75 років це була перша така акція масова, яка супроводжувалася молитвою. Остання така акція була 22 січня 1919 року, коли була спільна молитва на Софійському майдані після проголошення злуки УНР і ЗУНР в єдину державу. Чи могли би ви прокоментувати участь у спільних молитвах, якими починався кожний ранок представників усіх релігійних конфесій України?
Леонід Фінберг
Це дійсно були світлі моменти цієї помаранчевої революції. Хоча знову таки не хочеться міфологізувати. Я знаю багатьох представників всіх церков, які перед тим агітували за провладного кандидата. Дуже добре, що попри офіційні позиції церков, синагог і інше, інше, інше знайшлися альтернативні духовні лідери, які виступили на боці народу. Добре, що вони організовували ці молитви. Я отримував десятки листів від своїх друзів у різних кінцях світу, США, Німеччини, Канади, Польщі, які писали: “ На жаль, ми не з вами, але ми молимося за Україну”.
Мабуть, це було дуже світлим і дуже виразним способом єднання усіх людей світу заради демократії, заради перемог цінності європейської цивілізації.
Я би хотів звернути увагу на ще один момент, момент, який мене вразив найбільше з усіх цих подій. От ви звернули увагу, що майже сто років пройшло від тої спільної молитви 19 – ого року спільних молитов цих днів. Ми живемо в країні, в якій пролилося стільки крові протягом ХХ століття, що небагато ще є землі, про яку можна так сказати. Ми живемо на землі, де був Гулаг, була зона і людське життя нічого не коштувало. І мене дуже вразила ота делікатність, ота гідність, ота повага до людського життя, яка прозвучала під час цієї революції. Оце, що ми кажемо : “ Дякувати Богу, не було крові! Дякувати Богу, не було агресивності!” Здавалося б ми всі вийшли з тої шинелі Гулагу чи зони. А от не всі, а от щось в нас є таке, що поставило бар’єр отій агресивності. Може це сі є знаком того, що в цих моріннях, між цими цінностями європейськими, і цінностями, які нам нав’язувала історія, не хочу сказати сусіди, бо ми і самі в цьому винні так само, як і інші, перемагає, або є ознакою того, що перемагає інтелігентність, делікатність, повага до права і найголовніше - повага до людського життя . В цій точці сходяться як і релігійні духовні лідери, так і ті люди, атеїсти, як вони себе називають, які зійшлися саме в цій точці поваги до людського життя.
Віталій Пономарьов
Дякую за розмову. Це був директор Інституту юдаіки Леонід Фінберг. Вів розмову Віталій Пономарьов.
Василь Зілгалов
Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.
Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Павел Шідло. На все добре, до нових зустрічей!
І перш ніж попрощатися я хочу нагадати слова з Книги мудрості – Старого заповіту, де сказано: “ Полюбіть справедливість, ви, що правите землею, бо в душу, яка лихе мислить мудрість не ввійде, і не оселиться в тілі, яке запродане гріхові, бо справедливість безсмертна”.
Чи запанує справедливість в душах українського люду у ці холодні грудневі дні. Побажаємо їм цього.
Говорить радіо “Свобода”!
Прага, 18 грудня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Шідло. Грудень для України і в минулі роки часто був вирішальним. І в ці дні триває боротьба між світлом і тьмою. Результат боротьби українських та чужих кольорів може стати відомим якраз на зламі Різдвяних свят. І в храмах України світло і тьма сьогодні розділилися. Чи покинуть духовні святині гендлярі та злочинці. Цього тижня на прес-конференції в Києві священик храму Святого Феодосія Української православної церкви Московського патріархату з Чернігова протоієрей Сергій Іваненко-Коленда заявив, що після його виступу проти втягнення Церкви у виборчі процеси, зокрема, проти проведення агітації в церквах за Віктора Януковича, на нього з боку керівництва місцевої єпархії розпочався тиск. Мій колега Тарас Марусик побував на цій прес-конференції. Йому слово.
Тарас Марусик
За словами отця Сергія, 23 листопада він виступив на мітингу в Чернігові з публічною заявою та оприлюднив низку фактів, що у храмах Чернігівської єпархії УПЦ МП чимало священиків через тиск влади і церковного керівництва проводили агітацію за кандидата на президентську посаду Віктора Януковича, роздавали відповідні агітаційні матеріали. А єпископ Чернігівський Амвросій надрукував звернення на підтримку цієї особи в 17 газетах. Більше того, на єпархіальних зборах настоятелів усіх храмів области, де були присутні, на думку отця Сергія, і довірені особи Януковича, єпископ у наказовому дусі, так би мовити, “рекомендував” духовенствові агітувати паству за так званого “православного кандидата”. При цьому кожному священикові видавали конверт з 200 гривнями.
Говорить протоієрей Сергій Іваненко-Коленда.
Сергій Іваненко-Коленда
Це було дійсно возмущєнієм, грубим попранієм зі сторони влади вільного волеізявлєнія українського народу, поштовхом. Всі ці листівки, плакати, буклети, що були, клалися, вони мене мало цікавили. Я гадав, що це було і буде завжди. Але я все ж таки гадав. Що людям дадуть сказати останнє слово за кого вони. І коли це було так нагло попрано, дійсно, коли вже мільйони людей вийшли на вулиці, я зрозумів, що людина не може мовчати і сказав своє слово.
Тарас Марусик
Через десять днів після публічного виступу отця Сергія єпископ Чернігівський Амвросій видав наказ про заборону йому в священнослужінні.
Сергій Іваненко-Коленда
Десять днів моя влада священна гадала, що ж зі мною робити. Було запропоновано звільнитися за власним бажанням. Тоді коли я відмовився від того, був ультиматум, щоб я написав офіційне заперечення своєму ж виступу. Це нонсенс. Я відмовився від цього, і був підписаний цей указ. Я гадаю, він був підписаний під впливом політичних сил, які стоять за нашою спиною.
Тарас Марусик
На запитання журналістів, чи не постраждала репутація Української православної церкви Московського патріархату через втручанням у виборчий процес, священик чернігівського храму Святого Феодосія Української православної церкви МП протоієрей Сергій Іваненко-Коленда зазначив, що (цитую): “враховуючи сумний досвід нашого зв’язку з кандидатом Януковичем, ми повинні відійти зовсім від політики, щоб люди розуміли, що церква – це не політичний інститут, а ковчег спасіння душ людських” (к. ц.).
Отець Сергій повідомив також, що після того, як він написав відкритого листа на ім''я керівника УПЦ МП митрополита Володимира Сабодана з поясненням ситуації і проханням зняти з нього протизаконну заборону, йому почали телефонувати невідомі і погрожувати фізичною розправою. Тому йому довелося подати заяву до УМВС України у Чернігівській області. А митрополит поки що не відреагував на лист священика.
До митрополита Володимира звернувся з листом і присутній на прес-конференції в Києві депутат Чернігівської міської ради, голова Центру гуманітарних ініціатив Сергій Шумило. Він процитував уривки з “Основ соціальної концепції” Російської православної церкви, затверджені в 2000 році, під якими стоять підписи всіх ієрархів УПЦ МП. Мова йде, зокрема, про неможливість і недопустимість участи священнослужителів у виборах політичних організацій та в будь-якій передвиборній агітації.
Говорить Сергій Шумило.
Сергій Шумило
Таким чином вони діють проти власних канонів, дискредитуючи саму церкву не як політичний інститут, а як інститут духовного служіння. Що стосується тиску на отця Сергія, тих репресій, які проти нього зараз вчинені. Йому як анонімно, так і конкретні священики почали висловлювати по телефону погрози фізичної розправи. Бо інакше як політичний тиск і репресії це розцінити неможливо. Це відверто і откровенно видно. Бо приводом до цих дій послужили не якісь канонічні проступки священика. Який є Чернігові дуже поважною особою, не якісь аморальні дії, а якраз його виступ, який був охарактеризований єпископом Амвросієм, як “публичное оклевитание священноначалия”.
Василь Зілгалов
Перериваючи репортаж Тараса Марусика згадаємо псалом Мойсея, чоловіка Божого, “Поверніться, людські сини...”
Господи, пристановищем нашим Ти був з роду в рід!
Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку Ти Бог!
Ти людину вертаєш до пороху, і кажеш: Вернітеся, людські сини!
Бо в очах Твоїх тисяча літ, немов день той вчорашній, який проминув, й як сторожа нічна...
Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає:
уранці вона розцвітає й росте, а на вечір зів''яне та сохне! Бо від гніву Твого ми гинемо, і пересердям Твоїм перестрашені,
Ти наші провини поклав перед Себе, гріхи ж нашої молодости на світло Свого лиця!
Бо всі наші дні промайнули у гніві Твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання...
Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо...
Хто відає силу гніву Твого? А Твоє пересердя як страх перед Тобою!
Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!
Привернися ж, о Господи, доки терпітимемо? і пожалій Своїх рабів!
Насити нас уранці Своїм милосердям, і ми будемо співати й радіти по всі наші дні!
Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоряв нас, за ті роки, що в них ми зазнали лихого!
Нехай виявиться Твоє діло рабам Твоїм, а величність Твоя їхнім синам, і хай буде над нами благовоління Господа, Бога нашого, і діло рук наших утверди нам, і діло рук наших утверди його!
Може і всім сущим в Україні потрібно подумати якраз про діло рук своїх, яке залишиться майбутнім поколінням на віки. І Тарас Марусин завершує свій репортаж про прес-конференцію священиків Української православної церкви Московського патріархату в Києві
Тарас Марусик
Депутат Чернігівської міської ради Сергій Шумило заявив, що тиск на отця Сергія є порушенням канонів Церкви і чинного законодавства. Подібні дії депутат розцінив як пряме порушення законів “Про свободу слова”, “Про вибори Президента України” та “Про свободу совісти і релігійні організації”. Зокрема, частина 3 статті 16 цього закону передбачає, що за політичну агітацію релігійні організації можуть бути примусово ліквідовані у судовому порядку.
Сергій Шумило
Я мушу наголосити, що факти тиску насвященнослужителів на сході України є непоодинокими. Залякування, тиск спостерігаються майже у всіх єпархіях. Десь в більш відвертій формі, як у випадку з отцем Сергієм, десь в більш завуальованій, проявляється він у вигляді погроз, шантажу, зокрема тим, що буде священик переведений у віддалену сільську парафію, заборонений. Значна частина як віруючих, так і священиків УПЦ МП категорично незгодна не з діями влади, не з діями деяких своїх ієрархів. Це факт.
Тарас Марусик
Про хресні ходи, які відбуваються від імени УПЦ МП, Сергій Шумило висловився, як (цитую) “про якихось козачків з так званих політичних організацій на кшталт “Союзу православних ґраждан” чи “Єдіного отєчєства” (к. ц.).
Сергій Шумило є вірним, як він каже, катакомбної Руської істинно-православної церкви. Відповідаючи на моє запитання про присутність російського фактору під час президентських виборів в Україні, зокрема, в церковній сфері.
Я можу сказати, що багато хто із віруючих і священиків навіть Московського патріархату розуміє і відчув зараз, що відбувається дуже сильне втручання ФСБ Росії через церкву у політичні процеси в Україні. І це помітно дуже чітко. Багато хто починає розуміти це, навіть попри той створений міф, нібито полковник КГБ Путін є православним президентом, як вони кажуть. Насправді він не є православним президентом. І багато віруючих і священиків Московського патріархату, навіть в Росії його таким не вважають, оскільки діяльність колишньої структури каральної, яку він зараз реанімував і навіть посилив, спрямована проти російського народу. Говорив депутат Чернігівської міської ради, голова Центру гуманітарних ініціатив Сергій Шумило.
До речі, священик чернігівського храму Святого Феодосія Української православної церкви Московського патріархату Сергій Іваненко-Коленда серед своїх предків має греко-католицького митрополита Гавриїла Коленду родом з Білорусі, який жив у 17 столітті. Отець Сергій одержав чимало пропозицій від інших конфесій, але покидати Українську православну церкву Московського патріархату, якій вже віддав 16 років, не збирається.
Василь Зілгалов
«Основи соціального вчення церкви надзвичайно проявились саме у дні масових акцій протесту в Україні, коли народ відстоював право вибору”, - вважає віце ректор Українського Католицького університету Мирослав Маринович. Сьогодні випала добра нагода у конкретній справі зійтись до першооснов, довкола засад, які визначають суть християнства, а саме гідність людини, її права людини, ідею справедливості, право людини на свободу і право на вільні і справедливі чесні вибори. Адже Церкви одноголосно підтверили позитивне значення і варітість цього права для майбутнього України. На думку пана Мариновича, сьогодні уже почався діалог міжцерковний, а також відновлений діалог Церкви та народу. Галина Терещук розмовляє з віце ректором Мирославом Мариновичем.
Галина Терещук
Ми бачили в Києві звернення до народу і патріарха Філарета, і представників УГКЦ, і звернення кардинала Любомира Гусара, і всіх абсолютно конфесій, крім Московського патріархату. Скажіть, будь ласка, оця ситуація, яка склалася може спонукати сьогодні до якогось між церковного діалогу в Україні?
Мирослав Маринович
Без сумніву, вона вже почала цей діалог. І я просто в захопленні, що я бачив представників всіх релігій, по – перше, на мітингу, такому головному мітингу з участю Віктора Ющенка, а також бачив таку уже постійну єдність престоятелів різних церков, не тільки католиків, православних, а й протестантів, єдність довкола дуже важливої суспільної справи, а саме – відновлення гідності людини, відновлення її громадянської свободи, а за громадянсько стоїть духовна свобода. Це речі для України може й не безпрецедентні, бо якісь форми контактів були і раніше, але вони дають відчуття стабільності, вони дають відчуття надії, що в разі позитивних змін в Україні загальноцерковна ситуація може цілковито змінити атмосферу на дуже позитивну. Я не заскакую наперед, не кажу про можливе об’єднання церков – про це ще рано говорити. Важливо, щоб вони об’єднались довкола якоїсь спільної справи на благо людини. І це вже буде величезним здобутком для нашого роз’єднаного світу. Я маю на увазі спільну справу у сфері соціальної доктрини церкви, у сфері соціального вчення церков, або Християнської Церкви взагалі.
Галина Терещук
Ситуація із протистоянням, яка є між українськими церквами і церквою Московського патріархату, вона теж матиме якесь природнє вирішення тих конфліктів, чи вони в якесь позитивне русло потечуть?
Мирослав Маринович
Я думаю в тілі Української православної церкви Московського патріархату відбуваються важливі події. І мені не хотілося б ставити ці події на одну дуже плоску площину, на якій не можна було б розрізнити різних рангів. А саме: що раз більше увиразнюється різниці між намірами і позицією вищої ієрархії церкви, яка з різних причин, чи то вона змушена це робити, чи то справді займає таку проросійську позицію, вона озвучує фактично тези, сформульовані у Москві. Проте, на низовому духовенстві, і це було помітно під час мітингів, не можна не побачити, що низове духовенство і в Чернігові, і в Києві, і, навіть, Донецьку намагалось якимось чином дистанціюватися від тої брутальної позиції на підтримку Віктора Януковича, до якої вдавалася частина кліру Української православної церкви Московського патріархату. Та політика, яка цілковито домінувала в тій церкві до початку помаранчевої революції буде сьогодні цілковито мінятися. Ми не знаємо ще, які форми ця політика набере, але ця зміна буде позитивна.
Василь Зілгалов
Перериваючи на якусь хвилину інтерв’ю з Мирославом Мартиновичем хочу повідомити ще одну інформацію. Створення патріархату Української греко – католицької церкви і перенесення центру конфесії до Києва не є загрозою існуванню і вільному розвитку Української православної церкви в підпорядкуванні Московському патріархату. Про це говориться в офіційному повідомленні прес – служби глави Української греко – католицької церкви, текст якого передають агентства в Україні. “Твердження про переїзд глави церкви в столицю України і питання патріархату Української греко – католицької церкви відповідають дійсності. Але ці два моменти не задумані, щоб нести загрозу існуванню, або вільному розвитку Української православної церкви Московського патріархату або інших церков та релігійних організацій України”, - говориться в повідомленні. Нагадаю, що у четвер патріарх Алексій заявив, що політична криза в Україні посилила пригнічення православних віруючих на заході України з боку католиків. Крім того глава Російської православної церкви заявив ( цитую): “ Особливе занепокоєння викликають плани керівництва Української греко – католицької церкви створити патріархат з центром у Києві, розширити свій вплив по всій Україні, тому що більшість віруючих країни становлять православні”. І Галина Терещук завершує інтерв’ю з Мирославом Мартиновичем.
Галина Терещук
І сьогодні ми маємо знову ж таки унікальну ситуацію, коли відбувається єднання церкви і народу. Як ви бачите це єднання сьогодні?
Мирослав Маринович
Я думаю, що церква уже довела спроможність свою виступити на захист інтересів людини. Треба сказати, що для багатьох церков це не було б легке рішення, тому що якось за останні місяці і останні роки багато церков автоматично підписували ті документи, які були сформульовані в кабінетах президентської адміністрації. Тобто вже існувала форма церковної покори перед щораз більш брутальною владою. Сьогодні церкви збунтували так, як і народ, проти тих церковних темників, скажімо так, і зробили рішучий крок на бік народу. Коли ж мова йде про церкву, треба завжди пам’ятати, що церква також не має сліпо іти за будь – якими рефлексами народу. Там, де голосом народу промовляє Бог, там повинна бути церква. І те, що на майдані було виявлено стільки любові, так багато приязних почуттів – то це ж Господь проявляв людською мовою. Чому не могли взятися за майдан? Тому що він був безпосереднім омофором Господа Бога. І це було очевидно для всіх людей, було очевидно, що євангельський потенціал українського народу є величезним. Він ще не засвоєний, не огранений церквою. Церква має багато працювати, щоб тому стихійному добротолюбію, яке має український народ надати церковну огранку. Але при цьому дуже важливо слідкувати, щоб народ у своїх реакціях не став на протилежний бік. Народ може стати нетерпимим до інакодумства, тому що це інакодумство, скажімо, заливало йому сало за шкіру. І тут церква повинна не відступати від євангельських принципів, а притягувати народ до них. Я собі можу уявити наближеність церкви надто близько до влади, так само я би хотів застерегти право церкви не наближатися надто близько до народу в той час, коли народ відійшов від духу Євангеліє. Це справа усього суспільства, а втім, також і церкви, нагадувати про це добре, нагадувати про те, що це можливо. Так само, як було можливо у Львові і в Києві, у Львові, напевно, більше, під час візиту папи Римського. Люди стали добрішими в цей момент, допомагали один одному. Отже ми вже у двох випадках бачили, що це можливо. А це є прояв віри.
Галина Терещук
Це був віце ректор Українського Католицького університету Мирослав Мартинович. З ним розмовляла Галина Терещук. Радіо “Свобода”. Львів.
Василь Зілгалов
Помаранчева революція у Києвіреволюція духу, революція свідомості українців – як її тільки не називають сьогодні. Філософи кажуть, що рушійною її силою стали молоді люди. І старше покоління називає їх “вони, наші доньки і сини”. Саме про духовний зміст помаранчевої революції розмовляв мій колега Віталій Пономарьов з директором інституту юдаіки в Києві Леонід Фінбергом.
Віталій Пономарьов
Пане Леоніде, помаранчева революція мала політичні мету – це протест проти масової фальсифікації на виборах і засоби – це акції масової непокори. Разом з тим вона чітко виявила свій духовний зміст. Як на вашу думки, чи немає тут суперечності?
Леонід Фінберг
Коли ви кажете, що ця революція мала таку мету, складається враження, її планували і ось вона прийшла згідно з планом. Насправді, я думаю, що, по великому рахунку, це було стихійно. Звичайно, потім певні політичні сили допомагали в організації цієї стихії. Але найголовніше, це був спротив, це був бунт нації, бунт нормальних людей проти того, що облудна влада нав’язувала їм лідера, з такими характеристиками, які в цивілізованому світі взагалі не можливі для людини, яка претендує займати такі посади, як Президент країни. І ось тут люди вийшли на вулиці, щоб сказати: “ Ні, ми не хочемо бути бидлом, ми не хочемо бути в новому таборі, як би він не називався”. Я думаю, що оце було поштовхом, і першопричиною був такий психологічний супротив людської гідності, проти того, що влада в черговий раз намагалася знехтувати людиною і європейськими цінностями, до яких уже так вийшло, що ми звикли.
Віталій Пономарьов
Учасники цієї акції супротиву відзначали почуття духовної єдності. На чому вона базувалась?
Леонід Фінберг
Я думаю, що в такі світлі години для нації виникає таке відчуття близькості, відчуття, що треба стояти поруч, триматися за руки, для того, щоб не пропустити їх. Але знаєте, один з міфів, який вже зараз народжується, що “ото були ми, ми всі”. Це міф. По – перше, ми добре розуміємо, що є одна частина Україна, яка відчула свободу, проявила людську гідність, і друга, яка є зомбована, яка не вибирала, бо вони були в закритій зоні. І зараз, після прориву інформаційної блокади ця інформація доходить. Ще один міф, на який хочу звернути увагу: ми говоримо “ми”. Безумовно, ми всі там були. Але першими прийшли наші діти і стали там. Ми ще жили в радянські часи і пристосовувалися до них так чи інакше. Вони вже виросли вільними людьми і не захотіли пристосовуватися. Я дивився в перші дні, коли ці дівчата і хлопчики стояли, і була можливість, що на них кинуть війська. Ми приходили і намагалися їм допомогти. Але стояли вони. У нас не було сил жити в цих наметах. Ми могли тільки опосередковано їм допомагати. Мій син сказав: “ Знаєш, я не хочу іти на зіткнення. Але я маю туди піти. Там ми всі”. І так говорив кожен з наших дітей. Вони це витримали. Тому давайте говорити “вони і ми”.
Василь Зілгалов
Ми і вони, як у поезії Юрія Клина «Ми». А ми, ми творимо тепер з хвилин і дій життя поему, Ми п’яні барвами химер, що з них майбутнє ми снуємо. І що для вас Парикль, Парнас, Самотеркія, Рим і Данте, Ще сни не здійснені для нас. З висот віків у низ погляньте. На гострій грані двох світів ми непорушно муром стали, Щоб чорний вітер нас не змів голодним клекотом металю. Щоб Геній раси спорудив вам храми з бронзи і кришталю, Нас затопляв страшний приплив і смерч Монгольської навали. В запеклім герці двох стихій ми завжди жертвами лягали, Коли неситий буревій зі сходу дув нестям і шалу. Щоб ви цвіли в красі стрункій, ударивши у наші груди, Відлине в степ не раз прибій шаленства, розпачу і блуду. Ще упокорений до ніг не ліг нам звір, що горло душить. І виє дикий печеніг у наших хижах, темних душах. Та ми татарську чорну кров варязьким холодом остудим. У такт рокам іде наш крок, ми йдем, ми ростемо, ми будем.
І Віталій Пономарьов завершує інтерв’ю з Леонідом Фінбергом на тему “ Ми і вони”.
Віталій Пономарьов
За останні 75 років це була перша така акція масова, яка супроводжувалася молитвою. Остання така акція була 22 січня 1919 року, коли була спільна молитва на Софійському майдані після проголошення злуки УНР і ЗУНР в єдину державу. Чи могли би ви прокоментувати участь у спільних молитвах, якими починався кожний ранок представників усіх релігійних конфесій України?
Леонід Фінберг
Це дійсно були світлі моменти цієї помаранчевої революції. Хоча знову таки не хочеться міфологізувати. Я знаю багатьох представників всіх церков, які перед тим агітували за провладного кандидата. Дуже добре, що попри офіційні позиції церков, синагог і інше, інше, інше знайшлися альтернативні духовні лідери, які виступили на боці народу. Добре, що вони організовували ці молитви. Я отримував десятки листів від своїх друзів у різних кінцях світу, США, Німеччини, Канади, Польщі, які писали: “ На жаль, ми не з вами, але ми молимося за Україну”.
Мабуть, це було дуже світлим і дуже виразним способом єднання усіх людей світу заради демократії, заради перемог цінності європейської цивілізації.
Я би хотів звернути увагу на ще один момент, момент, який мене вразив найбільше з усіх цих подій. От ви звернули увагу, що майже сто років пройшло від тої спільної молитви 19 – ого року спільних молитов цих днів. Ми живемо в країні, в якій пролилося стільки крові протягом ХХ століття, що небагато ще є землі, про яку можна так сказати. Ми живемо на землі, де був Гулаг, була зона і людське життя нічого не коштувало. І мене дуже вразила ота делікатність, ота гідність, ота повага до людського життя, яка прозвучала під час цієї революції. Оце, що ми кажемо : “ Дякувати Богу, не було крові! Дякувати Богу, не було агресивності!” Здавалося б ми всі вийшли з тої шинелі Гулагу чи зони. А от не всі, а от щось в нас є таке, що поставило бар’єр отій агресивності. Може це сі є знаком того, що в цих моріннях, між цими цінностями європейськими, і цінностями, які нам нав’язувала історія, не хочу сказати сусіди, бо ми і самі в цьому винні так само, як і інші, перемагає, або є ознакою того, що перемагає інтелігентність, делікатність, повага до права і найголовніше - повага до людського життя . В цій точці сходяться як і релігійні духовні лідери, так і ті люди, атеїсти, як вони себе називають, які зійшлися саме в цій точці поваги до людського життя.
Віталій Пономарьов
Дякую за розмову. Це був директор Інституту юдаіки Леонід Фінберг. Вів розмову Віталій Пономарьов.
Василь Зілгалов
Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.
Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Павел Шідло. На все добре, до нових зустрічей!
І перш ніж попрощатися я хочу нагадати слова з Книги мудрості – Старого заповіту, де сказано: “ Полюбіть справедливість, ви, що правите землею, бо в душу, яка лихе мислить мудрість не ввійде, і не оселиться в тілі, яке запродане гріхові, бо справедливість безсмертна”.
Чи запанує справедливість в душах українського люду у ці холодні грудневі дні. Побажаємо їм цього.
Говорить радіо “Свобода”!