Павло Вольвач
Аудіозапис програми:
Київ, 15 листопада 2004 року.
Павло Вольвач
Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Що можна нового сказати про сім’ю, і, власне, що нового може бути в самій сім’ї?
Сім’я найміцніша інституція суспільства і, в той же час, найконсервативніша. Тож які зміни можуть бути в цій царині?
“Сім’я, як сухоти, ослаблює людину, виснажує своєю картоплею з котлетами, своєю безсилою безпомічністю. Школа боягузтва. Монстр із заплаканими очима,” - такими епітетами нагороджує сім’ю Едуард Лимонов і мріє пореволюційному порахуватися із цією молекулою суспільства.
Але це радикальний підхід відомого письменника і політика.
Нашого колегу Володимира Ляшка звинуватити в радикалізмі досить важко. Скоріше навпаки. І, як людина сумирна і добропорядна, він тішиться будь-якими кроками і громадськості, і держави, спрямованими саме на зміцнення інституції сім’ї. Особливо ж, коли на цьому напрямку з’являється щось нове.
Володимир Ляшко
У бурхливому морі 21-го століття українська сім’я водночас нагадує і Ноєв ковчег, і поетичну чайку, що привела чаєнят при битій дорозі. Непевність, моральні і матеріальні випробування, нові виклики спокуси – все це сповна обрушилося на цю, скажемо так, тендітну і крихку споруду - сім’ю.
“Більше неповних сімей, які утримуються лише матерями, більше дитячих будинків та й самих бездомних дітей та більше тих, хто хоче допомогти обездоленим, хоча доброчинність часом швидко забувається.
Люди потребують допомоги, але ж вони стануть дорікати тобі за неї. І все ж допоможи їм. Так, люди нерозумні, непослідовні, егоїстичні. І все ж люби їх. Добро, зроблене тобою, завтра ж буде забуте. І все ж твори добро”.
Так заповідала мати Тереза, і її слова сьогодні в Україні сповідують тисячі добровольців, які влаштовують у своїх родинах будинки сімейного типу, з’являються так звані прийомні сім’ї, в яких діти, що виростають без батьківської ласки, пізнають світ родинного тепла.
З’явилося в цій царині і зовсім нове - всеукраїнська дитяча лінія - телефон “Довіри”: 8-800-500-21-80.
“Проблеми підлітків дуже різні,” – це розповідає психолог Світлана Бабарина.
Світлана Бабарина
Це проблеми у відносинах із батьками, з однокласниками, з вчителями, але дуже багато проблем із сексуальним вихованням підлітків. Дівчатка зверталися до нас, як приворожити хлопчика. Дуже багато дзвінків було на тему: “А що робити, я вагітна?” До суїцидальних розмов доходило. Це дуже тяжкі розмови.
Володимир Ляшко
Здебільшого вдається заспокоїти підлітка, застерегти від неповторного кроку, вберегти юне життя.
Умудрені життям психологи під час бесід часто звертаються до молоді словами молитви до Ангела Хранителя.
“Ангеле Хранителю мій, тебе Бог послав сторожем бідної моєї душі, не відпускай мене сьогодні і не відступай від мене ніколи. Я свідомий того, що я для тебе невдячний і часто противлюся твоїм святим натхненням. Прости мені ці мої провини. Я молю тебе, кермуй мною у сумнівах, потішай у журбі, рятуй в небезпеці, проведи мене до місця вічного щастя. Амінь”.
Світлана Бабарина
До кожного абонента треба підходити конкретно. Бесіди можуть тривати від трьох хвилин до двох годин, це був самий важкий випадок, якщо дитина плаче, і спочатку треба вгамувати емоційну сферу, а вже потім буде розмова.
Володимир Ляшко
Сьогодні багато хто стурбований тим, що відбувається з українською родиною, яка завжди була частиною українського всесвіту, і яка, власне, врятувала українство в часи розрухи і бездержавності.
Відомий громадський діяч і письменник Володимир Шовкошитний каже:
Володимир Шовкошитний
Саме в українській родині збереглися всі традиційні цінності, закладені ще трипільською культурою, закладені ще дохристиянською добою. У нас матріархальне суспільство. Ці речі архитиповості, закладені в українському суспільстві: освячення родини, непорушність родинних традицій – в Україні це ще не втрачалося. Родина – це святе.
Володимир Ляшко
Саме в родині ми повною мірою розкриваємо свою душу силою нашої любові, взаємопідтримки, таланту, саме в сім’ї ми відчуваємо захищеність від зла, і самі захищаємо своїх близьких силою, вмінням, талантом. Тому ціна сімейного щастя, як кажуть в народі, безмежна.
Павло Вольвач
Двадцять перше сторіччя успішно і нестримно вносить новітні технологічні “добрива” на лани української культури.
Музика, світло, фарби, комп’ютерна графіка – все це призначене щедро насичувати мистецьку ниву...
І, незрідка, навіть на пісних культурницьких супісках трапляються непогані жнива, наповнені пульсацією людських почуттів, авангардною акустикою звуку, цікавими креативними ходами.
Мистецькі жнива, про які йтиметься наразі, вирізняються ще й назвами, що нагадують стилістику бази “Культоргу” і хірургічного відділення. А придумав їх молодий, але вже досить відомий український письменником Любко Дереш.
Отже, “Комплектація” та “Пурифікація”.
Про ці мистецькі проекти розповідає наша київська кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Появу перших в Україні мистецько-технологічних проектів спричинили, серед іншого, наміри митців очиститись від інформативної, емоційної і поведінкової перенасиченості, “розкути скуту душу” людини урбаністичної.
А це можливо лише у світі мистецтва, на межі реального і віртуального, звукового і художнього, просторового і часового, - переконаний куратор проектів “Комплектація” і “Пурифікація”, мистецтвознавець Євген Мінко.
Євген Мінко
Проект “Комплектація” починався з ідеї презентації в Києві сучасної експериментальної електронної музики, тобто саме музика стала такою площиною, на якій потім будувався весь проект, котрий, окрім музики, включав також живопис та відеоарт.
Якщо говорити про весь проект, то вони були повноцінними. Але було б невірно говорити, що для глядача вони всі були на одному рівні сприйняття, бо музика брала на себе більшу частину уваги глядачів в той вечір.
З одного боку, це різні медіа сучасного мистецтва, тобто музика, живопис, відео, але з іншого боку, вони всі були такими частинами цілого, що ця аналогія з якоюсь конструкцією і комплектом сама собою до мене прийшла.
Проект “Пурифікація”: музика, живопис, фотографія та література в усіх медіа, в усіх напрямках ми обрали по одному представнику того, кого ми вважаємо знаковою фігурою для кожній із медіа.
Богдана Костюк
В обох проектах музиці належить зачарувати аудиторію, відправити слухачів і глядачів у мистецький вимір, де здійснюються мрії, фантазії, бажання.
Слово авторові експериментальної музики Дмитрові Федоренку.
Дмитро Федоренко
Це була не перша акція такого плану, саме в поєднанні різних медіа. На західних фестивалях це абсолютно нормальна річ, тобто коли відеоарт генерується під час гри музикантів або навпаки.
З картиною і моїм текстом не так часто це буває. Для мене, наприклад, цього разу було дуже цікаво подивитися, яким чином це може бути поєднано із миттєво зробленою галереєю.
Богдана Костюк
І досвід створення аудіо-відео-фото-картин митці мають намір розвинути. А допомагати їм і надалі має намір мистецька агенція “Хазарія”, якій належить ідея “Комплектаційного” втілення “Пурифікації”.
Павло Вольвач
Нова доба успішно вносить вже згадувані технологічні “добрива” не лише на лани культури. А й, насамперед, у політичне життя. А надто ж, коли воно сягає найвищого градусу. Як, наприклад, під час різноманітних виборів.
“Се новина для мене!” – чомусь саме ці хрестоматійні слова Івана Франка багато хто очікував почути від одного з наших кандидатів у президенти. Саме того, який “Тому що...”. І мова тут не за якісь суперечки культурологічного штибу, не за декадентів, сюрреалістів та ексгібіціоністів. А за речі, значно масштабніші і, сказати б, епічніші.
За повідомленнями ЗМІ, міністр транспорту Кирпа закликав ввірених йому залізничників проголосувати у другому турі за цього фігуранта. Він бо, виявляється, іще з 1990-го має звання “Почесний залізничник”. І жодних заперечень і спростувань на це з високих кабінетів не пролунало.
Отже, рухаємося у вірному напрямку. І попереду, швидше за все, на нас може очікувати “Почесний чекіст” і “Найкращий друг фізкультурників”.
Про це та про дещо інше в есеї культуролога Олександра Хоменко.
Олександр Хоменко
Пам’ятається, наприкінці 80-х екранами колишнього СРСР мандрував фільм, зроблений у стилістиці такого собі комунально-побутового абсурдизму. Про те, як один хлопак якось там випав зі своєї горбачовської сучасності і потрапив прямісінько в кінець 40-х.
Основний інтелектуальний сюжет вибудовувався на протиставленні двох стилістик: карнавально-перебудовної і сталінсько-мезозойської. Бо в тому минулому часі – суцільний тобі соцреалістичний плакат з виразним запахом людської крові: партійні збори, арешти космополітів, таврування генетиків-вавиловців.
Ось який жах очікує на нас у випадку повернення до старого, ніби говорив своїм твором режисер. А разом із тим була в 40-х і якась незбагненна циклопічна велич. Щось схоже на шекспірівські драми, де поруч зі страхом і вбивствами є і сильні характери, і монументальне “громадьё” планів, і чітка геометрія емоцій.
Проте, останнім часом з’ясувалося, що сталінська доба може повертатися зовсім не в формах “Одного дня Івана Денисовича”. Її реінкарнація більше нагадує чи то водевіль, чи оперету. Принаймні, українська дійсність дає на таке твердження усі підстави. Судіть самі.
Судіть самі. Ось хоча б спеціально організований під перемогу провладного кандидата військовий парад. Зі схожими на іграшкових солдатиків колонами в армійській формі часів Вітчизняної, одним-однісіньким танком і заїжджим московським чекістом-гастролером – це ж убогий рімейк сталінського Параду Перемоги. Там принаймні була спазматична велич і Жуков на білому коні.
Міфологізована вже в народі його ж, кандидатська, фраза про “казлів” – просто невдалий переспів суконно-полум’яних промов Вишинського зі страховидними “гієнами”, “шакалами” і “прєзрєннимі наймітамі”. Про “Почесного залізничника” краще взагалі помовчати.
А ось і остання новація: у Києві з’явилися біг-морди, де монументальний Я. у білій сорочці простягає кудись правицю. А за спиною – соняшники, біленька хатка, річечка плине собі. “Кубанские казаки” ще разів зо три по телеку прокрутять – незабаром і натхненні маси з червоними прапорами з’являться. Материнська, блін, матриця. Нікуди від неї не подінешся.
Проте, повертаючись у ті легендарні часи, коли, “текли, куда надо, каналы, и в конце, куда надо, впадали”, головне – не переплутати ролі і не приміряти на себе кітель з погонами генералісимуса чи френч залізного наркома, якщо тобі пасує зовсім інша вдягачка. Бо Сталін, хоч би що про нього казали, став великим аргументом у суперечці Диявола з Богом. А Сєнєчка Тузік залишиться Сєнєчкою Тузіком, скільки б “лопатніков” і ондатрових шапок він не вкрав.
Павло Вольвач
Шановний культуролог згадав за Висоцького, а в мене, абсолютно інстинктивно спливла в пам’яті фраза капітана Жеглова: “Маестро, вот ето всьо вот так, понял?” Коли під час міліцейської облави Жеглов наказував ресторанним лабухам припинити музику. Щось подібне показує мені на мигах і невидимий час.
Але перед тим, як попрощатися, нехай прозвучить ще один матеріал. Ці слова були сказані в ніч з 31-го жовтня на перше листопада, тобто після першого туру народного волевиявлення.
Втім, без коментарів. Зазначу лишень, що до цієї теми ми повернемося, мабуть, наступного понеділка. Як кажуть деякі інтелектуали, по любому.
Віктор Ющенко
Дорогі друзі, відбулося те, до чого так довго йшла українська демократія: відбулася перемога демократичних сил України.
Звучать бурхливі оплески
Віктор Ющенко
Це факт, який своєю працею, і не тільки політичною, зробили українські виборці.
Ви знаєте, перший висновок після того, як я об’їхав всю Україну – це інші виборці, це вже не електорат, це громадянин, який зайняв чітку, послідовну, громадську позицію.
Тому, перш за все, мої слова розцініть, як подяку українському виборцю, і прийміть, як подяку вам.
Тепер декілька речей по суті. Наш паралельний підрахунок, який на цю хвилину дає мій штаб, засвідчує: у Віктора Ющенка – 50,34%, у Януковича – 27, 86%.
Звучать бурхливі оплески
Павло Вольвач
Тож і справді цього разу все. Ходіть здорові, бережіть себе, і слідкуйте за випусками “Віта Нови”.
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 15 листопада 2004 року.
Павло Вольвач
Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Що можна нового сказати про сім’ю, і, власне, що нового може бути в самій сім’ї?
Сім’я найміцніша інституція суспільства і, в той же час, найконсервативніша. Тож які зміни можуть бути в цій царині?
“Сім’я, як сухоти, ослаблює людину, виснажує своєю картоплею з котлетами, своєю безсилою безпомічністю. Школа боягузтва. Монстр із заплаканими очима,” - такими епітетами нагороджує сім’ю Едуард Лимонов і мріє пореволюційному порахуватися із цією молекулою суспільства.
Але це радикальний підхід відомого письменника і політика.
Нашого колегу Володимира Ляшка звинуватити в радикалізмі досить важко. Скоріше навпаки. І, як людина сумирна і добропорядна, він тішиться будь-якими кроками і громадськості, і держави, спрямованими саме на зміцнення інституції сім’ї. Особливо ж, коли на цьому напрямку з’являється щось нове.
Володимир Ляшко
У бурхливому морі 21-го століття українська сім’я водночас нагадує і Ноєв ковчег, і поетичну чайку, що привела чаєнят при битій дорозі. Непевність, моральні і матеріальні випробування, нові виклики спокуси – все це сповна обрушилося на цю, скажемо так, тендітну і крихку споруду - сім’ю.
“Більше неповних сімей, які утримуються лише матерями, більше дитячих будинків та й самих бездомних дітей та більше тих, хто хоче допомогти обездоленим, хоча доброчинність часом швидко забувається.
Люди потребують допомоги, але ж вони стануть дорікати тобі за неї. І все ж допоможи їм. Так, люди нерозумні, непослідовні, егоїстичні. І все ж люби їх. Добро, зроблене тобою, завтра ж буде забуте. І все ж твори добро”.
Так заповідала мати Тереза, і її слова сьогодні в Україні сповідують тисячі добровольців, які влаштовують у своїх родинах будинки сімейного типу, з’являються так звані прийомні сім’ї, в яких діти, що виростають без батьківської ласки, пізнають світ родинного тепла.
З’явилося в цій царині і зовсім нове - всеукраїнська дитяча лінія - телефон “Довіри”: 8-800-500-21-80.
“Проблеми підлітків дуже різні,” – це розповідає психолог Світлана Бабарина.
Світлана Бабарина
Це проблеми у відносинах із батьками, з однокласниками, з вчителями, але дуже багато проблем із сексуальним вихованням підлітків. Дівчатка зверталися до нас, як приворожити хлопчика. Дуже багато дзвінків було на тему: “А що робити, я вагітна?” До суїцидальних розмов доходило. Це дуже тяжкі розмови.
Володимир Ляшко
Здебільшого вдається заспокоїти підлітка, застерегти від неповторного кроку, вберегти юне життя.
Умудрені життям психологи під час бесід часто звертаються до молоді словами молитви до Ангела Хранителя.
“Ангеле Хранителю мій, тебе Бог послав сторожем бідної моєї душі, не відпускай мене сьогодні і не відступай від мене ніколи. Я свідомий того, що я для тебе невдячний і часто противлюся твоїм святим натхненням. Прости мені ці мої провини. Я молю тебе, кермуй мною у сумнівах, потішай у журбі, рятуй в небезпеці, проведи мене до місця вічного щастя. Амінь”.
Світлана Бабарина
До кожного абонента треба підходити конкретно. Бесіди можуть тривати від трьох хвилин до двох годин, це був самий важкий випадок, якщо дитина плаче, і спочатку треба вгамувати емоційну сферу, а вже потім буде розмова.
Володимир Ляшко
Сьогодні багато хто стурбований тим, що відбувається з українською родиною, яка завжди була частиною українського всесвіту, і яка, власне, врятувала українство в часи розрухи і бездержавності.
Відомий громадський діяч і письменник Володимир Шовкошитний каже:
Володимир Шовкошитний
Саме в українській родині збереглися всі традиційні цінності, закладені ще трипільською культурою, закладені ще дохристиянською добою. У нас матріархальне суспільство. Ці речі архитиповості, закладені в українському суспільстві: освячення родини, непорушність родинних традицій – в Україні це ще не втрачалося. Родина – це святе.
Володимир Ляшко
Саме в родині ми повною мірою розкриваємо свою душу силою нашої любові, взаємопідтримки, таланту, саме в сім’ї ми відчуваємо захищеність від зла, і самі захищаємо своїх близьких силою, вмінням, талантом. Тому ціна сімейного щастя, як кажуть в народі, безмежна.
Павло Вольвач
Двадцять перше сторіччя успішно і нестримно вносить новітні технологічні “добрива” на лани української культури.
Музика, світло, фарби, комп’ютерна графіка – все це призначене щедро насичувати мистецьку ниву...
І, незрідка, навіть на пісних культурницьких супісках трапляються непогані жнива, наповнені пульсацією людських почуттів, авангардною акустикою звуку, цікавими креативними ходами.
Мистецькі жнива, про які йтиметься наразі, вирізняються ще й назвами, що нагадують стилістику бази “Культоргу” і хірургічного відділення. А придумав їх молодий, але вже досить відомий український письменником Любко Дереш.
Отже, “Комплектація” та “Пурифікація”.
Про ці мистецькі проекти розповідає наша київська кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Появу перших в Україні мистецько-технологічних проектів спричинили, серед іншого, наміри митців очиститись від інформативної, емоційної і поведінкової перенасиченості, “розкути скуту душу” людини урбаністичної.
А це можливо лише у світі мистецтва, на межі реального і віртуального, звукового і художнього, просторового і часового, - переконаний куратор проектів “Комплектація” і “Пурифікація”, мистецтвознавець Євген Мінко.
Євген Мінко
Проект “Комплектація” починався з ідеї презентації в Києві сучасної експериментальної електронної музики, тобто саме музика стала такою площиною, на якій потім будувався весь проект, котрий, окрім музики, включав також живопис та відеоарт.
Якщо говорити про весь проект, то вони були повноцінними. Але було б невірно говорити, що для глядача вони всі були на одному рівні сприйняття, бо музика брала на себе більшу частину уваги глядачів в той вечір.
З одного боку, це різні медіа сучасного мистецтва, тобто музика, живопис, відео, але з іншого боку, вони всі були такими частинами цілого, що ця аналогія з якоюсь конструкцією і комплектом сама собою до мене прийшла.
Проект “Пурифікація”: музика, живопис, фотографія та література в усіх медіа, в усіх напрямках ми обрали по одному представнику того, кого ми вважаємо знаковою фігурою для кожній із медіа.
Богдана Костюк
В обох проектах музиці належить зачарувати аудиторію, відправити слухачів і глядачів у мистецький вимір, де здійснюються мрії, фантазії, бажання.
Слово авторові експериментальної музики Дмитрові Федоренку.
Дмитро Федоренко
Це була не перша акція такого плану, саме в поєднанні різних медіа. На західних фестивалях це абсолютно нормальна річ, тобто коли відеоарт генерується під час гри музикантів або навпаки.
З картиною і моїм текстом не так часто це буває. Для мене, наприклад, цього разу було дуже цікаво подивитися, яким чином це може бути поєднано із миттєво зробленою галереєю.
Богдана Костюк
І досвід створення аудіо-відео-фото-картин митці мають намір розвинути. А допомагати їм і надалі має намір мистецька агенція “Хазарія”, якій належить ідея “Комплектаційного” втілення “Пурифікації”.
Павло Вольвач
Нова доба успішно вносить вже згадувані технологічні “добрива” не лише на лани культури. А й, насамперед, у політичне життя. А надто ж, коли воно сягає найвищого градусу. Як, наприклад, під час різноманітних виборів.
“Се новина для мене!” – чомусь саме ці хрестоматійні слова Івана Франка багато хто очікував почути від одного з наших кандидатів у президенти. Саме того, який “Тому що...”. І мова тут не за якісь суперечки культурологічного штибу, не за декадентів, сюрреалістів та ексгібіціоністів. А за речі, значно масштабніші і, сказати б, епічніші.
За повідомленнями ЗМІ, міністр транспорту Кирпа закликав ввірених йому залізничників проголосувати у другому турі за цього фігуранта. Він бо, виявляється, іще з 1990-го має звання “Почесний залізничник”. І жодних заперечень і спростувань на це з високих кабінетів не пролунало.
Отже, рухаємося у вірному напрямку. І попереду, швидше за все, на нас може очікувати “Почесний чекіст” і “Найкращий друг фізкультурників”.
Про це та про дещо інше в есеї культуролога Олександра Хоменко.
Олександр Хоменко
Пам’ятається, наприкінці 80-х екранами колишнього СРСР мандрував фільм, зроблений у стилістиці такого собі комунально-побутового абсурдизму. Про те, як один хлопак якось там випав зі своєї горбачовської сучасності і потрапив прямісінько в кінець 40-х.
Основний інтелектуальний сюжет вибудовувався на протиставленні двох стилістик: карнавально-перебудовної і сталінсько-мезозойської. Бо в тому минулому часі – суцільний тобі соцреалістичний плакат з виразним запахом людської крові: партійні збори, арешти космополітів, таврування генетиків-вавиловців.
Ось який жах очікує на нас у випадку повернення до старого, ніби говорив своїм твором режисер. А разом із тим була в 40-х і якась незбагненна циклопічна велич. Щось схоже на шекспірівські драми, де поруч зі страхом і вбивствами є і сильні характери, і монументальне “громадьё” планів, і чітка геометрія емоцій.
Проте, останнім часом з’ясувалося, що сталінська доба може повертатися зовсім не в формах “Одного дня Івана Денисовича”. Її реінкарнація більше нагадує чи то водевіль, чи оперету. Принаймні, українська дійсність дає на таке твердження усі підстави. Судіть самі.
Судіть самі. Ось хоча б спеціально організований під перемогу провладного кандидата військовий парад. Зі схожими на іграшкових солдатиків колонами в армійській формі часів Вітчизняної, одним-однісіньким танком і заїжджим московським чекістом-гастролером – це ж убогий рімейк сталінського Параду Перемоги. Там принаймні була спазматична велич і Жуков на білому коні.
Міфологізована вже в народі його ж, кандидатська, фраза про “казлів” – просто невдалий переспів суконно-полум’яних промов Вишинського зі страховидними “гієнами”, “шакалами” і “прєзрєннимі наймітамі”. Про “Почесного залізничника” краще взагалі помовчати.
А ось і остання новація: у Києві з’явилися біг-морди, де монументальний Я. у білій сорочці простягає кудись правицю. А за спиною – соняшники, біленька хатка, річечка плине собі. “Кубанские казаки” ще разів зо три по телеку прокрутять – незабаром і натхненні маси з червоними прапорами з’являться. Материнська, блін, матриця. Нікуди від неї не подінешся.
Проте, повертаючись у ті легендарні часи, коли, “текли, куда надо, каналы, и в конце, куда надо, впадали”, головне – не переплутати ролі і не приміряти на себе кітель з погонами генералісимуса чи френч залізного наркома, якщо тобі пасує зовсім інша вдягачка. Бо Сталін, хоч би що про нього казали, став великим аргументом у суперечці Диявола з Богом. А Сєнєчка Тузік залишиться Сєнєчкою Тузіком, скільки б “лопатніков” і ондатрових шапок він не вкрав.
Павло Вольвач
Шановний культуролог згадав за Висоцького, а в мене, абсолютно інстинктивно спливла в пам’яті фраза капітана Жеглова: “Маестро, вот ето всьо вот так, понял?” Коли під час міліцейської облави Жеглов наказував ресторанним лабухам припинити музику. Щось подібне показує мені на мигах і невидимий час.
Але перед тим, як попрощатися, нехай прозвучить ще один матеріал. Ці слова були сказані в ніч з 31-го жовтня на перше листопада, тобто після першого туру народного волевиявлення.
Втім, без коментарів. Зазначу лишень, що до цієї теми ми повернемося, мабуть, наступного понеділка. Як кажуть деякі інтелектуали, по любому.
Віктор Ющенко
Дорогі друзі, відбулося те, до чого так довго йшла українська демократія: відбулася перемога демократичних сил України.
Звучать бурхливі оплески
Віктор Ющенко
Це факт, який своєю працею, і не тільки політичною, зробили українські виборці.
Ви знаєте, перший висновок після того, як я об’їхав всю Україну – це інші виборці, це вже не електорат, це громадянин, який зайняв чітку, послідовну, громадську позицію.
Тому, перш за все, мої слова розцініть, як подяку українському виборцю, і прийміть, як подяку вам.
Тепер декілька речей по суті. Наш паралельний підрахунок, який на цю хвилину дає мій штаб, засвідчує: у Віктора Ющенка – 50,34%, у Януковича – 27, 86%.
Звучать бурхливі оплески
Павло Вольвач
Тож і справді цього разу все. Ходіть здорові, бережіть себе, і слідкуйте за випусками “Віта Нови”.
Говорить радіо “Свобода”.