Інна Набока
Київ, 3 листопада 2004 - За бурхливими політичними подіями ми якось не помітили, що минають останні погожі осінні дні. Але найкращий спосіб зняття напруги та стресів - саме спілкування з природою.
Останній тиждень жовтня, крім політичних збурень і тривог, подарував нам, можливо, останні в цьому році дні золотої погожої осені. І хоч важко абстрагуватися від бурхливих подій суспільного життя, відпочинок нашій психіці просто необхідний. Найкращий засіб для цього – природа. Саме спілкування з природою допомагає розпружитися, зняти стрес, наснажує, бадьорить. Поблукати осіннім парком чи лісом, помилуватися палахкотінням барв, прислухатися до шелесту опалого листя, вдихнути особливі пахощі осені... І хай навіть ваша прогулянка буде зовсім короткою – якихось 20-30 хвилин – ви обов’язково відчуєте, як у вас заспокоюються емоції, прояснюються думки, відновлюються дущевні та фізичні сили.
Такий наш зв’язок з природою зрозумілий, адже людина – її частина. Чимало бід сучасної цивілізації виникає саме через те, що людство забуває цю просту істину. Але є люди, для яких поняття спілкування з природою – не просто красива метафора, а сама природа – не лише місце відпочинку. Нещодавно мені довелося познайомитися з учасниками екологічного руху „Діти землі”. Його прибічники переконані, що сучасна технократична цивілізація зайшла в глухий кут. А як вихід із нього вони пропонують повернутися до природи, до способу життя, який, на їхню думку, вели наші предки. Жива природа, вважають вони, здатна реагувати на наше ставлення до неї, допомагати, годувати, цілити. Ентузіасти цього руху закликають створювати так звані Родові поселення, які складатимуться з Родових маєтків окремих родин. Ці поселення будуються зі застосуванням екологіно чистих матеріалів,з використанням альтернативних джерел енергії. А їхні мешканці займатимуться органічним землеробством, яке не руйнує природу і не застосовує штучні хімікати. „Діти землі” мають свої погляди і на устрій суспільства, взаємини в родині, народження і виховання дітей.
І це не лише проекти. В Україні вже налічується кільканадцять екопоселень. Сотні родин продали свої міські квартири, взяли 1-2 гектари землі і на ній будують екологічно чисті домівки, ведуть майже натуральне господарство і шукають гармонії у взаєминах з природою. Хтось може назвати цих людей наївними ідеалістами, хтось вважає їхні погляди ненауковими, а плани – утопічними. І хоч існує багато аргументів pro i contra, не будемо зараз про це сперечатися. Адже ідея повернення до природного життя не нова. І втеча від проблем урбаністичної цивілізації втомленої і розчарованої у ній людини до природи – також психологічно зрозуміла. І чисте довкілля – це справді прекрасно. Але хочу висловити одне застереження: навряд чи ця „еміграція” на природу здатна вирішити, бодай частково, питання, які щодень підкидає нам суспільне життя. Та й чи можна втекти від необхідності зробити свій вибір?
Останній тиждень жовтня, крім політичних збурень і тривог, подарував нам, можливо, останні в цьому році дні золотої погожої осені. І хоч важко абстрагуватися від бурхливих подій суспільного життя, відпочинок нашій психіці просто необхідний. Найкращий засіб для цього – природа. Саме спілкування з природою допомагає розпружитися, зняти стрес, наснажує, бадьорить. Поблукати осіннім парком чи лісом, помилуватися палахкотінням барв, прислухатися до шелесту опалого листя, вдихнути особливі пахощі осені... І хай навіть ваша прогулянка буде зовсім короткою – якихось 20-30 хвилин – ви обов’язково відчуєте, як у вас заспокоюються емоції, прояснюються думки, відновлюються дущевні та фізичні сили.
Такий наш зв’язок з природою зрозумілий, адже людина – її частина. Чимало бід сучасної цивілізації виникає саме через те, що людство забуває цю просту істину. Але є люди, для яких поняття спілкування з природою – не просто красива метафора, а сама природа – не лише місце відпочинку. Нещодавно мені довелося познайомитися з учасниками екологічного руху „Діти землі”. Його прибічники переконані, що сучасна технократична цивілізація зайшла в глухий кут. А як вихід із нього вони пропонують повернутися до природи, до способу життя, який, на їхню думку, вели наші предки. Жива природа, вважають вони, здатна реагувати на наше ставлення до неї, допомагати, годувати, цілити. Ентузіасти цього руху закликають створювати так звані Родові поселення, які складатимуться з Родових маєтків окремих родин. Ці поселення будуються зі застосуванням екологіно чистих матеріалів,з використанням альтернативних джерел енергії. А їхні мешканці займатимуться органічним землеробством, яке не руйнує природу і не застосовує штучні хімікати. „Діти землі” мають свої погляди і на устрій суспільства, взаємини в родині, народження і виховання дітей.
І це не лише проекти. В Україні вже налічується кільканадцять екопоселень. Сотні родин продали свої міські квартири, взяли 1-2 гектари землі і на ній будують екологічно чисті домівки, ведуть майже натуральне господарство і шукають гармонії у взаєминах з природою. Хтось може назвати цих людей наївними ідеалістами, хтось вважає їхні погляди ненауковими, а плани – утопічними. І хоч існує багато аргументів pro i contra, не будемо зараз про це сперечатися. Адже ідея повернення до природного життя не нова. І втеча від проблем урбаністичної цивілізації втомленої і розчарованої у ній людини до природи – також психологічно зрозуміла. І чисте довкілля – це справді прекрасно. Але хочу висловити одне застереження: навряд чи ця „еміграція” на природу здатна вирішити, бодай частково, питання, які щодень підкидає нам суспільне життя. Та й чи можна втекти від необхідності зробити свій вибір?