Надія Шерстюк
Аудіозапис програми:
Київ, 14 жовтня 2004 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Михайло Петренко.
Сьогодні у програмі такі теми:
Україна перед президентськими виборами:
-
Харків: заарештували студентів, які хотіли потрапити на зустріч з Віктором Януковичем;
-
Крим: активісти виборчої кампанії скаржаться на тиск з боку місцевої влади;
-
Нарис про політв’язня Григорія Гірчака. Рубрика “Минуле”.
У Харкові заарештували студентів, які хотіли потрапити на зустріч з кандидатом у президенти Віктором Януковичем. Тележурналістам заборонили знімати процес затримання. Правозахисники назвали дії правоохоронців брутальним порушенням прав людини.
З подробицями наша харківська кореспондентка Вікторія Маренич.
Вікторія Маренич
У програмі другого дня перебування В.Януковича на Харківщині було заплановано зустріч із студентством у спортивному комплексі “Локомотив”. Це, приблизно, два з половиною кілометри від Південного вокзалу у Харкові, де і відбулися наступні події.
Група харківських студентів, симпатиків Ющенка вирішила пішою ходою від Південного вокзалу піти на мітинг за участю Віктора Януковича, оскільки рух транспорту вулицями в той час було призупинено.
Тільки студенти наділи жилети з написом “Так! Ющенко!”, до них під’їхали полковник Цвіра, відповідальний за проведення масових акцій в області, та полковник Жеребцов, який відповідає за масові акції у Харкові і попередили, що краще їм нікуди не вирушати.
Розповідає Андрій Войцеховський, журналіст, який того ж дня став потерпілою особою.
Андрій Войцеховський
Що значить ходіть-не ходіть? Ми що, вулицями Харкова вже не можемо ходити? Тільки хлопці і дівчата зробили кроків 15-20, зупинився автобус, з якого вибігли хлопці міцної спортивної статури, у в’язаних лижних шапках, у широких куртках та штанях і почали хапати студентів і по одному вести до лінійного відділу міліції, деяких – до сусіднього автобусу.
Хлопці питають: “На яких підставах?” “Ми хочемо засвідчити ваші особи”. “Ось мій паспорт, не вперше мене затримують. На яких підставах?” “Ходімте”.
Вікторія Маренич
Поруч із студентами знаходилися телевізійники із місцевої телекомпанії, яка знімали затримання студентів.
За словами журналістки Марини Ніколаєвої, їм дуже брутально сказали, щоб вони припинили відеозйомку, інакше розправляться і з ними.
Сам Андрій Войцеховський на свою відеокамеру зняв всі події затримання, проте не до кінця.
Андрій Войцеховський
До мене підбігають двоє, виривають відеокамеру, поруч стоїть Цвіра (я з ним спілкувався), вони вирвали камеру з рук і крутять її над головою. Цвіра встиг сказати: “Не треба”. Вони ж викинули її у фонтан. Мені довелося пірнати, діставати її, щоб врятувати плівку.
Вікторія Маренич
На підмогу потерпілим вирішив прийти Юрій Агібалов, голова дільничної виборчої комісії 177 виборчого округу міста Харкова, який знаходився поруч із студентами.
За словами свідків, його було жорстоко побито тими ж невідомими у цивільному, і з чисельними травмами швидка відвезла його до 4 лікарні невідкладної медичної допомоги.
За словами харківських правозахисників, ці події є ілюстрацією дій влади, яка залучає правоохоронців до своїх ганебних вчинків.
Говорить Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи.
Євген Захаров
Факти, які були в нас в Харкові останніми днями – чинне порушення прав людини, зокрема право на свободу, оскільки ті 20 студентів, які йшли на мітинг з Януковичем, були затримані без будь-яких підстав.
Вікторія Маренич
Євген Захаров вважає, що люди в цивільному є працівниками транспортної міліції.
Щодо дії правоохоронців відносно журналістів, то Євген Захаров зазначив наступне:
Євген Захаров
Це є ніщо інше, як перешкоджання законній діяльності журналіста. Це можна класифікувати, як злочин, що карається статтею 171-ю Кримінального кодексу.
Не можна так вчиняти. Чому вони заважали журналісту знімати те, що він знімав, тобто виконувати його професійний обов’язок?
Вікторія Маренич
Вчора харківські журналісти звернулися із заявами до обласного управління СБУ та управління внутрішніх справ України в Харківській області із вимогами дати відповіді на запитання, хто був замовником і виконавцем цих подій.
У разі, якщо правоохоронці не нададуть відповіді, харківські журналісти обіцяють організувати численні акції-протести та пікети на захист своєї професійної гідності.
Надія Шерстюк
Активіст виборчого штабу Віктора Ющенка Ярослав Кулина у Ленінському районі Криму скаржиться на тиск з боку районної влади. За його словами, чиновники переслідують його родину, оскільки він підтримує опозиційного кандидата. Скаржаться на районну владу і місцеві комуністи.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Голова районної організації товариства „Просвіта” Ярослав Кулина каже, що з повагою ставиться до всіх кандидатів у президенти, в тому числі і до провладного попри те, що той раніше сидів у тюрмі. Але на виборах підтримує представника національно-демократичних сил, тож погодився посісти ключову посаду у районному виборчому штабі Віктора Ющенка. І одразу відчув певний тиск з боку місцевої влади.
Ярослав Кулина
Нам дуже важко працювати в районній команді, тому що відчуваємо адміністративний тиск на людей і на тих, хто таким чи іншим чином залучається до пропаганди, до роз’яснення позиції В.А.Ющенка.
Володимир Притула
Ярослав Кулина каже, що він пенсіонер, тож безпосередньо на нього натиснути важко, але влада взялася за його родину.
Він продовжує.
Ярослав Кулина
Цей адміністративний ресурс накинувся на членів моєї сім’ї. Мій син, дрібний підприємець, і на нього накинулися, щоб відомстити за мене. По команді, я рахую, бо це відбувалося за день-два, прибув офіцер МНС, почав шукати, які там неполадки є в системі енергопостачання. Кинули на нас автоінспектора.
Це маленьке підприємство з обслуговування автотранспорту було закрите. Люди не працюють, а податки платити треба, зарплату також людині треба платити, яка там найнята на роботу.
Володимир Притула
Ярослав Кулина каже, що намагався боротися проти свавілля влади, але тут, у віддаленому сільському районі, відчуває себе беззахисним.
Ярослав Кулина
Це, до речі, незаконно, але мені немає куди звернутися. Куди мені звернутися? Я по деяких питаннях звертався до прокуратури – це безперспективно. Немає куди.
Володимир Притула
Слід сказати, що це не єдина скарга на політичний тиск властей Ленінського району.
На початку виборчої кампанії на одному із „круглих столів” на дії глави Ленінської районної держадміністрації скаржилися керівники кримських виборчих штабів Віктора Ющенка і Петра Симоненка – Валерій Пробий-Голова та Олексій Оникий.
Останній, зокрема заявив: „У нас проблема в сільському Ленінському районі просто зібрати збори комуністів. Глава районної держадміністрації Гриценко чітко дав команду всім керівникам, де є приміщення: якщо виділите приміщення для проведення зборів комуністів, то я зніму того чи іншого керівника з роботи”.
Тоді ж Валерій Пробий-Голова закликав кримський уряд створити відповідну комісію, щоб перевірити стан дотримання законності в Ленінському районі.
Я намагався знайти відповідь на запитання: чи була створена така комісія, і які результати її роботи? У прес-службі кримського уряду повідомили, що не мають про це жодної інформації. Заступник міністра Ради міністрів АРК Валентина Латишева теж про це не знає. Як і один з чільних представників Управління внутрішньої політики уряду автономії:
Валентина Латишева
Ось чесно кажу: не знаю. Просто це, ніби, до моєї роботи не має стосунку, а тому я не цікавився і не знаю.
Володимир Притула
Тож хто з урядовців поцікавиться долею пенсіонера з Ленінського району Ярослава Кулини та його родини не відомо.
Надія Шерстюк
Нещодавно у столичному музеї Івана Гончара кияни мали можливість поспілкуватися з Григорієм Гірчаком, в’язнем радянських таборів, котрий наразі мешкає у Канаді.
Веселий і дотепний, він розповідав про своє арештантське життя, про винятково чудових, за його визначенням, співкамерників. Співав пісні, показував слайди з власними табірними малюнками.
Біографія багатолітнього політв’язня Григорія Гірчака не вписується у звичну схему: родився.. вчився... закінчив...Говорячи про життєві віхи пана Гірчака, доречно вживати частку “не”: не став, не прислужувався, не довелося, не здійснилось.
У 1952 році, його, 22 –річного юнака з Тернопільщини, засудили до “вищої міри” за зв’язки з бандерівцями. І лише смерть Сталіна і арешт Берії врятували від смерті: “розстрільну статтю” замінили на 25 років таборів.
Гриць Гірчак розповідає про свій арешт.
Гриць Гірчак
Я не міг дивитися на ту жорстокість, як знущалися з нашого народу. Я ще почав з 14 років листівки розносити. Я декілька раз з рук тікав. Схопила мене провокаційна група, ніби бандерівці, і вели оформляти книжки і шрифти у краївку окружного провідника. Так попали у засідку. Надовго попав.
Надія Шерстюк
“Географію Росії, - сміється Григорій Гірчак, - я вивчав по таборах. За чверть століття він пройшов 31 табір і тюрму”.
Гриць Гірчак
Десь чотири тільки на Воркуті, включаючи штрафний. По тому нас, як активних, перевезли в Іркутську область, а звідти у Мордовію. Забрали мене як “особо опасного”, бо вже в 1962-му році зробили табори “особо опасниє”. Я п’ять років був на “особо строгому”. Це були страшні часи: карти грають, по 14 в одній камері, “поніженоє пітає і тяжолиє врєдниє работи” (так було на папері написано). Це ви собі можете уявити?
Надія Шерстюк
Освіту здобував на зоні. На той час мав 3 класи сільської школи і відчував великий потяг до науки і особливо до улюбленого малярства.
Як каже пан Гірчак, у нього було 4 шляхи: перший і найменш реальний – це втеча; другий – працювати на лісоповалі; третій – стати стукачем; а четвертий – потрапити у штрафний ізолятор з послабленим харчуванням. Хоча й надголодь, але це давало змогу читати книги.
Гриць Гірчак
Я зустрів таких з Ленінграду вчених, що їх не варто було садити, але Сталін садив із-за того, що вони були дуже розумні і вчені люди. Сидимо на нарах, вони дивляться – якийсь хлопчик, ні наколки, нічого, все бере книжки і читає. Вони мені кажуть: “Так як ти займаєшся над собою, то йди на штрафний – там мало годують, шлунок стане маленьким, а ти про їжу думати не будеш, бо ти думаєш про науку, то ти до того звикнеш і будеш вчитися”. І гарт до того був – я снігом мився, спортом займався. То допомогло в таборі. В кашу плюнути не давав.
Надія Шерстюк
Звільнився у 1977-му. Певний час мешкав в Умані, на квартирі у приятеля, дисидента Богдана Чорномаза. Згодом переїхав до Києва, де його схиляли до співпраці з органами, а часом і провокували на необачні вчинки.
Гриць Гірчак
Я мусив щотижня розписуватися в середу в дільничного. Був такий капітан Старунський. Там треба було характеристику, що нікуди не виїжджав, не маю контактів з політв’язнями. Я те написав і збираюся додому, а Старунський добрий був чоловік, добре ставився, тайком руку мені стиснув (хотів би я з ним зустрітися), і заходять двоє: один вище мене, міцний, а другий худенький, ніби дивиться оголошення, а перший забирає папірець той, що я написав, і хотів йти...“А, словочь, політічєская”. А я стояв біля стіни, а він мене боксерським ударом як лупне в плече, а я об стінку. Але у мене блискавична реакція... Старунський врятував. Він встав і: “Я нє хачу, чтоби ви здесь дралісь. Ідітє”. І я швиденько пішов.
Який я був безпорадний. Його вдарив би, то відразу судили б. Страшне було.
Надія Шерстюк
До того, як емігрувати в Канаду, займався малярством і майстрував ліри у кобзарському цеху Миколи Будника. У 1992-му році зробив спробу повернутися додому, але українського паспорту ще радянського зразка йому не дали, відтак змушений був знову їхати до Торонто, де, як каже пан Григорій, він так і зміг прижитися.
Це була програма “Права людини-українська реальність”. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною працював звукооператор Михайло Петренко.
На все добре!
Київ, 14 жовтня 2004 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Михайло Петренко.
Сьогодні у програмі такі теми:
Україна перед президентськими виборами:
-
Харків: заарештували студентів, які хотіли потрапити на зустріч з Віктором Януковичем;
-
Крим: активісти виборчої кампанії скаржаться на тиск з боку місцевої влади;
-
Нарис про політв’язня Григорія Гірчака. Рубрика “Минуле”.
У Харкові заарештували студентів, які хотіли потрапити на зустріч з кандидатом у президенти Віктором Януковичем. Тележурналістам заборонили знімати процес затримання. Правозахисники назвали дії правоохоронців брутальним порушенням прав людини.
З подробицями наша харківська кореспондентка Вікторія Маренич.
Вікторія Маренич
У програмі другого дня перебування В.Януковича на Харківщині було заплановано зустріч із студентством у спортивному комплексі “Локомотив”. Це, приблизно, два з половиною кілометри від Південного вокзалу у Харкові, де і відбулися наступні події.
Група харківських студентів, симпатиків Ющенка вирішила пішою ходою від Південного вокзалу піти на мітинг за участю Віктора Януковича, оскільки рух транспорту вулицями в той час було призупинено.
Тільки студенти наділи жилети з написом “Так! Ющенко!”, до них під’їхали полковник Цвіра, відповідальний за проведення масових акцій в області, та полковник Жеребцов, який відповідає за масові акції у Харкові і попередили, що краще їм нікуди не вирушати.
Розповідає Андрій Войцеховський, журналіст, який того ж дня став потерпілою особою.
Андрій Войцеховський
Що значить ходіть-не ходіть? Ми що, вулицями Харкова вже не можемо ходити? Тільки хлопці і дівчата зробили кроків 15-20, зупинився автобус, з якого вибігли хлопці міцної спортивної статури, у в’язаних лижних шапках, у широких куртках та штанях і почали хапати студентів і по одному вести до лінійного відділу міліції, деяких – до сусіднього автобусу.
Хлопці питають: “На яких підставах?” “Ми хочемо засвідчити ваші особи”. “Ось мій паспорт, не вперше мене затримують. На яких підставах?” “Ходімте”.
Вікторія Маренич
Поруч із студентами знаходилися телевізійники із місцевої телекомпанії, яка знімали затримання студентів.
За словами журналістки Марини Ніколаєвої, їм дуже брутально сказали, щоб вони припинили відеозйомку, інакше розправляться і з ними.
Сам Андрій Войцеховський на свою відеокамеру зняв всі події затримання, проте не до кінця.
Андрій Войцеховський
До мене підбігають двоє, виривають відеокамеру, поруч стоїть Цвіра (я з ним спілкувався), вони вирвали камеру з рук і крутять її над головою. Цвіра встиг сказати: “Не треба”. Вони ж викинули її у фонтан. Мені довелося пірнати, діставати її, щоб врятувати плівку.
Вікторія Маренич
На підмогу потерпілим вирішив прийти Юрій Агібалов, голова дільничної виборчої комісії 177 виборчого округу міста Харкова, який знаходився поруч із студентами.
За словами свідків, його було жорстоко побито тими ж невідомими у цивільному, і з чисельними травмами швидка відвезла його до 4 лікарні невідкладної медичної допомоги.
За словами харківських правозахисників, ці події є ілюстрацією дій влади, яка залучає правоохоронців до своїх ганебних вчинків.
Говорить Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи.
Євген Захаров
Факти, які були в нас в Харкові останніми днями – чинне порушення прав людини, зокрема право на свободу, оскільки ті 20 студентів, які йшли на мітинг з Януковичем, були затримані без будь-яких підстав.
Вікторія Маренич
Євген Захаров вважає, що люди в цивільному є працівниками транспортної міліції.
Щодо дії правоохоронців відносно журналістів, то Євген Захаров зазначив наступне:
Євген Захаров
Це є ніщо інше, як перешкоджання законній діяльності журналіста. Це можна класифікувати, як злочин, що карається статтею 171-ю Кримінального кодексу.
Не можна так вчиняти. Чому вони заважали журналісту знімати те, що він знімав, тобто виконувати його професійний обов’язок?
Вікторія Маренич
Вчора харківські журналісти звернулися із заявами до обласного управління СБУ та управління внутрішніх справ України в Харківській області із вимогами дати відповіді на запитання, хто був замовником і виконавцем цих подій.
У разі, якщо правоохоронці не нададуть відповіді, харківські журналісти обіцяють організувати численні акції-протести та пікети на захист своєї професійної гідності.
Надія Шерстюк
Активіст виборчого штабу Віктора Ющенка Ярослав Кулина у Ленінському районі Криму скаржиться на тиск з боку районної влади. За його словами, чиновники переслідують його родину, оскільки він підтримує опозиційного кандидата. Скаржаться на районну владу і місцеві комуністи.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Голова районної організації товариства „Просвіта” Ярослав Кулина каже, що з повагою ставиться до всіх кандидатів у президенти, в тому числі і до провладного попри те, що той раніше сидів у тюрмі. Але на виборах підтримує представника національно-демократичних сил, тож погодився посісти ключову посаду у районному виборчому штабі Віктора Ющенка. І одразу відчув певний тиск з боку місцевої влади.
Ярослав Кулина
Нам дуже важко працювати в районній команді, тому що відчуваємо адміністративний тиск на людей і на тих, хто таким чи іншим чином залучається до пропаганди, до роз’яснення позиції В.А.Ющенка.
Володимир Притула
Ярослав Кулина каже, що він пенсіонер, тож безпосередньо на нього натиснути важко, але влада взялася за його родину.
Він продовжує.
Ярослав Кулина
Цей адміністративний ресурс накинувся на членів моєї сім’ї. Мій син, дрібний підприємець, і на нього накинулися, щоб відомстити за мене. По команді, я рахую, бо це відбувалося за день-два, прибув офіцер МНС, почав шукати, які там неполадки є в системі енергопостачання. Кинули на нас автоінспектора.
Це маленьке підприємство з обслуговування автотранспорту було закрите. Люди не працюють, а податки платити треба, зарплату також людині треба платити, яка там найнята на роботу.
Володимир Притула
Ярослав Кулина каже, що намагався боротися проти свавілля влади, але тут, у віддаленому сільському районі, відчуває себе беззахисним.
Ярослав Кулина
Це, до речі, незаконно, але мені немає куди звернутися. Куди мені звернутися? Я по деяких питаннях звертався до прокуратури – це безперспективно. Немає куди.
Володимир Притула
Слід сказати, що це не єдина скарга на політичний тиск властей Ленінського району.
На початку виборчої кампанії на одному із „круглих столів” на дії глави Ленінської районної держадміністрації скаржилися керівники кримських виборчих штабів Віктора Ющенка і Петра Симоненка – Валерій Пробий-Голова та Олексій Оникий.
Останній, зокрема заявив: „У нас проблема в сільському Ленінському районі просто зібрати збори комуністів. Глава районної держадміністрації Гриценко чітко дав команду всім керівникам, де є приміщення: якщо виділите приміщення для проведення зборів комуністів, то я зніму того чи іншого керівника з роботи”.
Тоді ж Валерій Пробий-Голова закликав кримський уряд створити відповідну комісію, щоб перевірити стан дотримання законності в Ленінському районі.
Я намагався знайти відповідь на запитання: чи була створена така комісія, і які результати її роботи? У прес-службі кримського уряду повідомили, що не мають про це жодної інформації. Заступник міністра Ради міністрів АРК Валентина Латишева теж про це не знає. Як і один з чільних представників Управління внутрішньої політики уряду автономії:
Валентина Латишева
Ось чесно кажу: не знаю. Просто це, ніби, до моєї роботи не має стосунку, а тому я не цікавився і не знаю.
Володимир Притула
Тож хто з урядовців поцікавиться долею пенсіонера з Ленінського району Ярослава Кулини та його родини не відомо.
Надія Шерстюк
Нещодавно у столичному музеї Івана Гончара кияни мали можливість поспілкуватися з Григорієм Гірчаком, в’язнем радянських таборів, котрий наразі мешкає у Канаді.
Веселий і дотепний, він розповідав про своє арештантське життя, про винятково чудових, за його визначенням, співкамерників. Співав пісні, показував слайди з власними табірними малюнками.
Біографія багатолітнього політв’язня Григорія Гірчака не вписується у звичну схему: родився.. вчився... закінчив...Говорячи про життєві віхи пана Гірчака, доречно вживати частку “не”: не став, не прислужувався, не довелося, не здійснилось.
У 1952 році, його, 22 –річного юнака з Тернопільщини, засудили до “вищої міри” за зв’язки з бандерівцями. І лише смерть Сталіна і арешт Берії врятували від смерті: “розстрільну статтю” замінили на 25 років таборів.
Гриць Гірчак розповідає про свій арешт.
Гриць Гірчак
Я не міг дивитися на ту жорстокість, як знущалися з нашого народу. Я ще почав з 14 років листівки розносити. Я декілька раз з рук тікав. Схопила мене провокаційна група, ніби бандерівці, і вели оформляти книжки і шрифти у краївку окружного провідника. Так попали у засідку. Надовго попав.
Надія Шерстюк
“Географію Росії, - сміється Григорій Гірчак, - я вивчав по таборах. За чверть століття він пройшов 31 табір і тюрму”.
Гриць Гірчак
Десь чотири тільки на Воркуті, включаючи штрафний. По тому нас, як активних, перевезли в Іркутську область, а звідти у Мордовію. Забрали мене як “особо опасного”, бо вже в 1962-му році зробили табори “особо опасниє”. Я п’ять років був на “особо строгому”. Це були страшні часи: карти грають, по 14 в одній камері, “поніженоє пітає і тяжолиє врєдниє работи” (так було на папері написано). Це ви собі можете уявити?
Надія Шерстюк
Освіту здобував на зоні. На той час мав 3 класи сільської школи і відчував великий потяг до науки і особливо до улюбленого малярства.
Як каже пан Гірчак, у нього було 4 шляхи: перший і найменш реальний – це втеча; другий – працювати на лісоповалі; третій – стати стукачем; а четвертий – потрапити у штрафний ізолятор з послабленим харчуванням. Хоча й надголодь, але це давало змогу читати книги.
Гриць Гірчак
Я зустрів таких з Ленінграду вчених, що їх не варто було садити, але Сталін садив із-за того, що вони були дуже розумні і вчені люди. Сидимо на нарах, вони дивляться – якийсь хлопчик, ні наколки, нічого, все бере книжки і читає. Вони мені кажуть: “Так як ти займаєшся над собою, то йди на штрафний – там мало годують, шлунок стане маленьким, а ти про їжу думати не будеш, бо ти думаєш про науку, то ти до того звикнеш і будеш вчитися”. І гарт до того був – я снігом мився, спортом займався. То допомогло в таборі. В кашу плюнути не давав.
Надія Шерстюк
Звільнився у 1977-му. Певний час мешкав в Умані, на квартирі у приятеля, дисидента Богдана Чорномаза. Згодом переїхав до Києва, де його схиляли до співпраці з органами, а часом і провокували на необачні вчинки.
Гриць Гірчак
Я мусив щотижня розписуватися в середу в дільничного. Був такий капітан Старунський. Там треба було характеристику, що нікуди не виїжджав, не маю контактів з політв’язнями. Я те написав і збираюся додому, а Старунський добрий був чоловік, добре ставився, тайком руку мені стиснув (хотів би я з ним зустрітися), і заходять двоє: один вище мене, міцний, а другий худенький, ніби дивиться оголошення, а перший забирає папірець той, що я написав, і хотів йти...“А, словочь, політічєская”. А я стояв біля стіни, а він мене боксерським ударом як лупне в плече, а я об стінку. Але у мене блискавична реакція... Старунський врятував. Він встав і: “Я нє хачу, чтоби ви здесь дралісь. Ідітє”. І я швиденько пішов.
Який я був безпорадний. Його вдарив би, то відразу судили б. Страшне було.
Надія Шерстюк
До того, як емігрувати в Канаду, займався малярством і майстрував ліри у кобзарському цеху Миколи Будника. У 1992-му році зробив спробу повернутися додому, але українського паспорту ще радянського зразка йому не дали, відтак змушений був знову їхати до Торонто, де, як каже пан Григорій, він так і зміг прижитися.
Це була програма “Права людини-українська реальність”. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною працював звукооператор Михайло Петренко.
На все добре!