Тарас Марусик
Київ, 14 жовтня 2004 - Сьогодні ми завершуємо цикл про давні іншомовні впливи на українську мову. Крім іранських, ґотських та кельтських свій слід в українській мові залишили і монгольські або алтайські мовні запозичення.
Нагадаю, що тему мовних впливів вивчає професор Київського національного університету імени Тараса Шевченка Костянтин Тищенко. Алтайські впливи він визначає, як монгольські, тюркські і тунгусо-маньчжурські: “Із недавніх несподіванок, уявіть собі, що “хахли” виявляється монгольським, маньчжурським, нанайським, яким хочете далекосхідним словом, діалектом, говіркою. Це пов’язано із дієсловом “розрізати вздовж”. Друге значення добре збережене в бурятській – “орати”. Отже, “хахли” – це, виявляється, орачі. В такому разі цій назві стільки ж років, скільки і назві “анти”, що означає “пактіоти” – “ті, що склали присягу”.
Анти, на думку професора Тищенка, не є етнічною назвою, хоча, як він каже, існує й інше пояснення: “В тому числі такого метра, як іраніст Абаєв, який антів пов’язує з “Аттія”, що означає задній. До якогось етносу вони можуть бути тилові або задні. На рівних засадах тепер залишається спитати археологів, істориків з чим краще співвідноситься їхній матеріал”.
Повертаючись до розповіді про монгольсько-алтайські запозичення, Костянтин Тищенко наголосив, що Україна всіяна такими назвами, як “хінель”, “гуньки”: “Уявіть собі, що в Ніжині є передмістя Гуньки. Я вам нагадаю, що величезний комплекс археологічний гунський відкритий між Ніжином і Десною. І в такому дусі на півночі, на моїй Сіверщині, там де Хінель, поруч є Внуди. Тут навіть морфеми монгольські вмонтовані в цю етнічну назву гунів”.
Всюди, де були гуни, вони залишили свій невигубний слід в топоніміці – в Західній Україні, і в Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, і, звісно, в Угорщині (Гунґарії). Їхні сліди помітні і в словнику: “Це вам і “теліга”, і “корогва”, і “баламут” (дуже вже таке монгольське слово, яке спостерігається в топонімах на картах біля стоянок гунських і аварських, але ж і в нашому побуті досить поширене)”.
Монгольсько-алтайські запозичення в українській мові мають давню понад тисячолітню історію, починаючи з 4-го століття, коли гуни прийшли на цю територію і перемогли державу ґотів: “Це дуже давні впливи, тому що гуни - за мовою монголи, так само, як ті авари – це знов монголи, і от запозичення з їхньої мови якраз характеризують той найдавніший монгольський пласт. Я ще нагадаю, що і навприсядки танцювати – це, виявляється, монгольська риса, і кисле молоко, і багато чого іншого”.
До речі, на могилі ватажка гунів Аттили в 453 році справляли “страву”, їли страву. Про це написав давній історик Йордан у своїй праці “Діяння ґотів”: “І знову навколо цього слова баталії тривають по сей день, тому що, попри все, воно збереглося в нашій мові, і саме те й означає: “їжа” - не обов’язково поминальна вже, але у нас воно поширило значення: просто їжа”.
Говорив професор Київського національного університету імени Тараса Шевченка, завідувач першого у світі Лінгвістичного навчального музею Костянтин Тищенко.
Нагадаю, що тему мовних впливів вивчає професор Київського національного університету імени Тараса Шевченка Костянтин Тищенко. Алтайські впливи він визначає, як монгольські, тюркські і тунгусо-маньчжурські: “Із недавніх несподіванок, уявіть собі, що “хахли” виявляється монгольським, маньчжурським, нанайським, яким хочете далекосхідним словом, діалектом, говіркою. Це пов’язано із дієсловом “розрізати вздовж”. Друге значення добре збережене в бурятській – “орати”. Отже, “хахли” – це, виявляється, орачі. В такому разі цій назві стільки ж років, скільки і назві “анти”, що означає “пактіоти” – “ті, що склали присягу”.
Анти, на думку професора Тищенка, не є етнічною назвою, хоча, як він каже, існує й інше пояснення: “В тому числі такого метра, як іраніст Абаєв, який антів пов’язує з “Аттія”, що означає задній. До якогось етносу вони можуть бути тилові або задні. На рівних засадах тепер залишається спитати археологів, істориків з чим краще співвідноситься їхній матеріал”.
Повертаючись до розповіді про монгольсько-алтайські запозичення, Костянтин Тищенко наголосив, що Україна всіяна такими назвами, як “хінель”, “гуньки”: “Уявіть собі, що в Ніжині є передмістя Гуньки. Я вам нагадаю, що величезний комплекс археологічний гунський відкритий між Ніжином і Десною. І в такому дусі на півночі, на моїй Сіверщині, там де Хінель, поруч є Внуди. Тут навіть морфеми монгольські вмонтовані в цю етнічну назву гунів”.
Всюди, де були гуни, вони залишили свій невигубний слід в топоніміці – в Західній Україні, і в Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, і, звісно, в Угорщині (Гунґарії). Їхні сліди помітні і в словнику: “Це вам і “теліга”, і “корогва”, і “баламут” (дуже вже таке монгольське слово, яке спостерігається в топонімах на картах біля стоянок гунських і аварських, але ж і в нашому побуті досить поширене)”.
Монгольсько-алтайські запозичення в українській мові мають давню понад тисячолітню історію, починаючи з 4-го століття, коли гуни прийшли на цю територію і перемогли державу ґотів: “Це дуже давні впливи, тому що гуни - за мовою монголи, так само, як ті авари – це знов монголи, і от запозичення з їхньої мови якраз характеризують той найдавніший монгольський пласт. Я ще нагадаю, що і навприсядки танцювати – це, виявляється, монгольська риса, і кисле молоко, і багато чого іншого”.
До речі, на могилі ватажка гунів Аттили в 453 році справляли “страву”, їли страву. Про це написав давній історик Йордан у своїй праці “Діяння ґотів”: “І знову навколо цього слова баталії тривають по сей день, тому що, попри все, воно збереглося в нашій мові, і саме те й означає: “їжа” - не обов’язково поминальна вже, але у нас воно поширило значення: просто їжа”.
Говорив професор Київського національного університету імени Тараса Шевченка, завідувач першого у світі Лінгвістичного навчального музею Костянтин Тищенко.