Тарас Марусик
Київ, 30 вересня 2004 - Нещодавно в Києві побував голова Об’єднання французів українського походження, професор історії Жак Шевченко. Він репрезентує третє покоління українців. Мешкає в місті Турі, в реґіоні знаменитих замків Луари, неподалік того місця, де народився. Його родичі з боку батька походять з Білозерки Херсонської области, а по лінії матері – зі Збаража Тернопільської. Напередодні свого приїзду в столицю України Жак Шевченко одержав офіційну відповідь від Президента Франції Жака Ширака на запит Спілки французів українського походження стосовно визнання голодомору в Україні в 1932-33 роках ґеноцидом.
Кілька років тому два Об’єднання – українців Франції та французів українського походження – почали кампанію за визнання українського голодомору ґеноцидом. Спочатку були звернення до депутатів Національної Асамблеї Франції і сенаторів, членів другої палати французького парламенту.
Після того, як надійшли позитивні відповіді від низки парламентарів і, навіть, одного міністра, українці Франції вирішили звернутися до Президента Франції. Однак, як сказав Жак Шевченко, перше звернення залишилося без відповіді. І лише на другий лист Жак Ширак відповів.
У ньому Президент Франції уникав слова “ґеноцид”, хоча визнав факт катастрофи і величезних страждань українського народу:
“Але він каже дві речі.
Перше: виходячи з сучасного стану вивчення цього питання у Франції, коли історики не дійшли спільної думки, він не може розпочати процедуру визнання
Друге: це поки що не справа Франції, а Росії, України та Казахстану.”
Жак Шевченко продовжує:
“Можна дуже легко відповісти Президентові Франції щодо дискусій між істориками. Це, насправді, не дискусії. З трьох французьких істориків двоє – російського походження. Це Ніколя Верт і Жорж Соколов.
Всі троє заперечують, що то був ґеноцид. Демограф Блюм применшує кількість жертв, а Верт і Соколов говорять тільки про війну проти селян, і в жодному разі – про ґеноцид, спрямований проти українських селян”.
Жак Шевченко переконаний: “говорити про війну проти селян означає заперечувати факт ґеноциду. Це так само, як неґаціонізм у випадку з єврейським народом.
Крім цих трьох істориків, у Франції є інших троє науковців: Пані Катрін Кокйо, пані Лоранс Вуазар і пан Етьєн Тевенен. Всі вони, як і їхні американські колеги, дотримуються думки: те, що сталося, то був геноцид”.
Жак Шевченко розповів також, що Об’єднання французів українського походження дізналося, що двоє сенаторів подали у французький парламент проект закону, в якому сказано, що (цитую) “Франція визнає український ґеноцид під час голоду 1932-33 років”.
Жак Шевченко звернувся до одного з них, сенатора Матьє, із запитанням, якими були мотиви цієї законодавчої пропозиції і він відповів, що неможливо залишатися нечутливим до такого злочину.
Кілька років тому два Об’єднання – українців Франції та французів українського походження – почали кампанію за визнання українського голодомору ґеноцидом. Спочатку були звернення до депутатів Національної Асамблеї Франції і сенаторів, членів другої палати французького парламенту.
Після того, як надійшли позитивні відповіді від низки парламентарів і, навіть, одного міністра, українці Франції вирішили звернутися до Президента Франції. Однак, як сказав Жак Шевченко, перше звернення залишилося без відповіді. І лише на другий лист Жак Ширак відповів.
У ньому Президент Франції уникав слова “ґеноцид”, хоча визнав факт катастрофи і величезних страждань українського народу:
“Але він каже дві речі.
Перше: виходячи з сучасного стану вивчення цього питання у Франції, коли історики не дійшли спільної думки, він не може розпочати процедуру визнання
Друге: це поки що не справа Франції, а Росії, України та Казахстану.”
Жак Шевченко продовжує:
“Можна дуже легко відповісти Президентові Франції щодо дискусій між істориками. Це, насправді, не дискусії. З трьох французьких істориків двоє – російського походження. Це Ніколя Верт і Жорж Соколов.
Всі троє заперечують, що то був ґеноцид. Демограф Блюм применшує кількість жертв, а Верт і Соколов говорять тільки про війну проти селян, і в жодному разі – про ґеноцид, спрямований проти українських селян”.
Жак Шевченко переконаний: “говорити про війну проти селян означає заперечувати факт ґеноциду. Це так само, як неґаціонізм у випадку з єврейським народом.
Крім цих трьох істориків, у Франції є інших троє науковців: Пані Катрін Кокйо, пані Лоранс Вуазар і пан Етьєн Тевенен. Всі вони, як і їхні американські колеги, дотримуються думки: те, що сталося, то був геноцид”.
Жак Шевченко розповів також, що Об’єднання французів українського походження дізналося, що двоє сенаторів подали у французький парламент проект закону, в якому сказано, що (цитую) “Франція визнає український ґеноцид під час голоду 1932-33 років”.
Жак Шевченко звернувся до одного з них, сенатора Матьє, із запитанням, якими були мотиви цієї законодавчої пропозиції і він відповів, що неможливо залишатися нечутливим до такого злочину.